Піонерський рух

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Емблема піонерської організації СРСР

Піоне́рський рух (піонерія) — рух дитячих комуністичних організацій в СРСР та інших країнах.

Створений за зразком скаутського руху, піонерський рух відрізнявся від нього за суттєвими аспектами: система мала всеосяжний державний характер і ставила собі на меті ідеологічну індоктринацію дітей та їхнє виховання як громадян, цілковито відданих комуністичній партії та радянській державі. При цьому слід зазначити, що, по мірі еволюції руху, роль спадщини скаутингу в ньому падала (що добре прослідковується на еволюції піонерського табору від типу спортивно-туристичного наметного табору до типу санаторного комплексу)[1]. Серед окремих розбіжностей зі скаутським рухом можна зазначити відсутність окремих організацій для хлопчиків і дівчат.

Завдання[ред.ред. код]

У перші роки радянської влади піонери допомагали безпритульним і боролися з безграмотністю, збирали книги і влаштовували бібліотеки, займалися в технічних гуртках, доглядали за тваринами, ходили в геологічні походи, в експедиції з вивчення природи, збирали лікарські рослини. Піонери працювали в колгоспах, на полях, охороняли врожай і колгоспне майно, писали листи в газети чи до відповідних органів влади про порушення, які помічали навколо[2].

Структура[ред.ред. код]

Піонерська організація в СРСР була масовою.

Формально прийом здійснювався на добровільній основі. Відбір кандидатів проводився відкритим голосуванням на зборі піонерського загону (зазвичай відповідного класу) або на вищому — на рівні школи — піонерському органі: на Раді дружини. В піонери як правило приймались діти, починаючи з 9-річного віку (зазвичай у 3-4 класах радянської середньої школи) та перебували в ній до 13-14-річного віку, коли починався прийом до лав комсомолу. В першу чергу піонерами ставали відмінники й активісти, потім — решта дітей. Формально прийом здійснювався на добровільних засадах, однак у 1950—1980-х фактично всі школярі після досягнення відповідного віку приймались у піонери. Не брали в піонери рідко, зазвичай тільки відчайдушних хуліганів. Траплялись відмови за релігійними міркуваннями[3].

Структура піонерської організації

  • Ланка — 5-10 піонерів, керівник — ланковий піонер.
  • Загін — 30-40 піонерів, зазвичай клас загальноосвітньої школи, голова ради загону та його прапорний — піонер, обраний загоном.
  • Дружина — піонерська організація школи, 300–400 піонерів, голова ради дружини — піонервожатий чи молодий педагог-комсомолець, а його прапорний — піонер, обраний дружиною.
  • Районна піонерська організація — всі загони та дружини навчальних закладів району, очолює голова ради районної піонерської організації — завідувач відділом райкому або третій секретар районного комітету ВЛКСМ.
  • Обласна піонерська організація — всі загони та дружини, районні організації області, очолює голова ради обласної піонерської організації — завідувач відділом обкому чи третій секретар обкому ВЛКСМ.
  • Всесоюзна піонерська організація імені В. І. Леніна — об'єднувала всі піонерські організації СРСР, очолювала організацію Центральна Рада на чолі з секретарем ЦК ВЛКСМ (останній голова Центральної Ради — секретар ЦК ВЛКСМ Людмила Швецова).

Історія[ред.ред. код]

Групове фото радянського піонерського загону
Радянська піонерська форма 1970-х років, Державний історичний музей

Після перемоги Жовтневого (листопадового — н.с.) перевороту в різних містах радянської Росії виникли дитячі організації, групи та об'єднання. Комуністична партія, враховуючи важливість дитячого комуністичного руху у вихованні підростаючого покоління, доручила комсомолу створити єдину дитячу комуністичну організацію ; наприкінці 1921 ЦК РКСМ створив спеціальну комісію з вироблення програми і принципів діяльності нової дитячої організації, її статуту, девізу, законів і організаційних основ . Безпосередню участь в цій комісії брала Н. К. Крупська, яка внесла значний внесок у розвиток теорії і методики піонерського руху.

