Підлісся (Гримайлів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Підлі́сся — колишнє село в Україні, нині — північно-західна частина селища міського типу Гримайлова Тернопільської області. Австрійський і польський варіант назви  — Подлєсє (Podlesie).

Підлісся на мапі 1880 р.

Знаходилося між річкою Гнила (права притока Збруча, басейн Дністра) та її ставом та дорогою Гримайлів-Скалат (Тернопіль) за 1 км від Гримайлова при дорозі Гримайлів-Глібів.[джерело?] Нині це — район сучасних гримайлівських вулиць У. Кармелюка, М. Кривоноса, С. Наливайка та Глібівської.

Назва[ред.ред. код]

Назва поселення походить від його розміщення на місцевості — біля лісу, під лісом.

Історія[ред.ред. код]

Рік заснування Підлісся — невідомий. Але вже на австрійській мапі 1790/1824[1] років Підлісся присутнє, відповідно, засновано воно було ще раніше.[2] Історія Підлісся неподільно пов'язана з історією сусіднього (на віддалі не більше 1 км) селища Гримайлів, який мав як значно більші розміри, так і вищий адміністративний статус.

На початку ХІХ ст. Підлісся належало онуці великого коронного гетьмана Адама Миколая Сенявського (бл.1666—1726) княгині Ізабеллі Любомирській (1736—1817) з дому князів Чорторийських — дружині великого коронного маршалка Станіслава Любомирського (1722—1783).

Щонайменше протягом 1800—1823 рр. Підлісся входило у склад так званого Гримайлівського ключа [a], який складався з 3 містечок і 32 сіл. У селі було 55 осель [b], у тому числі проживало селян, що посідали ґрунт парний (32 морґи [c]) — 2, одинковий (16 морґів) — 5, чвертовий (8 морґів) — 29, халупників (хата і до морґа землі) — 19, комірників (ті, хто не мали власного господарства і землі і проживали в помешканнях господарів) — 2, шляхтичів — 2, ремісників — 4, панської прислуги в палаці і на фільварку — 9[3].

Після смерті Ізабелли Любомирської в 1817 р. її дочка, дружина польного коронного гетьмана Северина Жевуського (1743—1811), Констанція Жевуська (1760/1761—1840), внаслідок розкішного способу життя довела свій маєток, частиною якого було Підлісся, до банкрутства і втратила права на нього[4]. Підлісся разом з сусідніми Гримайловом, Мазурівкою і Буциками виставили на аукціон, який відбувся у 1823 р. Так новим дідичем Підлісся став віденський банкір Леопольд Елкан де Елкансберг.[5]

15 березня 1831 р. Підлісся в де Елкансберга викупив Антім Нікорович — дідич с. Кривчиці біля Львова.[5]

Від середини ХІХ ст. село перебувало в адміністраційній, поштовій та релігійній приналежості до Гримайлова[6]. Власниками земель були спадкоємці Нікоровича — спочатку його син Кароль (1852 —1855), а потім чоловік його дочки Юлії Леонард Пініньські (1855 —1886).

Село явно занепадало і в статистичних довідниках 1868, 1872, 1904 рр. Підлісся згадується фразою «Гримайлів разом з Мазурівкою і Підліссям» або не згадується взагалі. За віросповіданням населення поділялося на греко- і римо-католицькі громади. Пошта, телефон, телеграф, суд, ринок, церква, костьол, школа — все знаходилось у Гримайлові.

у 1880 р. у Підліссі проживало 573 мешканця.[7]

У 1890 р. число осель у селі дорівнювало 108.[8].

У 1910 р. у Підліссі проживало 698 осіб. Власниками земель (з 1886) були Станіслав та Леон Пініньські.[9] Поруч села знаходився поміщицький маєток, розпарцельований на 1921 р.[10] [d] Після смерті Станіслава Пініньські у 1911 р. його частка власності переходить дочці Юлії.

Під час військових дій в періоди російської окупації (1914 – липень 1917), повернення австро-німецьких військ, боїв польсько-української (листопад 1918 — липень 1919) та польсько-більшовицької (1920) воєн значних обстрілів і боїв біля Підлісся не було.

У 1920 р. шляхом жеребкування між Юлією (на той момент вже Воляньською) та її стрийком Леоном Пініньським] Підлісся (разом з Гримайловом і Мазурівкою) відійшло до Воляньських.[11][12] [e]

На 30 вересня 1921 р. у Підліссі було 124 будинки; мешканців, без облікованих за військовим списком, всього — 688, з них — 317 чоловіків і 371 жінка; 559 католиків, 115 греко-католиків, 14 іудеїв; 663 поляків, 23 українців (русинів), 2 іншої національності.[11] [f]

У другій половині 1920-х років у Підліссі знаходилась ґмінна позикова каса і фірма виробництва з круп.[13]

Адміністративний устрій[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Королівства Галичини та Володимирії у 1777—1782 роках

За часів першої Речі Посполитої (до 1772 р.) Підлісся знаходилося у Трембовельському повіті[14] Галицької землі Руського воєводства.[15]

Після поділу Польщі 1772 року, у роках 1773 —1810, тепер вже у складі Габсбурзької монархії, яка з 1804 р. стала Австрійською імперією, Підлісся послідовно перебувало у Бережанському дистрикті (dіstrісt) Львівського округу (кreis, циркул), Золочівському, Бережанському і Тернопільському округах Королівства Галичини та Володимирії.

Від 15 червня 1810 р. до 6 червня 1815 р. Підлісся — населенний пункт Тернопільського і Теребовлянського (з 1814) округів Тернопільського краю Російської імперії.[16][17]

Після повернення у 1815 р. згідно рішення Віденського конгресу Тернопільського краю у склад Австрійської імперії[18], Підлісся до 1850 р. перебуває у складі Тернопільського округу.

