Пітер Стросон

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пітер Фредерік Стросон
Peter Frederick Strawson
Народження 23 листопада 1919(1919-11-23)
Лондон
Смерть 13 лютого 2006(2006-02-13) (86 років)
Оксфорд
Поховання Wolvercote Cemeteryd[1]
Громадянство Велика Британія
Знання мов
  • англійська[2]
  • Діяльність
  • філософія
  • Викладав Університет Оксфорда, коледж Магдалени[d][3], Бангорський університет[3] і Університетський коледж[3]
    Член Американська академія мистецтв і наук і Британська академія
    Школа / Традиція аналітична філософія
    Основні інтереси філософія мови, метафізика, Кант
    Alma mater Колледж Святого Іоанна[4] і Christ's Colleged[4]
    Нагороди
    Лицар-бакалавр

    Член Британської академії[d] (1960)

    Член Американської академії мистецтв і наук[d] (1971)


    Пітер Фредерік Стросон (1919–2006) — оксфордський філософ.[5][6] Працював у галузі філософії мови, метафізики, епістемології та історії філософії, особливо Канта.[5][6] Ветеран Другої світової війни.[6]

    Біографія[ред. | ред. код]

    Народився в Лондоні 23 листопада 1919 року. Вивчав філософію, політику та економіку в Коледжі Св. Джона в Оксфорді між 1937 і 1940 роками. Його викладачами філософії були Дж. Д. Мебботт, видатний політичний філософ, і Х. П. Грайс. Потім Стросона призвали на військову службу. Належить до покоління британських філософів, таких як Еєр, Гемпшир, Хеар, Харт і Воллгейм, які брали участь у Другій світовій війні. Перша посада після війни була в Бангорі, в Уельсі.[6]

    Після виграшу престижної премії Джона Локка в Оксфорді, отримав призначення в Університетському коледжі Оксфорда і став стипендіатом у 1948 році. У 1950 році, після публікації «Про референцію» в журналі "Mind" і його дебатів з Остіном про істину, став відомим на міжнародному рівні.[6]

    Подальше життя як філософа пройшло переважно на посадах в Оксфорді. З початку 1950-х років він встановив перевагу в оксфордській філософії завдяки своїм публікаціям і своїм критичним здібностям. Його досягнення були визнані обранням у 1960 році до Британської академії та отриманням лицарського звання в 1977 році. Він був одним із найвідоміших і найбільш обговорюваних британських філософів у академічному світі філософії з 1950-х до кінця 1980-х років. Його праці привернули увагу та обговорювалися провідними світовими філософами, зокрема Расселом, Селларсом, Патнемом, Куайном, Девідсоном і Кріпке. Стросон пішов у відставку в 1987 році, але залишався філософсько активним до своєї смерті в Оксфорді 13 лютого 2006 року.[6]

    Стросон був одружений і мав чотирьох дітей. Він був висококультурною людиною, із пристрастю до літератури, особливо до поезії, яку він міг декламувати і яку також писав. У розмові, манерах і зовнішньому вигляді справлялося переважне враження елегантності та невимушеного інтелекту.[6]

    «Про референцію»[ред. | ред. код]

    Його перша важлива робота «Про референцію» (1950) стверджує, що теорія дескрипцій Рассела не враховує належним чином роль дескрипцій як «референтних виразів», оскільки Рассел припустив «хибну трихотомію», згідно з якою речення є істинними, хибними або нісенітними.[5] Стросон пояснював помилку Рассела його нечутливістю до звичайного використання дефінітивних дескрипцій.[5] За Стросоном, щоб бути істинними чи хибними, речення повинні відповідати певним умовам; зокрема, якщо одне речення включає семантичну пресупозицію, воно може бути істинним або хибним, лише якщо ця пресупозиція істинна.[5] Стросон стверджує, що речення з порожніми дескриптивними виразами не відпоідають цій умові; саме тому ці речення мають сенс, але не є ні істинними, ні хибними.[5]

    «Індивіддуми»[ред. | ред. код]

    У «Індивідуумах» (1959) Стросон зробив внесок у те, щоб метафізика стала поважною філософською дисципліною після десятиліть позитивістської риторики.[5] Він виступав за «описову» метафізику, тобто за з’ясування основних рис нашої власної концептуальної схеми.[6][5] Його аргументи ґрунтувалися на філософії мови; на його думку, «базові» партикуляри[en]— це ті, які є основними об’єктами референціі, і саме просторово-часові та сортальні[en] умови для їх ідентифікації та повторної ідентифікації мовцями становлять базові категорії.[5]

    «Межи сенсу»[ред. | ред. код]

    У «Межах сенсу» (1966) Стросон дає критичне прочитання теоретичної філософії Канта.[6][5] Він вважає, що ми можемо відокремити глибокі істини щодо передумов об’єктивного досвіду та судження, встановлені трансцендентальними аргументами Канта, від проблематичної метафізики трансцендентального ідеалізму Канта.[5] У своїй наступній книзі «Скептицизм і натуралізм: деякі різновиди» (1985) Стросон визнає, що трансцендентальні аргументи, такі як висунуті Кантом, належать до описової метафізики і не повинні розглядатися як спроби забезпечити зовнішнє виправдання[en] нашої концептуальної схеми.[5] Поєднуючи Г'юма і Канта, Стросон стверджує, що таке зовнішнє неможливе і не потрібне.[5] Це тому, що ми маємо природну схильність формувати певні переконання, і ми не можемо поставити під сумнів ці переконання, тому що вони самі по собі дають змогу поставити під сумнів переконання в цілому.[5]

    Список приміток[ред. | ред. код]

    1. Find a Grave — 1996.
    2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. а б в Oxford Dictionary of National Biography / C. MatthewOxford: OUP, 2004.
    4. а б Who's who(untranslated), 1849. — ISSN 0083-937X
    5. а б в г д е ж и к л м н п р Audi, Robert; Audi, Paul (2015). The Cambridge dictionary of philosophy (вид. Third edition). New York City. ISBN 978-1-139-05750-9. OCLC 927145544. 
    6. а б в г д е ж и к Snowdon, Paul; Gomes, Anil (2022). У Zalta, Edward N.; Nodelman, Uri. Peter Frederick Strawson. The Stanford Encyclopedia of Philosophy (вид. Fall 2022). Metaphysics Research Lab, Stanford University.