Перейти до вмісту

Підкамінь (селище)

49°56′42″ пн. ш. 25°19′35″ сх. д.H G O
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Підкамінь (значення).
селище Підкамінь
Герб Підкаменя Прапор Підкаменя
Вигляд на місто з монастиря
Вигляд на місто з монастиря
Вигляд на місто з монастиря
Країна Україна Україна
Область Львівська
Район Золочівський
Тер. громада Підкамінська селищна територіальна громада
Код КАТОТТГ UA46040110010088160
Основні дані
Перша згадка 1441
Магдебурзьке право 1569[1]
Статус із 26 січня 2024 року
Площа 3,57 км²[2]
Населення ▼ 1895(01.01.2022)[3]
Густота 530,81 осіб/км²;
Поштовий індекс 80670[4]
Телефонний код +380 3266[5]
Географічні координати 49°56′42″ пн. ш. 25°19′35″ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 376 м


Відстань
Найближча залізнична станція: Броди
До станції: 24 км
До райцентру:
 - автошляхами: 60 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 125 км
Селищна влада
Адреса 80670, Львівська обл., Золочівський р-н, с-ще Підкамінь, вул. Франка, 1
Голова селищної ради Бутинський Богдан Ярославович
Карта
Підкамінь. Карта розташування: Україна
Підкамінь
Підкамінь
Підкамінь. Карта розташування: Львівська область
Підкамінь
Підкамінь
Мапа

Підкамінь у Вікісховищі

Підка́мінь — селище в Україні, адміністративний центр Підкамінської селищної територіальної громади Золочівського району Львівської області. Через селище пролягає автошлях регіонального значення Р39[6]. Відоме геологічною пам'яткою Ерозійний останець морських рифів Товтрів або Медоборів Сарматського віку.

Географія

[ред. | ред. код]
Скелястий велетень

Розташоване на узгір'ї посеред височин Волино-Подільського пограниччя. Територія колишнього «Підкамінського ключа​» знаходилася в межах Вороняцького і Гологоро-Кременецького кряжів, які, простягаючись із заходу на схід, нагадують гірський хребет з висотами, що перевищують 400 м над рівнем моря. На південь від Підкаменя височить горбогірне пасмо Подільських Товтр, прозваних в народі Медоборами. Саме містечко розташоване безпосередньо на стику цих височин.

Через південну частину селища пролягає водорозділ між басейнами Дністра та Дніпра.

Завдяки географічному розташуванню, сприятливому для проживання людей клімату і багатому на воду, родючі ґрунти, рослинний і тваринний світ ландшафту, територія сучасної Підкамінеччини приваблювала до себе людність, починаючи із стародавніх часів.

Селище Підкамінь розташоване за 125 км від обласного центру, 60 км від районного центру. За 24 км знаходиться найближча залізнична станція Броди[7].

Вулиці

В Підкамені налічується 26 вулиць[8].

  • Бічна Тарнавського Мирона
  • Володимира Великого
  • Данила Галицького
  • Грушевського Михайла
  • Зелена
  • Кобилянської Ольги
  • Криничка
  • Лесі Українки
  • Методія
  • Миру
  • Молодіжна
  • Нагірна
  • Незалежності
  • Пекарська
  • Підлісна
  • Полуботка Павла
  • Проєктна
  • Синька 1
  • Синька 2
  • Січових Стрільців
  • Сонячна
  • Стуса Василя
  • Тарнавського Мирона
  • Трактористів
  • Франка Івана
  • Шевченка Тараса

Населення

[ред. | ред. код]

У 1857 році населення становило 1043 особи[9], у 1870 році — 2948 осіб[10], у 1880 році — 3199 осіб, з них: 968 римо-католиків, 799 греко-католиків та 1545 юдеїв[11], у 1890 році — 3423 особи, з них: 1591 юдей[12]; у 1897 році — 3423 особи[13], у 1900 році — 3434 особи (1697 чоловіків та 1737 жінок), з них: 1059 римо-католиків, 927 греко-католиків та 1448 юдеїв[14], 1910 році — 3303 особи[15], у 1918 році — 3419 осіб[16], у 1920 році — 3083 особи[17]. Згідно перепису населення 1921 року, у Підкамені мешкало 2990 осіб[18], у 1938 році — близько 3000 осіб[19]; у 1939 році — 3360 осіб, з них: 1030 українців-греко-католиків, 250 поляків, 20 осадників, 1160 українців-римокатоликів та 900 євреїв[20].

