Перейти до вмісту

Підлужжя (Івано-Франківський район)

Координати: 48°56′29″ пн. ш. 24°46′16″ сх. д. / 48.94139° пн. ш. 24.77111° сх. д. / 48.94139; 24.77111
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
село Підлужжя
Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії
Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії
Церква Благовіщення Пречистої Діви Марії
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Івано-Франківський район
Тер. громада Івано-Франківська міська громада
Код КАТОТТГ UA26040190110012092 Редагувати інформацію у Вікіданих
Основні дані
Перша згадка 1378 (648 років)
Населення ▲ 3210[1] (31.12.2024)
Площа 13.63 км²
Густота населення 128,25 осіб/км²
Поштовий індекс 77442
Телефонний код +380 3436
Катойконіми підлужа́ни
підлужа́нин
підлужа́нка
Географічні дані
Географічні координати 48°56′29″ пн. ш. 24°46′16″ сх. д. / 48.94139° пн. ш. 24.77111° сх. д. / 48.94139; 24.77111
Середня висота
над рівнем моря 		238[2] м
Водойми рр. Бистриця-Надвірнянська, Ворона
пп. Ждимир, Млинівка[⇨]
Відстань до
обласного центру 		9 км
Місцева влада
Адреса ради 77442, Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н, с. Підлужжя, вул. Тараса Шевченка, 39
Вебсторінка https://www.mvk.if.ua/pidsr
Староста Стойко Ярина Іванівна[3]
Карта
Підлужжя. Карта розташування: Україна
Підлужжя
Підлужжя
Підлужжя. Карта розташування: Івано-Франківська область
Підлужжя
Підлужжя
Мапа
Мапа

CMNS: Підлужжя у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Підлужжя.

Підлýжжя — село в Україні, у Івано-Франківському районі Івано-Франківської області. Входить до Івано-Франківської міської громади. Населення становить ▲ 3210 осіб.

Географічні відомості

[ред. | ред. код]
Компасна роза Вовчинець Колодіївка Компасна роза
Івано-Франківськ Пн Підпечери
Зх    Підлужжя    Сх
Пд
Угорники

Мікротопонімія[4]:

  • Андзінярка (куток)
  • Бори́сове (підвищення, поле)
  • В Гумни́ську (поле)
  • В Мóкрому (поле)
  • Гли́нне (урочище)
  • Гли́нний Ліс (лісове урочище)
  • Гумни́сько (урочище)
  • Жди́мир (потік)
  • Млинíвка (потік)
  • Мóкре (урочище)
  • Під Бори́совом (урочище)
  • Серéдна (гора)
  • Серéдній Горб (горб)

Історія

[ред. | ред. код]
Підлужжя позначене на мапі Гійома Боплана 1650 року (пол. Podelouge)

Перша письмова згадка датована 1378 роком[5][6][4].

Назва населеного пункту походить від того, що в давнину в межиріччі Бистриці-Надвірнянської та Ворони були великі луги, а люди селилися «під ними»[5][6][4], розорювали луги та випасали на них худобу. Достовірно відомо, що перше поселення на лівобережжі Ворони ще в кінці XIV століття було дощенту знищене повінню, і тоді було заселено високий правий берег. З 1418 р. забудова лівого берега відновилося.

Після приєднання Галичини до Австрійської імперії (1772 р.) до Підлужжя потягнулися торговці та латифундисти різних національностей. Євреї збудували в селі млин, при дорозі з Галича на Тисменицю відкрили корчму. Навіть сільська церква з 1827 по 1857 рік перебувала в оренді єврея Зельмана. Ще один млин збудував поляк Винницький. У 1830 році в Підлужжя нараховувалось 790 мешканців, у той час село входило до Станиславівського повіту.

Значний поштовх для господарського та національного розвитку дало скасування панщини (1848 р.). На пам'ять про знесення панщини в центрі села збудували каплицю, на полях встановили хрести. Ці пам'ятки знищила радянська влада в 1950 році.

Зростання національної свідомості й духовності селян пов'язане з жертовною душпастирською працею священника Пантелеймона Білоуса, який був парохом села з 1870 року по 1910 рік. У 1880 році поряд з церквою була відкрита однокласна школа, в 1887—1892 роках виникли осередки «Просвіти», «Сокола», згодом була створена організація «Пласту». Чотирикласна школа заснована в селі у 1912 році. Зараз в її приміщенні церковна резиденція.

Великих збитків завдали Підлужжю Перша світова та морові епідемії, що трапилися в тому часі. На окраїні села є місце масового поховання, де в одній могилі лежать сотні людей. Якщо в 1898 році село нарахувало понад 500 дворів і 1812 осіб, то в 1921 р. у ньому проживало 1322 мешканці.

