Підстаканник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Класичний підстаканник «Пальма» («Новий Крим»)

Підстака́нник — підставка, що охоплює і підтримує склянку (стакан), і має ручку для того, щоб вживати гарячий чай, не опікаючи долоні[1]. В Україні, Білорусі, Росії та інших країнах колишнього СРСР підстаканники традиційно використовуються в залізничному транспорті як обов'язковий елемент сервірування столу (використання їх значно підвищує сталість склянок).

Вважається, що підстаканники сучасної форми з'явилися в російських пасажирських поїздах під час перебування С. Ю. Вітте директором Департаменту залізничних справ Міністерства фінансів (з 1889 р.) і міністром шляхів сполучення Російської імперії (в 1892 р.). Найбільш велике виробництво підстаканників розташоване в місті Кольчугіно Владимирської області на заводі столових приборів і посуду, заснованому купцем О. Г. Кольчугіним в XIX столітті як частина металургійної мануфактури.

Сучасні підстаканники виробляються з мельхіору (нейзильберу), латуні та срібла. Як захисне декоративне покриття при виготовленні використовують срібло, золото, нікель.

Для надання рисунку характерної рельєфності і контрасту може застосовуватися процедура чорніння. Поверхню готового виробу полірують, після чого вона набуває характерного блиску. Як правило, вироби роблять методом карбування, що передбачає виготовлення окремого інструмента (штампа) для кожного підстаканника.

У деяких випадках для персоналізації на найпоширеніші серійні вироби наносять логотип методом лазерного гравірування. Лазерне гравірування може використовуватися і для оригінального нанесення написів на готовому виробі, або при розміщенні художнього тексту на золотому і срібному покритті.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]