Перейти до вмісту

Пізній плейстоцен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Пізній плейстоцен
ПопередникТібанський ярус[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
НаступникГренландський вік[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата початку129 тисячоліття до н. е.[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Час/дата закінчення9701 до н. е.[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Шістнадцятковий триплет кольоруFFF2D3[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
CMNS: Пізній плейстоцен у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Пізній плейстоцен — неофіційний вік міжнародної геохронологічної шкали в хроностратиграфії, також відомий як верхній плейстоцен в стратиграфії. Він є четвертим підрозділом плейстоценової епохи в рамках поточного четвертинного періоду. Наразі він визначається як час між ≈ 129 000 і ≈ 11700 років тому. Пізній плейстоцен прирівнюється до запропонованого тарантійського віку геологічної шкали часу, якому передує офіційно затверджений тібанський ярус (раніше відомий як середній плейстоцен) і наступний офіційно затверджений гренландський ярус[3]. Початок пізнього плейстоцену — перехід між кінцем передостаннього льодовикового періоду та початком останнього міжльодовикового періоду близько 130 000 років тому (що відповідає початку 5-ї морської ізотопної стадії[en]. [4]. Вважається, що він закінчився із закінченням пізнього дріасу, приблизно 11 700 років тому, коли почалася епоха голоцену[5].

Термін «верхній плейстоцен» зараз використовується як тимчасове або «квазіформальне» позначення Міжнародним союзом геологічних наук (IUGS). Попри те, що три найдавніші віки плейстоцену (геласький(інші мови), калабрійський і тібанський) були офіційно визначені, пізній плейстоцен ще має бути формально визначений разом з розглядом запропонованого антропоценового підрозділу голоцену[6].

Після короткого останнього інтергляціалу (~130–115 000 років тому), коли температури були порівнянні з голоценом або теплішими, ніж у ньому, у пізньому плейстоцені домінував прохолодний останній льодовиковий період, коли температури поступово знижувалися протягом усього періоду, досягнувши найнижчої температури під час останнього льодовикового максимуму близько 26 000–20 000 років тому.

У палеоантропології пізній плейстоцен охоплює верхньопалеолітичну стадію розвитку людини, включно з ранніми міграціями сучасних людей за межі Африки та вимирання всіх архаїчних видів людини.

Пізній плейстоцен, починаючи приблизно з 50 000 років тому, ознаменувався вимиранням більшості великих наземних тварин за межами Африки, що є безпрецедентною подією в геологічному літописі через надзвичайну залежність від розміру. Більшість авторів вважають, що ймовірними причинами вимирання були зміна клімату, поширення сучасних людей або поєднання обох факторів.

Останній льодовиковий період

[ред. | ред. код]

Пропонований початок пізнього плейстоцену — кінець передостаннього льодовикового періоду 126 тис. років тому, коли на зміну Рісському гляціалу прийшов еемський (Ріс-Вюрмський) інтергляціал.[7] Ріс-Вюрмський період завершився 115 тис. років тому з початком останнього льодовикового періоду, який в Європі відомий як вюрмське (альпійське), девенське (Велика Британія) або віслинське зледеніння (північна Європа); їх загалом ототожнюють із вісконсинським зледенінням (Північна Америка), хоча технічно воно почалося набагато пізніше.[7]

Останній льодовиковий максимум відбувся в останні тисячоліття вюрмського/віслинського періоду, 26 тис. — 19 тис. років тому, коли в Північній півкулі почалася дегляціація. Вюрмський/віслинський період тривав до 16 тис. років тому, а Північна Європа, включно із більшою частиною Великої Британії, була покрита льодовиковим щитом. Льодовики досягли Великих озер у Північній Америці.[8] Рівень моря знизився, і тимчасово існували два сухопутні мости , які мали значення для міграції людей: Доггерленд, який з'єднував Велику Британію з материковою Європою і Берингія, який з'єднував Аляску з Сибіром.[9][10]

Після останнього льодовикового періоду настав пізньольодовиковий інтерстадіал, період глобального потепління до 12,9 тис. років тому, та верхній дріас, повернення до льодовикових умов до 11,7 тис. років тому. Палеокліматологія стверджує, що приблизно з 16 тис. років тому до кінця плейстоцену існувала послідовність стадіалів та інтерстадіалів: найдавніший дріас (стадіал), осциляція Беллінга (інтерстадіал), середній дріас (стадіал), осциляція Аллерода (інтерстадіал) і, нарешті, верхній дріас.[11]