19 травня 1922 2-га Всеросійська конференція комсомолу ухвалила рішення про створення піонерських загонів. Цей день відзначається як день народження піонерії[4].

До 1924 року піонерська організація мала ім'я Спартака, а після смерті Леніна отримала ім'я останнього.

Первинно піонерські загони створювались як організації при міських Будинках виховання, свого роду прообразах майбутніх Будинків піонерів. Приймали індивідуально, але іноді в піонерські загони реорганізовувались загони скаутів, що існували.

У 19251926 роках піонерські організації стали усюди формуватись на базі шкіл. До початку 1925 року в СРСР за офіційними даними налічувалось до 1,5 мільйонів піонерів[5].

Перебудова[ред.ред. код]

У 1980-х роках було запроваджено своєрідний проміжний ступінь між піонерами й комсомольцями — звання «старший піонер», яке надавалось найбільш активним піонерам після досягнення ними 12-13-річного віку. Однак це була вже суто формальність й широкого поширення в СРСР вона не набула.

Після розпаду СРСР і втрати привабливості комуністичних ідей, скасування фактично обов'язкового вступу дітей до ідеологічних піонерських організацій здебільшого саморозпустились. У 1990-х роках в Росії прибічниками комуністичних ідей були відтворені нові нечисленні піонерські організації.

Рекреація[ред.ред. код]

З піонерами в СРСР були пов'язані піонерські табори — місця масового літнього відпочинку дітей, будинки й палаци піонерів — будинки творчості дітей. Видавалась газета — «Піонерська правда».

Найвідоміші піонерські табори зазвичай розміщувались на морському узбережжі — це всесоюзні: «Артек» (Крим) та «Океан» (Далекосхідне узбережжя Тихого океану), всеросійський табір «Орлятко» (Кавказьке узбережжя) й республіканський табір «Молода гвардія» (Одеська область, УРСР).

У піонерів проводились різноманітні організаційні заходи: огляди, концерти, спортивні змагання, походи. Великої популярності набула воєнізована дитяча гра «Зірниця». Однак багато таких заходів були по суті досить формальними.

Однострій[ред.ред. код]

У піонерів була своя форма (нагадувала скаутську). Вона складалась з обов'язкового носіння червоної піонерської краватки та піонерського значка. Була й загальна форма одягу. Вона складалася з білої або блакитної піонерської сорочки з погонами й нашивкою на рукаві й синіх штанів для хлопчиків та синьої спідниці для дівчат, інколи у хлопчиків штани заміняли на піонерські шорти зазвичай синього кольору. У доповнення був спеціальний піонерський ремінь зазвичай світло-коричневого кольору, з пряжкою у вигляді вогнища над зіркою. В парадних випадках надягали білі гольфи. У деяких великих піонерських таборах носити піонерську форму було обов'язково, а також у різних загонів запроваджувано свої модифікації піонерської форми. У школах піонери зазвичай обмежувались носінням краватки та піонерського значка зі шкільною формою.

Друковані органи[ред.ред. код]

Дитячі та юнацькі комуністичні організації[ред.ред. код]

Nuvola apps kaboodle.svg Зовнішні відеофайли
Nuvola apps kaboodle.svg Гімн Піонерського руху

Країни, де існували піонерські організації[ред.ред. код]

Країни, де існують піонерські організації[ред.ред. код]

Піонери В'єтнаму, в пілотках, на 22-х спортивних Іграх Південно-Східної Азії (2003)

Кінофільми про піонерів[ред.ред. код]

З фільмів, які було знято про піонерів, можна зазначити такі картини:

Піонери у філателії[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Національна педагогіка російського скаутизму
  2. Что в СССР делали пионеры, как принимали в комсомол и кто такие октябрята?
  3. Вести. Ru: Патріарх Кирило
  4. 19 мая — День рождения пионерской организации
  5. Равкін З. І. «Радянська школа у період відновлення народного господарства, 1921–1925». М., 1959. С. 207
  6. Піонери Білорусі більше не монополісти в дитячому русі // Білоруські Новини. — 19.05.2007.
  7. Завжди готові! // Незалежна Молдова. — 19.05.2005.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]