Рада Європи

Council of Europe
Рада Європи
Лого
Прапор
Абревіатура	CoE
Гімн	Гімн Європи
Тип	міжурядова організація
Засновано	5 травня 1949 Лондон
Правовий статус	регіональна міжнародна урядова організація
Країна	Франція
Штаб-квартира	Страсбург, Франція
Місце діяльності	Європа
Членство	46 країн 5 спостерігачів Ради 3 спостерігачі від Асамблеї
Офіційні мови	англійська, французька
Офіс голови	генеральний секретар Ради Європи
Генеральний секретар	Ален Берсе (18 вересня 2024)
Генеральний секретар	Ален Берсе (з 18 вересня 2024)
Голова ПАРЄ	Тіні Кокс
Президент Комітету міністрів	Едмонд Панаріті
Президент Конгресу	Гервіг фон Стаа
Членів	46 країна (2022)
Партнерство	Міжнародна організація цивільної авіації Asian African Legal Consultative Organization
Дочірня(і) організація(ї)	Європейський суд з прав людини Європейська комісія з ефективності правосуддя ПАРЄ Комітет міністрів Ради Європи Конгрес місцевих та регіональних влад Європи Європейська комісія проти расизму та нетерпимості Claims Commission for Ukrained
Бюджет	496 000 000 € (2020)
Вебсайт: coe.int
Рада Європи у Вікісховищі

Не плутати з Радою Європейського Союзу — законодавчою гілкою влади Європейського Союзу.

Не плутати з Європейською радою — інституцією Європейського Союзу.

Ра́да Євро́пи (англ. Council of Europe, CoE, фр. Conseil de l’Europe, CdE) — міжнародна організація, метою якої є дотримання прав людини, демократії та верховенства права в Європі. Заснована в 1949 році, це найстаріша міжурядова організація Європи, що представляє 46 держав-членів з Європи, з населенням приблизно 675 мільйонів станом на 2023 рік; вона працює зі звичайним річним бюджетом приблизно 500 мільйонів євро.

Ця організація відрізняється від Європейського Союзу (ЄС), хоча люди іноді плутають ці дві організації – частково тому, що ЄС прийняв оригінальний європейський прапор, розроблений для Ради Європи в 1955 році, а також гімн Європи. Жодна держава ніколи не вступала до ЄС, не будучи попередньо членом Ради Європи. Рада Європи є офіційним спостерігачем Організації Об'єднаних Націй.

На відміну від ЄС, Рада Європи не може приймати обов'язкові закони; проте рада розробила низку міжнародних договорів, зокрема Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (Європейська конвенція з прав людини, ЄСПЛ) 1953 року. Положення конвенції включені до внутрішнього законодавства держав-членів Ради Європи. Найвідомішим органом Ради Європи є Європейський суд з прав людини, який виносить рішення щодо ймовірних порушень ЄКПЛ.

Двома статутними органами ради є Комітет міністрів, до складу якого входять міністри закордонних справ кожної держави-члена, та Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ), до складу якої входять члени національних парламентів кожної держави-члена. Комісар з прав людини – це інституція рамках Ради Європи, уповноважена сприяти обізнаності та повазі до прав людини в державах-членах. Генеральний секретар очолює секретаріат організації. Інші важливі органи Ради Європи включають Європейський директорат з якості лікарських засобів та охорони здоров'я (EDQM) та Європейську авдіовізуальну обсерваторію.

Держави-члени Ради Європи. Крім того, Європейська конвенція з прав людини (ЄКПЛ) застосовується в Косово в результаті інкорпорації ЄКПЛ на національному рівні.

Штаб-квартира Ради Європи, а також її Суд з прав людини розташовані у Страсбурзі, Франція. Рада використовує англійську та французьку як дві офіційні мови. Комітет міністрів, ПАРЄ та Конгрес Ради Європи також використовують німецьку та італійську мови для деяких своїх робіт.

Історія

Меморіальна дошка на честь першої сесії Асамблеї Ради Європи у Страсбурзькому університеті

Заснування

У промові 1929 року міністр закордонних справ Франції Арістід Бріан висунув ідею організації, яка б об'єднала європейські держави у «федеральну унію» для вирішення спільних проблем. Прем'єр-міністр Сполученого Королівства воєнного часу Вінстон Черчилль вперше публічно запропонував створити «Раду Європи» в радіопередачі BBC 21 березня 1943 року, коли ще вирувала Друга світова війна. За його власними словами, він намагався «зазирнути крізь туман майбутнього до кінця війни» та подумати про те, як відновити та підтримувати мир на зруйнованому континенті. Враховуючи, що Європа стояла біля витоків двох світових воєн, створення такого органу, на його думку, було б «грандіозною справою». Він повернувся до цієї ідеї під час відомої промови в Цюрихському університеті 19 вересня 1946 року, підтримавши її всією вагою свого значного післявоєнного престижу.

