Підмихайля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Підмихайля
Країна Україна Україна
Область Івано-Франківська область
Район Калуський район
Рада Підмихайлівська сільська рада
Основні дані
Засноване 1453
Населення 2845
Площа 18,56 км²
Густота населення 153,29 осіб/км²
Поштовий індекс 77352
Телефонний код +380 03472
Географічні дані
Географічні координати 48°59′49″ пн. ш. 24°24′19″ сх. д.H G O
Водойми Бережниця, Лімниця
Місцева влада
Адреса ради 77352, с. Підмихайля, вул. Скородинського, 103а
Карта
Підмихайля. Карта розташування: Україна
Підмихайля
Підмихайля
Підмихайля. Карта розташування: Івано-Франківська область
Підмихайля
Підмихайля
Мапа

CMNS: Підмихайля у Вікісховищі

Підмихайля — село Калуського району Івано-Франківської області. Розміщене між річкою Лімниця та лісовим масивом на крутому правому березі річкової долини.

Топоніміка[ред. | ред. код]

За версією Н. Руско (без посилання на документ) перша письмова згадка про Підмихале належить до 1394 року[1]. Назва походить від розміщення села під монастирем св. Михайла, який був на горі Жбир (21 листопада 2010 року Свято-Михайлівський Підмихайлівський чоловічий монастир відроджено[2]). В 1971—1989 рр. село називалося «Підмихайло». 1 жовтня 1989 р. рішенням облради уточнено найменування населеного пункту.[3]

Історія[ред. | ред. код]

28 листопада 1435[джерело?] року Ромаж з Підмихайля позивається в галицькому суді щодо 20 свиней і шкоди до Сидка з Кураша[4]. У податковому реєстрі 1515 року документується 2 лани (близько 50 га) оброблюваної землі[5].

За Королівською люстрацією 1565 року в селі налічувались 14 господарів, отаман Кость і піп (отже, була й церква).[6]

Міжвоєнний період[ред. | ред. код]

Після окупації Західноукраїнської Народної Республіки поляками в 1919 році в селі був осередок ґміни Подміхалє та постерунку поліції.

За переписом 1931 р. у селі було 682 двори і 2469 жителів, з яких 800 — поляки (однак польська статистика до них зараховувала і латинників, і українську шляхту, й українську інтелігенцію). Підтверджене повітовим плебісцитом бажання більшості селян навчати дітей українською мовою зневажив війт-поляк Старчевський[7]. У 1939 році в селі проживало 3100 мешканців (2470 українців, 50 поляків, 550 латинників і 30 євреїв)[8].

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Після анексії СРСР в 1939 році Західної України почата насильна радянізація. На «виборах» 22 жовтня 1939 р. делегатом Народних Зборів Західної України від округу № 46 обрана Анастасія Захарівна Семаньків, 1899 р. н. У жовтні — листопаді 1940 р. вивезено до Сибіру сім родин. Рішенням Калуського РК КП(б)У від 31.01.1941 р. (затвердженим 13.02.1941 р. Станіславським обкомом КП(б)У) в селі був створений колгосп, названий на честь одного з організаторів Голодомору — імені Молотова. Результатом «діяльності» колгоспу був голод 1941—1942 років. Понад сорок чоловіків насильно мобілізовано до Червоної армії, більшість із них не повернулося до рідних домівок.

3 липня 1941 року в село вступили мадяри. Наступного дня провели схід села. Війтом став Тома Тимофійович Лесів. В березні 1942 року почалось вивезення на примусові роботи в Німеччину, вивезли 184 жителі села. У травні 1943 р. шість підмихайлівчан записалися до дивізії Галичина. 30.07.1944 в село знову ввійшла Червона армія. Насильно мобілізовано 107 чоловіків, 59 з них не повернулись[9].