Зруйнована весняними паводками повітова дорога Микитинці — Підлужжя — Побережжя. 1939 р.

У міжвоєнний період, незважаючи на тиск польської влади, активізується національне життя. В 1928 р. в селі була Місія отців Василіян. У 1930 році Крушельницький відновив «Просвіту», пізніше був утворений кооператив. У 1935 році відкрили новий клуб і читальню, першим завідувачем яких був Іван Яковин. В селі виник осередок підпільної ОУН. 1934 року було засновано хоровий колектив та драматичний гурток, яким керував Дмитро Іванович Ткачук. Своїми виставами «Тарас у дяка», «Ой не ходи Грицю», «Депутати до Відня», «Про що Тиса шелестіла», «Назар Стодоля» колектив прославився на цілий повіт.

За всю свою історію село Підлужжя найбільше постраждало від комуністичної влади, починаючи з 1944 року. Так звана Узинська січ насильно створила колгосп. Майно репресованих забирали та вивозили. Тричі (1947 р., 1949 р., 1951 р.,) — окупаційна влада проводила виселення. З 364 сільських родин — 132 сім'ї (486 осіб) були насильно депортовані. Від цього лихоліття постраждала майже кожна хата. Лише в рядах ОУН — УПА загинули 42 односельчан, 36 опинилися за ґратами ГУЛАГу[5].

Релігійна громада

[ред. | ред. код]

У 1493—1497 рр. в Підлужжі була збудована перша церква, яка діяла понад 100 років та була спалена татарами на початку XVI століття. Зараз на її місці громада будує новий храм.

Чинна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці (пам'ятка архітектури місцевого значення) була освячена 1665 року. Це найдавніша скальна споруда християн східного обряду в Тисменицькому районі та цілій «Станіславській окрузі». До 1994 р. поруч з нею простояла дзвіниця, зведена 1634 року. Іконостас Благовіщенської церкви села Підлужжя встановлений в 1898 році та є одним з кращих взірців галицького іконопису кінця XIX століття[5].

Археологія

[ред. | ред. код]

У селі та його околицях виявлено низку давніх поселень, які нині мають статус археологічних пам'яток. Серед них[7]:

Сьогодення

[ред. | ред. код]

1 листопада 2019 року в Підлужжі відкрили пам'ятний знак розстріляним бійцям УПА — жителям села.

Тоді загинули: Ткачук Дмитро В., Федук Василь М., Луцишин Михайло М., Малюта Олекса І.[8][9]

Кулінарія

[ред. | ред. код]

Кулінарною дивовижою села є страва Хрінівка (хрін з м'ясом) яку традиційно готують на Великдень[10].

Населення

[ред. | ред. код]

У 1870 році в селі проживало 904 мешканці, а у 1880 році — 1041, серед яких: 6 римо-католиків та 1030 греко-католиків[11].

У 1898 році в селі проживало 1812 мешканців, а у 1921 році — 1322[5].

Станом на 1 січня 1939 року у селі проживало 1600 мешканців, серед яких: 1545 українців, 10 поляків, 30 польських колоністів, 10 латинників та 5 євреїв[12].

Мова

[ред. | ред. код]
Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису України 2001 року[13]
Мова Кількість Відсоток
українська 1743 99.71 %
російська 5 0.29 %
Усього 1748 100 %

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Учасники російсько-української війни

[ред. | ред. код]
Докладніше: Російсько-українська війна (з 2014)