Кінець верхнього дріасу знаменує собою межу між плейстоценом та голоценом. Гомініди в усіх частинах світу культурно та технологічно все ще перебували в палеоліті (давня кам'яна доба). Знаряддя праці та зброя були кам'яними або дерев'яними. Кочові племена йшли за стадами, що рухалися. Некочові народи добували собі їжу збиранням та полюванням.[12]

Африка

[ред. | ред. код]

Сучасна фізична географія та клімат Африки з часом змінювалися через рух тектонічних плит та вулканів, але льодовикові цикли та коливання рівня моря мали більший вплив на спільноти хребетних в пізньому плейстоцені.[13]

Пізній плейстоцен був часом, коли більшість тварин еволюціонували, нагадуючи сучасних, і їм вдалося пережити кінець середнього плейстоцену, оскільки до кінця пізнього плейстоцену не було жодних випадків вимирання мегафауни.[13]

Деякі види, що вимерли наприкінці пізнього плейстоцену в Південній Африці: Metridiochoerus, Syncerus antiquus, Antidorcas australis тощо.[14] Ці види були поширені, оскільки їхнє поширення змінювалося у відповідь на кліматичні впливи на рослинність. Хижаки були поширеніші через їхні різні вимоги до середовища існування.

Скелет Назлет-Хатер, знайдений у Верхньому Єгипті, демонструє ранню людську культуру, що датується приблизно 30–40 тис. років тому

В Єгипті пізній (або верхній) палеоліт розпочався приблизно після 30 000 р. тому. Люди в Північній Африці переселилися до долини Нілу, оскільки Сахара перетворилася з луків на пустелю.[15] Скелет Назлет-Хатер знайдений в 1980 році, його радіовуглецевий аналіз визначив вік 30 360 — 35 100 років тому.[16][17]

Більшість знань про пізній плейстоцен отримано з таких регіонів, як Марокко, Алжир, Туніс, деякі прибережні регіони Магрибу, Лівії та Єгипту. Єдина проблема з інтерпретацією даних з цього регіону пов'язана з браком хронологічної інформації.[13] Схожість видів пізнього плейстоцену в Північній Африці на сучасних тварин така ж, як і в Південній Африці, але надзвичайно важко датувати, коли з'явилася ця фауна через відсутність достовірних зразків із середини плейстоцену.[18] Більшість значущих палеонтологічних літописів походять з Магрибу через його геологію , яка сприяє створенню глибоких печер, що сприяє збереженню скам'янілостей.

Євразія

[ред. | ред. код]

Homo neanderthalensis населяли Євразію до вимирання 40 — 30 тис. років тому, ближче до кінця плейстоцену та, можливо, на початку голоцену[12][19], і були замінені сучасними людьми (Homo sapiens), які вийшли зі Східної Африки близько 195 000 років тому.[20]

В Євразії вимирання відбувалися весь плейстоцен, але під час пізнього плейстоцену зникли представники мегафауни, і їм не було заміни. Деякі види молюсків вимерли, але не в таких масштабах, як ссавці, що жили в той час.[21] Деякі приклади видів, які вимерли без заміни: слон прямобивневий лісовий, великорогий олень, ведмідь печерний, носоріг волохатий, мамонт та мастодонт.[22][23]

Люди верхнього палеоліту створювали розписи та гравюри на стінах. У Ласко в Дордоні знайдено наскельні малюнки, яким може бути понад 17 000 років. Це переважно зубри, олені та інші тварини, на яких полювали люди. Пізніші малюнки зустрічаються в печерах по всьому світу — Альтаміра в Іспанії, а також в Індії, Австралії та Сахарі.[19][24]

Мадленська культура мисливців-збирачів була широко поширена в Західній Європі приблизно 20 000 – 12 500 років тому до кінця плейстоцену.[25] Прикладом цієї діяльності носіїв цієї культури — обробка рогів з печери Сантімаміньє в мадленський період[26] та винайдення найдавніших відомих гарпунів, використовуючи роги північного оленя.[27]

