Після ванни, Жінка сушить себе
| фр. Après le bain, femme s'essuyant | |
|---|---|
 | |
| Творець: | Едґар Деґа |
| Час створення: | 1890-ті |
| Розміри: | 65×65 см |
| Висота: | 103,5 см |
| Ширина: | 98,5 см |
| Матеріал: | папір, пастель |
| Зберігається: | Москва, Росія |
| Музей: | Московський музей імені Пушкіна |
«Після ванни. Жінка сушить себе» — пастельний малюнок французьуого художника Едґара Деґа, створений між 1890 та 1895 роками. Малюнок був у збірці Національної галереї Лондона з 1959 року.[2] Ця робота є частиною серії малюнків, попередніх ескізів та завершених робіт в пастелі та маслах, у період, коли були намальовані жінки, які приймають ванну.
Художня робота[ред. | ред. код]
Робота зображує повернену спиною до глядача жінку, яка сидить на білих рушниках, розкиданих по плетеному стільці. ЇЇ тіло вигнуте та злегка скручене, створюючи напругу в її спині, таким чином підкреслюючи глибоку лінію її хребта. Однією рукою сушить шию рушником, очевидно, після того, як вийшла з ванної кімнати. Інша ж рука тримається за стілець. Простір визначається вертикальними та діагональними лініями.[3]
Малюнок був намальований на кількох шматках паперу, які були прикріплені на картон. Можливо, Деґа спочатку працював з меншою композицією, яку він розширив в процесі роботи, потребуючи більше паперу.[4] Інтенсивно нанесена пастель створює глибокі текстури і розмиті контури та підкреслює рух фігури. Розмір картини 103,5 × 98,5 см .[2]
Історія[ред. | ред. код]
Едґар Деґа часто використовував фотографії та ескізи, щоб вивчити світло та композицію для його картин. Робота є частиною серії фотографій, ескізів та завершених робіт з пастелі та масел цього періоду. У серії зображені жінки які танцюють або приймають ванну ,[3] деякі картини зображують їх в незручних та неприродних позах.[5] Розповідаючи про ці роботи, Деґа сказав, що має намір викликати у глядача відчуття: «ніби глядач підглядаєш крізь дверний замок».[3] У 1886 році на останній виставці імпресіоністів було включено багато його робіт, а саме, оголених жінок які приймають ванну.[6]
Тео Ван Гог виставив дев'ять пастельних картин жінок у ванні у Галереї Буассон і Валадоні в 1888 році.[3] Ця картина була виставлена у Галереї Лефевр в 1950 році та була придбана для колекції в Національну галерею в Лондоні в 1959 році.[7]
- Інші приклади
-
Після ванни, Жінка сушить шию (1895-98) (Музей д'Орсе, Париж) -
Жіноче купання -
Оголена -
Сніданок після ванни -
Після ванни, пастель -
Після ванни, пастель та вугілля на папері.
_(3210104411).jpg)
.jpg)
.jpg)
Вплив[ред. | ред. код]
Робота значною мірою вплинула на Френсіса Бекона, найбільш помітно у його триптихах « Три фігури в кімнаті» (1964, «Центр Помпіду», Париж) та « Три дослідження чоловічої спини» (1970, Кунстхаус Цюрих).[7] Галерея «Тейт» каже: «Для Бекона це дійсно було щось на кшталт талісмана». Він уособлював підхід Деґа до великої одержимості, яку обидва художники розділяли з пластикою тіла, його потенціал для найрізноманітніших форм артикуляції, в русі і тиші.. ". Робота була однією з трьох центральних ню картин, вибраних Бейконом на його виставці «Вибір художника» в Національній галереї у 1985 році, та була ілюстрована, між картиною Веласкеса «Венера із дзеркалом» і картиною Мікеланджело « »"Покладення Христа до гробу"" . Мистецтвознавець і куратор Майкл Пеппаят цитував Бекона таким чином: "Я люблю Деґа. Я думаю, що його пастелі є одними з найцініших речей, коли-небудь створених. Я думаю, що вони набагато величніші за його картини "[7]
Малярні матеріали[ред. | ред. код]
Аналіз матеріалів для живопису описаний у книзі Бомфорда та ін.[8] Деґа використовував безліч комерційних пастельних олівців, більшість з яких складалися з декількох окремих пігментів. Переважними пігментами в цьому живописі є прусська блакить, кадмієві пігменти та вохра .[9]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б http://cima.ng-london.org.uk/collection/search.php?what=details&val=2435&crop=false&sqllimit=%20AND%20FileGroup_id%20in%20(14)%20&whichdb=externalIIP&whichtable=Image&sortby=ObjectAlphaSort
- ↑ а б Key facts: After the Bath, Woman drying herself. The National Gallery, London. Архів оригіналу за 4 березня 2015. Процитовано 19 жовтня 2018.
- ↑ а б в г Jones, Jonathan (30 жовтня 2004). How did the sexless Degas create such sexy images?. The Guardian.
- ↑ [8] ^ Ілір-Жермен-Едгар Дега |Після ванни, Жнка сушить себе | NG6295 | Національна галерея Лондона
- ↑ [12] ^ Після ванни, Жінка сушить свою спину (музей Гетті)
- ↑ [14] ^ Музей образотворчого мистецтва Бостона, з всебічним експонатом Едґара Деґа Нут ARTES MAGAZINE [Архівовано 6 листопада 2014 у Wayback Machine.]
- ↑ а б в [16] ^ Френсіс Бекон: Назад до Деґа | Тейт [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.]
- ↑ Бомфорд Д., Херріндж С., Кірбі Дж., Ріопелле С, Рой А. Історикознавство : Дега . Лондон: компанія «Національна галерея», 2004, с. 124-29
- ↑ [22] ^ Едґар Деґа, Після ванни, Жнка сушить себе, ілюстрований аналіз пігменту в ColourLex
Посилання[ред. | ред. код]
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Після ванни, Жінка сушить себе |
- Після ванни, Жнка сушить себе , близько 1890-5, Іларі-Жермен-Едґар Деґа, Національна галерея
- Після ванни, Жінка сушить свою спину , фотографія, Музей Дж. Пол Гетті
- Через замкову скважину The Guardian , 30 жовтня 2004 р.
- Френсіс Бекон: Назад до Деґа, Лекція Ротенштайн 2011, Мартін Хаммер, 11 травня 2012 р., Tate Papers Випуск 17
- Музей образотворчого мистецтва Бостона, з всебічним експонатом фотографій ню Едґара Деґа , журнал Artes , 12 грудня 2011 р.
- Після ванни, Жнка сушить себе , Галерея Courtauld
- Едґар Деґа, /1}Після ванни, Жнка сушить себе в ColourLex
| |||||||||||||||||||||||||
