Підозра (кримінальний процес)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Підо́зра у кримінальному процесі — формальне твердження (припущення) уповноважених правоохоронних органів про причетність певної особи до злочину, засноване на неостаточних (неповних, проміжних) результатах розслідування.

Кримінальне переслідування конкретної особи починається саме з часу оголошення їй про підозру у тій формі, яка передбачена законодавством відповідної країни.

У праві США шляхом прецедентів[1] сформувалося поняття «розумна підозра» (англ. reasonable suspicion), що означає юридичний стандарт доказування, який полягає в існуванні твердої причини для арешту чи інших примусових дій щодо особи. Ця причина означає більше, ніж «початкову і неконкретну підозру»; вона повинна бути заснована на «конкретних і гнучких фактах», «у сукупності з розумними висновками із цих фактів». Підозра обов'язково повинна бути пов'язана з конкретною людиною.

У німецькому праві поняттю підозри відповідає нім. Anfangsverdacht.

В Україні до 2012 року (до введення в дію нового КПК) існував процесуальний статус «підозрюваний», яким визнавалася «особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину». Проте, формальна процесуальна дія «повідомлення про підозру» була введена тільки в новому КПК.

Повідомлення про підозру — це офіційне ознайомлення певної особи з наявністю в уповноваженого правоохоронного органу припущення про вчинення цією особою злочину.

Повідомлення про підозру здійснюється у таких випадках:

  1. затримання особи на місці вчинення злочину чи безпосередньо після його вчинення;
  2. обрання до особи запобіжного заходу;
  3. наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Письмове повідомлення про підозру складається прокурором або слідчим за погодженням з прокурором. Слідчий має бути твердо впевненим у своєму висновку про винуватість особи, яка повідомляється про підозру.

Строки досудового розслідування відраховуються з дня повідомлення особі про підозру.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Terry v. Ohio, 392 U.S. 1 (1968)
    Ybarra v. Illinois, 444 U.S. 85, 91 (1979)
    etc.

Джерела[ред.ред. код]

  • Белькова O.B. До питання про визначення правового статусу особи, відносно якої є дані про її причетність до вчинення злочину. — Право і безпека — 3, № 1 (2004): 39-44.
  • Івасюк І. Г. Інститут «Повідомлення про підозру» нового кримінального процесуального законодавства України. — Митна справа — 4 (2013): 88.
  • Капліна О. В. Підозра у кримінальному провадженні: поняття, ознаки, сутність. — Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ — 1 (2013): 238—242.
  • Ferguson, Andrew Guthrie. «Big Data and Predictive Reasonable Suspicion.» (2014).
  • Ferguson, Andrew Guthrie. «Predictive policing and reasonable suspicion.» (2012).
  • Ferguson, Andrew Guthrie. «The high-crime area question: Requiring verifiable and quantifiable evidence for fourth amendment reasonable suspicion analysis.» Am. UL Rev. 57 (2007): 1587.
  • Harris, David A. «Factors for reasonable suspicion: When black and poor means stopped and frisked.» Ind. Lj 69 (1993): 659.
  • Lerner, Craig S. «Reasonable suspicion and mere hunches.» Vand. L. Rev. 59 (2006): 405.
  • Levi, Benjamin H., and Georgia Brown. «Reasonable suspicion: a study of Pennsylvania pediatricians regarding child abuse.» Pediatrics 116.1 (2005): e5-e12.
  • Levi, Benjamin H., Georgia Brown, and Chris Erb. «Reasonable suspicion: a pilot study of pediatric residents.» Child abuse & neglect 30.4 (2006): 345—356.
  • Raymond, Margaret. «Down on the Corner, Out in the Street: Considering the Character of the Neighborhood in Evaluating Reasonable Suspicion.» Ohio St. LJ 60 (1999): 99.
  • Whelan, Maura FJ. «Lead us not into (unwarranted) temptation: A proposal to replace the entrapment defense with a reasonable-suspicion requirement.» University of Pennsylvania Law Review (1985): 1193—1230.