Пам'ятний знак односельцям, які загинули на фронтах ІІ Світової війни та за встановлення радянської влади

За 1941—1944 роки в селі було спалено двадцять шість хат, загинуло двадцять троє мешканців. У боротьбі в рядах УПА проти окупантів загинули чотири односельці, вісімнадцять потрапили в полон і кинуті в концтабори Сибіру. За підтримку повстанців ув'язнено в концтабори чотирнадцять жителів села, сімнадцять родин (сорок чотири особи) виселено в Сибір і Казахстан.

В 1945—1946 роках в Підмихайля переселено українців із сіл Закерзоння: Переводів, Святкова Велика, Святкова Мала, Жидівське, Тиханя, Котань, Ожинна.

В січні 1946 р. для боротьби з УПА в кожному селі був розміщений гарнізон НКВД, в Підмихайлі — із 35 осіб (на допомогу готові були 1300 в Калуші, 300 — в Ріп'янці, 300 — в Яворівці і т. д.).

Радянський соціалізм[ред. | ред. код]

10 грудня 1948 р. рішенням Калуського райвиконкому № 17 утворено колгосп імені Молотова зі 108 селянських господарств, а вже на квітень 1949 р. туди було загнано 242 господарства. В липні 1957 р після викинення Молотова з ЦК КПРС колгосп перейменовано на «40-річчя Жовтня». А в лютому 1959 р. називають в честь свіжоспеченого хрущовського ідеологічного дійства — «ХХІ з'їзду КПРС». У січні 1965 р. після кремлівського перевороту і скинення Хрущова знову перейменовують — «Авангард». У червні 1976 р. колгосп приєднано до новицького «Вільне Прикарпаття», а через 10 років — від'єднано і надано останню назву «Прогрес». 26 січня 2000 р. першими в районі жителі села на сході прийняли рішенні про проведення земельної реформи, в результаті 457 мешканців села отримали акти на землю, розпайовано було і майно колгоспу.

Кампанія 1951 року проти неугодних священиків торкнулась і місцевого пароха Підлисецького Е. Б., в якого комуністична влада відібрала житловий будинок, господарські будівлі та землю[10].

Радянська влада використовувала підмихайлівців гарматним м'ясом у військовому загарбанні Камбоджі, Єгипту (по одній людині), Чехословаччини (15), Афганістану (7). Ще семеро осіб були ліквідаторами аварії ЧАЕС,

Костел[ред. | ред. код]

В селі був дерев'яний костел Святого Архангела Михаїла, збудований у 1880—1881 роках. Серед іншого облаштування у 1895 році встановлено орган. У1908 році утворено експозитуру в Підмихайлі, що об'єднувала римокатоликів Бережниці Шляхетської, Берлогів, Вістови, Добровлян, Грабівки, Завою, Ляндештрою, Мислова, Новиці, Підмихайля, Ріп'янки, Угринова Середнього, Угринова Старого і Яворівки. У 1925 році утворено парафію, до якої увійшли римокатолики перелічених сіл, за винятком Вістови. У 1945 році костел закритий після виїзду поляків до Польщі[11].

Народний дім

Після утворення колгоспу костел використовувався під склад отрутохімікатів і добрив. Подальша доля костелу була визначена рішенням правління колгоспу 17.06.1985 (протокол № 8, голова — В. І. Кидик, секретар — М. Ф. Іванюк) про відведення під будівництво клубу ділянки площею 0,5 га за рахунок аварійних споруд: комплексно-приймального пункту, культової споруди, автоваги колгоспу та павільйону автозупинки, а також присадибних ділянок. А 14.08.1985 Калуська районна рада рішенням № 183 «освятила» зруйнування костелу. 28 січня 1988 року о першій годині ночі колгоспним високопосадовцем костел спалено в ході підготовки місця під клуб, будівництво якого на кошти колгоспу розпочали негайно, а скінчили громадою аж через 23 роки у незалежній Україні 28 серпня 2011 року[12].