За даними всеукраїнського перепису населення 2001 року в селі мешкало 2276 осіб[21], у 2005 році — 2276 осіб[22], станом на 1 січня 2022 року — 1895 осіб[23].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року був наступним[21]:

Мовний склад населення селища Підкамінь
Мова Кількість осіб Відсоток
українська 2254 99,04
російська 19 0,84
білоруська 1 0,04
молдовська 1 0,04
польська 1 0,04

Історія

[ред. | ред. код]
Кам'яний хрест
Домініканський монастир, 1846
Підкамінь, до 1895 року
Церква-ротонда, осінь 2014

Понад п'ять з половиною століть налічує його писемна історія. Згідно з писемними джерелами, саме 1441 рік вважається першою згадкою про «місто під Каменем». За цей поважний вік не одна подія відбулася на цій благодатній місцевості, зробивши Підкамінь однією з найбільших перлин краю. А відомий він, насамперед, своїми історичними пам'ятками, на першому місці серед яких знаходиться Монастир походження дерева Хреста Господнього студитського уставу.

Монастир походження дерева Хреста Господнього

1471 року на королівщину Підкамінь в «тенуті» шляхтича Петра Цебровського з руського роду Цебровських «татарським способом» напали рідні брати Ян Сененський-Олеський з братами (сини львівського каштеляна Яна з Сенна і Олеська) разом з 60-ма своїми людьми із Золочева, Олеська[24].

Гнівош Ледуховський 1539 року запросив до міста суддів, які 22 жовтня винесли вирок у майновій справі стосовно сіл Накваша, Попівці. Представниками сторін були: підстароста кременецький Ян Котовський, Якуб Дмуховський — від Гнівоша Ледуховського; Пйотр Підгорецький — від воєводини подільської Ядвіги Олеської, дружини Мартина Каменецького[25].

Згідно з даними енциклопедичного видання «Історія міст і сіл Української РСР» 1569 року Підкаменю надано тевтонське міське або ж магдебурзьке право[1][26].

У 1607 році Підкамінь переходить у володіння родини Цетнерів[27].

Раніше поблизу містечка знаходилися фільварок «Альбертівка», «гаївка» «Шумка».

Згідно з записами в «Aktach grodzkich i ziemskich» за 1758 рік, місто мало назву Підкамінь Цетнерівський (від прізвища дідичів — Цетнерів). У цьому документі згадується про дві пожежі, що сталися в містечку 16 травня та 5 вересня 1757 року. Тоді вогонь знищив 25 будинків. Представники міста Василь Твердохліб та Давид Шмайлович і Лазар Мафкілович у січні 1758 року складали у Львові присягу з приводу пожежі. Відповідно до тодішніх законів містечко Підкамінь на весь 1758 рік було звільнене від сплати податків[28].

У 1770 році Підкамінь постраждав від епідемії чуми[29]. 5 липня 1772 року містечко зайняли австрійські війська[27]. У 1773 році містечко відвідав імператор Йосиф II. 8 липня 1789 року за наказом крайового уряду з монастиря було вивезено дві дев'ятифунтових та три шестифунтових гармати, 79 гвинтівок різних типів та 22 багнети. Це були переважно пожертви польських воїнів, засновників та благодійників, чиї фігури в обладунках та кунтушах збереглися на розписах монастиря[29].

XVIII—XIX століттями датуються відбитки печатки місцевої громади з гербом містечка (імовірно, давнішого походження): на блакитному тлі — срібна скеля з двома верхами (символічне відтворення назви містечка), над якою — Око Провидіння в золотому сяйві (алегорія домініканського монастиря). У XIX столітті в Підкамені 14 днів на рік проводилися ярмарки[30].

У 1886 році бурмістром Підкаменя обрано Альберта Цетнера[31].

У 1911 році в містечку почало свою роботу товариство «Народний дім»[32].

У часи першої світової пожежею в монастирській бібліотеці у вересні 1915 року були знищені вогнем, зокрема, рукописи праць пріора монастиря Садока Баронча[33].

Під час першої світової війни

[ред. | ред. код]

23 серпня 1914 року колони російських військ перейшли кордон. 23 серпня російський війська досягли лінії: Пеняки—Звижень—Ратище. Головні сили досягнули лінії: Черниця—Малинище—Підберізці. Штаб російських військ розмістили в Підкамені[34].

З весни 1915 року росіяни зазнають поразки в Галичині і відступають до кордону. На 1 вересня 1915 року 8-ма російська армія займає лінію: Деражно—Крупець—Радивилів-Підкамінь-Підберізці. В околицях Підкаменя російські сапери в 20-х числах серпня будують оборонні споруди. Підкамінська оборонна позиція росіян складалася з двох-трьох ліній, які проходили по домінуючих висотах сіл Кутище, Стиборівка, Паликорови, Паньківці. В монастирі був обладнаний російський спостережний пункт. В містечку розміщувався передовий загін Червоного Хреста та резервні частини російського війська. Біля місцевого цвинтаря розташовувалася батарея гармат. 2 вересня 1915 року австрійські війська підійшли до російських позицій. Цілий день точилися сутички в околицях Маркополя, Стиборівки, Вербівчика. 3-4 вересня бойові зіткнення між австрійцями та росіянами продовжилися. Австрійці пробували визначити, де слабкі місця в російській обороні. Росіяни регулярно проводили контратаки. На окремих ділянках австрійці під Підкаменем підійшли на позицію штурму. Але через погодні умови 5 вересня штурм не відбувся. Вирішальні події у битві під Підкаменем відбулися 6-7 вересня. О дев'ятій годині ранку 6 вересня австрійці розпочали артилерійський обстріл на лінії Підкамінь—річка Серет. Об одинадцятій годині шквальний вогонь на ділянці між Підкаменем та Стиборівкою, під прикриттям якого австрійці почали концентруватися у Стиборівці. Вже о першій годині пополудні австрійці захопили російські шанці в околицях села Паликорови (біля лісу Олівець), о другій годині пополудні вони захопили монастир, а ще за дві години вийшли на західні околиці Підкаменя. Близько п'ятої-шостої години вечора австрійці зайняли Наквашу. 7 вересня 1915 року росіяни відійшли на оборонну лінію біля Кременця[35].

Часи ЗУНР, українсько-польських воєн 1918—1920 років

[ред. | ред. код]

У листопаді 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР. В цей час у місті функціонував переповнений сирітський притулок (також діяли у Тернополі, Бродах, інших містах)[36].

Через район Підкаменя — Зборова — Озерної наступало польське військове угрупування (зокрема, дивізії полковника Владислава Сікорського, Єнджеєвского, частини генерала Юзефа Галлера) під час українсько-польської війни 1918—1919 років[37].

21 червня 1919 року місто було звільнене від поляків під час Чортківської офензиви УГА вояками 10-ї Янівської бригади[38][39].

Влітку 1920 року під час радянсько-польської війни Підкамінь був зайнятий частинами Першої кінної армії Семена Будьонного. Тоді був створений місцевий ревком, до складу якого увійшли В.  Артех, І. Паляниця, М. Шинкарчук, О. Черняхівський[1].

Польський період

[ред. | ред. код]

У Підкамені діяла кредитна спілка «Самопоміч». На початку 1920 року сплив час повноважень директорів Арона Лейби Фюрста, Абрахама Цукера і Герша Олескера молодшого та їх заступників Лейзора Квайлера і Менделя Кляйна. 24 січня 1920 року на загальних зборах члени правління спілки переобрали терміном на шість років тих самих директорів, заступниками обрано Менделя Квайлера та Яламона Брауна, купця з Підкаменя[40].

У міжвоєнний період в Підкамені діяла політична партія радянофільського спрямування «СельРоб»[1].