Кліматичні умови у пізньому плейстоцені Євразії були переважно холодними, з льодовиками в північній Європі, північно-західному Сибіру та Альпах, а також міжльодовиковими періодами (помірна фаза). Докази змін кліматичних умов — фрагментарні послідовності в раніше зледенілих районах Північної Європи.[22]

Єдиною одомашненою твариною в плейстоцені був собака, який еволюціонував від сірого вовка до його численних сучасних порід. Вважається, що сірий вовк став асоціюватися з племенами мисливців-збирачів приблизно 15 тис. років тому.[28] Найдавніші останки справжнього домашнього собаки датуються 14 200 роками тому.[29] Одомашнення вперше відбулося в Євразії, але могло відбуватися будь-де від Західної Європи до Східної Азії.[30] Одомашнення інших тварин, таких як велика рогата худоба, кози, свині та вівці, почалося лише в голоцені, коли на Близькому Сході сформувалися осілі землеробські громади.[28] Кішку , ймовірно, одомашнили не раніше 7500 р. тому, знову ж таки на Близькому Сході.[31]

Зарізана колінна чашечка бурого ведмедя, знайдена в печері Еліс та Гвендолін(інші мови) у графстві Клер і датована 10 860–10 641 р. тому, свідчить про першу відому діяльність людини в Ірландії.[32]

Далекий Схід

[ред. | ред. код]

Топографія та географія Азії зазнавали частих змін, таких як створення сухопутних мостів, коли рівень моря знизився, що сприяло розширенню та міграції людських популяцій.[33] Перші людські поселення на Японському архіпелазі датуються 40 000 — 30 000 років тому. Найдавніші скам'янілості датуються радіовуглецевим аналізом приблизно 35 000 років тому. Рештки неандертальців, денисівців та Homo floresiensis знайдені в Азії.[34][35][36]

Колись Японія була пов'язана з материковою частиною Азії сухопутними мостами через Хоккайдо та острів Сахалін на півночі, але в той час, коли основні острови Хоккайдо, Хонсю, Кюсю та Сікоку були окремим цілим, з'єднання не було.[37]

Північна Америка

[ред. | ред. код]

У цей час відбувалися міграції людей з Євразії. Приблизно з 28 тис. років тому відбувалися міграції через Берингію із Сибіру на Аляску. Ці люди стали корінними американцями. Вважається, що первісні племена згодом переселилися до Центральної та Південної Америки під тиском пізніших міграцій.[10][19]

У шкалі хронології наземних ссавців Північної Америки(інші мови) ранчолабреайський період(інші мови) охоплює період 240 000 — 11 000 років тому. Він названий на честь місця знахідки скам'янілостей Ранчо Ла-Бреа(інші мови) в Каліфорнії, яке характеризується вимерлими формами бізонів у поєднанні з іншими плейстоценовими видами, такими як мамонт.[38][39][40]

Череп Bison occidentalis у Клівлендському музеї природної історії(інші мови).

У пізньому плейстоцені вимерло близько 35 родів мегафауни, а саме мастодонти, шаблезубі кішки та гігантські наземні лінивці.

Bison occidentalis та Bison antiquus, вимерлі родичи сучасного американського бізона, пережили пізній плейстоценовий період та вимерли приблизно 12–11 тис. років тому. Носії культури Кловіс залежали від цих бізонів як від основного джерела їжі. Місце забою верблюдів, коней та вівцебиків на пляжі Воллі, датується 13,1–13,3 тис. років тому[41].

Південна Америка

[ред. | ред. код]

Понад 50 родів (~83%) мегафауни Південної та Північної Америки вимерли у плейстоцені.[42] Більшість мегассавців (>1000 кг) та великих ссавців (>40 кг) вимерли до кінця пізнього плейстоцену.[43] У цей період відбулося значне похолодання, яке називається верхнім дріасом.[44] Різноманітні фактори, такі як зміна клімату, могли спричинити це вимирання, але досі невідомо, які з них провідні.[45]

У пізньому плейстоцені відбулися зміни у використанні прибережних ресурсів та досягнення в морських технологіях. Запропоновано різні фактори цих змін, такі як зміна клімату, прибуття нових людей або боротьба за ресурси.[46]

