Піна (річка)
Піна | |
---|---|
Вид на Пінськ з моста через Піну | |
52°07′00″ пн. ш. 26°07′21″ сх. д. / 52.1168364900277722995° пн. ш. 26.12274170002777751° сх. д. | |
Витік | село Дубой Пінського району |
• координати | 52°02′10″ пн. ш. 25°37′09″ сх. д. / 52.03611111113877286° пн. ш. 25.619166666694777490° сх. д. |
Гирло | Прип'ять |
• координати | 52°09′46″ пн. ш. 26°14′32″ сх. д. / 52.16285700002777759° пн. ш. 26.24236600002777919° сх. д. |
Басейн | басейн Прип'яті |
Країни: |
![]() |
Регіон | Берестейська обл. |
Довжина | 40 км |
Площа басейну: | 2 460 км² |
Середньорічний стік | 8,6 м³/с |
Притоки: | Неслуха, канал Завищанський |
![]() | |
![]() |
Пі́на, іноді Пи́на — річка на Поліссі, на території Пінського району Брестської області Білорусі, ліва притока Прип'яті. Протікає через озера Піщане, Скорень і Завищанське. Довжина — 40 км, площа басейну — 2 460 км².
Етимологія[ред. | ред. код]
Походження назви річки остаточно не з'ясоване. Макс Фасмер порівнював її з дав.-інд. pinas («товстий», «жирний»). Згідно з В. М. Топоровим й О. М. Трубачовим, гідронім має балтійське походження. З огляду на присутність в цьому регіоні балтійської топоніміки, вони вважають назву річки спорідненою з лит. Pynauja, прусськ. Pynouwe, Pinno[1].
Географія[ред. | ред. код]
Річка бере початок біля села Дубой Пінського району. Русло слабкорозгалуджене, завширшки 35-45 м. Довжина річки — 40 км, сточище — 2 460 км². Піна є частиною Дніпровсько-Бузького каналу.
Основні притоки:
- Завищанський канал (праворуч),
- Неслуха (ліворуч).
Водозбір в межах Поліської низовини. Озера займають 1% (найбільші — Піщане, Скорень, Завищанське). Швидкість течії незначна. На річці розташоване місто Пінськ, в ньому є річковий порт. У межах міста у період межені спостерігається зворотна течія.
Береги низькі, місцями заболочені. У межах Пінська річка забруднена викидами промислових вод.
Гідрологічні спостереження на річці ведуться з 1922 року.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ В.Н. Топоров, О.Н. Трубачев. Лингвистический анализ гидронимов Верхнего Поднепровья. — Москва : Изд-во АН СССР, 1962. — С. 201. (рос.)
|