Про добробут та рівень життя жителів Підкаменя та навколишніх сіл у міжвоєнний період дізнаємося зі статті М. Гетьмана, що була надрукована шпальтах часопису «Український робітник»: «…Бідні. Рідко, де можна побачити заможного господаря. Так майже в цілому зборівському повіті. Ціни хліборобських продуктів дуже низькі, а заробітків ніяких. Навіть, кажуть селяни, і дідичі не мають гроші на податки і оплату робочої сили. Одинокі заробітки, це на лані панському, або при товченні камінців для направи гостинця. Але які ж ті заробітки смішно малі: плата за день роботи на лані виносить 50 грошей на власних харчах. При товченні каміння на гостинці один злотий за натовчений та зложений кубічний метр. А метра за день ледве чи можна натовкти. А 48 сірників куштує 10 грошів, а пачка тютюну 25 грамів, махорки, куштує 48 грошей, а ліпшого 90 грошів. Отже людина за цілий день праці не в стані купити навіть 25 грам тютюну. А щоб написати листа за границю, треба працювати цілий день, бо марка куштує 55 грошів. Розуміється, що при таких обставинах говорити про добробут не приходиться. А землі мало. З причин цілковитого браку заробітків з'явилося багато дрібних торговців. Купують гуртом та перепродають. Але тому, що їх є дуже багато, і на цьому заробити трудно. Ось і до Підкаменя на ярмарок їде сьогодні багато таких перекупців. Біда їх жене. Добре стоять урядовці; ці добрі платні. А жандарми ходять вигодовані, як бочки з капустою»[41]. У 1930-х роках лише 5 % будинків в Підкамені були збудовані з каменю[42]

Щочетверга у Підкамені проходив ярмарок[43]

В містечку діяла читальня товариства «Просвіта», книжковий фонд якої у 1929 році складав 156 томів, а також польське Товариство Народної школи імені Генрика Сенкевича, яке мало власну бібліотеку з книжковим фондом у 303 томи[18].

Радянський період

[ред. | ред. код]

У 1940—1941 та 1944—1959 роках був центром Підкамінського району. В селищі виходив часопис «Радянська нива» — друкований орган Підкамінського РК КПУ та районної Ради депутатів трудящих[1].

В Незалежній Україні

[ред. | ред. код]

Від 24 серпня 1991 року в складі України.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», селище увійшло до складу Підкамінської селищної територіальної громади[44]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Бродівського району, селище увійшло до складу новоутвореного Золочівського району[45].

Пам'ятки, визначні місця

[ред. | ред. код]

«Камінь»

[ред. | ред. код]
Докладніше: Ерозійний останець морських рифів Товтрів або Медоборів Сарматського віку в околицях с. Підкамінь

Одним із свідків минулого є унікальна пам'ятка природи — скелястий велетень, розташований на високому узгір'ї на північно-східній околиці селища, прозваний в народі «Каменем». Звичайно, що 16-ти метровий кам'яний останець своєю величчю завжди привертав до себе увагу. В очах наших далеких предків він порівнювався з чимось духовним, надприродним. Знахідки у підніжжі Каменя фрагментів посуду висоцької культури ранньозалізного часу (XI—VII ст. до н. е.) та періоду Галицько-Волинської держави (XI—XIII століття), засвідчують використання його, у першому випадку, в ролі ідола, обереги місцевих жителів і землі від усього злого, а у другому — наскельного храму-фортеці. Можливо саме із цими часами пов'язується ніша, зроблена у формі стилізованого серця із західного боку Каменя. Там могли відбуватися язичницькі обряди давніх мешканців цієї території, приносилися жертви для умилостивлення богів.

На вершині кварцового пісковику чиясь рука видовбала 6 ям-могил глибиною 0,4—0,6 м. Численні пази і заглиблення, які утримували дерев'яні конструкції, нагадують систему забудови Карпатських фортець Тустань і Бубнище. Дослідження засвідчують, що у період Галицько-Волинського князівства на Камені була побудований церква оборонного характеру. І ніби за історичною спадковістю досі у західній околиці пам'ятки збереглися кам'яні хрести від цвинтаря другої половини XVII століття, який, ймовірно, залишився від церкви Спаса.

Можливо, із слов'янських часів походить й стародавня назва гори, де зараз височіє монастир — «Рожаниця». Завдяки історико-етнографічним дослідженням встановлено, що язичницькі божества Роду, Рожаниці у наших далеких предків ототожнювалися з процесом родючості і народження.

У глибині Рожаницької гори, на схід від Каменя, знаходяться дві печери із слідами людської діяльності. Дослідженнями співробітників Бродівського історико-краєзнавчого музею у 2001 році встановлено, що вони мали природне походження і в давнину могли використовуватися як печерні церкви або каплиці. Однак, на початку XVIII століття звідти почали видобувати камінь для спорудження монастирських оборонних укріплень, вирізаючи його за допомогою пил та відколюючи залізними і дерев'яними клинами.

Монастир студитів (УГКЦ)

[ред. | ред. код]
Докладніше: Монастир походження дерева Хреста Господнього

Навпроти Каменя, на пагорбі, височить монастир «Походження Дерева Хреста Господнього». У недалекому минулому це був домініканський римо-католицький кляштор «Успіння Пресвятої Богородиці, Хреста Господнього, Апостолів Петра і Павла та всіх Святих».

Цвинтар

[ред. | ред. код]
Інтер'єр монастирської каплиці (Цетнерів) цвинтаря Підкаменя, осінь 2014

Місцевий цвинтар розташований на південно-східній околиці села. У цвинтарній капличці поховано представників роду Цетнерів (за деякими даними — С. Баронч). Поруч з каплицею є поховання, зокрема, монахів-домініканців. Також неподалік знаходиться спільна могила поляків, що загинули у 1940-х роках.

Церква

[ред. | ред. код]

1749 року в селищі збудована церква святої Параскеви. 1839 року адміністратором місцевої парафії був о. Павло Струменський, а парафія налічувала 798 вірян[46].

У 1900 році парохом церкви у Підкамені був о. Степан Концевич, а греко-католицька парафія налічувала 890 вірних. Наступного 1901 року парохом став о. Григорій Павлюк, можливо вже після смерті свого попередника, він опікувався 908 вірними. У 1902—1933 роках парохом у Підкамені був о. Михайло Ваврик, а греко-католицька парафія вже налічувала 985 вірних[47].

Наприкінці 1934 року сотрудником у Підкамені був призначений о. Андрій Іздрик, а з 1939 року о. Андрій став парохом місцевої церкви святої Параскеви. Отець Андрій Іздрик зорганізував церковний хор, був членом товариств «Просвіта» та «Сільський господар». У Підкамені чотири рази на рік відбувалися відпусти, які збирали до церкви Святої Параскеви духовенство та жителів навколишніх сіл. У травні 1943 року грамотою Митрополита Андрея Шептицького отець Андрій Іздрик був призначений місцедеканом Підкамінського деканату[48]. Однак часи були складними: отцю часто погрожували польські боївки, під час Служби Божої в селі Паликорови провідник польської боївки сказав парафіянам, «що ваш ксьондз згине з моєї руки». З огляду на це родина Іздриків 1944 року переїжджає до Олеська, де отець Андрій продовжив душпастирську роботу[49].

Освіта

[ред. | ред. код]

Місцеву однокласову школу відкрито у 1860 році[50]. У 1880 році вже діяла двокласова школа[51], у 1895 році — трикласова школа[52], у 1903—1914 роках — чотирикласова з додатковим рільничим курсом[53][54] у 1920—1930-х роках — семикласова[55].

Галерея

[ред. | ред. код]
  • Джерело
    Джерело
  • Стара криниця
    Стара криниця
  • Скеля
    Скеля
  • Костел
    Костел
  • Стара дорога
    Стара дорога
  • Цвинтар біля скелі
    Цвинтар біля скелі
  • Символічна могила
    Символічна могила
  • Будинок колишнього шпиталю
    Будинок колишнього шпиталю
  • Петро Цебровський
    Петро Цебровський
  • Один з бастіонів у Підкамені
    Один з бастіонів у Підкамені
  • Під час фестивалю «Підкамінь-2008»
    Під час фестивалю «Підкамінь-2008»
  • В центрі села
    В центрі села
  • Камінь
    Камінь

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Народилися

[ред. | ред. код]
  • Жаба Францішек — польський інженер, військовик АК.

