Пікір великий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пікір великий
Пікір великий в Малому Качському Ранні
Пікір великий в Малому Качському Ранні
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Інфратип: Хребетні (Vertebrata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Підряд: Співочі птахи (Passeri)
Родина: Жайворонкові (Alaudidae)
Рід: Пікір (Alaemon)
Вид: Пікір великий
Біноміальна назва
Alaemon alaudipes
(Desfontaines, 1789)[2]
Ареал поширення виду
Ареал поширення виду
Підвиди
  • A. a. alaudipes (Desfontaines, 1789)
  • A. a. desertorum (Stanley, 1814)
  • A. a. doriae (Salvadori, 1868)
  • A. a. boavistae Hartert, 1917
Синоніми
Upupa alaudipes
Certhilauda desertorum
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Alaemon alaudipes
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Alaemon alaudipes
ITIS logo.svg ITIS: 558491
IUCN logo.svg МСОП: 22717262
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 215280

Пікір великий[3] (Alaemon alaudipes) — вид горобцеподібних птахів родини жайворонкових (Alaudidae). Мешкає в Північній Африці та на Близькому Сході.[4][5]

Опис[ред. | ред. код]

Малюнок, що супроводжував науковий опис виду

Пікір великий — це великий, стрункий і довгоногий жайворонок, з довгим і дещо вигнутим дзьобом. Птах досягає довжини 19-23 см, довжина дзьоба становить 3-3,5 см. Крила широкі і заокруглені, хвіст відносно довгий. довжина заднього пальця становить 6,2–8,6 мм; він доволі короткий і сильно зігнутий вниз. Самці і самки не різняться за забарвленням, однак самці дещо більші і важчі за самок: вага самців становить 39–51 г, самок 30-47 г.[6][7][8][9]

Забарвлення дорослих птахів варіюється від піщаного до бежево-коричневого кольору. На лобі, тім'ї, шиї і по бокам голови пір'я має сірий відтінок. Над очима є «брови» кремового кольору, від дзьоба в бік шиї ідуть смуги темного кольору, що нагадують вуса. Дзьоб темно-сірий, райдужка темно-коричнева. Груди кремового кольору, поцятковані темними плямками, живіт кремово-білий. Лапи світло-сірі. Кінчик язика в птаха роздвоєний.

Поширення і екологія[ред. | ред. код]

Великий пікір

Західною межею поширення великого пікіра є архіпелаг Кабо-Верде, де він мешкає на островах Сал, Боа-Вішта і Маю. В Північній Африці його ареал досягає півдня Марокко і Мавританії, півночі і центру Малі, центрального Нігеру, центрального і східного Чаду, півночі Судану. На Близькому Сході ареал поширення великого пікіра простягається від Сирії, Йорданії і півночі Саудівської Аравії вздовж узбережжя Червоного моря до північного заходу Сомалі і південного Ємену. На сході ареал великого пікіра досягає Пакистана і північно-захдної Індії.

2 травня 1997 року в дельті річки Гьоксу був помічений великий пікір: це був перший випадок появи птаха на території Туреччини.[10] Також цей вид птахів був помічений на Мальті: до 1977 року було зареєстровано 13 таких випадків.

Великий пікір населяє пустелі і напівпустелі з солончаковими і піщаними ґрунтами. Живе як на рівнинах, так і гористій місцевості; в Пакистані зустрічається на висоті до 2000 м над рівнем моря. Найбільш масово великий пікір зустрічається в прибережних районах Північної Африки. Для цього вида птахів важливим є наявність відкритих піщаних ділянок.

Таксономія[ред. | ред. код]

Великий пікір був описаний Рене Луїшем Дефонтеном в 1789 році у праці «Histoire de l'Académie royale des sciences» за голотипом, що походив з Тунісу. Він дав новому виду птахів латинську назву Upupa alaudipes і відніс його до роду Одуд (Upupa).

Великий пікір

Підвиди[ред. | ред. код]

Виділяють чотири підвиди великого пікіра:[11][12][13][14]

Забарвлення підвидів може дещо відрізнятися: так, в представників підвиду A. a. boavistae верхня частина тіла темнішого, коричнюватого відтінку; їх дзьоби коротші, а в представників підвиду A. a. desertorum плями на грудях чіткіші і яскравіші.[18]

Етимологія[ред. | ред. код]

Наукова назва роду Alaemon походить від дав.-гр. αλημων — мандрівник. Видовий епітет alaudipes походить від лат. alauda- жайворонок і лат. pes- стопа.

