Пісня про Роланда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Пісня про Роланда
Rolandfealty.jpg
Роланд отримує меч Дюрандаль з рук Карла Великого
Оригінал фр. La Chanson de Roland
Жанр героїчний епос, епічна поема
Автор точне авторство не встановлено
Мова старофранцузька
Написаний середина XII ст.
Переклад Василь Щурат, Ігор Качуровський, Богдан Лончина, Вадим і Нінель Пащенки; уривки поеми перекладали Р.Кухар, М.Терещенко

Пі́сня про Рола́нда (фр. «Chanson de Roland») — старофранцузька епічна поема, що належить до циклу поем «Chanson de geste» (пісні про діяння). Іноді авторство поеми приписують Турольду, адже остання строфа твору гласить: «Тут і кінець настав Турольда джесті»[1].

Загалом збереглося дев'ять манускриптів поеми. Найдавнішим та найповнішим рукописом є так званий «Оксфордський» варіант, який уклав англо-нормандський писар у XII ст.[2] В 1834 році його віднайшов настоятель монастиря — Джервайс де ла Ру.[3]

«Пісня про Роланда» складається з 4000 віршів (в ранньому рукописі XIII ст. налічувалося 9000 віршів[4]), написаних давньофранцузькою мовою та поділених на асонансні тиради або «ле»,[5] які використовували та поширювали у своїх піснях трубадури та жонглери.

Історичну основу твору складає епізод розгрому басками у Ронсевальській ущелині в Піренеях (778) ар'єргарду військ Карла Великого, що відступали з Іспанії, на чолі з Роландом. У поемі баски-християни замінені маврами-мусульманами.

Вперше «Пісню» надруковали в Парижі 1837 року.[6]

Італійські поети Л.Пульчі, М.Боярдо й Л.Аріосто в своїх поемах переробляли оповіді про Роланда у дусі гуманістичних ідей Відродження.[7]

Це класичний приклад епіки, яка оспівує достоїнства лицарства, феодальної честі та віри.

Історична основа[ред.ред. код]

711 року араби перемогли візіготів та таким чином захопили Піренейський півострів (суч. Іспанія та Португалія). Піренейські гори стали кордоном між двома світами — християнським та мусульманським.[8]

778 року король франків Карл Великий на прохання Ібн аль-Арабі, одного з мусульманських правителів, вирушив в Іспанію, щоб приборкати кордовського халіфа Абдурахмана, який хотів відділитися від Халіфату і створити окрему власну державу. За таку послугу Ібн аль-Арабі пообіцяв Карлові Сарагосу. Таким чином, Карл захопив декілька іспанських міст та взяв в облогу Сарагосу, адже володар міста відмовився добровільно впускати франків. Проте через повстання саксів, Карл Великий вимушений був повернутися за Піренеї, аби приборкати їх.В Ронсевальській ущелині баски (васконці), аби помститися Карлу за зруйнування їхнього міста Пампелун, напали на ар'єргард короля, яким командував Грутланд (Роландів прототип).[9]

Ейнгард у «Житті Карла Великого» так писав про цю подію:

« У той час, як тривала запекла і майже безперервна війна з саксами, Карл, розмістивши у потрібних місцях прикордонні залоги, рушив з потужною збройною силою походом на Іспанію. Коли король перейшов Піренеї, при наближенні йому здавалися всі міста і замки. Потім військо й король поверталися додому цілими й неушкодженими, але в самих Піренейських горах вони зазнали деяких втрат через віроломство васконців. Річ у тім, що військо просувалося видовженим строєм, як на це дозволяло вузьке міжгір’я, а васконці, причаївшись на гірських вершинах, вкритих суцільними тінистими лісами (а саме такі місця зручні для засідки), напали згори на кінцеву частину обозу. Вояків, що замикали колону й захищали її від нападу ззаду, вони поскидали в ущелину і в бою повбивали всіх до одного. Пограбувавши обоз під покривом ночі, що насувалась, васконці чимдуж порозбігалися навсібіч. У цьому нападі васконцям допомогло те, що вони були легко озброєні і добре знали місцевість, а важке спорядження і несприятливе місце бою поставили франків у гірше становище. З-поміж інших у тій битві полягли: королівський стольник Еґґігард, придворний граф Анзельм і правитель Бретонської мархії Груодланд. Цей наскок залишився безкарним, бо нападники зникли безслідно і невідомо було, де їх шукати.[10]  »

Історія створення[ред.ред. код]

Остання сторінка Оксфордського рукописа.

Більшість істориків погоджуються, що у битві при Ронсевалі, каролінзькі лицарі протистояли баскам, а не сарацинській армії, як це зображено у поемі. То був саме той період, коли відвойовувалася Європа та завойовувався Схід, тому цілком можливо, що «Пісню про Роланда» написали задля того, щоб надати підґрунтя для хрестових походів та перетворити територіальну війну на священну.. Жозеф Бедьє висунув гіпотезу, що найголовніші пасажі «Пісні» складалися на Дорозі Святого Якова трубадурами, які декламували свої фрагменти у палацах, де зупинялися.

Існують деякі схожості «Пісні про Роланда» з «Кодексом Калікста» (четверта книга, Розповідь про короля Карла Великого та лицаря Голанда) та «Піснею про Ронсеваль», що є складовою частиною поеми «Пісні про мого Сіда».