Пов'язані з Підкаменем

[ред. | ред. код]

Поховані

[ред. | ред. код]
Могила Степана Альбуса

Дідичі

[ред. | ред. код]
Антоній Цетнер

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б в г д ІМСУ, 1968, с. 169.
  2. ↑ Прогноз погоди в селищі Підкамінь. weather.in.ua. Погода в Україні. Архів оригіналу за 14 липня 2025. Процитовано 14 лютого 2026.
  3. ↑ Чисельність наявного населення України, 2022.
  4. ↑ Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 28 грудня 2023.
  5. ↑ Коди автоматичного міжміського зв'язку: Львівська область. ukrtelecom.ua. Укртелеком. Архів оригіналу за 3 грудня 2007. Процитовано 27 грудня 2023.
  6. ↑ Ділянка у Львівській області з численними вибоїнами, на відтинку до Залізців ледве 2—3 частини по 200—300 м без вибоїн станом восени 2014; в Тернопільській — без значних вибоїн, за винятком Мшанця
  7. ↑ Відстані від селища Підкамінь. della.com.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 14 лютого 2026.
  8. ↑ Знайти адресу. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 25 грудня 2022. Процитовано 28 грудня 2023.
  9. ↑ Skorowidz wszystkich miejscowości położnych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w Wielkiem Księstwie Krakowskiem. — Lwów: Ces. Król. Galic. Druk. Rządowa, 1868. — S. 163. (пол.)
  10. ↑ Konrad Oksza Orzechowski Przewodnik statystyczno topograficzny i skorowidz obejmujacy wszystkie miejscowosci z przysiolkami w w Krolestwie Galicyi W.X. Krakowskiem i X. Bukowinie, wedlug najswiezszych skazowek urzedowych. — Kraków: w drukarnie W. Korneckiego, 1872. — S. 62. (пол.)
  11. ↑ Podkamień // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 403. (пол.)
  12. ↑ Materyały do kwestyi żydowskiej w Galicyi / Oprac. Stanisław Gruiński. — Lwów: Nakł. Wydz. krajowego, 1910. — S. 12. (пол.)
  13. ↑ Bigo Jan Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księs. Bukowińskiem, z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju, z oznaczeniem starostw, sądów powiatowych…. — Lwów: z drukarni «Dziennika Polskiego», 1897. — S. 146. (пол.)
  14. ↑ Skorowidz gminny Galicyi: opracowany na podstawie wyników spisu ludności z dn. 31.12.1900 / wyd. przez C. K. Centralną Komisyę Statystyczną. Kaiserlich-Königliche Statistische Zentralkommission. — Wiedeń: C. K. Drukarnia Nadworna i Państwowa, 1907. — S. 64. (пол.)
  15. ↑ Rocznik statystyki Rzeczypospolitej Polskiej. — R. 1, 1920/21 cz. 1. — Warszawa, 1921. — S. 134. (пол.)
  16. ↑ Bigo Jan Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju: z oznaczeniem Starostw, Rad powiatowych, Sądów, Urzędów podatkowych, Urzędów parafialnych, Liczby ludności…. — Lwów: nakładem i drukiem I. Jaegera, 1918. — S. 127. (пол.)
  17. ↑ Wiadomości Ministerstwa Zaopatrzenia. — tom 2. — nr 32. — 19 października 1920 r. — S. 657. (пол.)
  18. ↑ а б Bibljoteki oświatowe: spis na dzień 1 stycznia 1930 roku oraz tablice statystyczne / Ministerstwo Wyznań Religijnych i Oświecenia Publicznego. — Warszawa, Lwów: nakł. Państwowego Wydawnictwa Książek Szkolnych, 1932. — S. 231. (пол.)
  19. ↑ Michała Arcta nowoczesna encyklopedia ilustrowana: A-Z. — Warszawa, 1939. — S. 1130. (пол.)
  20. ↑ Кубійович, 1983.