Луджанський вік(інші мови) — геологічний період 0,8 — 0,11 млн років тому, що характерний саме для хронології наземних ссавців Південної Америки(інші мови).[47]

Океанія

[ред. | ред. код]

Існують свідчення про проживання людей на материковій Австралії, в Індонезії, Новій Гвінеї та Тасманії приблизно з 45 000 року до нашої ери. Серед знахідок є наскельні малюнки, кам'яні знаряддя праці та свідчення печерного проживання.[48]

В Австралії є місця, де виявлено пилкові записи з пізнього плейстоцену, і вони здебільшого знаходяться в помірниших регіонах континенту.[49] Деякі види мегафауни з часом зменшилися в розмірах, тоді як інші залишилися незмінними; однак, палеонтологічний літопис обмежений у точній хронології вимирань.[50]

Загалом, було названо різні причини вимирання в пізньому плейстоцені, але це питання досі є предметом дискусій.[51]

Джерела

[ред. | ред. код]
  • Bronowski, Jacob (1973). The Ascent of Man. London: BBC. ISBN 978-1-849-90115-4.
  • Roberts, J. M. (1993). Shorter Illustrated History of the World. Abingdon: Helicon Publishing Ltd. ISBN 0-1951-1504-X.
  • Teeple, John B. (2002). Timelines of World History. London: Dorling Kindersley Ltd. ISBN 0-75133-742-0.
  • Ehlers, J., and P.L. Gibbard, 2004a, Quaternary Glaciations: Extent and Chronology 2: Part II North America. Elsevier, Amsterdam. ISBN 0-444-51462-7
  • Ehlers, J., and P L. Gibbard, 2004b, Quaternary Glaciations: Extent and Chronology 3: Part III: South America, Asia, Africa, Australia, Antarctica. ISBN 0-444-51593-3
  • Frison, George C., Prehistoric Human and Bison Relationships on the Plains of North America, August 2000, International Bison Conference, Edmonton, Alberta.
  • Gillespie, A. R., S. C. Porter, and B. F. Atwater, 2004, The Quaternary Period in the United States. Developments in Quaternary Science no. 1. Elsevier, Amsterdam. ISBN 978-0-444-51471-4
  • Mangerud, J., J. Ehlers, and P. Gibbard, 2004, Quaternary Glaciations : Extent and Chronology 1: Part I Europe. Elsevier, Amsterdam. ISBN 0-444-51462-7
  • Sibrava, V., Bowen, D. Q., and Richmond, G. M., 1986, Quaternary Glaciations in the Northern Hemisphere, Quaternary Science Reviews. vol. 5, pp. 1–514.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 3 4 Cohen K. M., Gibbard P., Fan J. International Chronostratigraphic Chart 2023/09, Taula Cronoestratigràfica Internacional 2023/09, 国际年代地层表 2023/09, Mezinárodní Chronostratigrafická Tabulka 2023/09, Internationale Chronostratigrafische Tabel 2023/09, Kansainvälinen Kronostratigrafinen Taulu 2023/09, Charte Chronostratigraphique Internationale 2023/09, Internationale Chronostratigraphische Tabelle 2023/09, Nemzetközi Időrétegtani Táblázat 2023/09, Scala Cronostratigrafica Internazionale 2023/09, 国際年代層序表 2023/09, 국제지질연대층서표 2023/09, Internasjonal Kronostratigrafisk Tabell 2023/09, Tabela Cronoestratigráfica Internacional 2023/09, Medzinárodná Chronostratigrafická Tabuľka 2023/09, Tabla Cronoestratigráfia Internacional 2023/09, Uluslararası Kronostratigrafik Çizelge 2023/09 — Міжнародна комісія зі стратиграфії, 2023.
  2. ↑ https://stratigraphy.org/ICSchart/CGMW_ICS_colour_codes.xlsx
  3. ↑ Cohen, K. M.; Finney, S. C.; Gibbard, P. L.; Fan, J.-X. (January 2020). "International Chronostratigraphic Chart" (PDF). International Commission on Stratigraphy
