Пісня дороги

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пісня дорогиPicto infobox cinema.png
পথের পাঁচালী
Pather panchali poster in color 1.jpg
Жанр драма
Режисер Сатьяджит Рай
Продюсер Government of West Bengald
Сценарист Сатьяджит Рай
На основі Pather Panchalid
У головних
ролях
Каню Баннерджі, Каруна Баннерджі, Субіру Баннерджі
Оператор Subrata Mitrad[1]
Композитор Раві Шанкар
Кінокомпанія Government of West Bengald
Дистриб'ютор Aurora Film Corporationd, Netflix, Vudu і iTunes
Тривалість 125 хв.
Мова бенгальська
Локалізація фільм не озвучили українською мовою для прокату в Україні
Країна Індія Індія
Рік 1955
Кошторис $14,600–31,300
Касові збори 21 000 000 $ і 134 241 $[2]
IMDb ID 0048473
CMNS: Пісня дороги у Вікісховищі

«Пісня дороги» (бенг. পথের পাঁচালী, Pather Panchali) — фільм індійського режисера Сатьяджіта Рея, завдяки якому про індійське кіно дізналися в усьому світі. Знятий в 1955 року за фінансової підтримки уряду Західної Бенгалії за однойменним романом Бібхутібхушана Бандьопадхяя. Перша частина трилогії про Апу.

Сюжет[ред. | ред. код]

У 1910-х роках у Нішіндіпурі, у сільській Бенгалії, Харіхар Рой заробляє на мізерне життя як пуджарі (священник), але мріє про кращу кар’єру поета та драматурга. Його дружина Сарбаджая піклується про їхніх дітей, Дургу й Апу, а також про літнього двоюрідного брата Харіхара Індіра Тхакруна. Через їхні обмежені ресурси Сарбаджая обурюється, що їй доводиться ділити свій дім зі старим Індіром, який часто краде їжу з їхньої вже порожньої кухні. Часом насмішки Сарбаджаї стають образливими, змушуючи Індіра тимчасово ховатися в домі іншого родича. Дурга любить Індір і часто дарує їй фрукти, вкрадені в саду багатого сусіда. Одного разу дружина сусіда звинувачує Дургу у крадіжці намиста з бісеру (що Дурга заперечує) і звинувачує Сарбаджаю в заохоченні її схильності до крадіжки.

Як старший брат, Дурга піклується про Апу з материнською любов’ю, але не шкодує нагоди подражнити його. Разом вони діляться простими радощами життя: тихо сидять під деревом, розглядають фотографії в біоскопі мандрівного продавця, біжать за цукерником, який проходить повз, і дивляться джатру (народний театр) у виконанні акторської трупи. Щовечора їх радує гудок далекого поїзда. Одного разу вони біжать, щоб побачити потяг, але після повернення знаходять Індіра мертвим.

Не маючи можливості добре заробити в селі, Харіхар їде до міста шукати кращої роботи. Він обіцяє, що повернеться з грошима на ремонт їхнього напівзруйнованого будинку. Під час його відсутності сім'я все глибше занурюється в бідність, а Сарбаджая стає все більш самотнім і гірким. Одного разу під час сезону дощів Дурга надто довго бавилася під зливою, застудилася й у неї піднялася висока температура. Оскільки належної медичної допомоги немає, лихоманка посилюється, і в ніч безперервного дощу та поривчастого вітру вона помирає. Харіхар повертається додому і починає показувати Сарбаджаї товар, який він привіз з міста. Мовчазна Сарбаджая валиться біля ніг свого чоловіка, а Харіхар кричить від горя, коли дізнається, що втратив дочку. Сім'я вирішує покинути батьківщину Бенарас. Коли вони збираються, Апу знаходить намисто, крадіжку якого Дурга раніше заперечувала; він кидає його в ставок. Апу з батьками виїжджають із села на возі.

У ролях[ред. | ред. код]

Манера[ред. | ред. код]

Фільм оповідає в манері, близькій до італійського неореалізму та поетичному реалізму Жана Ренуара, про дитинство хлопчика в індійському селі. Образний ряд картини, згідно з ресурсом Allmovie, витримує порівняння з роботами Гріффіта та Мурнау; діалог часом здається зайвим[3]. Особливо знаменита сцена, в якій мати проводить безсонну ніч біля ліжка хворої доньки, а буря надворі стукає в хиткі двері та розвіває легкі фіранки.

Успіх[ред. | ред. код]

За сприяння Джавахарлала Неру фільм був показаний на Каннському кінофестивалі 1956 року, де його зустріли оваціями й вшанували нагородою «Найкращий людський документ року». Критики писали про молодого режисера, який став обличчям індійського кінематографа:

Його нехитре око бачить життя і людей. Композиція його кадрів настільки віртуозна, що її можна порівняти з манерою небагатьох видатних режисерів у всій історії світового кіно … Але не в ракурсах камери і не в монтажі планів криється головний секрет його успіху. Сила Рея — в тій легкості, з якою він проникає в саме нутро своїх героїв і показує, що відбувається в їх умах і серцях[4].

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]