Пір-Мардакян

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пір-Мардакян
40°25′05″ пн. ш. 48°36′50″ сх. д. / 40.418144000027773188° пн. ш. 48.61397800002777814° сх. д. / 40.418144000027773188; 48.61397800002777814Координати: 40°25′05″ пн. ш. 48°36′50″ сх. д. / 40.418144000027773188° пн. ш. 48.61397800002777814° сх. д. / 40.418144000027773188; 48.61397800002777814
Країна Flag of Azerbaijan.svg Азербайджан
Розташування Göylərd
Тип мавзолей
Статус  Пам'ятка археології національного значення[1]

Пір-Мардакян. Карта розташування: Азербайджан
Пір-Мардакян
Пір-Мардакян
Пір-Мардакян (Азербайджан)

Пір-Мардакян (азерб. Pir Mərdəkan) — ханега-мавзолей XII—XIII ст., розташований в селі Гейляр Шемахинського району Азербайджану, за 17 км на південь від Шамахи. Комплекс ханеги розташований на стародавньому торговому шляху, що з'єднував колись Шамахи з іншими містами Близького і Середнього Сходу[2].

Перші відомості[ред. | ред. код]

Вперше про ханеге згадують голландський мандрівник XVII століття Ян Стрейс і німецький мандрівник XVIII століття Адам Олеаріус. В подальшому відомості про пам'ятку зустрічаються в російських вчених XIX століття Іллі Березіна і Бориса Дорна. У радянський час займалися вивченням комплексу азербайджанські вчені А. А. Алескерзаде та Абдул Саламзаде. В 1967 році було видано повідомлення про ханеге Пір-Мардакян[2].

Архітектура[ред. | ред. код]

Комплекс ханеги складається з добре збереженої будівлі самого мавзолею, худжри, молитовного залу-мечеті, мінарету, караван-сараю, двору зі стінами, а також допоміжних будівель[2].

Сам мавзолей побудований з добре обтесаного каменю на вапняному розчині. У плані внутрішня частина мавзолею квадратна, яка з допомогою кутових тромп переходить у восьмигранник. Завершує восьмигранник восьмигранна призма, перекрита пірамідальним шатром[3].

Навколо мавзолею існує величезне кладовище з епітафіями вчених-шейхів XII—XIII ст. і більш пізніми[3].

Археологічні дослідження[ред. | ред. код]

Археологічні роботи на території мавзолею почали проводиться з 1972 року. У результаті розкопок, що проводилися експедицією Інституту історії Академії наук Азербайджанської РСР до 1973 року, обмірних робіт і аналізу графічних матеріалів було виявлено абрис всіх будівель комплексу[2], була розчищена кріпосна стіна комплексу[4].

В результаті розкопок на території худжри було виявлено два поховання з надгробними плитами з арабським написом. Дослідники встановили, що архівольти стрілчастого отвору ханеги були виконані у вигляді джгута[4].

У приміщеннях, що примикають до мавзолею були виявлені датовані XII—XIII ст. священні книги і рукописи. На території ханеги були також виявлені монети, викарбувані при ширваншаху Фарибурзі III ібн Гершаспі[4].

У 1978 році експедиція Інституту історії Академії наук Азербайджанської РСР і Міністерства культури Азербайджанської РСР очистила кам'яну стелу в головах могили всередині мавзолею. Зберігся арабський напис, зроблений почерком сулюс. В обрамленні напису 12 разів повторюється слово «Аллах», а посередині є текст епітафії:

« «В ім'я Аллаха милостивого, милосердного. Це могила шейх аль-імама, найбільшого вченого, благочестивого Таїра Тадж ал-Худа Мадакані ібн Алі, хай вибачить його Аллах[3]. «

Біля входу до мавзолею зліва є будівельний напис, у якому згадується ім'я ширваншаха Фаррухзада I сина Минучихра III, який правив до 1203 року. Ім'я шейха і відповідно назва мавзолею дійшло в спотвореному вигляді «Мардакян», а не «Мадакані» (Мадак — назва місцевості за 27 км на південний схід від Хасанабада в Іранському Азербайджані)[3].

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Мамедзаде К. М., Нуриев А. Б., Гулиев Н. М., Керимов В. Г. О консервации комплекса сооружений ханеги Пир-Мардакян // Известия Академии наук Азербайджанской ССР. — Б.: Элм, 1978. — № 3.
  • Мамед-заде К. М., Нуриев А. Б., Касумов Э. М. Раскопки в Геогляре // Археологические открытия 1973 года. — М.: Наука, 1974.
  • Нейматова М. С., Джидди Г. А. Новые эпиграфические данные о комплекса Пир-Мардкян // Археологические открытия 1978 года. — М.: Наука, 1979.