  21. ↑ а б Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України: Підкамінська селищна громада, Золочівський район, Львівська область: смт Підкамінь. socialdata.org.ua. Архів оригіналу за 7 квітня 2023. Процитовано 10 серпня 2023.
  22. ↑ Повний перелік населених пунктів Бродівщини: смт Підкамінь. brody.lviv.ua. Архів оригіналу за 11 грудня 2018. Процитовано 11 лютого 2026.
  23. ↑ Чисельність наявного населення України, 2022, с. 32.
  24. ↑ Bukowski W. Sienieński (Oleski) Jan z Sienna i Oleska h. Dębno (zm. między 1510 a 1513) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków, 1996. — T. XXXVII/2, zeszyt 153. — S. 180. (пол.)
  25. ↑ Barącz S. Pamiętnik szlachetnego Ledochowskich domu. — Lwów, 1879. — S. 6—7. (пол.)
  26. ↑ Історична довідка: селище Підкамінь, Львівська обл. pidkaminska-gromada.gov.ua. Підкамінська селищна територіальна громада. Архів оригіналу за 14 червня 2025. Процитовано 14 лютого 2026.
  27. ↑ а б Dunin-Karwicki J. Opowiadania historyczne: miejscowości nad Ikwą, ich przeszłość i teraźniejszość. — Lwów: W. Łoziński, 1898. — S. 10. (пол.)
  28. ↑ Akta grodzkie i ziemskie. — Lwów, 1928. — Т. XXIII. — S. 365. (лат.) (пол.)
  29. ↑ а б Kościoł i klasztor XX. Dominikanów w Podkamieniu // Przyjaciel Ludu. — R.16. — T. 1. — Nr. 17. — 21 września 1849. — S. 2—6. (пол.)
  30. ↑ Polski Sylwester: kalendarz rozrywki umysłowej na rok 1880: (z ilustracjami). — 1880. — S. 45. (пол.)
  31. ↑ Nowiny z kraju: Podkamień kolo Brodów // Niedziela. — 1886. — nr 20. — 16 maja. — S. 159. (пол.)
  32. ↑ Spis Spółdzielni Związku Rewizyjnego Spółdzielni Ukraińskich we Lwowie, w których nie przeprowadzono rewizyj w r. 1938. — Lwów, 1939. — S. 111. (пол.)
  33. ↑ Knot A. Barącz Sadok Wincenty Fererjusz (1814—1892) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków — Łódź — Poznań — Wilno — Zakopane: Nakładem Polskiej Akademji Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1935. — Т. 1, zeszyt 1. — S. 290—292; Reprint. Kraków: Zakład Narodowy im. Ossolińskich, 1989. — S. 291. — ISBN 8304034840. (пол.)
  34. ↑ Военный сборникъ Общества ревнителей военныхъ знаній и Кружковъ высшаго военнаго самообразованія. Книга 6 / подъ редакціей Генеральнаго Штаба полковниковъ В. М. Пронина, И. Ф. Патронова и адмирала А. Д. Бубнова. — Бѣлградъ, 1925. — С. 119. (рос.)
  35. ↑ Гутор А. Е. Оборона корпуса на широком фронте: Действия 7-го русского корпуса с 3 по 6 сентября 1915 г. — Москва : Гос. воен. изд-во Наркомата обороны Союза ССР, 1939. — С. 4—84. (рос.)
  36. ↑ Історія ЗУНР, 1995, с. 100.
  37. ↑ Історія ЗУНР, 1995, с. 203.
  38. ↑ Західно-Українська Народна Республіка. 1918—1923. Документи і матеріали / укладачі Олександр Карпенко, Катерина Мицан. — Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 1939. — Т. 4. Збройні сили у боротьбі за свободу, незалежність, соборність. — 335 с. — ISBN 978-966-668-198-3.
  39. ↑ Bellona. — R.17. — T.46. — 1935. — Zeszyt 2-3 / Red. Koc Leon Wacław. — Łódź, Lublin, Warszawa: Wojskowy Instytut Naukowo-Oświatowy, 1935. — 158 s. (пол.)
  40. ↑ Zbiór Ogłoszeń Firmowych Trybunałów Handlowych: stały dodatek do Przeglądu Prawa i Administracji 1920. — nr 11. — listopad 1920. — S. 167. (пол.)
