Підпалий Володимир Олексійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Підпалий Володимир Олексійович
Pidpaliy.jpg
Народився 9 травня 1936(1936-05-09)
с. Лазірки
Помер 24 листопада 1973(1973-11-24) (37 років)
Київ
Поховання
Національність українець
Діяльність поет, прозаїк, перекладач
Alma mater Філологічний факультет Київського університету[d]
Мова творів українська
Роки активності 1958—1973

Володи́мир Олексі́йович Підпа́лий (народився 9 травня 1936(19360509) в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області — помер 24 листопада 1973) — український поет, прозаїк, перекладач. Батько українського поета Андрія Підпалого.

Життєпис[ред. | ред. код]

Мати Ольга Власенко — козачка з хутора Макарівщини, батько Олексій Лукович — виходець, з козаків, з-під Великої Багачки. Батько працював на залізниці, захоплювався садівництвом та бджільництвом. На дев'ятому році мати була вже круглою сиротою і наймитувала в Лубнах. Батько Володимира Підпалого загинув у 1943 році форсуючи Дніпро під Києвом. Мати померла 21 січня 1957 року під час служби сина на флоті.

Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. За власним свідченням, любив історію, літературу та не розумів точних наук. В школі багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі. 1955 року був мобілізований на флот.

У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та вступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.

Перші вірші надрукував у 1958 році в газетах «Молодь України» та «Зміна». В Державному видавництві художньої літератури УРСР у 1963 році вийшла перша збірка «Зелена гілка», роком пізніше — «Повесіння» у видавництві «Радянський письменник».

Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник». Збірка «Тридцяте літо» (1966), «В дорогу — за ластівками» (1968), «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1982), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка — немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002), «Золоті джмелі» (2011). До Спілки письменників був прийнятий у 1972 році.

Могила Володимира Підпалого

Ознаки променевої смертельної хвороби (отруєння радіоактивними матеріалами) почали шквально розвиватись в другій половині дня 22 лютого 1972 року. Побутує версія , що Володимира Підпалого було отруєно саме цигаркою. Смерть Підпалого та інспіроване божевілля Василя Діденка обірвали розвиток «тихої поезії» в українській літературі. В цьому контексті варто згадати публічні доноси літературних осіб близьких до КДБ СРСР. Похорон Володимира Підпалого став протестом проти смертельної брутальності тоталітарної радянської влади до митців і зокрема до Володимира Підпалого.

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 33).

Творчість[ред. | ред. код]

Творчість Володимира Підпалого в прижиттєвих збірках запропонувала нову базовану на національній традиції поетичну пропозицію «тиху лірику», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, живого, світу і народу, гармонійності глибини і співмірності людини з найменшим у світі і самим світом, ціннісній орієнтації в медитативному осягненні незнищенних вартостей і сенсу життя, пейзажності і гармонії з природною стихією, зверненням до історичної пам'яті. Створення іншого, непов'язаного з пропагованим «мистецтвом прогресу», смислу, апеляція до людської гідності і гармонії як суті світу. В укладеній поетом рукописній збірці «Синя птиця», поезії з якої були опубліковані в посмертній збірці «Сині троянди», а в авторському варіанті в книжці «Золоті джмелі», посилилась екзестенційна медитативність та філософічність з поглибленням елегійності та усвідомленням єдності поетичної культурної спадщини.

== Література ==

  • 2006

 — в серії «Урок літератури» видавництво «Веселка» видало накладом 2000 навчальне видання «Любов'ю землю обігріти», в яке увійшли поезії, біографічні та методичні матеріали.

  • 2011


p;— опубліковано к

Байковій горі

  — К.,2 00 . —

С.48, 167, 274.
  • Віктор Ж

ько. Український нек  — К.2007— С.341.

  • Пішов у дорогу — за ластівками: Спогади про Володимира Підпалого / Упорядники: Ніла Підпала, Олег Рар

ицький; передмова Олега Р арицького; примітки Ніли Підпалої. — Кам'янець-Подільський: ПП «Медобори-2006», 2011. — 496 с.

Посилання[ред. | ред. код]

http://chtyvo.org.ua/authors/Pidpalyi_Volodymyr/