Пірацетам

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Piracetam.svg
Piracetam3d.png
Систематична назва (IUPAC)
2-oxo-1-pyrrolidineacetamide
Ідентифікатори
Номер CAS 7491-74-9
Код ATC N06BX03
PubChem 4843
Хімічні дані
Формула C6H10N2O2 
Мол. маса  ?
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність ~100 %
Метаболізм  ?
Період напіврозпаду 4 — 5 hr
Виділення Urinary
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

?

Лег. статус

POM(UK)

Використання Oral and parenteral

Пірацета́м (лат. Pyracetamum, англ. Piracetam) — ноотропний лікарський засіб, є похідним гамма-аміномасляной кислоти (ГАМК) і належить до класу рацетамів. Білий або майже білий кристалічний порошок, легко розчинний у воді, розчинний у спирті. [1] рН водних розчинів 5,0—7,0.

Фармакологічні властивості[ред.ред. код]

Пірацетам є основним представником групи ноотропних препаратів. Синтезовано цілий ряд його безпосередніх аналогів і гомологів, але пірацетам надалі залишається основним представником цієї групи.

Пірацетам добре всмоктується при прийомі всередину. При введенні в організм проникає в різні органи і тканини, у тому числі в тканини мозку. Практично не метаболізується. Виводиться нирками. Пірацетам виявляє позитивний вплив на обмінні процеси і кровообіг мозку. Стимулює окислювально-відновні процеси, посилює утилізацію глюкози, покращує регіонарний кровоток в ішемізованих ділянках мозку. За механізмом дії пірацетам є позитивним алостеричним модулятором АМРА-рецептора.

Препарат збільшує енергетичний потенціал організму за рахунок прискорення обігу АТФ, підвищення активності аденілатциклази і інгібування нуклеотидфосфатази. Поліпшення енергетичних процесів під впливом пірацетаму призводить до підвищення стійкості тканин мозку при гіпоксії і токсичних впливах. Препарат малотоксичний.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Фармацевтична хімія: Підручник/ Ред. П. О. Безуглий. — Вінниця: Нова Книга, 2008. — 560 с. ISBN 978-966-382-113-9
  • Фармакологія: підручник / І.В. Нековаль, Т.В. Казанюк. — 4-е вид., виправл. — К.: ВСВ «Медицина», 2011.— 520 с. ISBN 978-617-505-147-4