Школа[ред. | ред. код]

Школа

Парафіяльна школа відкрита в 1823 р., очолював її парох Павло Голендерський, навчалося 39 дітей, громада винаймала велику двокімнатну хату. В 1846 р. звели школу неподалік від церкви. В 1864 р. заснована народна школа державного підпорядкування, учителем був Лазар Гумінілович, навчалося 73 дитини. В 1874 р. з 343 дітей села відвідували школу тільки 84 (24 %), через що утворена етатова школа, яку утримувала і визначала вчителя громада. І вже 1895 року з 379 дітей школу відвідували 292 (77 %) при єдиному вчителі калушанині Титі Пітулею. Тому наступного року ввели другий клас і ще одного вчителя, а в 1899 р. — третій. В 1905 р. відкрито ще один паралельний клас і рільничий курс, працювало 5 вчителів, навчалося 294 учні.

З 1924 р. діяла 5-класна школа у 6-кімнатному будинку колишнього поміщика Трохніцького, проданому ним громаді. З 1929 р. школа стала 6-класною, з 1938 р. — 7-класною.

Під час німецької окупації діяла 6-класна школа. Після приходу радянської влади засновано прогресуючу середню школу і вже в 1948 р. відбувся перший випуск 10-го класу. У школі впродовж 1955—1959 рр. працював вчителем української мови і літератури відомий дисидент, член Координаційної ради Української Гельсинської Спілки Володимир Васильович Андрушко разом із дружиною — підмихайлівчанкою Магдою Крушельницькою.

В 1966  р. було зведено новий корпус школи, а в 1977 р. —— нову школу. 19 грудня 2016  р. відкрито дошкільний підрозділ на 50 місць у Підмихайлівському НВК (дошкільний заклад не функціонував у селі більше 20 років)[13].

3 вересня 1993 р. було відкрито дитячу музичну школу з контингентом 57 учнів[14].

Голови сільради[ред. | ред. код]

Обов'язки голови Підмихайлівської сільської ради виконували: Семаньків Михайло Гнатович-1939-1941

Семаньків Михайло Гнатович -1945-1949

Мельник Іван Степанович -1949-1953

Штогрин Афанасій Дмитрович 1953—1955

Семаньків Михайло Юркович — 1955—1957

Томащик Йосиф Васильович -1957-1959

Завадецький Харитон Васильович -1960-1963

Після об'єднання сільських рад сіл Підмихайля та Бережниця: Петрів Василь Юстинович -1963-1965

Завадецький Харитон Васильович — 1965—1970

Габчак Галина Іванівна -1970-1987

Галій Тарас Васильович — 1988—1991

Томащик Василь Михайлович -1991-1992

Гулима Ярослав Михайлович — травень-серпень 1992

Прокопів Ярослав Андрійович -1992-2002

Литвак Михайло Іванович — 2002—2005

Олевич Галина Миколаївна — січень 2005 — квітень 2006

Кінаш Петро Йосипович — 2006—2010

Кубрак Ігор Васильович — 2010—2015

Мазур Богдан Васильович — з 2015.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Будинок дитячої творчості
  • Церква Архистратига Михаїла (храмове свято 21 листопада), збудована Іваном Данилківом 1891 року і розписана Корнилом Устияновичем[15] 1903 року, пам'ятка архітектури місцевого значення № № 491/1[16]. Того ж року перенесли стару дерев'яну дзвіницю від старої церкви з вулиці Кармелюка (за 300 м). Австрійська армія конфіскувала в серпні 1916 р. у підмихайлівській церкві 5 дзвонів діаметром 98, 72, 44, 35, 33 см, виготовлених у 1903, 1845, 1887, 1877, 1845 рр. Після війни польська влада отримала від Австрії компенсацію за дзвони, але громаді села грошей не перерахувала.[17] В 1996 р. змурували нову дзвіницю. Зараз церква належить до Калуського благочиння Івано-Франківської єпархії ПЦУ. Настоятель митр. прот. Богдан Челядин
  • Народний дім.
  • Підмихайлівський ліцей [18] на 500 місць (з 1994 р. є музей «Історія села Підмихайля»).
  • Амбулаторія (діє з 1975 р.).
  • Музична школа на 70 учнів.
  • 10 магазинів (з них 8 — продуктових і 2 — промислових), ритуальні послуги, ремонт взуття (на 01.01.2015 р.).
  • 751 двір, 2708 мешканців (на 01.01.2015 р.).

