Підорлик малий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Підорлик малий
Lesserspoteagle.JPG
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Соколоподібні (Falconiformes)
Родина: Яструбові (Accipitridae)
Рід: Орел (Aquila)
Вид: Підорлик малий
Біноміальна назва
Aquila pomarina
Brehm, 1831
Літній (світло-зенений) і зимовий (блакитний) ареали A. pomarina
Літній (світло-зенений) і зимовий (блакитний) ареали A. pomarina
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Aquila pomarina
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Aquila pomarina
ITIS logo.svg ITIS: 175414
IUCN logo.svg МСОП: 144492
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 52411

Підорлик малий (Aquila pomarina) — вид хижих птахів з роду Орел родини Яструбові (Accipitridae) ряду Соколоподібні (Falconiformes). Серед українців ця птаха має ще іншу назву — орел-скигляк малий[1][2]. Один з 9 видів роду, один з 5 видів у фауні України. В Україні гніздовий, перелітний птах.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Підорлик малий в польоті

Невеликий орел схожий на підорлика великого (Aquila clanga). Довжина тіла — 570–640 мм, маса тіла — 1200–1600 г, розмах крил — близько 1,5 м. У дорослого птаха оперення буре, верх голови і задня частина шиї світліші; на надхвісті нерідко буває світла смуга; махові пера темно-бурі, покривні пера крил бурі або світло бурі; цівка вкрита пір'ям; восковиця і пальці жовті; райдужна оболонка ока жовтувато-коричнева або жовта. Молодий птах темно-бурий, з чіткою вохристою плямою на потилиці. За цією ознакою молодий малий підорлик відрізняється від молодого підорлика великого. У молодого підорлика малого також на крилах зверху по одному ряду білих плям; на верхівці хвоста вузька білувата смуга.

Поширення[ред.ред. код]

Ареал виду складається з трьох частин, розташовуваних у Європі, Малій та Південній Азії. У недалекому минулому ареал став розширюватися у східному напрямку.

В Україні поширений на всій правобережній частині (окрім південних степів), у північній, та північно-східній та центральній частинах Лівобережжя.

Чисельність[ред.ред. код]

Європейську популяцію оцінено у 14-19 тис. пар, що становить понад 90% світової чисельності[3] . В Україні у 1989 р. чисельність оцінювали в 200–250 пар. Згідно з сучасними оцінками вона становить 500–1000 пар, можливо 1,2-1,5 тис. Значна різниця між оцінками чисельності у минулому та у наш час, пов'язана, головним чином, з проведенням масштабних досліджень у останні роки.

На стан виду негативно впливають меліорація, знищення старих ділянок лісу та місць, де птахи полюють.

Особливості біології[ред.ред. код]

Кладка з двох яєць

Перелітний птах. Віддає перевагу ділянкам волого старого листяного та мішаного лісу, що межує з відкритими просторами (луки, поля, болота). Навесні з'являється у третій декаді березня. Міграція триває до другої декади квітня. Моногам. Яйця відкладає в квітні. В повній кладці 2 яйця. Насиджування триває 38-43 доби. Пташенята з'являються наприкінці травня, залишають гніздо у серпні. Як правило, виживає лише одне пташеня, друге гине в результаті канібалізму. Восени починає відлітати на початку вересня. Статевої зрілості досягає на 3-4 році життя.

Живляться переважно дрібними ссавцями, а також птахами, рептиліями та амфібіями.

Охорона[ред.ред. код]

Вид включено до Червоної книги України (1994, 2009), до Конвенції з міжнародної торгівлі вимираючими видами дикої фауни і флори (CITES) (Додаток ІІ), Боннської (Додаток ІІ) та Бернської (Додаток ІІ) конвенцій.

Для покращення охорони необхідні: збереження старих лісів, створення мікрозаказників радіусом 0,5 км навколо гнізд, влаштування штучних гніздівель, посилення контролю за випадками незаконного відстрілу, моніторинг за забрудненням природного середовища.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Г. В. Фесенко, А. А. Бокотей, ілюстрації І. І. Землянських, С. Ю. Костіна, Ю. В. Костіна. Птахи фауни України: польовий визначник. – Київ, 2002. – 416 с.
  • Зубаровський В. М. Фауна України. Т. 5. Птахи. Вип. 2. Хижі птахи. — К.: Наук. думка, 1977. — 322 с.
  • Воїнственський М. А., Кістяківський О. Б. Визначник птахів УРСР. — К.: Наук. думка, 1952.
  • Бокотей А. А., Соколов Н. Ю. Історія визначення скигляків Державного природознавчого музею НАН України у Львові // Беркут, 1994. – Т. 3. – Вип. 2. – С. 145-147.
  • Бокотей А. А. Про чисельність та проблеми охорони скигляка малого (Aquila pomarina C. L. Brehm) на Захiднiй Україні // Пробл. охор. видiв фауни i флори занесених до Червоної книги України. – Миколаїв, 1992. – С. 28.
  • Страутман Ф. И. Птицы западных областей УССР. — Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1963.

Див. також[ред.ред. код]