Крім того, на всьому континенті було багато інших державних діячів та політиків, багато з яких були членами Європейського руху, які тихо працювали над створенням ради. Одні розглядали її як гарантію того, що жахи війни – чи порушення прав людини нацистським режимом – ніколи більше не повторяться на континенті, інші ж розглядали її як «клуб демократій», побудований навколо спільних цінностей, які могли б стати оплотом проти тоталітарних держав Східного блоку. Інші ж знову розглядали її як зароджувані «Сполучені Штати Європи» – резонансну фразу, до якої Черчилль звернувся в Цюриху в 1946 році.

Сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи в колишньому Палаці Європи у Страсбурзі в 1967 році. Виступає Віллі Брандт, міністр закордонних справ Німеччини.

Майбутня структура Ради Європи обговорювалася на Конгресі Європи, який зібрав кілька сотень провідних політиків, представників урядів та членів громадянського суспільства в Гаазі, Нідерланди, у 1948 році. У відповідь на висновки Конгресу Європи Консультативна рада Брюссельського договору скликала Комітет з вивчення європейської єдності, який збирався вісім разів з листопада 1948 року по січень 1949 року, щоб розробити план нової широкої європейської організації.

Існували дві конкуруючі школи думки: одні віддавали перевагу класичній міжнародній організації з представниками урядів, інші ж віддавали перевагу політичному форуму з парламентаріями. Обидва підходи зрештою були об'єднані шляхом створення Комітету міністрів (в якому були представлені уряди) та Консультативної асамблеї (в якій були представлені парламенти) – двох основних органів, згаданих у Статуті Ради Європи. Ця подвійна міжурядова та міжпарламентська структура пізніше була скопійована для Європейських Спільнот (ЄС), НАТО та ОБСЄ.

Рада Європи була заснована 5 травня 1949 року Лондонським договором, установчим статутом організації, в якому були викладені три основні цінності, якими вона має керуватися у своїй роботі: демократія, права людини та верховенство права. Того дня його підписали в Лондоні десять держав: Бельгія, Данія, Франція, Ірландія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Швеція та Сполучене Королівство, а Туреччина та Греція приєдналися три місяці пізніше. 10 серпня 1949 року 100 членів Консультативної асамблеї ради, парламентарі з дванадцяти країн-членів, зустрілися у Страсбурзі на своєму першому пленарному засіданні, яке провело понад 18 засідань і тривало майже місяць. Вони обговорили, як примирити та відбудувати континент, який все ще потерпав від війни, але вже зіткнувся з новим розколом між Сходом і Заходом, започаткували радикальну концепцію транснаціонального суду для захисту основних прав людини кожного громадянина та зробили перші кроки в процесі, який зрештою призвів до створення відгалуженої організації – Європейської Унії (ЄУ).

У серпні 1949 року Поль-Анрі Спаак пішов у відставку з посади міністра закордонних справ Бельгії, щоб бути обраним першим президентом асамблеї. За лаштунками він також тихо працював над створенням ради та відіграв ключову роль у керівництві її ранньою роботою. Однак у грудні 1951 року, після майже трьох років на цій посаді, Спаак розчаровано пішов у відставку після того, як Асамблея відхилила пропозиції щодо «європейського політичного органу». Переконаний, що Рада Європи ніколи не зможе досягти його довгострокової мети – об’єднаної Європи, він невдовзі спробував ще раз у новому та більш перспективному форматі, цього разу на основі економічної інтеграції, ставши одним із засновників Європейської Унії.

Ранні роки

У перші роки існування Ради Європи існував величезний ентузіазм, оскільки її піонери взялися за розробку того, що мало стати Європейською конвенцією з прав людини – хартією прав особистості, яку, як сподівалися, жоден уряд-член більше ніколи не зможе порушити. Вони частково спиралися на принципи Загальної декларації прав людини, підписаної лише кількома місяцями раніше в Парижі. Але найважливіше те, що тоді як Загальна декларація по суті була амбітною, Європейська конвенція з самого початку містила механізм забезпечення виконання – міжнародний суд – який мав розглядати ймовірні порушення її статей та притягувати уряди до відповідальності, що стало різким кроком уперед для міжнародного правосуддя. Сьогодні це Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов'язковими для 46 європейських країн, найширша система міжнародного правосуддя у світі.

Одним із перших актів ради було прийняття до її складу Західної Німеччини 2 травня 1951 року, що встановило модель післявоєнного примирення, яка мала стати візитною карткою ради, та започаткувало тривалий процес «розширення», який мав призвести до зростання організації з початкових десяти держав-засновниць до 46 країн, що сьогодні входять до складу Ради Європи. Ісландія вже приєдналася до неї в 1950 році, за нею в 1956 році приєдналися Австрія, Кіпр у 1961 році, Швейцарія в 1963 році та Мальта в 1965 році.

Історичні промови в Раді Європи

Інавгураційна промова Вінстона Черчилля на церемонії заснування Ради Європи в Гаазі.

У 2018 році в Інтернеті з'явився архів усіх промов, виголошених перед ПАРЄ главами держав або урядів з моменту створення Ради Європи в 1949 році, що стало результатом дворічного проєкту під назвою «Голоси Європи». На момент запуску архів містив 263 промови, виголошені протягом 70-річного періоду приблизно 216 президентами, прем'єр-міністрами, монархами та релігійними лідерами з 45 країн, хоча він продовжує розширюватися, оскільки нові промови додаються кожні кілька місяців.

Також включено деякі дуже ранні промови осіб, яких вважають «засновниками» європейських інституцій, навіть якщо вони не були на той час главами держав чи урядів (наприклад, сер Вінстон Черчилль чи Роберт Шуман). У списку є звернення восьми монархів (наприклад, короля Іспанії Хуана Карлоса I, короля Бельгії Альберта II та великого герцога Люксембургу Анрі), а також промови релігійних діячів (наприклад, Папи Івана Павла II та Папи Франциска) та кількох лідерів країн Близького Сходу та Північної Африки (наприклад, Шимона Переса, Ясіра Арафата, Хосні Мубарака, Леопольда Седара Сенгора або короля Йорданії Хусейна).

Повний текст промов наведено як англійською, так і французькою мовами, незалежно від оригінальної мови. Архів можна шукати за країною, за назвою та в хронологічному порядку.

Цілі та досягнення

Пункт 1(a) Статуту твердить:

Мета Ради Європи — досягти більшої єдності між її членами для захисту та впровадження ідеалів і принципів, які є їх спільною спадщиною, і сприяння їх економічному та соціальному прогресу.

Членство в Раді Європи можливе для всіх європейських держав, які прагнуть гармонії, співпраці, належного управління та прав людини, визнають принцип верховенства права та здатні й бажають гарантувати демократію, основні права та свободи людини.

У той час як держави-члени Європейської Унії передають частину своїх національних законодавчих та виконавчих повноважень Європейській Комісії та Європейському парламенту, держави-члени Ради Європи зберігають свій суверенітет, але беруть на себе зобов'язання через конвенції/договори (міжнародне право) та співпрацюють на основі спільних цінностей та спільних політичних рішень. Ці конвенції та рішення розробляються державами-членами, які працюють разом у Раді Європи. Обидві організації функціонують як концентричні кола навколо спільних основ європейської співпраці та гармонії, причому Рада Європи є географічно ширшим колом. Європейську Унію можна розглядати як менше коло з набагато вищим рівнем інтеграції завдяки передачі повноважень від національного до рівня ЄС. «Рада Європи та Європейська Унія: різні ролі, спільні цінності». Конвенції/договори Ради Європи також відкриті для підписання державами, що не є членами, що сприяє рівноправній співпраці з країнами за межами Європи.

Найвідомішим досягненням Ради Європи є Європейська конвенція з прав людини, яка була прийнята в 1950 році після доповіді ПАРЄ та стала продовженням Загальної декларації прав людини (ЗДПЛ) Організації Об'єднаних Націй. Конвенція створила Європейський суд з прав людини у Страсбурзі. Суд контролює дотримання Європейської конвенції з прав людини і таким чином функціонує як найвищий європейський суд. Саме до цього суду європейці можуть звертатися зі скаргами, якщо вважають, що країна-член порушила їхні основні права та свободи.

Детальніше про різні види діяльності та досягнення Ради Європи можна дізнатися на її офіційному вебсайті. Рада Європи працює в таких сферах:

• Захист верховенства права та сприяння правовому співробітництву через близько 200 конвенцій та інших договорів, включаючи такі провідні документи, як Будапештська конвенція про кіберзлочинність, Конвенція про запобігання тероризму, Конвенції проти корупції та організованої злочинності, Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми та Конвенція про права людини та біомедицину;
• CODEXTER, призначений для координації заходів боротьби з тероризмом;
• Європейська комісія з питань ефективності правосуддя (CEPEJ);
• Захист прав людини, зокрема шляхом:
  • Європейська конвенція з прав людини;
  • Європейський комітет із запобігання катуванням;
  • Європейська комісія проти расизму та нетерпимості;
  • Конвенція про боротьбу з торгівлею людьми;
  • Конвенція про захист фізичних осіб стосовно автоматизованої обробки персональних даних;
  • Конвенція про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства;
    • Це також включало роботу у сфері спорту, спрямовану на пропаганду безпечного спорту та розробку інструментів самооцінки політики безпечного спорту для національних спортивних організацій;
  • Конвенція про запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству та боротьбу з ними (Стамбульська конвенція);
  • соціальні права згідно з Європейською соціальною хартією;
  • Європейська хартія місцевого самоврядування, що гарантує політичну, адміністративну та фінансову незалежність місцевих органів влади;
  • мовні права згідно з Європейською хартією регіональних або міноритарних мов;
  • права меншин згідно з Рамковою конвенцією про захист національних меншин;
  • Свобода медіа згідно зі статтею 10 Європейської конвенції з прав людини та Європейської конвенції про транскордонне телебачення;
• Захист демократії шляхом парламентського контролю та моніторингу виборів з боку Парламентської Асамблеї, а також допомога в демократичних реформах, зокрема з боку Венеціанської комісії;
• Сприяння культурній співпраці та різноманітності відповідно до Культурної конвенції Ради Європи 1954 року та кількох конвенцій про охорону культурної спадщини, а також через Центр сучасних мов у Граці, Австрія, та Північно-Південний центр у Лісабоні, Португалія;
• Заохочення права на освіту згідно зі статтею 2 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та кілька конвенцій про визнання університетської освіти та дипломів (див. також Болонський процес та Лісабонську конвенцію про визнання);
• Просування чесного спорту через Антидопінгову конвенцію;
• Сприяння європейським молодіжним обмінам та співпраці через Європейські молодіжні центри у Страсбурзі та Будапешті, Угорщина;
• Сприяння якості лікарських засобів по всій Європі Європейським директоратом з якості лікарських засобів та охорони здоров'я та його Європейською фармакопеєю;
• Підтримка міжкультурної інтеграції через програму «Міжкультурні міста» (МММ). Ця програма пропонує інформацію та консультації для місцевих органів влади щодо інтеграції меншин та запобігання дискримінації.

Інституції

Інституціями Ради Європи є:

Генеральний секретар

Генерального секретаря обирає ПАРЄ на п'ятирічний термін, він очолює Секретаріат Ради Європи.

Комітет міністрів

Комітет міністрів, до складу якого входять міністри закордонних справ усіх 46 держав-членів, представлені їхніми постійними представниками та послами, акредитованими при Раді Європи. Головування в Комітеті міністрів відбуваються в алфавітному порядку протягом шести місяців згідно з англійським алфавітом: Туреччина 11/2010-05/2011, Україна 05/2011-11/2011, Сполучене Королівство 11/2011-05/2012, Албанія 05/2012-11/2012, Андорра 11/2012-05/2013, Вірменія 05/2013-11/2013, Австрія 11/2013-05/2014 тощо.

Парламентська асамблея Ради Європи

Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ), до складу якої входять національні парламентарі всіх держав-членів. Приймаючи резолюції та рекомендації урядам, Асамблея веде діалог зі своїм урядовим колегою, Комітетом міністрів, і часто вважається «двигуном» організації. Національні парламентські делегації в Асамблеї повинні відображати політичний спектр свого національного парламенту, тобто складатися з урядових та опозиційних партій. Асамблея призначає членів доповідачами, уповноваженими готувати парламентські звіти з конкретних питань. Британський депутат сер Девід Максвелл-Файф був доповідачем з питань розробки Європейської конвенції з прав людини. Звіти Діка Марті про таємні затримання ЦРУ та рейси для екстрадиції в Європі стали досить відомими у 2006 та 2007 роках. Інші звіти Асамблеї відіграли важливу роль, наприклад, у скасуванні смертної кари в Європі, висвітленні політичної ситуації та ситуації з правами людини в Чечні, визначенні відповідальних за зниклих безвісти осіб у Білорусі, хроніці загроз свободі слова в медіа та багатьох інших темах.

Європейський суд з прав людини

Європейський суд з прав людини, створений відповідно до Європейської конвенції з прав людини 1950 року, складається з судді від кожної держави-члена, обраного на один дев'ятирічний термін без права поновлення ПАРЄ, і очолює його обраний голова суду. Чинним головою суду є Ґвідо Раймонді з Італії. Згідно з нещодавно прийнятим Протоколом № 14 до Європейської конвенції з прав людини, обробка справ Судом була реформована та спрощена.

Комісар з прав людини

Комісара з прав людини обирає ПАРЄ на термін у шість років без права поновлення з моменту створення цієї посади у 1999 році. З квітня 2024 року цю посаду обіймає Майкл О'Флаерті з Ірландії.

Європейський директорат з якості лікарських засобів та охорони здоров'я

Дорадчі органи

Венеційська комісія

Дорадчий орган Ради Європи з питань конституційного права. Офіційна назва: «Європейська комісія за демократію через право».

Конгрес місцевої та регіональної влади Європи

Конгрес місцевих і регіональних влад Європи, створений у 1994 році та складається з політичних представників місцевих та регіональних органів влади всіх держав-членів. Найвпливовішими документами Ради Європи в цій галузі є Європейська хартія місцевого самоврядування 1985 року та Європейська рамкова конвенція про транскордонну співпрацю між територіальними громадами або органами влади 1980 року.

Конференція міжнародних неурядових організацій

Неурядові організації можуть брати участь у Конференції міжнародних неурядових організацій Ради Європи. З моменту прийняття Комітетом міністрів 19 листопада 2003 року [Резолюції (2003)8] їм надано «статус участі».

Спільна рада з питань молоді Ради Європи

Європейський керівний комітет (CDEJ) з питань молоді та Консультативна рада з питань молоді (CCJ) Ради Європи разом утворюють Спільну раду з питань молоді (CMJ). CDEJ об'єднує представників міністерств або органів, відповідальних за молодіжні питання, з 50 держав-учасниць Європейської культурної конвенції. CDEJ сприяє співпраці між урядами в молодіжному секторі та забезпечує основу для порівняння національної молодіжної політики, обміну передовим досвідом та розробки нормативних текстів. Консультативна рада з питань молоді складається з 30 представників неурядових молодіжних організацій та мереж. Вона надає думки та внески молодіжних неурядових організацій щодо всіх видів діяльності молодіжного сектору та забезпечує залучення молоді до інших видів діяльності ради.

Інформаційні бюро Ради Європи в багатьох державах-членах

Часткові угоди

Система Ради Європи також включає низку напівавтономних структур, відомих як «часткові угоди», деякі з яких також відкриті для держав, що не є членами:

• Банк розвитку Ради Європи в Парижі
• Європейський директорат з якості лікарських засобів та охорони здоров'я з Європейською фармакопеєю
• Європейська авдіовізуальна обсерваторія
• Європейський фонд підтримки Eurimages для спільного виробництва та розповсюдження фільмів.
• Розширена часткова угода про культурні маршрути, яка надає сертифікат «Культурний маршрут Ради Європи» транснаціональним мережам, що сприяють європейській спадщині та міжкультурному діалогу (Люксембург)
• Група Помпіду – Група співробітництва у боротьбі зі зловживанням наркотиками та незаконним обігом наркотиків.
• Європейська комісія за демократію через право, більш відома як Венеціанська комісія
• Група держав проти корупції (GRECO)
• Угода про основні небезпеки між Європою та Середземномор'ям (EUR-OPA), яка є платформою для співпраці між європейськими країнами та країнами Південного Середземномор'я у сфері боротьби з великими природними та техногенними катастрофами.
• Розширена часткова угода про спорт, до якої відкрито приєднання держав та спортивних асоціацій.
• Північно-Південний центр Ради Європи в Лісабоні (Португалія)
• Європейський центр сучасних мов знаходиться в Граці (Австрія)
• Реєстр збитків для України – реєстр для українців, які можуть вимагати компенсації за збитки, завдані внаслідок широкомасштабного російського вторгнення в Україну під час російсько-української війни

Саміти

Рада Європи час від часу організовує саміти глав держав та урядів своїх країн-членів. На сьогоднішній день відбулося чотири саміти, четвертий з яких завершився 17 травня 2023 року.

Дата	Країна перебування	Місто-організатор
8–9 жовтня 1993 року	Австрія	Відень
10–11 жовтня 1997 року	Франція	Страсбург
16–17 травня 2005 року	Польща	Варшава
16–17 травня 2023 року	Ісландія	Рейк'явік

Штаб-квартира та будівлі

Аерофотознімок Палацу Європи у Страсбурзі

Будівля Агори Ради Європи

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі, Франція. Перші засідання відбулися в Університетському палаці Страсбурга в 1949 році, але Рада Європи незабаром переїхала до власних будівель. Вісім головних будівель Ради Європи розташовані в Європейському кварталі, районі на північному сході Страсбурга, що охоплює три райони: Вакен, Ла-Роберсо та Оранжері, де також розташовані чотири будівлі резиденції Європейського парламенту в Страсбурзі, штаб-квартира Arte та Міжнародний інститут прав людини.

Будівництво в цьому районі розпочалося в 1949 році разом із попередником Palais de l'Europe, Будинок Європи (знесений у 1977 році), а тимчасове завершення його існування завершилося у 2007 році з відкриттям Нової будівлі головного офісу, пізніше названої «Агора», у 2008 році. Palais de l'Europe (Палац Європи) та вілла Шутценбергер у стилі модерн (місцезнаходження Європейської авдіовізуальної обсерваторії) розташовані в районі Оранжері, а Європейський суд з прав людини, EDQM та будівля «Аґора» — у районі Робертсау. 13 березня 2008 року на виставці MIPIM 2008 будівлю «Аґора» було визнано «найкращим проєктом нерухомості міжнародного бізнес-центру 2007 року». Європейський молодіжний центр розташований у районі Вакен.

Окрім штаб-квартири у Страсбурзі, Рада Європи також присутня в інших містах та країнах. Банк розвитку Ради Європи має штаб-квартиру в Парижі, Північно-Південний центр Ради Європи розташований у Лісабоні, Португалія, а Центр сучасних мов — у Граці, Австрія. Європейські молодіжні центри є в Будапешті, Угорщина, та у Страсбурзі. Європейський центр Вергеланда, новий ресурсний центр з освіти для міжкультурного діалогу, прав людини та демократичного громадянства, що діє у співпраці з урядом Норвегії, відкрився в Осло, Норвегія, у лютому 2009 року.

Рада Європи має зовнішні офіси по всьому європейському континенту та за його межами. Існує чотири «Програмні офіси», а саме в Анкарі, Подгориці, Скоп'є та Венеції. Також є «Офіси Ради Європи» в Баку, Белграді, Кишиневі, Києві, Парижі, Приштині, Сараєво, Тбілісі, Тирані та Єревані. У Бухаресті є Офіс Ради Європи з питань кіберзлочинності. Також є офіси Ради Європи в неєвропейських столицях, таких як Рабат і Туніс.

Крім того, є 4 «Офіси зв’язку Ради Європи», зокрема:

• Офіс зв'язку Ради Європи в Брюсселі: Офіс відповідає за зв'язок з Європейською Унією
• Офіс Ради Європи в Женеві: Постійне представництво Ради Європи при Відділенні Організації Об'єднаних Націй та інших міжнародних організаціях у Женеві
• Офіс Ради Європи у Відні: Офіс відповідає за зв'язок з ОБСЄ, Відділенням Організації Об'єднаних Націй та іншими міжнародними організаціями у Відні.
• Офіс Ради Європи у Варшаві: Офіс відповідає за зв'язок з іншими міжнародними організаціями та установами у Варшаві, зокрема з Бюро з демократичних інститутів та прав людини (ОБСЄ/БДІПЛ).

Держави-члени

Поштова марка відзначає вступ Албанії до Ради Європи 1995 року

Країни—засновники Ради Європи
Бельгія		Ірландія		Нідерланди
Данія		Італія		Норвегія
Франція		Люксембург		Швеція
Велика Британія
Інші члени Ради Європи (вказаний рік вступу)
1949	Туреччина	1990	Угорщина	1995	Молдова
	Греція1	1991	Польща		Україна
1950	Ісландія	1992	Болгарія	1996	Хорватія
1951	Німеччина	1993	Естонія
1956	Австрія		Литва	1999	Грузія
1961	Кіпр		Румунія	2001	Вірменія
1963	Швейцарія		Словаччина		Азербайджан
1965	Мальта		Словенія	2002	Боснія і Герцеговина
1976	Португалія		Чехія
1977	Іспанія	1994	Андорра	2003	Сербія2
1978	Ліхтенштейн	1995	Албанія	2004	Монако
1988	Сан-Марино		Латвія	2007	Чорногорія
1989	Фінляндія		Північна Македонія
1 виключена у період 1967-74; 2 як правонаступниця Сербії і Чорногорії
Mitgliedstaaten des Europarates
Кандидати до вступу		Парламентський спостерігач		Спостерігач міністерського комітету
Білорусь (1993)		Ізраїль (1957)		Ватикан (1970)
Косово (2022)		Канада (1997)		Японія (1996)
		Мексика (1999)		Канада (1996)
				США (1996)
				Мексика (1999)
Колишні члени
Росія (1996–2022)

Комітет міністрів Ради Європи — головний орган цієї організації, 16 березня 2022 року проголосував за виключення Росії з її складу. Напередодні таке рішення підтримала і Парламентська асамблея Ради Європи. У Раді Європи пояснили, що Росія була виключена відповідно до статті 8 Статуту Ради Європи.

Рішення вигнати Росію було підтримано рекордною більшістю голосів, але від шести країн, зокрема Вірменії, Азербайджану, Боснії і Герцеговини, Сербії, Словаччини, Словенії не проголосував жоден депутат. Таким чином Росію остаточно виключили зі складу Ради Європи після 26 років членства (з 28 лютого 1996 року).

У 2014 році після анексії Криму Рада Європи тимчасово призупинила членство Росії, але не виключала її. У 2019 році Рада Європи повернула Росію назад без жодних передумов.

Виключення РФ з Ради Європи означає, що тепер вона може не дотримуватися Конвенції з прав людини та не нести відповідальність за її порушення. Також на Росію не можна буде подати до Європейського суду з прав людини.

Україна

Ювілейна монета НБУ присвячена 60-річчю Ради Європи (реверс)

Марка «70 років Раді Європи (Наші Права, наші Свободи, наша Європа)», введена в обіг 15 березня 2019 року

Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992 р. 16 вересня 1992 р. Верховній Раді України було надано статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) що дозволило депутатам Верховної Ради України брати участь в роботі асамблеї.

Резолюцією (92) 29 від 23 вересня 1992 р. Комітет міністрів Ради Європи доручив ПАРЄ підготувати висновок стосовно ступеня готовності України до вступу до РЄ відповідно до положень Статутної Резолюції (51) 30 А.