На околиці села з 1950-х років ведеться видобуток газу (18 свердловин Гриньківського газового родовища). Лісництво веде розробку лісового масиву.

У 1970-х роках збудовано двокілометровий обвідний канал річки Бережниця з метою запобігання повеневого затоплення села. Побічний ефект даного заходу виявляється зниженням рівня води у криницях та необхідністю їх поглиблення.

Колишній млин

Мости[ред. | ред. код]

З усіх мостів (крім мосту через канал на Калуш) місцевий осередок комуністів позрізав металеві поруччя і поздавав на брухт, вдовольняючи таким чином щоденну потребу в самогоні. Хоча знаменитим на всю Україну село стало через інший місток — через Лімницю[19]. На тому місці стояв повноцінний міст ще за Австрії, зруйнований Першою світовою війною і відновлений за Польщі, спалений радянськими військами при втечі в 1941 році, але відбудований за півтора місяця німцями та ними ж остаточно зруйнований при відступі. Саме тут 6 липня 1965 року загинуло троє жителів села: М. Д. Федорів 1944 р.н., М. М. Богусевич 1943 р.н. та А. П. Богусевич 1933 р.н. У 1970-х роках був збудований пішохідний місток на тросах, який періодично ставав аварійним[20], а 24 липня 2008 року зірваний повінню і прибитий до калуського берега. Тільки зійшла вода — під'їхали міліціонери й болгаркою порізали і викрали металеві кутники і троси. До приходу режиму Януковича встигли виготовити за 91 тис. грн. проект містка. У 2012 році обіцянка збудувати місток стала на довиборах ключем перемоги члена партії регіонів (прокуратура мала незакриту проти нього справу на 1 млн грн). Активну участь (їх поїли горілкою) взяв осередок комуністів, та й осередок «Батьківщини» повним складом перейшов у партію регіонів. Але обіцянка — цяцянка, а мандат новоспечений депутат райради використав для витіснення з села укладачів якісного асфальтування вулиць і загріб собі всі підряди. Його «асфальт» сплив разом зі снігом, та й місток стовбичив недобудовою, а депутат утік. Тільки телескандал спричинив термінове фінансування в 2015 р. облрадою будівництва[21]. Та слугував людям місток тільки 5 років — до наступної повені.[22]

Вулиці[ред. | ред. код]

Могила борцям за волю України

У селі є вулиці[23]:

  • Богдана Хмельницького
  • Василя Стуса
  • Іванківська (до 26.04.2022 — Ватутіна)[24]
  • Козацька (до 26.04.2022 — Гагаріна)
  • Гайдамацька
  • Галицька
  • Гоголя
  • Довбуша
  • Зарічна
  • Зелена
  • Івана Сірка
  • Івана Франка
  • Кармелюка
  • Європейська (до 26.04.2022 — Ковпака)
  • Лесі Українки
  • Марка Черемшини
  • Миру
  • Михайла Грушевського
  • Молодіжна
  • Монастирська
  • Набережна
  • Перемоги
  • Романа Шухевича
  • Руданського
  • Скородинського
  • Тараса Шевченка
  • Українська
  • Чорновола
  • Ювілейна

