Піфон (міфологія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Піфон
Мати Гея

Піфо́н, від дав.-гр. Πύθω, що значить гноїти – у давньогрецькій міфології[1] – це дракон, який охороняв вхід до місця віщування Дельфійського оракула до заняття його Аполлоном і вважався сином Геї). За іншою версією сам Піфон давав пророцтва ще до Аполлона[2].

Дев'ятьма кільцями Піфон обвив понад хмари гору Парнас [3], або сім разів обгорнув Дельфи [4]. Вбиваючи його (на зображенні), Аполлон випустив, за різними версіями, 100 [5] або 1000 стріл [6]. Після вбивства чудовиська Аполлон очистився у водах Пенея в Темпейській долині, куди на свято відправляли священне посольство, щоб нарубати гілок лавра [7]. Аполлон поклав кістки Піфона в триніжок і встановив Піфійські ігри [2].

Коли дракон зогнив (піфестай), місту дали назву Пітон [8]. За іншими розповідями, він зогнив в області Локрі, тому Локрі звуть пахучими [9].

За вбивство Гея хотіла скинути Аполлона в Тартар [10]. Для спокутування Аполлон мусив 8 років залишатися у вигнанні для умилостивлення гніву Геї. Це згадувалося в Дельфах різними священними обрядами і процесіями.

На кожен дев'ятий рік в Дельфах відзначали свято Септерій [11]. Нащадками Піфона були змії, що жили в священному гаю Аполлона в Епірі [12].

Самі Дельфи називаються в Іліаді Піфо; навпаки, Пітон називається іноді Дельфін (або Дельфіном) [13]. Таке ім'я носить дракон в Дельфах, убитий Аполлоном, у Аполлонія Родоського і Нонна [14]. Він став сузір'ям [15].

За Меандром і Каллімахом, в Дельфах жила дракониця на ймення Дельфіна[16].

За евгемерістичною версією, Пітон - син Крія, царя Евбеї, розбійник, що грабував святилище бога. Збирався піти походом на Дельфи. Пророчиця Фемоноя передрекла, що Аполлон вразить його стрілою [17]. За тлумачення Ефори, це чоловік, якого звали Драконом, а його хатину спали дельфійці [18]. За тлумаченням Антипатра з Тарсу, міф розповідає про те, що сонячні промені знищили шкідливі випаровування у вогкій місцевості [19].

Див. також[ред. | ред. код]


Література[ред. | ред. код]

  • Fontenrose J.Python: A study of Delphic Myth nad its Origins. Berkeley; L.A. 1959.


Примітки[ред. | ред. код]

  1. Міфи народів світу. М., 1991-92. У 2 т. Т.2. С.316; Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека IV 4, 1; Павсаній. Опис Еллади X 6, 5-6; Дивіться Клавдіан. Проти Руфіна I Вступ. 1-14.
  2. а б Гигин. Міфи 140
  3. Каллімах. Гімни IV 93
  4. Стацій. Фіваїді I 564
  5. Сімонід, фр.26 Бергк = Юліан / / Лосєв А. Ф. Міфологія греків і римлян. М., 1996. С.415, 593
  6. Овідій. Метаморфози I 443
  7. Еліан. Строкаті розповіді III 1
  8. Гімни Гомера II 192-196
  9. Плутарх. Грецькі питання 15
  10. Схолії до Есхілу / / Лосєв А. Ф. Міфологія греків і римлян. М., 1996. С.359
  11. Плутарх. Грецькі питання 12
  12. Еліан. Про природу тварин XI 2 / / Лосєв А. Ф. Міфологія греків і римлян. М., 1996. С.571
  13. Міфи народів світу. М., 1991-92. У 2 т. Т.1. С.364
  14. Аполлоній Родоський. Аргонавтика II 700; Нонн. Діяння Діоніса XIII 28
  15. Нонн. Діяння Діоніса XXIII 288
  16. Схолії до Аполлонію Родосскому. Аргонавтика II 706 / / Лосєв А. Ф. Міфологія греків і римлян. М., 1996. С.414
  17. Павсаній. Опис Еллади X 6, 6-7
  18. Страбон. Географія IX 3, 12 (стр.422)
  19. Лосєв А. Ф. Міфологія греків і римлян. М., 1996. С.396