Пікардійська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пікардійська
Picard
Поширена в: Франція Франція

Бельгія Бельгія

Регіон: О-де-Франс (Франція) ,
Ено (Валлонія)
Носії: ~ 700 000
Писемність: латинська абетка
Класифікація: Індоєвропейська
Італійська
Романська
Галло-іберійська
Галло-романська
Оїльська
Picard
Коди мови
ISO 639-3 pcd

Пікардійська мова (Picard) — місцева мова у Пікардії, історичному регіоні на півночі Франції. Нею розмовляють у французькому регіоні О-де-Франс, а також на заході романської Бельгії (точніше, у провінції Ено до межі Ребек-Бомон-Шімай).

   Picard (Пікардійська)

У регіоні Пікардія її називають «пікар», у той же час в Норд-Па-де-Кале поширеними є зневажливі назви «шті» ch'ti та «штімі» ch'timi (а «руші» rouchi в регіоні Валансьєн), навіть у розмовах між собою. Серед мовознавців є прийнятною тільки назва «пікардійська». Якою б назвою не послуговувалися для означення цієї патви, «пікардійська» чи «шті», вони позначають ту саму мову та її взаємнозрозумілі говірки в О-де-Франс і Бельгії.

Визнання[ред.ред. код]

Французька громада Бельгії офіційно визнає пікардійську мову регіональною на рівних правах з валлонською, ґуме, шампанською і франсицькою (постанова від 24 грудня 1990).

Це цілком відрізняється від статусу мов у Франції, яка згідно з Конституцією дотримується принципу мовної єдності, визнаючи французьку мову єдиною офіційною. Та деякі офіційні повідомлення все ж визнають пікардійську мову осібною, окремою від французької.

Можна процитувати витяг з доповіді професора Бернарда Серквіґліні, директора Національного інституту французької мови при міністерстві національної освіти щодо мов Франції (квітень 1999):[1]

"Розрив між французькою та оїльськими говорами, які більше не розглядають як французькі діалекти, не спинився; франко-комтва, валлонська, пікардійська, нормандська, ґалло, пватевін-сентонґейська, бурґундсько-морвандська, лотаринзька повинні бути регіональними мовами Франції, і відповідно внесені до переліку регіональних мов Франції як «оїльські мови». "

Походження

Пікардійська мова належить до родини мов ойль галло-романської підгрупи романської групи мов і походить від народної латини, якою розмовляли в Північній Галлії. Знаходячись на периферії романського світу, пікардійська мова всотала в себе більше германського впливу, аніж традиційна французька, та вона все ж є менш германізована, ніж сусідня романська валлонська мова і вона є місток між нормандською та валлонською мовами. Існує гіпотеза, що пікардійська мова виникла як продукт романізації франків, які оселилися на Північному Сході Суасонської області(басейн річки Сомми й суміжні території) за часів переходу від античності до Раннього Середньовіччя. Оскільки вони займали більш високі соціальні позиції у Франкській державі, ніж автохтонні галло-римляни, престиж латинської мови цього регіону як офіційної мови та мови Церкви був також вищий, бо саме її в першу чергу опановували освічені германці. Хоча германці склали суттєву частку населення регіону, але вона все ж не досягла критичної межі, вище якої стає можлива асиміляція автохтонного населення, тому місцеві германці, на відміну від германців сусідньої Фландрії, навпаки, врешті-решт асимілювалися місцевим галло-романським населенням. За часів Середньовіччя, до встановлення літературної французької мови на основі діалекту Парижа, пікардійська мова мала власну літературну форму, користувалася популярністю й мала значний престиж на Півночі Франції. Середньовічні літописці вказували, що престиж пікардійської мови був настільки високий, що панування цієї мови починалося «біля північних брам Парижа».

Перше документальне свідчення про існування пікардійської мови зафіксоване наприкінці ІХ сторіччя твором Секвенція про святу Євлалію.

Article premier de la Déclaration des Droits de l'Homme[2]
( Декларація прав людини пікардійською )

Tous chés ètes humains is sont nés libes et égals in dignité et pi in drouots. Is sont dotés ed raison et d' conschienche et pi is doétte agir les uns invèrs les eutes din un ésprit ed fratérnité.

Використання[ред.ред. код]

Enseigne café picard Cayeux sur mer.JPG

Пікардійська мова не вивчається у школах (за винятком деяких окремих неофіційних ініціатив). За даними істориків, зокрема й через обов'язкову республіканську шкільну освіту пікардійські одномовці зникли протягом 20 століття.

Тим не менш, мова є предметом вивчення й дослідження в університетах Лілля та Ам'єна. З мінливістю населення й проникненням французької мови через ЗМІ пікардійські говірки дедалі вподібнюються. У повсякденні пікардійська мова все частіше губить свою унікальність, збігаючись до франко-пікардійського суржику. Окрім того, у наші дні, коли більшість мешканців О-де-Франс все ще розуміють пікардійську, дедалі менше здатні нею розмовляти, тож і кількість осіб, для яких вона є рідною, дедалі спадає.

Одначе, пікардійською розмовляють як по селах, так і в містах, її становище далеке від зникнення, запорукою чого є життя фольклору в повсякденні цього регіону.

Походження слова шті[ред.ред. код]

Слово «шті» ch'ti або «штімі» ch'ti mi з'явилося в роки Першої світової війни. Солдати, які походили не з Пікардійщини, охрестили так своїх товаришів з О-де-Франс. Це слово виникло з діалогу: «Ch'est ti? — Ch'est mi» (Чи це ти? — Це я.) Оскільки в пікардійській мові є звичним вимовляти [ш] на місці французького [c].

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Мови Франції, доповідь міністра національної освіти, досліджень і технологій, Париж, 1999. [1]
  2. www.un.org