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Струтинський Михайло — український громадсько-політичний діяч та журналіст.
  • Надія Дичка (нар.1964) — українська поетка.
  • Роман Гайда (1928—1998) — український фізик, доктор фізико-математичних наук.
  • Семаньків Іван — кандидат медичних наук, автор книжки «Перемогла ідея».
  • Степан Павельчак — майстер спорту СРСР з велоспорту, срібний призер чемпіонату СРСР 1973 р. в м. Алітус.
  • Петро Мельник — майстер спорту з важкої атлетики.
  • Надія Руско — доктор філософії, викладач Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, автор книги про історію села Підмихайля.
  • Ярослав Федорович — кандидат технічних наук, доцент, лауреат державної премії у галузі науки і техніки.
  • Степан Якимович — автор і фундатор трьох християнських пам'ятників у селі.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. «Підмихайля: історико-краєзнавчий нарис» Надії Руско. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 26 вересня 2015. 
  2. Відроджена святиня. Архів оригіналу за 28 вересня 2015. Процитовано 26 вересня 2015. 
  3. Нормативно-правові акти з питань адміністративно-територіального устрою України. Архів оригіналу за 13 серпня 2020. Процитовано 28 жовтня 2019. 
  4. Akta grodzkie i ziemskie, T.12, s.6, № 65 [Архівовано 22 грудня 2015 у Wayback Machine.](лат.)
  5. Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. s. 171 — Warszawa: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902. — 252 s.
  6. М. Грушевський. Жерела до істориї України-Руси, т. І [Архівовано 11 липня 2021 у Wayback Machine.] — Львів, НТШ, 1895. — с. 62.
  7. Діяльність кружків українського педагогічного товариства «Рідна школа» на Калущині 30-ті рр. ХХ ст. Архів оригіналу за 26 травня 2019. Процитовано 28 грудня 2015. 
  8. Володимир Кубійович. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939, стор. 33 — Вісбаден, 1983. — 205 с.
  9. На Другу світову війну з Підмихайля пішли 92-є бійців, з якої повернулися 45
  10. Рішення виконкому Підмихайлівської сільської ради № 9 від 29 червня 1951 р.
  11. Brzezina K.: Kościół parafialny p.w. Św. Michała Archanioła w Podmichalu//Materiały do dziejów sztuki sakralnej na ziemiach wschodnich dawnej Rzeczypospolitej. Cz. 1: Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.T. 10. — Kraków 2002 Międzynar. Centrum Kultury — 8ř ss. 450, nlb. 1, tabl. 194, il., mapa — s. 271—277 (пол.)
  12. Народний дім у Підмихайлі — окраса Прикарпаття. Архів оригіналу за 27 вересня 2015. Процитовано 26 вересня 2015. 
  13. До Дня святого Миколая у Підмихайлі відкрили дошкільний підрозділ на 50 місць. Архів оригіналу за 20 грудня 2016. Процитовано 19 грудня 2016. 
  14. У селі Підмихайля відзначили 20-річчя дитячої музичної школи. Архів оригіналу за 8 грудня 2014. Процитовано 5 грудня 2014. 
  15. У Підмихайлі школярі вивчають історію села та церкви на прикладі розписів Корнила Устияновича
  16. Церква Св. Арх. Михайла. Архів оригіналу за 16 серпня 2016. Процитовано 3 липня 2016. 
  17. Австро-Угорщина реквізувала з храмів Калущини 355 дзвонів. — «Вікна», 2017.11.20. Архів оригіналу за 1 жовтня 2019. Процитовано 26 вересня 2019. 
  18. Калуська районна державна адміністрація/Відділ освіти. Архів оригіналу за 4 грудня 2014. Процитовано 30 листопада 2014. 
  19. Калушани із велосипедами на спинах навчилися залазити на недобудований міст, щоб перейти Лімницю. Архів оригіналу за 20 червня 2015. Процитовано 16 жовтня 2015. 
  20. Підмихайля просить пішохідний міст до Калуша. Архів оригіналу за 18 січня 2018. Процитовано 18 січня 2016. 
  21. Між Хотінем і Підмихайлям відкрили міст через Лімницю. — «Вісті Калущини», 2015.10.23. Архів оригіналу за 27 листопада 2015. Процитовано 27 жовтня 2015. 
  22. Паводок зруйнував міст, що з'єднує Хотінь з Підмихайлям. ФОТОФАКТ. Архів оригіналу за 27 червня 2020. Процитовано 24 червня 2020. 
  23. Довідник геонімів району // Інформаційний портал Калуського району. Архів оригіналу за 3 грудня 2016. Процитовано 26 червня 2012. 
  24. 17 сесія Новицької сільської ради.

Посилання[ред. | ред. код]