Підпис

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search

Пі́дпис

  1. Дія за значенням підписати, підписувати.
  2. Прізвище або ініціали, написані власноручно під текстом, малюнком, картиною, як свідчення авторства або підтвердження чого-небудь.
  3. Напис, текст на чому-небудь, під чимсь.

Визначення підпису в українському законодавстві[ред.ред. код]

Підпис — реквізит службового документа, який надає документу юридичної сили і свідчить про відповідальність особи за його зміст[1]

Пiдпис (службового документа) (англ. autograph, countersign; рос. подпись) — реквізит службового документа, який свідчить про відповідальність особи за його зміст та є єдиний чи один з реквізитів, що надають документові юридичної сили[2]

Підпис — один з реквізитів організаційно-розпорядчих документів, який складається з назви посади особи, яка підписує документ (повної, якщо документ надруковано не на бланку, скороченої — на документі, надрукованому на бланку), особистого підпису, ініціалу(-ів) і прізвища.[3]

Історія підпису[ред.ред. код]

З одного боку, підпис існує протягом всієї історії слов'янської писемності (починаючи з рукописів XI—XII століття) — у всіх тих випадках, коли на документах ставили власноручний підпис із зазначенням імені того, хто писав. З іншого боку, тільки з початку XVI ст. (частково) та з кінця XVII ст. (відносно масово) бере початок створення «спеціального» самостійного графічного «малюнка» в написанні імені, прізвища (прізвиська) у записах, які потрібно було засвідчити.

Перший етап: XII—XVI ст. (устав та півустав).

Підпис існує формально. Тут швидше можна говорити не так про власне підпис, як про власноручний запис, що засвідчує особу. Проте вже з початку XVI століття у документах з'являються підписи за зразком грецького скоропису. Це були лігатури. Найчастіше трапляються в документах духовних осіб. Однак ця «мода на підпис» занепадає і далі не розвивається.

Другий етап: кінець XVI — перша половина XVIII ст. (скоропис).

Існують стабільні графічні особливості, які виділяють написання імені, прізвиська (повна буквена транскрипція) в документах. У закінченнях підписів простежуються розчерки у вигляді або простих дугових частин, або петель, або структурно складних систем елементів. Ці підписи орієнтовані на західноєвропейські зразки.

Третій етап: друга половина XVIII—XIX ст. (скоропис).

Цей період називаються «золотим століттям» слов'янського підпису. Велика різноманітність підписів, простежується чітка соціальна, професійна та культурна стратиграфія (поділ, різниця в написанні), що відбивається на конструкції підпису, характері розчерків.

Четвертий етап (з 20-х років XX ст.).

З'являються підписи, які є скороченими варіантами прізвищ. Складаються з трьох-чотирьох букв прізвища і коротких, простих за конфігурацією розчерків.

Значення підпису[ред.ред. код]

І хоча абсолютно однакових підписів не буває, у них все-таки можна знайти спільні риси, які об'єднують їх з автоґрафами інших людей. А вони, ці риси, і дозволяють створювати психологічні портрети — що означає твій підпис.

Правила успішного тлумачення підписів:

  • найкраще починати практику з підписів добре знайомих людей — попередні дані про них слугуватимуть своєрідною підказкою;
  • спочатку слід аналізувати підпис за кожним фактором окремо, а потім, зіставляючи отримані дані, робити висновок;
  • вміло застосовувати метод «логічних ланцюжків»: якщо за підписом точно визначена якась характеристика, а вона завжди пов'язана з іншою, яка прямо не виводиться з підпису, то сміливо можна назвати і другу характеристику;
  • тренуватися слід регулярно і постійно.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]