Пістолет-кулемет Токарєва

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пістолет-кулемет Токарєва
Tokarev SMG 1927.jpg
Комп'ютерна модель пістолета-кулемета Токарєва
Тип пістолет-кулемет
Походження СРСР СРСР
Історія використання
На озброєнні на озброєння не приймався
Війни Німецько-радянська війна
Історія виробництва
Розробник Ф. В. Токарєв
Розроблено 1927
Виробник Тульський збройовий завод
Виготовлення 1927
Виготовлена
кількість
до 600 од.
Характеристики
Вага 3,3 кг (з двома зарядженими магазинами)
2,8 кг (з розрядженими магазинами)
Довжина 805 мм
Довжина ствола 330 мм

Набій 7,63×25 мм Mauser
7,62×38 мм Наган
Калібр 7,62 мм
Дія відвід порохових газів
Темп вогню 40 п/хв (одиночними)
100 п/хв (чергами)
Дульна швидкість 302 м/c
Дальність вогню
Ефективна 150 м
Система живлення магазин на 21 патрон
Приціл відкритий

Commons-logo.svg Пістолет-кулемет Токарєва у Вікісховищі

Пістолет-кулемет Токарєва — створений в 1927 році Федором Токарєвим експериментальний зразок автоматичної гвинтівки під перероблений револьверний набій Нагана. Перший радянський пістолет-кулемет. На озброєння прийнятий не був, у серію не пішов, проте дослідна партія знайшла застосування у німецько-радянській війни. Виробництво було налагоджене на Тульському збройовому заводі.

Історія[ред. | ред. код]

Пістолет-кулемет, який мав оригінальну назву легкий карабін, був створений Федором Токарєвим під перероблений 7,62-мм револьверний набій системи Нагана, оскільки пістолетні патрони на той час в Радянському союзі не вироблялись (у царській армії, зброя якої в основному використовувалась РСЧА, єдиного штатного пістолета не існувало[1]). Набій Нагана був непридатний для використання в автоматичній зброї, тому патрони для дослідних пістолетів-кулеметів допрацьовували: обжимали дульце гільзи для полегшення подачі патрона з магазина. Проведені випробування показали ненадійність нової зброї. Більшість затримок траплялись через[2] недосконалий механізм подачі набою в патронник, які просто застрягали. Очевидно, що такий недосконалий зразок не міг бути прийнятий на озброєння.

Надалі роботи по створенню радянських пістолетів-кулеметів, як під револьверний, так і під пістолетний патрон (набій 7,63×25 мм Mauser був прийнятий в СРСР на початку 1930-х років як 7,62×25 мм ТТ) були продовжені. Адаптація пістолета-кулемета під інші набої проводилась, але була невдалою. На базі свого «легкого карабіна» Токарєв розробив також самозарядний карабін, який відрізнявся більш довгим стволом, зміненою мушкою і секторним діоптричним прицілом, який був розрахований на 800 м.

Конструктивні особливості[ред. | ред. код]

Пістолет-кулемет Токарєва мав низку особливостей, які були нехарактерні не тільки для зразків того часу, а й навіть для пізніших радянських розробок:

  • Секторний магазин мав кілька отворів з відповідними мітками для контролю витрат патронів, а також — зручну дерев'яну накладку з виїмками для пальців, що дозволяло утримувати зброю при стрільбі за магазин. Пізніші радянські пістолети-кулемети не мали такої накладки, більше того, бійцю категорично заборонялось триматися за магазин, щоб уникнути розхитування кріплення (що часто порушувалось у бою).
  • Металеві деталі зброї були практично повністю закриті деревом, що мало підвищити зручність використання зброї взимку.
  • Другий споряджений магазин міг зберігатись в спеціальній порожнині всередині приклада.
  • Режим вогню керувався за допомогою двох спускових гачків: задній слугував для ведення одиночного вогню, передній — для стрільби чергами.
  • У цій зброї була реалізований механізм затворної затримки, який залишав відкритим після відстрілу останнього патрона в магазині — рідкість в цьому класі зброї навіть в наш час.

Практично всі деталі зброї виготовлялися на металорізальних верстатах. Поряд з цим, існував і варіант з більш технологічною у виробництві ствольною коробкою з трубчастої заготовки, що переходить в перфорований кожух ствола. Число заводських деталей — 81.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. С. Федосеев. От револьвера к пистолету.//Армейский сборник, 1994, № 3
  2. С. Монетчиков. Оружие. Все о нагане (специальный выпуск). — М. ООО «Восточный горизонт», 2002

Джерела[ред. | ред. код]

  • Жук А. Б. Энциклопедия стрелкового оружия. — М.: Воениздат, 1998.
  • ППТ. Первый советский. // журнал «Мастер-ружьё», № 6 (99), червень 2005. ст.62-64