  41. ↑ М. Гетьман. Із рідного краю. Підкамінь-Черниця // Український робітник. — 1936. — № 18.
  42. ↑ Gorzuchowski Stanisław Osiedla miejskie w Polsce i ich materiał budowlany w zależności od czynników przyrody. — Warszawa, 1936. — S. 77. (пол.)
  43. ↑ Powszechny Kalendarz Gospodarski na Rok Pański…1934. — Lwow, 1934. — S. 206. (пол.)
  44. ↑ Розпорядження Верховної Ради України від 12 червня 2020 р. № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області». zakon.rada.gov.ua. Верховна Рада України. Архів оригіналу за 24 травня 2025. Процитовано 14 лютого 2026.
  45. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  46. ↑ Schematismus Universi Venerabilis Cleri Archidioeceseos Metropolitanae Graeco Catholicae Leopoliensis pro Anno Domini 1839. — Leopoli, 1839. — P. 172. (лат.)
  47. ↑ Шематизмъ Всего Клира греко-католицкой митрополичой архіепархіи Львовской на рокъ 1914. — Львовъ-Жовква: Накладомъ Архіепархіяльного Клира : Печатня оо. Василіянъ, 1914. — С. 291. (рос.)
  48. ↑ Підкамінський деканат. sokaleparchy.org.ua. Архів оригіналу за 4 грудня 2019. Процитовано 2 березня 2017.
  49. ↑ Спис греко-католицького духовенства Львівської Архієпархії (стан з дня 1 січня 1944 р.). — Львів, 1944. — С. 26.
  50. ↑ Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki) / Opracował Bronisław Sokalski. — Złoczów: nakł. Towarzystwa Pedagogicznego, 1885. — S. 288. (пол.)
  51. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielk. Księstwem Krakowskiem: na rok… 1880. — Lwow: Z drukarni «Dziennika Polskiego», 1880. — S. 381. (пол.)
  52. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielk. Księstwem Krakowskiem: na rok… 1895. — Lwow: Nakładem C. K. Namiestnictwa, 1895. — S. 421. (пол.)
  53. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielk. Księstwem Krakowskiem: na rok… 1903. — Lwow: Nakładem C. K. Namiestnictwa, 1903. — S. 536—537. (пол.)
  54. ↑ Szematyzm Królestwa Galicyi i Lodomeryi z Wielk. Księstwem Krakowskiem: na rok… 1914. — Lwow: Nakładem prezydyum C. K. Namiestnictwa, 1914. — S. 715. (пол.)
  55. ↑ Spis nauczycieli publicznych szkół powszechnych i państwowych seminarjów nauczycielskich oraz spis szkół w okręgu szkolnym lwowskim obejmującym województwa lwowskie, stanisławowskie i tarnopolskie. — Lwow, 1924. — S. 110—111. (пол.)
  56. ↑ Першопостаті Львівських лісів: Башта Віталій Антонович. lvivlis.com.ua. Архів оригіналу за 1 травня 2022. Процитовано 28 грудня 2023.
  57. ↑ Мельничук Б. Гудима Петро Ярославович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 429. — ISBN 966-528-197-6.
  58. ↑ Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa: Warszawskie Towarzystwo Akcyjne Artystyczno-Wydawnicze, 1900. — Cz. 1. — T. 2. — S. 258. (пол.)

Джерела та література

[ред. | ред. код]

Посилання

[ред. | ред. код]
Зовнішні відеофайли
Чортів камінь — місто сили (2022)
Камінь (Чортів Камінь) в селищі Підкамінь (25 червня 2017 р.)
Юрій Скіра Підкамінь та його монастир — Історії з історії (25 вересня 2023 р.)
Географія Львівської області Це незавершена стаття з географії Львівської області.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підкамінь_(селище)&oldid=47512279