Піддубці (Луцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Піддубці
ПІДДУБЦІ (5).jpg
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Луцький район
Рада/громада Піддубцівська сільська рада
Код КОАТУУ 0722885001
Основні дані
Засноване 1541
Населення 1037
Площа км²
Густота населення 1037 осіб/км²
Поштовий індекс 45635
Телефонний код +380 332
Географічні дані
Географічні координати 50°45′47″ пн. ш. 25°30′49″ сх. д. / 50.76306° пн. ш. 25.51361° сх. д. / 50.76306; 25.51361Координати: 50°45′47″ пн. ш. 25°30′49″ сх. д. / 50.76306° пн. ш. 25.51361° сх. д. / 50.76306; 25.51361
Середня висота
над рівнем моря
228 м[1]
Місцева влада
Адреса ради с. Піддубці, вул. Миру, 14
Карта
Піддубці. Карта розташування: Україна
Піддубці
Піддубці
Піддубці. Карта розташування: Волинська область
Піддубці
Піддубці
Мапа

Піддубці у Вікісховищі?

Підду́бці (пол. Poddębce) — село в Україні, в Луцькому районі Волинської області.

Назва[ред. | ред. код]

Назву свою отримало воно від місцевості при річці Коноплянці, що покрита в давнину була розкішними дубовими лісами. У зв'язку з цим існує легенда про походження назви села: «Йшли подорожні у пошуках місця, де б можна було заснувати поселення. Встигли вже і потомитися. Натрапили вони на дубовий ліс. Густі крони могутніх дубів манили своїм захистом від пекучого сонця. Тож зупинилися мандрівники відпочити. Та раптом помітили, що з найбільшого дубу лилося дивне сяйво. Підійшли ближче і побачили, що на ньому проявилася ікона Божої матері. І зрозуміли люди, що це знак Божий. І почали падати столітні дуби під сокирами, але не жаліли про це, бо знали, що помирають за благе діло. Тож заснували тут поселення, яке на честь цього дива назвали Піддубцями. А з дубу, на якому проявилася ікона, люди зробили іконостас».

Історія[ред. | ред. код]

Належить до найдавніших поселень Луччини і має свою багату і своєрідну історію.

Згадується 8 грудня 1322 р. у грамоті князя Любарта Гедиміновича[2].

Село відвідувала Леся Українка, яка приїжджала до своєї подруги Марії Биковської, що працювала вчителькою в церковно-приходській школі. Ці події поетеса описала у своєму нарисі «Школа».

В 1940 р. село стало райцентром і тут був райвідділ НКВС.

Місцева громада вирішила встановити пам'ятну стелу загиблим та жертвам репресій НКВС. 23 червня 2016 року митрополит Луцький і Волинський Михаїл прибув освятити пам'ятник жертвам.[3] Під час відкриття пам'ятної стели тим, хто в 1941 році загинув від рук НКВС, спалахнув скандал навколо священнослужителя церкви Московського патріархату в селі: «служитель» Микола Лафет назвав український прапор ганчіркою, викликав поліцію і повідомив, що прапор було піднято незаконно.[4]

18 листопада 2017 року в Піддубцях освячено тимчасовий храм УПЦ КП на честь апостолів Петра й Павла[5].

Пам'ятки археології[ред. | ред. код]

На околиці села були відомі два курганні могильники давньоруського періоду. Перший з них знаходився за 1,5 км на північний схід від села, в лісі, і нараховував 80-90 насипів, а другий складався із 180 курганів, котрі були розташовані за 1,5 км на південний схід від села, також у лісі. 1898 року К. Мельник у кожній з поховальних груп розкопала відповідно 16 та 3 кургани. У 1937 р. ще 30 насипів дослідив Я. Фітцке. Біля кістяків виявлено кераміку, залізні цвяхи, бронзові та срібні скроневі кільця, сережки, персні, скляні намистини

Пам'ятки архітектури[ред. | ред. код]

Церква Святої Покрови XVIII ст. є одним із найцікавіших взірців барокової архітектури на Волині.

Десь в середині XVI ст. в селі Піддубці луцькі монахи заснували монашеський скит. Мабуть, вони захотіли відокремитись і вести самітнє чернече життя. Так і виникла в селі православна обитель. Іноки вибудували тут дерев'яний храм Божий ім'я Різдва Пресвятої Богородиці та чернечі будівлі. Тоді ж у церкву внесли чудотворну ікону Божої Матері, яка впродовж віків славилася своїми відпустами і зціленнями.

Хоча існує й інша гіпотеза, відповідно до якої церква в селі була побудована згідно з указом імператриці Катерини ІІ.

А під час Другої світової війни на церкву скинули снаряд. Але він дивом не зірвався. Біля цієї ж церкви було джерело з цілющою водою. Серед жителів села побутує легенда, що до нього ще цар Петро І присилав гінців за водою.

Після Берестейської унії 1596 року храм перейшов до уніатів і почалось будівництво нової церкви та монастирських будівель. На місці дерев'яної православної церкви видатний архітектор Павло Ґіжицький (автор костелу отців Бернардинів в Луцьку, Ліцеального костелу Св. Ігнатія Лойоли у Кременці та ін.) побудував величавий мурований храм Різдва Божої Матері та такі ж розкішні монастирські будівлі. Церква є пам'яткою пізнього бароко, з чітко вираженими ордерними деталями, що характеризують перехід до класицизму. Храм складний, незвичний у плані, торець рамен увінчують дві триярусні вежі. Великий восьмигранний верх спирається на масивні пілони. Увінчує це все велика барокова баня з декоративним ліхтариком. Поряд — маленькі вісім бань на бічних вежах. Архітектору Ґіжицькому приписують також проект храмового вівтаря, оздобленого колонами.

Хоча церква входить до Державного реєстру національного культурного надбання і охороняється державою, останнім часом була проведена вкрай негативна реставрація храму, яка полягала, зокрема, у перекритті покрівлі. Проведені роботи спотворили автентичний та первісний вигляд церкви, її колористику та зменшили естетичну цінність пам'ятки.

Відомі люди[ред. | ред. код]

В селі народилися[ред. | ред. код]

Пов'язані з селом[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]