Піонтковський Андрій Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Піонтковський Андрій Андрійович
рос. Андре́й Андре́евич Пионтко́вский
Andrey Piontkovsky.jpg
Народився 30 червня 1940(1940-06-30) (81 рік)
Москва, РРФСР
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Russia.svg Росія
Місце проживання Вашингтон, США США
Діяльність політик, журналіст
Галузь Теорія керування і Математична модель
Alma mater механіко-математичний факультет МДУd
Науковий ступінь кандидат фізико-математичних наук
Знання мов російська
Членство Координаційна рада російської опозиціїd
Партія Солідарність[d]
Батько Піонтковський Андрій Андрійович

Андрі́й Андрі́йович Піонтко́вський (рос. Андрей Андреевич Пионтковский; нар. 30 червня 1940, Москва, РРФСР) — російський політолог, публіцист; математик, кандидат фізико-математичних наук, провідний науковий співробітник Інституту системного аналізу РАН, член Американської математичної спілки, член партії «Яблуко».

Біографія[ред. | ред. код]

1962 року Закінчив механіко-математичний факультет МДУ ім. М. В. Ломоносова. Автор більше ніж 100 статей і декількох монографій із теорії керування, глобального моделювання, ядерної стратегії. У 1970-ті роки займався вивченням комп'ютерних моделей світу. З 1998-го займається політичною журналістикою, опублікував декілька сотень статей у російських і зарубіжних виданнях. Лауреат премії «Золотий гонг-2001» у галузі міжнародної журналістики. Публікується на сайті «Грані.ру». Член міжнародного «Пен-клубу». 2004 року вступив до Російської об'єднаної демократичної партії «Яблуко», є членом її федеральної ради. Перебуває в радикальній опозиції до політичного режиму Володимира Путіна. Був членом Ініціативної групи по висуненню Володимира Буковського кандидатом в президенти РФ на виборах 2008 року.

Судове переслідування[ред. | ред. код]

У вересні 2007 року московський Басманний суд розпочав кримінальну справу проти Андрія Піонтковського по звинуваченню в екстремізмі, але в грудні 2008 року закрив цю справу.

Позиція під час українсько-російського військового конфлікту[ред. | ред. код]

Майже за місяць до проведення так званого кримського референдуму — 21 лютого 2014 року, в інтерв'ю інтернет-порталу литовського національного радіо і телебачення Піонтковський заявив, що «Кремль стремится разделить Украину и аннексировать Крым, а Запад не может сдержать Россию, так как политика президента США Барака Обами такая же бесхребетная, как и политика Европейского Союза…»[1].

14 березня 2014 року в статті під назвою «Последняя стадия» Піонтковський заявив, що «Технология и пропагандистское обеспечение путинской аннексии Крыма столь ученически списаны с гитлеровских судетских прописей, что сравнение двух государственных деятелей, бывшее еще совсем недавно уделом „отморозка и отщепенца“ Шендеровича, стало сегодня мейнстримом мирового политического дискурса…»[2].

У вересні 2014 року підписав заяву з вимогою «прекратить агрессивную авантюру: вывести с территории Украины российские войска и прекратить пропагандистскую, материальную и военную поддержку сепаратистам на Юго-Востоке Украины»[3].

Вимушена еміграція[ред. | ред. код]

У лютому 2016 року після статті «Бомба, готовая взорваться» отримав звинувачення в екстримізмі, чисельні залякувань з боку режиму Путіна, обшуків житла, погроз арешту, суду та ув'язнення, а також натяків, що після убивства Бориса Нємцова він буде наступною «ритуальною жертвою» Путіна, Піонтковський заявив, що змушений на деякий час покинути Росію.[4][5]

Автор праць[ред. | ред. код]

  • Решение одной задачи управления для глобальной динамической модели Форрестера. — Препринт ИПМ АН СССР. 1974, № 56 (в соавт.).
  • О задаче управления в глобальной модели WORLD-3. — М. 1975 (в соавт.).
  • Математические модели глобального развития. Л., 1980 (в соавт.).
  • Исследование стратегической стабильности методами математического моделирования. М., 1988 (в соавт.).
  • Эволюция концепций стратегической стабильности (Ядерное оружие в XX и XXI веке). М., 1997 (в соавт.).
  • За Родину! За Абрамовича! Огонь! М., ЭПИцентр, 2005. ISBN 5-89069-099-X
  • Нелюбимая страна. М., 2006. ISBN 5-85691-061-3
  • Третий путь …к рабству. М., 2010. ISBN 978-1-934881-42-2. Издание 2014 года, дополненное
  • Визионер Захар Прилепин
  • Чёртова дюжина Путина: Хроники последних лет. — М.: Алгоритм, 2014. — 240 с. — (Власть в тротиловом эквиваленте). 2000 экз., ISBN 978-5-4438-0639-6
  • Искушение Владимира Путина. — М.: Алгоритм, 2013. — 240 с. — (Проект «Путин»). 2000 экз., ISBN 978-5-4438-0329-6

Висловлювання[ред. | ред. код]

« Путінізм — вища і заключна стадія бандитського капіталізму в Росії[6] «
« Путін зраджує Росії з трупом Радянського Союзу[7] «
« Чому, коли в Україні напали на студентів, наступного дня на вулиці вийшли люди, а в Росії — ні? Тому що Україна — не Росія, а Росія — не Україна. І мені б довелося дуже довго відповідати на це запитання, але найправильнішою відповіддю буде те, що Україна кілька століть провела в складі Великого князівства Литовського, тоді як Московія була в складі Золотої Орди, що наклало дуже серйозний відбиток на психологію і того, і іншого народу. А тому і всі подібні процеси в Росії відбуваються набагато повільніше, ніж в Україні[8]. «


Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]