  4. ↑ D. Dahl-Jensen & others (2013). Eemian interglacial reconstructed from a Greenland folded ice core (PDF). Nature. 493 (7433): 489—494. Bibcode:2013Natur.493..489N. doi:10.1038/nature11789. PMID 23344358. S2CID 4420908.
  5. ↑ Mike Walker; et al. (December 2018). "Formal ratification of the subdivision of the Holocene Series/Epoch (Quaternary System/Period)" (PDF). Episodes. Subcommission on Quaternary Stratigraphy (SQS). 41 (4): 213–223. doi:10.18814/epiiugs/2018/018016
  6. ↑ P. L. Gibbard (2015). The Quaternary System/Period and its major subdivisions. Russian Geology and Geophysics. 56 (4): 686—688. Bibcode:2015RuGG...56..686G. doi:10.1016/j.rgg.2015.03.015.
  7. 1 2 D. Dahl-Jensen & others (2013). Eemian interglacial reconstructed from a Greenland folded ice core (PDF). Nature. 493 (7433): 489—94. Bibcode:2013Natur.493..489N. doi:10.1038/nature11789. PMID 23344358. S2CID 4420908.
  8. ↑ Walker, Mike; Head, Martin J.; Berkelhammer, Max; Björck, Svante; Cheng, Hai; Cwynar, Les; Fisher, David; Gkinis, Vasilios; Long, Anthony; Lowe, John; Newnham, Rewi; Rasmussen, Sune Olander; Weiss, Harvey (2018). Formal ratification of the subdivision of the Holocene Series/Epoch (Quaternary System/Period): two new Global Boundary Stratotype Sections and Points (GSSPs) and three new stages/subseries. Episodes. 41 (4): 213—223. doi:10.18814/epiiugs/2018/018016.
  9. ↑ Lane, Megan (15 лютого 2011). The moment Great Britain became an island. BBC News. BBC. Процитовано 5 листопада 2019.
  10. 1 2 Winter, Barbara. Bering Land Bridge. SFU Museum of Archaeology and Ethnology. Архів оригіналу за 28 квітня 2015. Процитовано 2 березня 2019.
  11. ↑ Carlson, A. E. (2013). The Younger Dryas Climate Event (PDF). Encyclopaedia of Quaternary Science. Т. 3. Elsevier. с. 126—134.
  12. 1 2 Bronowski, 1973, pp. 59—60.
  13. 1 2 3 Steele, T.E. (2013), Vertebrate Records | Late Pleistocene of Africa, Encyclopedia of Quaternary Science (англ.), Elsevier, с. 664—672, doi:10.1016/b978-0-444-53643-3.00247-8, ISBN 978-0-444-53642-6, процитовано 17 березня 2024
  14. ↑ Backwell, Lucinda; Steininger, Christine; Neveling, Johann; Abdala, Fernando; Pereira, Lucy; Mayer, Elver; Rossouw, Lloyd; de la Peña, Paloma; Brink, James (Листопад 2018). Holocene large mammal mass death assemblage from South Africa. Quaternary International (англ.). 495: 49—63. Bibcode:2018QuInt.495...49B. doi:10.1016/j.quaint.2017.11.055. hdl:11336/57611.
  15. ↑ Ancient Egyptian Culture: Palaeolithic Egypt. Emuseum. Minnesota State University. 2002. Архів оригіналу за 1 червня 2010. Процитовано 18 листопада 2019.
  16. ↑ Willoughby, Pamela R. (2007). The Evolution of Modern Humans in Africa: A Comprehensive Guide. Rowman Altamira. с. 181—182. ISBN 978-0759101197.
  17. ↑ Bouchneba, L.; Crevecoeur, I. (2009). The inner ear of Nazlet Khater 2 (Upper Palaeolithic, Egypt). Journal of Human Evolution. 56 (3): 257—262. Bibcode:2009JHumE..56..257B. doi:10.1016/j.jhevol.2008.12.003. PMID 19144388.
  18. ↑ Geraads, Denis (2002). Plio-Pleistocene mammalian biostratigraphy of Atlantic Morocco / Biostratigraphie des mammifères Plio-Pléistocènes du Maroc atlantique. Quaternaire (фр.). 13 (1): 43—53. doi:10.3406/quate.2002.1702. ISSN 1142-2904.
  19. 1 2 3 Teeple, 2002, pp. 12—13.
