Підземна газифікація вугілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підземна газифікація вугілля.
Підземна газифікація вугілля.

Підземна газифікація вугілля (рос.газификация угля подземная, англ. coal gasification in situ, underground coal gasification; нім. unteridische Kohlenvergasung f, Flözvergasung f) — спосіб розробки вугільних родовищ, який базується на фіз.-хім. перетворенні вугілля в горючі гази в надрах за місцем залягання.

Загальний опис[ред.ред. код]

Підземна газифікація вугілля — фізико-хімічний геотехнічний процес. Включає буріння свердловин для подачі повітряного або парокиснево-повітряного дуття та відводу газу, що утворюється, створення в пласті між свердловинами реакційних каналів, в яких вугілля взаємодіє з потоками газу. Ці канали виконуються шляхом збійки свердловин. Через бурові свердловини до пластів вугілля постійно подають повітря, рідше — його суміш з киснем: відбувається взаємодія оксидів вуглецю і водяної пари, що утворилися в зоні спалювання вугілля, з вуглецем стінок пласта. Одержані горючі гази використовують як паливо, іноді — як технологічну сировину. Переваги Г.в.г.: невеликий обсяг підземних робіт, малий вплив на довкілля, мала собівартість одержуваного палива. Недоліки: невелика теплота згоряння газу (3,3 МДж/м³ для бурого і до 5 МДж/м³ для кам'яного вугілля), труднощі контролю розповсюдження фронту газифікації. Перша у світі промислова станція підземної газифікації вугілля стала до ладу 1937 року в Горлівці (Донбас). В різні роки працювало до шести дослідно-промислових і промислових станцій Г.в.п. Сьогодні використовується дві з них — Південно-Абінська (Росія, Кузбас) та Ангренська (Сер. Азія). Дослідно-промислові установки є в США, ФРН, Великобританії, Канаді, Австралії. Наукові дослідження з підземної газифікації в Україні ведуться в Національному Гірничому Університеті на кафедрі підземної розробки родовищ корисних копалин. Планується реалізація проекту підземної газифікації вугілля на території України[1].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Саранчук В. І., Ільяшов М. О., Ошовський В. В., Білецький В. С. Хімія і фізика горючих копалин. — Донецьк: Східний видавничий дім,
  • Саранчук В. И., Айруни А. Т., Ковалев К. Е. Надмолекулярная организация, структура и свойства углей.- К.: Наукова думка.
  • Саранчук В. И., Бутузова Л. Ф., Минкова В. Н. Термохимическая деструкция бурых углей.- К.: Наукова думка, 1984.
  • Нестеренко Л. Л., Бирюков Ю. В., Лебедев В. А. Основы химии и физики горючих ископаемых.- К.: Вища шк., 1987. — 359 с.
  • Бухаркина Т. В., Дигуров Н. Г. Химия природных энергоносителей и углеродных материалов. — М.: РХТУ им. Д. И. Менделеева, 1999. — 195 с.
  • Агроскин А. А., Глейбман В. Б. Теплофизика твердого топлива. — М.: Недра, 1980. — 256 с.
  • Глущенко И. М. Теоретические основы технологии твердых горючих ископаемых. — К.: Вища шк. Головное изд-во, 1980. — 255 с.
  • Еремин И. В., Лебедев В. В., Цикарев Д. А. Петрография и физические свойства углей. — М. : Недра, 1980. — 266 с.
  • Касаточкин В. И., Ларина Н. К. Строение и свойства природных углей. — М: Недра, 1975. — 159 с.
  • Раковский В. Е., Пигулееская Л. В. Химия и генезис торфа. — М. : Недра, 1978. — 231 с.
  • Саранчук В. И. Окисление и самовозгорание угля. — К.: Наук. думка, 1982. — 166 с.
  • Стрептихеев А. А., Деревицкая В. А. Основы химии высокомолекулярных соединений. — 3-е изд., перераб. и доп. — М.: Химия, 1976. — 436 с.