Пінон гребінчастий
| Пінон гребінчастий | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| Ducula rubricera (Bonaparte, 1854) | ||||||||||||||||
Підвиди
| ||||||||||||||||
|
(Див. текст) | ||||||||||||||||
Посилання
| ||||||||||||||||
|
Пі́нон гребінчастий[2] (Ducula rubricera) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae). Мешкає на островах Меланезії.
Опис[ред. | ред. код]
Довжина птаха становить 40 см. Голова. шия, горло, груди і верхня частина спини білуваті, у представників підвиду D. r. rubricera з легким рожевуватим відтінком. Восковиця помітно збільшена, червонувата, іноді жовтувата. Покривні пера крил мають зелений, бронзовий або золотистий відблиск, мера на хвості мають блакитнуватий відблиск. Махові пера чяорнувато-сині. Нижні покривні пера крил тьмяно-сірі. Лапи пурпурово,червоні.
Підвиди[ред. | ред. код]
Виділяють два підвиди:[3]
- D. r. rubricera (Bonaparte, 1854) — острови Нова Британія, Нова Ірландія, Новий Гановер[en], Умбой[en] і сусідні острови архіпелагу Бісмарка;
- D. r. rufigula (Salvadori, 1878) — Соломонові острови (за винятком островів Реннелл і Темоту).
Поширення і екологія[ред. | ред. код]
Гребінчасті пінони мешкають на островах Папуа Нової Гвінеї і Соломонових Островів. Вони живуть у вологих рівнинних тропічних лісах, на узліссях, на плантаціях какао-бобів, в парках і садах. Зустрічаються на висоті до 1200 м над рівнем моря. Живляться плодами.
Збереження[ред. | ред. код]
МСОП класифікує цей вид як такий, що не потребує особливих заходів зі збереження. За оцінками дослідників, популяція гребінчастих пінонів становить від 150 до 750 тисяч птахів. Їм загрожує знищення природного середовища.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ BirdLife International (2016). Ducula rubricera.
- ↑ Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- ↑ Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2022). Pigeons. IOC World Bird List Version 12.1. International Ornithologists' Union. Процитовано 10 травня 2022.
Джерела[ред. | ред. код]
- Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld-Hannover 1996
- David Gibbs, Eustace Barnes, John Cox: Pigeons and Doves – A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001
|
|
Це незавершена стаття з орнітології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |