П'єр де Кубертен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
П'єр де Кубертен
фр. Pierre de Coubertin
Baron Pierre de Coubertin.jpg
П'єр де Кубертен, засновник і президент Міжнародного олімпійського комітету
Народився 1 січня 1863(1863-01-01)
Париж, Франція
Помер 2 вересня 1937(1937-09-02) (74 роки)
Женева, Швейцарія
Поховання Лозанна
Громадянство Франція Франція
Національність француз
Діяльність історик, педагог[d], учитель, атлет, письменник і rugby union match official[d]
Alma mater Сорбонна
Титул барон
Посада Почесний Президент МОК
Нагороди |- bgcolor="#cccccc" align=center

! colspan="3" | Олімпійські ігри |- align=center bgcolor=white | style='background-color:gold; color:#64370F; vertical-align:middle;' | Золото | style='vertical-align:middle;' | Стокгольм 1912

| style='vertical-align:middle;' | Мистецькі змагання
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

П'єр де Фре́ді де Куберте́н (Pierre de Coubertin, при народженні фр. Pierre de Frédy, baron de Coubertin; нар.1 січня 1863, Париж — пом.2 вересня 1937, Женева) — французький громадський діяч, ініціатор відродження букви і духу давньогрецьких Олімпійських змагань, барон.

Організовані за ініціативою Кубертена змагання отримали назву Олімпійських ігор сучасності.

П'єр де Кубертен був президентом Міжнародного олімпійського комітету (МОК) з 1886 по 1925 рік і залишався почесним президентом до смерті.

Написав безліч книг, близько 1150 статей. Автор першої редакції найважливішого документа — Олімпійської хартії. Підготував перший список членів МОК.

На честь П'єра де Кубертена міжнародний олімпійський комітет запровадив медаль П'єра де Кубертена, яка вручається за прояви справжнього спортивного духу.

Життєпис[ред.ред. код]

П'єр де Кубертен народився в Парижі в аристократичній сім'ї, в родині французького живописця з давнього та знатного італійського роду Фреді.

Дитинство провів у стародавньому замку Мервіль біля Гавра, маєтку матері. Любив читати, слухати музику. Полюбляв їздити верхи, займатися фехтуванням, греблею.

З 12 років захопився фізичним вихованням, прочитавши книгу Томаса Г'юза «Шкільні роки Тома Брауна».

Відвідував низку коледжів та університетів Великобританії та Америки, зокрема у 1880 році вступив на філософський факультет Паризького університету Сорбонна. Захопився педагогікою, психологією та історією, культурою та літературою Давньої Еллади.

Отримав ступінь бакалавра з мистецва, науки та права. Продовжив навчання і Вільній школі політичних наук в Парижі, де ознайомився з французькою філософією і історією англійської освіти. У цей період значний вплив на нього зробив професор гуманітарних наук і риторики Карой, що викладав грецьку мову, історію Стародавньої Греції і Римської імперії.

Велике значення Кубертен надавав заняттям спортом. Зокрема, боксом, фехтуванням, веслуванням, верхівковою їздою. Захоплювався регбі та виконував обов'язки рефері на фінальному матчі першого французького чемпіонату з цього виду спорту.

У 1882 році створив разом з товаришами спортивний клуб, де займаються футболом, фехтуванням і веслуванням.

План відродження Олімпії, у тому вигляді, що і багато років тому, виник ще у коледжі. Багато подорожував, був в Італії, Німеччині, Австрії, Швейцарії, кілька разів відвідав Англію.[1] Вивчав системи фізичного виховання багатьох країн та дійшов до думки використати ідею відродження Олімпійських ігор для створення системи всесвітніх спортивних змагань.

На формування особистості Кубертена мала величезний вплив філософія одного з пропагандистів англійської школи фізичного виховання Томаса Арнольда.

Впродовж 1886—1887 років опублікував ряд статей, які стосувалися проблем фізичного виховання.

У 1887 ініціював створення Союзу французьких суспільств бігу.

Олімпійські змагання[ред.ред. код]

Пам'ятник присвячений П'єру де Кубертену в Лозанні, Швейцарія

Кубертен багато роздумував над ідеєю проведення міжнародних змагань в цілях популяризації спорту.

30 серпня 1887 року почалася компанія за відродження Олімпійських ігор, за словами самого Кубертена, після оприлюднення статті, у якій він звернув увагу французів на необхідність більш різносторонньої фізичної підготовки дітей у школах та створенню Ліги фізичного виховання.

У 1888 він видає книгу «Виховання у Англії», а у 1889 році «Англійське виховання у Франції».

Відмітивши збільшений інтерес суспільства до Античних Олімпійських змагань, викликаний гучними археологічними відкриттями в Олімпії, Кубертен розробив проект відродження Олімпійських ігор.