Учасники національно-визвольного руху

[ред. | ред. код]
Докладніше: Український визвольний рух 1920—1950 років
  • Бабак Дмитро Михайлович «Клим» (нар. 1928 — пом. 1952, с. Підлужжя) — стрілець боївки Станиславівського окружного проводу ОУН, загинув 29.07.1952 (розстріляний).
  • Борис Дмитро Олексійович «Митя» (нар. 1930 — пом. 1950, с. Павлівка, Тисменицький район) — стрілець боївки кущової ОУН, загинув 25.06.1950 в с. Павлівка Тисменицького району.
  • Гриців Дмитро Михайлович (нар. 1921 — пом. 1945) — стрілець сотні «Іскри», загинув 1945, місце смерті невідоме.
  • Долішній Василь Михайлович «Василько» (нар. 1930 — пом. 1995) — учасник національно-визвольного руху. З 13-ти років — зв'язковий УПА, з 16-ти — спецкур'єр УПА. Учасник боївки надрайонного проводу ОУН.
  • Дмитрук Михайло Степанович (нар. 1925 — пом. 1948) — стрілець сотні «Іскри», загинув 1948, місце смерті невідоме.
  • Лешун Михайло Петрович (нар. 1928 — пом. 1950, с. Підпечери, Тисменицький район) — стрілець боївки Станиславівського райпроводу ОУН, загинув 06.11.1950 в с. Підпечери Тисменицького району.
  • Малюза Олексій Іванович (нар. 1916 — пом. 1945) — стрілець сотні «Іскри», загинув 1945, місце смерті невідоме.
  • Михайлів Катерина Михайлівна (нар. 1924 — пом. 1948) — зв'язкова кущової ОУН, загинула 1948, місце смерті невідоме.
  • Сворак Василь Петрович «Козачок» (нар. 1921 — пом. 1946) — стрілець сотні «Іскри», загинув літо 1946, місце смерті невідоме.
  • Сворак Олексій Михайлович (нар. 1924 — пом. 1947, біля м. Тисмениця) — стрілець боївки кущової ОУН, загинув 1947 біля м. Тисмениця.
  • Смолянчук Іван Семенович «Крук» (нар. 1912 — пом. 1951, с. Довге, Тисменицький район) — військреферент райпроводу ОУН, загинув 09.11.1951 в с. Довге Тисменицького району.
  • Смолянчук Микола «Бонн Бистрий» (нар. ? — пом. 1950, с. Парище, Надвірнянський район) — стрілець боївки кущової ОУН, загинув 11.02.1950 в с. Парище Надвірнянського району.
  • Ткачук Дмитро Михайлович «Андрійчук» (нар. 1910 — пом. 1946, с. Підлужжя) — станичний ОУН, загинув 30.01.1946 в с. Підлужжя.

Джерело: «Реабілітовані історією»: книга друга[16].

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Стойко, Ярина (31 грудня 2024). ЗВІТ старости Підлузького старостинського округу про виконання повноважень у 2024 році (PDF). www.mvk.if.ua. Підлузький старостинський округ. Процитовано 5 листопада 2025.
  2. ↑ weather.in.ua
  3. ↑ Староста — Підлузький СО. www.mvk.if.ua. Винком Івано-Франківської міської ради. Процитовано 4 листопада 2025.
  4. ↑ а б в Габорак М. М. (2013). Топонімія Покуття та деяких прилеглих територій: етимологічний словник‑довідник (PDF). Івано‑Франківськ: Місто НВ. Процитовано 4 листопада 2025.
  5. ↑ а б в г д Село Підлужжя Івано-Франківської ТГ. mvk.if.ua. Винком Івано-Франківської міської ради. Процитовано 4 листопада 2025.
  6. ↑ а б Габорак М. М. (2014). Назви населених пунктів Івано-Франківщини. Етимологічний словник-довідник (PDF). Івано‑Франківськ: Місто НВ. с. 253. Процитовано 4 листопада 2025.
  7. ↑ Державний реєстр нерухомих пам’яток / Івано-Франківська область (PDF). mcsc.gov.ua. Міністерство культури та стратегічних комунікацій України. 20 серпня 2024. Процитовано 4 листопада 2025.
  8. ↑ У Підлужжі відкрили пам’ятник розстріляним героям. firtka.if.ua. Фіртка. 2 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2025.
  9. ↑ У Підлужжі відкрили пам’ятний знак розстріляним бійцям УПА. galychyna.if.ua. Галичина. 2 листопада 2019. Процитовано 5 листопада 2025.
  10. ↑ Зелінська, Тетяна. Дві страви від прикарпатських ґаздинь потрапили до “Фуд-гіду Україною”. galka.if.ua. Галка. Процитовано 4 листопада 2025.
  11. ↑ Podłuże // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1887. — Т. VIII. — S. 435. (пол.)
  12. ↑ Кубійович В. М. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939 = Ethnic groups of the South-Western Ukraine (Halyčyna-Galicia) 1.1.1939: нац. статистика Галичини / Володимир Кубійович; vorwort G. Stadtmuller. — Вісбаден : Отто Ґаррасовіц, 1983. — С. 84. — ISBN 3-447-02376-7.
  13. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  14. ↑ На війні загинув прикарпатець Іван Коновалюк. galychyna.if.ua. Галичина. 19 травня 2025. Процитовано 5 листопада 2025.
  15. ↑ Димніч, Наталія (19 травня 2025). У Донецькій області поліг розвідник Іван Коновалюк з Івано-Франківщини. suspilne.media. Суспільне. Процитовано 4 листопада 2025.
  16. ↑ Реабілітовано історією: Івано-Франківська область (PDF) (вид. Книга друга). Івано-Франківськ: Місто НВ. 2004. Процитовано 5 листопада 2025.

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Підлужжя_(Івано-Франківський_район)&oldid=46493454