На урядовому рівні основною формою співпраці стала участь представників України в робочих органах Комітету міністрів РЄ. Експерти України залучалися до розробки Рамкової конвенції про захист національних меншин та Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

До набуття членства в РЄ Україна стала стороною декількох конвенцій цієї організації, зокрема Європейської культурної конвенції, Європейської рамкової конвенції про транскордонне співробітництво між територіальними общинами або властями, Європейської конвенції про інформацію щодо іноземного законодавства. У вересні 1995 р. Україна приєдналась до шести Конвенцій РЄ у галузі боротьби зі злочинністю. 15 вересня 1995 р. Україною була підписана Рамкова конвенція про захист національних меншин. В цей період РЄ, зокрема Європейською комісією «За демократію через право» (Венеційською комісією), було проведено правову експертизу проєктів окремих статей нової Конституції України, проєктів Сімейного та Адміністративного кодексів України, проєкту Закону України про місцеві ради народних депутатів.

15 вересня 1995 р. у Києві було відкрито Центр інформації та документації РЄ на базі Української Правничої Фундації. З нагоди офіційного відкриття Центру в Україні перебував Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис.

26 вересня 1995 р. під час своєї вересневої частини сесії 1995 р. ПАРЄ ухвалила позитивний висновок щодо заявки України на вступ до Ради Європи (Висновок ПА РЄ N 190 (1995). Зазначений висновок ПА РЄ містить в собі низку зобов'язань нашої країни щодо впровадження в національне законодавство норм та стандартів РЄ. Україні було надано 12 місць в Асамблеї. В роботі цієї сесії ПА РЄ взяла участь делегація Верховної Ради України на чолі з Головою Верховної Ради України.

Визначною подією з точки зору завершення складної і тривалої процедури вступу України до РЄ стало засідання Комітету міністрів РЄ, яке відбулося 19 жовтня 1995 р. На підставі винесеного 26 вересня 1995 р. ПАРЄ висновку Комітет міністрів Ради Європи одностайно ухвалив резолюцію про запрошення України стати 37-м членом організації і приєднатися до її Статуту. 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

9 листопада 1995 р. відбулась урочиста церемонія вступу України до РЄ, в якій взяла участь делегація України на чолі з Прем'єр-міністром України. Того ж числа Генеральний секретар РЄ Даніель Таршис та член Європейської Комісії Ганс ван ден Брук (Hans van den Broek) підписали Спільну програму Комісії європейських співтовариств та Ради Європи щодо реформування правової системи, місцевого самоврядування та удосконалення системи правозастосування в Україні.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов'язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів РЄ, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій. При цьому РЄ висловила готовність надавати всебічну експертну допомогу.

Співпраця

Конвенції: Серія європейських договорів

Рада Європи працює переважно за допомогою міжнародних договорів, які в її системі зазвичай називають конвенціями. Шляхом розробки конвенцій або міжнародних договорів встановлюються спільні правові стандарти для її держав-членів. Конвенції зібрані в серії європейських договорів.

Держави, що не є членами

Кілька конвенцій також були відкриті для підписання державами, що не є членами. Важливими прикладами є Будапештська конвенція про кіберзлочинність (підписана, наприклад, Канадою, Японією, Південною Африкою та Сполученими Штатами), Лісабонська конвенція про визнання періодів навчання та ступенів (підписана, наприклад, Австралією, Білоруссю, Канадою, Святим Престолом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, Новою Зеландією та Сполученими Штатами), Антидопінгова конвенція (підписана, наприклад, Австралією, Білоруссю, Канадою та Тунісом) та Конвенція про охорону дикої природи та природних середовищ існування Європи (підписана, наприклад, Буркіна-Фасо, Марокко, Тунісом та Сенегалом, а також Європейською Спільнотою). Держави, що не є членами, також беруть участь у кількох часткових угодах, таких як Венеціанська комісія, Група держав проти корупції (GRECO), Європейська фармакопейна комісія та Північно-Південний центр.

Запрошення підписати та ратифікувати відповідні конвенції Ради Європи в кожному окремому випадку надсилаються трьом групам організацій, що не є членами:

• Неєвропейські країни: Алжир, Аргентина, Австралія, Багами, Болівія, Бразилія, Буркіна-Фасо, Чилі, Китай, Колумбія, Коста-Ріка, Домініканська Республіка, Еквадор, Сальвадор, Гондурас, Киргизстан, Ліван, Малайзія, Маврикій, Марокко, Нова Зеландія, Панама, Перу, Філіппіни, Сенегал, ПАР, Пд. Корея, Сирія, Таджикистан, Тонга, Тринідад і Тобаго, Туніс, Уругвай, Венесуела та спостерігачі Канада, Ізраїль, Японія, Мексика, США.
• Європейські держави: Білорусь, Казахстан, Косово, Росія та спостерігач Святий Престол.
• Європейські Спільноти, а пізніше Європейська Унія після того, як її правосуб'єктність була створена шляхом ратифікації Лісабонського договору.

Європейський Союз

Раду Європи не слід плутати з Радою Європейського Союзу («Рада міністрів») або Європейською Радою, які належать до Європейського Союзу, повністю окремого органу від Ради Європи, хоча вони мають спільний європейський прапор і гімн з 1980-х років, оскільки обидві працюють над європейською інтеграцією.