  20. ↑ White, Tim D.; Asfaw, Berhane; DeGusta, David; Gilbert, Henry; Richards, Gary D.; Suwa, Gen; Clark Howell, F. (Червень 2003). Pleistocene Homo sapiens from Middle Awash, Ethiopia. Nature (англ.). 423 (6941): 742—747. Bibcode:2003Natur.423..742W. doi:10.1038/nature01669. ISSN 0028-0836. PMID 12802332.
  21. ↑ Howell, F.Clark (Липень 1978). British Quaternary Studies. Recent Advances Edited by F. W. Shotton. Clarendon Press, Oxford, 298 pp., $23.00. Quaternary Research. 10 (1): 138. doi:10.1016/0033-5894(78)90021-2. ISSN 0033-5894.
  22. 1 2 Stuart, Anthony J. (Листопад 1991). Mammalian Extinctions in the Late Pleistocene of Northern Eurasia and North America. Biological Reviews (англ.). 66 (4): 453—562. doi:10.1111/j.1469-185X.1991.tb01149.x. ISSN 1464-7931. PMID 1801948.
  23. ↑ Sutcliffe, Antony J. (1986). On the track of ice age mammals (вид. Reprinted with amendments). London: British Museum (Natural History). ISBN 978-0-565-00869-7.
  24. ↑ Martin-Sanchez, Pedro M.; Miller, Ana Z.; Saiz-Jimenez, Cesareo (16 жовтня 2015), Summers Engel, Annette (ред.), 13. Lascaux Cave: An Example of Fragile Ecological Balance in Subterranean Environments, Microbial Life of Cave Systems, de Gruyter, с. 279—302, doi:10.1515/9783110339888-015, ISBN 978-3-11-033499-9, процитовано 12 лютого 2024{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром work з ISBN (посилання)
  25. ↑ Bicho, Nuno; Haws, Jonathan (12 вересня 2012). The Magdalenian in central and southern Portugal: Human ecology at the end of the Pleistocene. Quaternary International. The Magdalenian Settlement of Europe. 272—273: 6—16. Bibcode:2012QuInt.272....6B. doi:10.1016/j.quaint.2012.02.055. ISSN 1040-6182.
  26. ↑ Erostarbe-Tome, Asier (Грудень 2023). Antler working by the last European Pleistocene hunter-gatherers of Santimamiñe cave (Northern Iberian Peninsula): technological implications of osseous equipment during the Magdalenian. Archaeological and Anthropological Sciences (англ.). 15 (12): 200. Bibcode:2023ArAnS..15..200E. doi:10.1007/s12520-023-01897-z. ISSN 1866-9557.
  27. ↑ History of the Magdalenian. The Magdalenian. Les Eyzies. 2019. Архів оригіналу за 18 січня 2021. Процитовано 18 листопада 2019.
  28. 1 2 Evan K. Irving-Pease та ін. (2018). Palaeogenomics of Animal Domestication. У Lindqvist, C.; Rajora, O. (ред.). Palaeogenomics. Population Genomics. Springer, Cham. с. 225—272. doi:10.1007/13836_2018_55. ISBN 978-3-030-04752-8.
  29. ↑ Olaf Thalmann; Angela R. Perri (2018). Palaeogenomic Inferences of Dog Domestication. У Lindqvist, C.; Rajora, O. (ред.). Palaeogenomics. Population Genomics. Springer, Cham. с. 273—306. doi:10.1007/13836_2018_27. ISBN 978-3-030-04752-8.
  30. ↑ David E. Machugh та ін. (2016). Taming the Past: Ancient DNA and the Study of Animal Domestication. Annual Review of Animal Biosciences. 5: 329—351. doi:10.1146/annurev-animal-022516-022747. PMID 27813680.
  31. ↑ C. A. Driscoll та ін. (2007). The Near Eastern Origin of Cat Domestication. Science. 317 (5837): 519—523. Bibcode:2007Sci...317..519D. doi:10.1126/science.1139518. ISSN 0036-8075. PMC 5612713. PMID 17600185.
  32. ↑ Dowd, Marion (2016). A Remarkable Cave Discovery. Archaeology Ireland. 30 (2): 21—25. JSTOR 43816774.