1 липня 1888 року він виклав головні ідеї відродження Олімпійських ігор на засіданні Комітету з впровадження фізичних вправ, який створили у Міністерстві освіти Франції.

У 1889—1890 роках, щоб надати олімпійському рухові міжнародного характеру та враховуючи невдалий досвід греків у відродженні Олімпійських ігор, вирішив залучати до організації відродження видатних спортивних діячів ряду країн. Листується зі спеціалістами різних країн, організував міжнародні змагання з різних видів спорту, здійснює ділові поїздки до Англії, США та інших провідних країн світу.

У 1890 році організовує у Парижі міжнародний науковий конгрес з фізичного тренування. Разом з однодумцями створює спілку спортивних товариств Франції та стає її першим генеральним секретарем.

Подорожуючи США, де у Чикаго, Каліфорнії, Техасі та Луїзіані, у Вашингтоні та Нью-Йорку він відвідував університети і спортивні клуби, виступав з лекціями з історії спорту, популяризувавши власні ідеї відродження олімпізму, Кубертен знаходить однодумців та активних прихильників відродження Олімпійських ігор у особі доктора Уільяма Пені Брукса (заснував у 1890 році олімпійське товариство та у 1895 році національну Олімпійську асоціацію); професора політичних наук у Прінстоні Уільяма Слоєна (користувався великим авторитетом в університетських колах, які керували розвитком спорту в Америці); а також переможця багатьох великих змагань у 70-х роках XIX століття з бігу та греблі Чарльза Герберта (провідний організатор спорту, прибічник олімпійської ідеї та засновник міжнародних федерацій). Тісно зійшовся з домініканським священиком Анрі Дідоном, який очолював ліцей у Парижі, в якому вони разом проводили апробацію різноманітним спортивним програмам.

У період з 1891 по 1894 роки на базі утвореного міжнародного союзу Кубертен розширив спортивний обмін та розповсюдив ідею відродження Олімпійських ігор. Утворює комітет з підготовки скликання установчого конгресу.

25 листопада 1892 року виступив в Сорбонні, всесвітньо відомому Паризькому університеті, з доповіддю «Відродження олімпізму»[2]. Це була перша публічна пропозиція про відродження Олімпійських ігор.

16 червня 1894 року в Парижі у великому залі Сорбонни відкрилося перше засідання конгресу, на який з різних країн зібралися близько двох тисяч осіб і 23 червня 1894 року старання Кубертена увінчалися успіхом — було ухвалено історичне рішення про відродження Олімпійських змагань. Також був заснований Міжнародний олімпійський комітет, в якому Кубертен зайняв посаду генерального секретаря. Було вирішено проводити Змагання кожні чотири роки. Після обговорення конгрес підтримав пропозицію друга Кубертена Деметріуса Вікеласа про проведення Перших Олімпійських ігор сучасності в Афінах. Деметріус Вікелас був обраний президентом Олімпійського комітету. Біля витоків олімпійського руху стояв й видатний український діяч Олексій Бутовський, який був одним із засновників МОК та організаторів І Олімпіади в Афінах.

Змагання відбулись влітку 1896 року і мали великий успіх. Після їх завершення Кубертен зайняв місце президента МОК.

В подальшому Олімпійському руху довелося зіткнутися з серйозними труднощами, оскільки наступні Змагання — 1900 року в Парижі та 1904 року в Сент-Луїсі залишились непоміченими на тлі Всесвітньої виставки тих років. Але в 1906 році, коли відбулися так звані Проміжні змагання в Афінах, Олімпійські змагання стали найвідомішою спортивною подією.

Погляди Кубертена на олімпійський спорт, його ідеали і функції в повному обсязі виявилися в написаній ним «Оді спорту». У травні 1906 року, захопившись ідеєю створення офіційного і стабільного взаємозв'язку між мистецтвом і спортом під час Олімпійських ігор, він скликав «Консультативну конференцію мистецтва, літератури і спорту», яка проходила в будівлі театру Комеді Франсез.

У 1908 році помер батько П'єра та залишив йому у спадок 500 тис. франків золотом, які він використав переважно на потреби Олімпійських ігор та міжнародного олімпійського руху.

До Змагань 1912 року в Стокгольмі П'єр де Кубертен створив нову спортивну дисципліну — сучасне п'ятиборство.

У 1912 році вперше до програми Олімпійських ігор увійшов творчій конкурс — Мистецькі змагання. Твір Кубертена «Ода спорту» (фр. «Ode to Sport») отримав золото у категорії «Література».[3]

17 липня 1914 року в залі Сорбонни у присутності президента Французької Республіки Раймона Пуанкаре на урочистій церемонії, присвяченій 20-ій річниці відродження Олімпійських ігор, відбулася презентація олімпійського прапора, створеного П'єром де Кубертеном.

