Підгорівка (Старобільський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Підгорівка
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Старобільський район
Громада Старобільська міська громада
Код КОАТУУ 4425184001
Основні дані
Засноване 1686 р.
Населення 3717 осіб
Площа 6,617 км²
Густота населення 561,73 осіб/км²
Поштовий індекс 92723
Телефонний код +380 6461
Географічні дані
Географічні координати 49°17′46″ пн. ш. 38°52′37″ сх. д. / 49.29611° пн. ш. 38.87694° сх. д. / 49.29611; 38.87694Координати: 49°17′46″ пн. ш. 38°52′37″ сх. д. / 49.29611° пн. ш. 38.87694° сх. д. / 49.29611; 38.87694
Середня висота
над рівнем моря
60 м
Водойми річки Біла, Айдар
Відстань до
районного центру
5 км
Найближча залізнична станція Старобільськ
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 92723, Луганська обл., Старобільський р-н, с. Підгорівка, вул. Чкалова, 128
Карта
Підгорівка. Карта розташування: Україна
Підгорівка
Підгорівка
Підгорівка. Карта розташування: Луганська область
Підгорівка
Підгорівка
Мапа

Підго́рівка — село, центр сільської ради в Україні, у Старобільському районі Луганської області. Населення становить 3717 осіб. Орган місцевого самоврядування — Підгорівська сільська рада, утворена в 1943р. Сільраді підпорядковані населені пункти Ганнівка, Дубовівка, Круте. Курячівка. Лисинівка, Новоукраїнське. Селом тече річка Біла, права притока Айдару (басейн Сіверського Дінця). День села - 7 листопада.

Населення[ред. | ред. код]

  • Станом на 1897 р. - 3577 осіб;
  • Станом на 1914 р. - 1856 осіб (Харківський календар за 1914 р.);
  • Станом на 2001 р. - 3501 осіб;
  • Станом на 2011 р. - 3609 осіб. 1515 дворів;
  • Станом на 2021 р. - 3717 осіб.

Історія(минуле) села[ред. | ред. код]

Історія заснування[ред. | ред. код]

Село засноване у 1686 році вихідцями з різних міст Гетьманщини, які спочатку проживали в Полтавській та Чернігівській губерніях, а пізніше ввійшли до складу Острогозького слобідського полку. На правому березі р. Айдар, неподалік від гирла р. Біла, було засноване невелике козацьке містечко. Після того як у другій половині XVIII ст. мешканці містечка залишили своє перше поселення і перейшли на лівий беріг річки, створивши Стару Білу, містечко стало називатись Підгорівкою або Підгородком. Така назва утворилася через те, що село було засноване під крейдяною горою. У 1732 р. територія Підгорівки була дозаселена службовими людьми сотника Острогозького полку І.Ф. Синельникова.

У роки Голодомору 1932-1933 рр.[ред. | ред. код]

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 417 людей[1].

У роки Великої Вітчизняної війни[ред. | ред. код]

У роки Великої Вітчизняної війни пішло на фронт 545 мешканців села, із них 275 загинуло, а 423 учасники бойових дій нагороджені орденами та медалями. За мужність і відвагу, проявлені в боях із німецько-фашистськими військами, уродженцям села В.С. Дерев’янку та І.В. Дубовому присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

УРСР[ред. | ред. код]

На території села розташовувалась центральна садиба ордена Жовтневої Революції колгоспу «Україна», за яким закріплено 3,8 тис. га земельних угідь, у т.ч. 3,1 тис. га орної землі. Колгосп спеціалізується на м’ясо-молочному тваринництві, а також вирощуванні зернових та соняшника. За трудові досягнення і дострокове виконання восьмого п’ятирічнго плану колгосп «Україна» у 1971 р. нагороджений орденом Жовтневої Революції. 39 передовиків виробництва нагороджені орденами і медалями СРСР, у т.ч. орденом Леніна – комбайнер Р.М. Волошин, тракторист Р.А. Григоренко, тракторист І.П. Волошин. Голова колгоспу В.Т. Бакланов нагороджений орденами Леніна і Жовтневої Революції.

УРСР: освіта та культура[ред. | ред. код]

У селі працювало дві восьмирічні школи, у яких 37 педагогів навчали 374 учні; будинок культури із залом на 400 місць; бібліотека з книжковим фондом у 8 тис. примірників; медичний пункт, побутові майстерні, їдальня, відділення зв’язку, ощадна каса, шість магазинів.

Сучасність[ред. | ред. код]

Природно-ресурсний потенціал[ред. | ред. код]

У 1934 році в селі Підгорівка на глибині 602 м знайдено хлоридно-натрієве джерело. Вода в ньому містить 16% корисних мінеральних солей. На базі цього джерела почала працювати водолікарня в місті Старобільськ.У північній частині міста, біля річки Айдар, у сосновому бору на базі нової свердловини хлоридно-натрієвої мінеральної води побудований і з вересня 1973 року став до ладу санаторій-профілакторій «Сосновий».