  33. ↑ Wooller, Matthew J.; Saulnier-Talbot, Émilie; Potter, Ben A.; Belmecheri, Soumaya; Bigelow, Nancy; Choy, Kyungcheol; Cwynar, Les C.; Davies, Kimberley; Graham, Russell W.; Kurek, Joshua; Langdon, Peter; Medeiros, Andrew; Rawcliffe, Ruth; Wang, Yue; Williams, John W. (Червень 2018). A new terrestrial palaeoenvironmental record from the Bering Land Bridge and context for human dispersal. Royal Society Open Science (англ.). 5 (6): 180145. Bibcode:2018RSOS....580145W. doi:10.1098/rsos.180145. ISSN 2054-5703. PMC 6030284. PMID 30110451.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з номером статті як номер сторінки (посилання) Обслуговування CS1: Сторінки із непозначеним DOI з безкоштовним доступом (посилання)
  34. ↑ Reich, David; Green, Richard E.; Kircher, Martin; Krause, Johannes; Patterson, Nick; Durand, Eric Y.; Viola, Bence; Briggs, Adrian W.; Stenzel, Udo; Johnson, Philip L. F.; Maricic, Tomislav; Good, Jeffrey M.; Marques-Bonet, Tomas; Alkan, Can; Fu, Qiaomei (Грудень 2010). Genetic history of an archaic hominin group from Denisova Cave in Siberia. Nature (англ.). 468 (7327): 1053—1060. Bibcode:2010Natur.468.1053R. doi:10.1038/nature09710. ISSN 0028-0836. PMC 4306417. PMID 21179161.
  35. ↑ Brown, P.; Sutikna, T.; Morwood, M. J.; Soejono, R. P.; Jatmiko; Wayhu Saptomo, E.; Awe Due, Rokus (Жовтень 2004). A new small-bodied hominin from the Late Pleistocene of Flores, Indonesia. Nature (англ.). 431 (7012): 1055—1061. Bibcode:2004Natur.431.1055B. doi:10.1038/nature02999. ISSN 0028-0836. PMID 15514638.
  36. ↑ Sutikna, Thomas; Tocheri, Matthew W.; Morwood, Michael J.; Saptomo, E. Wahyu; Jatmiko; Awe, Rokus Due; Wasisto, Sri; Westaway, Kira E.; Aubert, Maxime; Li, Bo; Zhao, Jian-xin; Storey, Michael; Alloway, Brent V.; Morley, Mike W.; Meijer, Hanneke J. M. (21 квітня 2016). Revised stratigraphy and chronology for Homo floresiensis at Liang Bua in Indonesia. Nature (англ.). 532 (7599): 366—369. Bibcode:2016Natur.532..366S. doi:10.1038/nature17179. ISSN 0028-0836. PMID 27027286.
  37. ↑ Fujita, Masaki (2016). Advanced maritime adaptation in the western Pacific coastal region extends back to 35,000–30,000 years before present. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America. 113 (40): 11184—11189. Bibcode:2016PNAS..11311184F. doi:10.1073/pnas.1607857113. PMC 5056111. PMID 27638208.
  38. ↑ A. E. Sanders, R. E. Weems & L. B. Albright III (2009). Formalization of the mid-Pleistocene "Ten Mile Hill beds" in South Carolina with evidence for placement of the Irvingtonian-Rancholabrean boundary. Museum of Northern Arizona Bulletin (64:369–375).
  39. ↑ D. E. Savage (1951). Late Cenozoic vertebrates of the San Francisco Bay region. University of California Publications; Bulletin of the Department of Geological Sciences (28:215–314).
  40. ↑ Bell, C. J. (2004). The Blancan, Irvingtonian, and Rancholabrean mammal ages. У Woodburne, M. O. (ред.). Late Cretaceous and Cenozoic Mammals of North America: Biostratigraphy and Geochronology. New York: Columbia University Press. с. 232—314. ISBN 0-231-13040-6.
  41. ↑ Michael R. Waters; Thomas W. Stafford Jr.; Brian Kooyman; L. V. Hills (23 березня 2015). Late Pleistocene horse and camel hunting at the southern margin of the ice-free corridor: Reassessing the age of Wally's Beach, Canada. PNAS. 112 (14): 4263—4267. Bibcode:2015PNAS..112.4263W. doi:10.1073/pnas.1420650112. PMC 4394292. PMID 25831543.