Від 1850 р. до адміністративної реформи 1867 року село було у складі Гримайлівського повіту (bezirke)[19] Тернопільського району (kreis) Тернопільського округу (kreisgericht) провінції «Львів» («Lemberg»).[20]

Після реформи 1867 року Підлісся увійшло у склад Скалатського повіту[21] Королівства Галичини та Володимирії Австро-Угорської імперії.

3 грудня 1920 року на анексованих Польщею українських землях було створено Тернопільське воєводство, у якому Підлісся увійшло у склад Скалатського повіту[22], де й перебувало до моменту офіційного приєднання до Гримайлова на початку 1930-х років. У «Таrnороlskі Dzіеnnіk Wоjеwódzkі» № 8 за 1 серпня 1932 р.[23] в адміністративному поділі Скалатського повіту станом на 1 травня того ж року Підлісся показано окремою сільською ґміною, а в Розпорядженні Міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького від 26 липня 1934 р. «Про поділ Скалатського повіту Тернопільського воєводства на сільські ґміни»[24] Підлісся вже не згадується, оскільки ще раніше його ж розпорядженням від 13 жовтня 1933 р. Підлісся увійшло до міської ґміни Гримайлів.[25].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мапа «Koenigreich Galizien und Lodomerien» на http://dlibra.umcs.lublin.pl/dlibra/docmetadata?id=17798&from=publication , Підлісся на аркуші, позначеному «Tab. XVIII».
  2. [1]
  3. Франко І. Гримайлівський ключ в р. 1800… — С. 555—556, 570—571.
  4. [2]
  5. а б Wolański J. Z dziejów Grzymałowa. — 2006. (пол.)
  6. Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w Wielkiem Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowinskiem, pod względem politycznej i sądowej organizacyi kraju wraz z dokładnem oznaczeniem parafii, poczt i właścicieli tabularnych. — Львів, 1855. — С. 164. (пол.)
  7. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, том 8. — Warszawa, 1887. — S. 423. (пол.)
  8. Франко І. Гримайлівський ключ в р. 1800… — С. 556.
  9. Bigo J. Najnowszy skorowidz wszystkich miejscowości z przysiółkami w Królestwie Galicyi, Wielkim Księstwie Krakowskiem i Księstwie Bukowińskiem z uwzględnieniem wszystkich dotąd zaszłych zmian terytoryalnych kraju. — Lwów, 1914. — S. 127. (пол.)
  10. Województwo Tarnopolskie / Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. — T. 15. — Warszawa, 1923. — S. 18. (пол.)
  11. а б Wolański J. Z dziejów Grzymałowa. — 2006. (пол.)
  12. Rąkowski G. Podole // Przewodnik po Ukrainie Zachodniej. — Cz. 2. — Pruszków, 2006. — S. 110. (пол.)
  13. Księga Adresowa Polski (wraz z W. M. Gdańskiem) dla handlu, przemysłu, rzemiosł i rolnictwa. — Warszawa, 1929. — S. 1689. (пол.)
  14. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej. — Т. 24 / Lauda sejmikowe Halickie 1575—1695. — Lwów, 1931. — S. 122. (пол.)
  15. Baliński M., Lipiński T. Starożytna Polska pod względem historycznym, jeograficznym i statystycznym opisana. — Warszawa, 1844. — Т. 2. — S. 36. (пол.)
  16. Czolowski A., Janusz B. — Przeszłość i zabytki województwa Tarnopolskiego. — Ternopil, 1926. — S. 43. (пол.)
  17. Державний архів Тернопільської області. Путівник. — Тернопіль : Астон, 2011. — С. 347.
  18. «Державний архів Тернопільської області. Путівник», Тернопіль, Астон, 2011. — С. 347.
  19. «Die Königreiche Galizien und Lodomerien» — Wien: von Joseph Bermann, 1851 (Gedr. bei Joh. Höfelich)
  20. Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w królestwie Galicyi i Lodomeryi jakoteż w wielkiem księstwie Krakowskiem… 1855. (Мапа на с. 270.
  21. Grzymałów // Skorowidz wszystkich miejscowości położonych w Królestwie Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkiem Księstwem Krakowskiem. — Lwów, 1868. — S. 60. (пол.)
  22. Державний архів Тернопільської області. Путівник. — Тернопіль : Астон, 2011. — С. 350.
  23. Tarnopolski Dziennik Wojewódzki. — № 8. — 1.08.1932. — S. 119.
  24. § 1, п. 2. (пол.)
  25. Rozporządzenie Ministra Spraw Wewnętrznych z dnia 13 października 1933 r. o zmianie granic miasta Grzymałowa w powiecie skałackim, województwie tarnopolskiem. (пол.)
Зауваги
  1. Ключ — територіально-господарська одиниця великого поміщицького володіння, яка мала свою адміністрацію. До складу ключа входили декілька фільварків, сіл або хуторів, що становили один поміщицький маєток.
  2. Якщо прийняти, що в одній оселі проживає в середньому 6 чоловік, то в цей період у Підліссі проживало до 350 мешканців.
  3. 1 морґ дорівнював приблизно 0,56 гектара.
  4. Парцеляція – поділ землі на невеликі ділянки (парцели) для наступного їх продажу або оренди.
  5. Графське подружжя Владислава і Юлії Волянських були останніми власниками земель і підприємств тих місцевостей, Єжи Волянський — їх син.
  6. Число віруючих іудеїв не відповідає числу євреїв — так у джерелі.

Джерела[ред.ред. код]