Освіта, історичні пам'ятки, культура, спорт, господарство та медицина[ред. | ред. код]

На честь воїнів-визволителів села від німецько-фашистських військ встановлено пам’ятник.

У Підгорівці працюють дитячий дошкільний заклад; загальноосвітня  школа I-III ступенів, де є комп’ютерний клас із мережею Інтернет, спортзал і спортивний майданчик; стадіон, поліклініка, аптека, клуб, бібліотека, два сільськогосподарських підприємства загальною площею 2973 га та пять ФГ.

У селі працює Підгорівська сільська лікарська амбулаторія загальної практики – сімейної медицини.

Релігія[ред. | ред. код]

Храм Апостолів Петра і Павла[ред. | ред. код]

Храм у селі будували тричі. Перший та другий не збереглися. Від третього(останнього) залишилися лише окремі фрагменти. Зараз церква Апостолів Петра і Павла знаходиться уцентральній частині села в будівлі колишнього господарського магазина.

Про перший храм відомо те, що він був дерев'яним та побудований "на правом берегу Айдара в 1770 г. по той нужде, что обыватели пригородной слободы, называемой по местности её Подгоровкою, во время разлитиия Айдара затруднялись в переправе к соборному храму. О построении сего храма особенно заботился прапорщик Иван Андреевич Бутков". Цей храм знаходився у Південно-Західній частині сучасної Підгорівки, недалеко від правого берега річки Айдар. Але він "построен был торопливо, почти в одно лето: вода, лившаяся с горы весною и во время дождей,подмывала его". "Ничем не защищённый от напора её второй храм построен и освящён" був "на месте более удобном для него в 1783 году".

Храм був із дерев'яною дзвіницею, побудованою у 1785 році. Подвір'я навколо храму було огороджено дерев'яним парканом.

Церква мала орні та сіножаті землі розміром 33 десятин (34,1 га).

У 1800 р. прихід до церкви склав 1677 осііб.

"Храм сей в 1805 г. ограблен был, вероятно, раскольниками. Осенью, в ненастную и тёмную ночь, они вошли в дом священника Петра Буткова, перевязали всех бывших в его доме и, поставив караул, повели священника с кинжалами у груди к церкви, сбили замок у дверей храма, разбили сундук, похитили 300 р. денег; затем отвели священника в дом, заперли и скрылись".

У 1825 р. з церкви зняли дзвони(4 дзвони вагою від 12,3 до 857,8 кг - заагальна вага склала приблизно 1460 кг).

Весною 1825 р. дозволили будівництво нового(третього) кам'яного храму. Його будували більше 10 років та освятили 27 серпня 1827 р.(за новим стилем - 9 вересня).

У 1915 р. прихід до церкви склав 5433 осіб, у тому числі з хуторів Новоселівка, Черв'яківка та Проказине.

Археологія[ред. | ред. код]

Поблизу села виявлені поселення епохи неоліту(V-IV ст. до н.е.) та міді-бронзи (IV – початок 1 тисячоліття до н.е.). У 1892 р. за 3 км від Підгорівки в балці Водяний Яр знайдено скарб срібних та мідних речей, що відносяться до сарматської епохи(III ст. до н.е. – IV ст. н.е.). Під час археологічних розкопок професором Городцовим Василем Олексійовичем на початку ХХ століття тут було знайдено срібний фалар із зображенням тварин, який датується I ст. до н.е. – I ст. н.е.

Давній срібний фалар
Ілюстрація з "Історії міст і сіл УРСР".

Надзвичайні події[ред. | ред. код]

12 липня 2014 року був підірваний автомобільний міст через р. Айдар (між м. Старобільськ та с. Підгорівка), на автотрасі Р-07 Чугуїв-Мілове.[2] Вибухом міст було пошкоджено (два прогони з шести), але не зруйновано. 23 липня рух цим мостом був відновлений після ремонту.[3]

29 вересня 2014 року стався вибух, 16-річний підліток позбувся частини руки та отримав множинні поранення обличчя та тіла. Вибух відбувся у дворі одного з житлових будинків. Ще троє дітей госпіталізовані з травмами різного ступеня тяжкості — розірвався боєприпас протитанкового гранатомета РПГ-7, що лишився від часів російсько-українського протистояння.[4]

Також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]


Література[ред. | ред. код]

  • Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси / упор. в. в. болгов. – к: українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. – 472 с.
  • Історія міст і сіл української РСР. Луганська область/АН УРСР ін-т історії; голов. редкол. : П. Т. Тронько (голова) та ін. – к. : голов. ред. уре ан урср, 1968. – 940 с.
  • Національна книга пам’яті жертв голодомору 1932–1933 років в Україні. Луганська область. – Луганськ: Янтар. –2008. – 916 с.
  • Леоничев В. Н. Храмы в Старобельском районе / В. Н. Леоничев . - Старобельск, 2019. - 128 с.