В 1916 році, під час Першої Світової війни, Кубертен відправився на фронт, де приєднався до Французької армії. Він не міг та і не вважав за можливе залишатися на посту президента МОК. Кубертен наполіг на передачі повноважень одному з членів комітету Годфруа де Блоне, як представникові нейтральної Швейцарії. Після закінчення війни в 1919 році Кубертен знову очолив Міжнародний олімпійський комітет.

Після Олімпійських змагань 1924 року в Парижі, які мали значно більший успіх ніж Змагання 1900 року, у 1925 році Кубертен залишив пост президента МОК. Новим президентом став бельгієць Анрі де Байе-Латур.

З 1925 року П'єр де Кубертен залишався Почесним Президентом МОК до кінця життя.

Кубертен також доклав немало зусиль для створення Універсального педагогічного союзу, організованого в 1925 році та Міжнародного бюро спортивної психології. Одним з результатів їх діяльності стала створена в 1930 році «Хартія спортивних реформ».

В березні 1937 року, після літніх XI Олімпійських ігор у Берліні, П'єр де Кубертен надіслав лист уряду Німеччини, пропонуючи створити Центр олімпійських досліджень, якому могли б бути передані всі документи і незавершені проекти відносно відродження олімпізму. Ідею П'єра де Кубертена втілили в життя Карл Дієм і Хуан Кетсеас 16 червня 1961 року, заснувавши Міжнародну олімпійську академію, яка була створена для координації і керівництва науковими дослідженнями в області олімпійської ідеології.

Він помер 2 вересня 1937 року в Женеві, під час прогулянки в женевському парку Ля Гранж та був похований в Лозанні — місті, де знаходиться штаб-квартира МОК. За заповітом П'єра де Кубертена, його серце було поховане окремо, в монументі біля руїн древньої Олімпії, на батьківщині Ігор.

Праці[ред.ред. код]

  • «Ода спорту» (фр. «Ode to Sport»);
  • «Олімпійські ігри 776 р. до н.е. — 1896 р."»;
  • Pierre de Coubertin. Memories 0lympiyues / Pierre de Coubertin. – Lauzanne, 1931.;

Вшанування[ред.ред. код]

  • У Парижі іменем П'єра де Кубертена назвали стадіон.
  • Міжнародний приз за чесну гру П'єра де Кубертена, який щорічно вручає Міжнародний комітет Fair Play.

Філателія та нумізматика[ред.ред. код]

Цитати[ред.ред. код]

Діячеві вже багато десятиліть помилково приписують фразу «На Олімпіаді головне не перемога, а участь». Насправді ці слова сказав 19 липня 1908 року пенсильванський єпископ із амвона собору Св. Павла у Лондоні під час проведення Олімпіади-1908.[4]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. В Англії відвідував відомий спортивними традиціями коледж у місті Регбі, у Греції знамениту долину Алфея в 300 км від Афін, де проходили древні олімпіади.
  2. За іншими даними доповідь мала назву «Фізичні вправи у сучасному світі»
  3. Твір Кубертена був представлений під псевдонімом «Жорж Хогрод» і «Мартін Есхбах» з Німеччини, тому що його авторитет серед людей, які займаються олімпійським рухом, був величезний.
  4. Кун Л. Всеобщая история физическою культурі и спорта.(рос.) — Москва: Радуга, 1982 — С. 241

Джерела[ред.ред. код]

  • Кун Л. Загальна історія фізичної культури і спорту. — М., 1982. (рос.)
  • Олімпійська енциклопедія. — М., 1980. (рос.)
  • Твій олімпійський підручник. М., 1996. (рос.)
  • Хавин Б. Все про Олімпійські ігри. — М., 1979. (рос.)

Література[ред.ред. код]

  • Pierre de Coubertin, Olympism: selected writings, edited by Norbert Muller, Lausanne, IOC, 2000 (англ.)
  • John J Macaloon, This Great Symbol. Pierre de Coubertin and the Origins of the Modern Olympic Games, Univ. of Chicago Press, 1981, New Edition: Routledge 2007 (англ.)
  • International Journal of the History of Sport, Volume 23 Issue 3 & 4 2006 -This Great Symbol: Pierre de Coubertin and the Origins of the Modern Olympic Games (англ.)
  • Michael Llewellyn Smith. Olympics in Athens 1896: The Invention of the Modern Olympic Games. Profile Books Ltd, London: 2004 (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Попередник: Президенти МОК
П'єр де Кубертен
Наступник:
Вікелас Деметріус
Де Байе-Латур Анрі