  42. ↑ Prado, José L.; Martinez-Maza, Cayetana; Alberdi, María T. (Травень 2015). Megafauna extinction in South America: A new chronology for the Argentine Pampas. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology (англ.). 425: 41—49. Bibcode:2015PPP...425...41P. doi:10.1016/j.palaeo.2015.02.026.
  43. ↑ Cione, Alberto L.; Tonni, Eduardo P.; Soibelzon, Leopoldo (2009), Haynes, Gary (ред.), Did Humans Cause the Late Pleistocene-Early Holocene Mammalian Extinctions in South America in a Context of Shrinking Open Areas?, American Megafaunal Extinctions at the End of the Pleistocene (англ.), Dordrecht: Springer Netherlands, с. 125—144, doi:10.1007/978-1-4020-8793-6_7, ISBN 978-1-4020-8792-9, процитовано 19 квітня 2024{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром work з ISBN (посилання)
  44. ↑ Prates, Luciano; Perez, S. Ivan (12 квітня 2021). Late Pleistocene South American megafaunal extinctions associated with rise of Fishtail points and human population. Nature Communications (англ.). 12 (1): 2175. Bibcode:2021NatCo..12.2175P. doi:10.1038/s41467-021-22506-4. ISSN 2041-1723. PMC 8041891. PMID 33846353.
  45. ↑ Broughton, Jack M.; Weitzel, Elic M. (21 грудня 2018). Population reconstructions for humans and megafauna suggest mixed causes for North American Pleistocene extinctions. Nature Communications (англ.). 9 (1): 5441. Bibcode:2018NatCo...9.5441B. doi:10.1038/s41467-018-07897-1. ISSN 2041-1723. PMC 6303330. PMID 30575758.
  46. ↑ Dillehay, Tom D. (1999). The late Pleistocene cultures of South America. Evolutionary Anthropology: Issues, News, and Reviews (англ.). 7 (6): 206—216. doi:10.1002/(SICI)1520-6505(1999)7:6<206::AID-EVAN5>3.0.CO;2-G. ISSN 1060-1538.
  47. ↑ Flynn, John J.; Swisher, Carl C. (1995), Cenozoic South American Land Mammal AgesCorrelation to Global Geochronologies, Geochronology, Time Scales and Global Stratigraphic Correlation (англ.), SEPM Society for Sedimentary Geology, doi:10.2110/pec.95.04.0317, ISBN 978-1-56576-091-2, процитовано 18 квітня 2024{{citation}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром work з ISBN (посилання)
  48. ↑ Teeple, 2002, p. 13.
  49. ↑ van der Kaars, W. A. (1 червня 1991). Palynology of eastern Indonesian marine piston-cores: a Late Quaternary vegetational and climatic record for Australasia. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology. 85 (3): 239—302. Bibcode:1991PPP....85..239V. doi:10.1016/0031-0182(91)90163-L. ISSN 0031-0182.
  50. ↑ Wroe, Stephen; Field, Judith H.; Archer, Michael; Grayson, Donald K.; Price, Gilbert J.; Louys, Julien; Faith, J. Tyler; Webb, Gregory E.; Davidson, Iain; Mooney, Scott D. (28 травня 2013). Climate change frames debate over the extinction of megafauna in Sahul (Pleistocene Australia-New Guinea). Proceedings of the National Academy of Sciences (англ.). 110 (22): 8777—8781. Bibcode:2013PNAS..110.8777W. doi:10.1073/pnas.1302698110. ISSN 0027-8424. PMC 3670326. PMID 23650401.
  51. ↑ Barnosky, Anthony D.; Koch, Paul L.; Feranec, Robert S.; Wing, Scott L.; Shabel, Alan B. (Жовтень 2004). Assessing the Causes of Late Pleistocene Extinctions on the Continents. Science (англ.). 306 (5693): 70—75. Bibcode:2004Sci...306...70B. doi:10.1126/science.1101476. ISSN 0036-8075. PMID 15459379.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Пізній_плейстоцен&oldid=48248389