У своєму описі битви при Гастінгсі в 1066 році, створеному до 1127 року, Вільям Мальмсберійский розповідає, що перед битвою була виконана cantilena Rollandi, пісня про Роланда, «щоб прикладом войовничого мужа надихнути бійців». Вас додає до цього, що її співав Тайлефер, який просив для себе честі завдати першого удару ворогові.

Найбільш рання з редакцій «Пісні», що дійшли до нашого часу, — Оксфордський рукопис, написаний близько 1170 року або 1180 року англо-норманським діалектом старофранцузької мови. Зараз рукопис зберігається в Бодліанськькій бібліотеці в Оксфорді. Припускають, що цей рукопис був своєрідною «шпаргалкою» і використовувався для того, аби при потребі освіжити пам'ять співака.[11]

Сюжет[ред.ред. код]

Загибель Роланда. Ілюстрація Жана Фуке, бл.1455-1460

Після успішного семирічного походу в мавританську Іспанію імператор франків Карл Великий завойовує всі міста сарацинів, крім Сарагоси, де править цар Марсилій. Маври, представлені в поемі язичниками, скликають раду у Марсілія і вирішують відправити до Карла послів. Посли пропонують французам багатства і кажуть, що Марсилій готовий стати васалом Карла. На раді у франків бретонський граф Роланд відкидає пропозицію сарацинів, але його недруг граф Ганелон наполягає на іншому рішенні і їде як посол до Марсилія, задумуючи знищити Роланда. Ганелон налаштовує Марсилія проти Роланда та 12 перів Франції.

Ганелон радить Марсилію напасти на ар'єргард армії Карла Великого. Повернувшись до табору, зрадник каже, що Марсилій згоден стати християнином і васалом Карла. Роланда призначають командувати ар'єргардом, і він бере з собою тільки 20 тисяч чоловік.

У результаті зради графа Ганелона загін франків виявляється відрізаним від основного війська Карла, потрапляє в засідку в Ронсевальській ущелині й вступає в бій з переважаючими силами маврів. Перед цим Роланд кілька разів відмовляється пристати на пораду друзів і покликати підмогу, поки не пізно. Проявляючи чудеса мужності, Роланд і його сподвижники — граф Олів'єр, Готьє де л'Ом і архієпископ Турпін (турпеї) — відбивають численні атаки маврів, але, врешті-решт, гинуть. Карл занадто пізно зауважує недобре і повертається в Ронсеваль. Розгромивши підступного ворога, імператор звинувачує Ганелона у зраді. Той заявляє, що не винен у зраді та з метою виправдання виставляє на судовий поєдинок свого могутнього родича Пінабеля. На стороні обвинувачення б'ється граф Тьєррі. Він перемагає Пінабеля і Ганелон разом зі всією своєю сім'єю гине.

Українські переклади[ред.ред. код]

Перший повний переклад «Пісні про Роланда» зробив Василь Щурат. Він переклав «Пісню» п'ятистопним ямбом без відтворення асонансів, майже повністю римованою. Вперше переклад був опублікований у 1884 р. в журналі «Життя і слово»; 1895 р. у Львові вийшло перше видання окремою книжкою, друге доповнене і перероблене видання — також у Львові в 1918 році. Згодом переклад «Пісні» Василя Щурата виходив у 1957 та 1962 роках — у збірках творів поета. В останньому виданні, оригінальний текст перекладу був наближений до тодішнього правопису — питомо українські слова замінено ближчими до російської мови відповідниками.[12]

Другий повний переклад «Пісні про Роланда» — у прозовому переказі — виконав Богдан Лончина[13]. Його опубліковано в 1971 році в Римі. Критики відзначають його низьку якість[12].

Третій повний переклад здійснили Вадим та Нінель Пащенки («Либідь», 2003).

Уривки з «Пісні про Роланда» перекладали Р. Кухар, Микола Терещенко та ін.

У 2008 році видавництво «Астролябія» видало «Пісню про Ролянда», яку зі старофранцузької мови розміром оригіналу переклав Ігор Качуровський.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Переклад Вадима та Нінелі Пащенків
  2. Manuscrit d’Oxford sur Wikisource.
  3. La Chanson de Roland, Éditions Chez Jean de Bonnot, 1975.
  4. Michel Zink, Introduction à la littérature française du Moyen Âge, éd. Le Livre de Poche 1993, P..
  5. Écouter document sonore de France Culture enregistré par Henri Van Lier intitulé De Roland à Iseult dans Une histoire langagière de la littérature.
  6. La Chanson de Roland: Student Edition by Gerard J. Brault p. XXX
  7. Researching the Song: A Lexicon
  8. Ковбасенко, Юрій Іванович. "Література Середньовіччя." (2014). ст.11
  9. Шинкарук, В. Ф. "історичного минулого народу в давній українській літературі та героїчний епос народів Європи." (2015): 57-78.
  10. журнал «Всесвіт»
  11. Книга: Боура С. М.: Героїчна поезія, с. 60.
  12. а б Ігор Качуровський. Пісня про Ролянда в українському перекладі Василя Щурата // Ігор Качуровський. 150 вікон у світ (з бесід трансльованих по Радіо «Свобода»). — Київ: «Вид.дім Києво-Могилянська академія», 2008. — 462 с., С.239-247.
  13. Повний текст перекладу онлайн

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]