Поведінка[ред. | ред. код]

Великі пікіри живуть парами або поодинці. Вони харчуються комахами, насамперед жуками, яких шукають на землі. Були помічені випадки, коли переховуючись від спеки, великі пікіри ховались в норах єгипетських шипохвостів.[19][20] Також птахи ховались в тіні акацій або сиділи на верхівках дерев, уникаючи розпеченої поверхні.[21]

Розмноження[ред. | ред. код]

В Кабо-Верде сезон розмноження триває з жовтня по березень, в Саудівській Аравії- з лютого по червень, в Індії і Пакистані- з березня по липень, іноді по вересень. Гніздо будується з гілочок, діаметр його становить 7,5 см, глибина 4 см. Розміщується гніздо на землі або в чагарнику.[22] В кладці 2-4 яйця білого кольору, поцятковані коричневими плямками, розміром 23,8×17,5 мм.[23] Інкубаційний період триває 12-13 днів, пташенята залишаються в гнізді ще 10-12 днів. Самка може відволікати увагу хижаків від гнізда, вдаючи поранення.[24]

Збереження[ред. | ред. код]

МСОП вважає цей вид таким, що не потребує особливих заходів зі збереження. Це численний і поширений вид птахів. Він присутній в багатьох природоохоронних зонах, зокрема в Тібесті, пустелі Регістан, Тассілі-н'Адджері, в архіпелахі Дахлак

Примітки[ред. | ред. код]

  1. BirdLife International (2012). Alaemon alaudipes. Процитовано 26 November 2013. 
  2. René Louiche Desfontaines. Quelques nouvelles espèces d’oiseaux do côtes de Barbarie. „Histoire de l’Académie royale des sciences”, ss. 502–503, 1789. 
  3. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  4. de Juana, E. & Suárez, F. (2004). Greater Hoopoe-lark (Alaemon alaudipes). del Hoyo, J., Elliott, A., Sargatal, J., Christie, D.A. & de Juana, E. (eds.) (2014). Handbook of the Birds of the World Alive. Архів оригіналу за 2014-10-29. 
  5. Greater Hoopoe-lark Alaemon alaudipes. BirdLife International. Процитовано 4 lipca 2016. 
  6. Rasmussen PC; JC Anderton (2005). Birds of South Asia: The Ripley Guide. Volume 2. Smithsonian Institution & Lynx Edicions. с. 309. 
  7. Oates, EW (1890). Fauna of British India. Birds. Volume 2. Taylor and Francis, London. с. 316–318. 
  8. Ernst Hartert: Die Vögel der paläarktischen Fauna systematische Übersicht der in Europa, Nord-Asien und der Mittelmeerregion vorkommenden Vögel. T. 1. Berlin: 1903, ss. 250–251.  '
  9. Robert George Wardlaw Ramsay: Guide to the birds of Europe and North Africa. 1923, s. 52. 
  10. G. M. Kirwan; M. Ozen ; B. Kurt; R. P. Martins. Turkey Bird Report 1997–2001. „Sandgrouse”. 25 (1), 2003. 
  11. F. Gill, D. Donsker & P. Rasmussen (red.). Nicators, Bearded Reedling, larks (en). IOC World Bird List (v11.1). Процитовано 2021-02-17. 
  12. Dickinson, E.C.; R.W.R.J. Dekker; S. Eck; S. Somadikarta (2001). Systematic notes on Asian birds. 12. Types of the Alaudidae. Zool. Verh. Leiden 335: 85–126.  Проігноровано невідомий параметр |name-list-style= (довідка)
  13. Vaurie, C (1951). A study of Asiatic larks. Bull. Am. Mus. Nat. Hist. 97: 431–526. 
  14. Mayr E; JC Greenway Jr, ред. (1960). Check-list of birds of the World. Volume 9. Museum of Comparative Zoology, Cambridge, Massachusetts. с. 39. 
  15. Ernst Hartert. Alaemon alaudipes boavistae subsp. n.. „Bulletin of the British Ornithologists’ Club”. 37, ss. 56–57, 1917. 
  16. Voyage en Abyssinie: entrepris par ordre du gouvernement Britannique, exécuté dans les années 1809 et 1810 et dédié a son altesse royale le Prince Régent d’Angleterre. 1816, ss. 369–370. 
  17. Tommaso Salvadori. Studio intorno ai lavori ornitologici del professor Filippo de Filippi. „Atti Reale Accademia delle Scienze di Torino”. 3, s. 292, 1868. 
  18. Herbert Friedmann. Birds collected by the Childs Frick expedition to Ethiopia and Kenya colony. Part II. Passeres. „Smithsonian Institution United States National Museum Bulletin”. 153, s. 28, 1937. doi:10.5479/si.03629236.153.2. 
  19. Cunningham P L (2000). The use of burrows by Hoopoe Lark (Alaemon alaudipes). Tribulus 10: 21. 
  20. Williams, J. B.; Tieleman, B. I.; Shobrak, M. (1999). Lizard burrows provide thermal refugia for larks in the Arabian desert. Condor 101 (3): 714–717. JSTOR 1370208. doi:10.2307/1370208. 
  21. Shobrak, Mohammed. Notes on the breeding and cooling behaviour of hoopoe lark Alaemon alaudipes in central Saudi Arabia. „Sandgrouse”. 20 (1), ss. 53–55, 1998. 
  22. Betham, RM (1920). The Desert Lark (Alaemon desertorum). J. Bombay Nat. Hist. Soc. 27 (2): 400–401. 
  23. Harrington Bulkley. No. XXVII. Nidification of the Desert Sand Lark Alaemon desertorum. „The Journal of the Bombay Natural History Society”. 14, ss. 179–180, 1902. 
  24. Ali S; SD Ripley (1986). Handbook of the Birds of India and Pakistan. Volume 5 (вид. 2nd). Oxford University Press. с. 16–19. 

Посилання[ред. | ред. код]