Підмостичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Підмостичі
Країна Україна Україна
Область Львівська область
Район/міськрада Старосамбірський район
Рада/громада Трушевицька сільська рада
Код КОАТУУ 4625184107
Облікова картка картка 
Основні дані
Населення 174
Площа 2,4 км²
Густота населення 72,5 осіб/км²
Поштовий індекс 82015
Телефонний код +380 3238
Географічні дані
Географічні координати 49°39′10″ пн. ш. 22°47′57″ сх. д. / 49.65278° пн. ш. 22.79917° сх. д. / 49.65278; 22.79917Координати: 49°39′10″ пн. ш. 22°47′57″ сх. д. / 49.65278° пн. ш. 22.79917° сх. д. / 49.65278; 22.79917
Середня висота
над рівнем моря
250 м
Водойми р. Вігор
Найближча залізнична станція Нижанковичі
Відстань до
залізничної станції
5 км
Місцева влада
Адреса ради 82016, Львівська обл., Старосамбірський р-н, с. Трушевичі, тел. 35-1-26
Карта
Підмостичі. Карта розташування: Україна
Підмостичі
Підмостичі
Підмостичі. Карта розташування: Львівська область
Підмостичі
Підмостичі

Підмостичі у Вікісховищі?

Підмо́стичі — село в Україні, у Старосамбірському районі Львівської області. Населення 2001 р. становило 174 осіб (1928 р. проживало 223 осіб, серед яких 30 римо-католиків і 38 школярів). Орган місцевого самоврядування — Трушевицька сільська рада.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • У Підмостичах розташована унікальна для Галичини церква-ротонда (на фото). Церква побудована 1846 р. Храм присвячений св. Василю Великому і належить до Української Греко-Католицької Церкви.
  • Біля села на дорозі, що веде з Добромиля до Нижанковичів, на річні Вігор розташований автомобільний міст. Довжина мосту 52 м. Міст повністю залізний (лише настил дерев’яний), побудований 1937 року. Він унікальний тим, що є одним з небагатьох мостів, які вціліли у Галичині під час Другої світової війни. Не зруйнували його також великі повені, які нерідко бувають на Вігорі.
  • Неподалік від мосту до 1990-х років стояв водяний млин. Перед війною він працював на воді, пізніше — на електроенергії. Нині від нього залишились лише фундаменти і частина млинівки. До Першої світової війни на його місці був інший млин, який мав аж три водяні колеса, кожне з яких крутило свій жорновий камінь.

Джерела[ред. | ред. код]

  • «Млинарство» (альбом, В. І. Шагала, 1981 р.)

Посилання[ред. | ред. код]