Рух опору

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Рух опору (фр. résistance) — організовані зусилля частини населення країни, спрямовані на опір легітимній чи окупаційній владі і підрив громадського порядку та стабільності, зумовлюється дуже рішучими діями (досягнення успіху за допомогою найрадикальніших методів).

Це поняття увійшло в політичну літературу під час Другої світової війни і спочатку вживалося на означення підпільної і повстанської боротьби народів Європи проти окупації Німеччиною та її союзниками. Найбільш відомими в Європі вважаються французькі «макі», італійська «Резистенца», Народно-визвольна армія Югославії[1], польська Армія Крайова, радянський партизанський рух, Українська Повстанська Армія.

З початку 1960-х під рухом опору розумілася боротьба за національні, політичні та громадянські права народів, що перебували під контролем комуністичних сил СРСР, країн Східної Європи.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Коваль М. В. Рух опору [Архівовано 9 липня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 404. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]