Співпраця між Європейським Союзом та Радою Європи посилилася в середині 2000-х років, зокрема у сфері культури та освіти, а також у сфері міжнародного правосуддя та прав людини.

Очікується, що Європейський Союз приєднається до Європейської конвенції з прав людини (конвенції). Існують також занепокоєння щодо узгодженості судової практики – Європейський суд (суд ЄС у Люксембурзі ) розглядає конвенцію як частину правової системи всіх держав-членів ЄС, щоб запобігти конфлікту між своїми рішеннями та рішеннями Європейського суду з прав людини (суд у Страсбурзі, який тлумачить конвенцію). Протокол № 14 до конвенції розроблений, щоб дозволити ЄС приєднатися до неї, а Лісабонський договір ЄС містить протокол, що зобов'язує ЄС приєднатися. Таким чином, ЄС підпадатиме під дію свого законодавства про права людини та зовнішнього моніторингу, як це роблять його держави-члени наразі.

Школи політичних досліджень

Школи політичних досліджень Ради Європи були створені для підготовки майбутніх поколінь політичних, економічних, соціальних та культурних лідерів у країнах з перехідною економікою. За участю національних та міжнародних експертів вони проводять щорічну серію семінарів та конференцій на такі теми, як європейська інтеграція, демократія, права людини, верховенство права та глобалізація. Перша Школа політичних досліджень була створена в Москві в 1992 році. До 2020 року за аналогічним принципом було створено ще 20 шкіл, які утворили асоціацію; мережу, що охоплює всю Східну та Південно-Східну Європу та Кавказ, а також деякі країни регіону Південного Середземномор'я. Школи входять до складу Департаменту освіти, який є частиною Директорату демократичної участі Генерального директорату з питань демократії («DGII») Ради Європи.

Організація Об'єднаних Націй

Співпраця між Радою Європи та ООН розпочалася з угоди, підписаної секретаріатами цих установ 15 грудня 1951 року. 17 жовтня 1989 року Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй схвалила резолюцію про надання Раді Європи статусу спостерігача, запропоновану кількома державами-членами Ради Європи. Наразі Рада Європи має статус спостерігача при Організації Об'єднаних Націй та регулярно представлена в Генеральній Асамблеї ООН . Вона організувала регіональні конференції ООН проти расизму та з питань жінок. Вона співпрацює з Організацією Об'єднаних Націй на багатьох рівнях, зокрема у сферах прав людини, меншин, міграції та боротьби з тероризмом. У листопаді 2016 року Генеральна Асамблея ООН консенсусом ухвалила Резолюцію (A/Res/71/17) про співробітництво між Організацією Об'єднаних Націй та Радою Європи, в якій визнала внесок Ради Європи у захист та зміцнення прав людини та основоположних свобод, демократії та верховенства права, та привітала постійну співпрацю в різних сферах.

Неурядові організації

Неурядові організації (НУО) можуть брати участь у Конференції МНУО Ради Європи та ставати спостерігачами в міжурядових комітетах експертів. Рада Європи розробила Європейську конвенцію про визнання правосуб'єктності міжнародних неурядових організацій у 1986 році, яка встановлює правову основу для існування та діяльності НУО в Європі. Стаття 11 Європейської конвенції з прав людини захищає право на свободу об'єднань, що також є фундаментальною нормою для НУО. Правила щодо консультативного статусу для МНУО, додані до резолюції (93)38 «Про відносини між Радою Європи та неурядовими організаціями», прийнятої Комітетом міністрів 18 жовтня 1993 року на 500-му засіданні заступників міністрів. 19 листопада 2003 року Комітет міністрів змінив консультативний статус на статус участі, «вважаючи, що необхідно, щоб правила, що регулюють відносини між Радою Європи та НУО, розвивалися з урахуванням активної участі міжнародних неурядових організацій (МНУО) у політиці та робочій програмі Організації».

Інше

30 травня 2018 року Рада Європи підписала меморандум про взаєморозуміння з європейською футбольною конфедерацією УЄФА.

Рада Європи також підписала угоду з ФІФА, в якій сторони погодилися зміцнити майбутню співпрацю у сферах спільних інтересів. Угода, яка включала співпрацю між державами-членами у сфері футболу та безпеки на футбольних матчах, була остаточно укладена у жовтні 2018 року.

Характеристики

Привілеї та імунітети

Генеральна угода про привілеї та імунітети Ради Європи надає організації певні привілеї та імунітети.

Умови праці персоналу регулюються положеннями про персонал ради, які є публічними. Заробітна плата та винагороди, що виплачуються Радою Європи своїм посадовим особам, звільняються від оподаткування на підставі статті 18 Генеральної угоди про привілеї та імунітети Ради Європи.

Символи

Рада Європи створила і з 1955 року використовує як свій офіційний символ європейський прапор із 12 золотими зірками, розташованими по колу на синьому фоні.

Її музичний гімн з 1972 року, «Європейський гімн», ґрунтується на темі «Оди до радости» з Дев'ятої симфонії Людвіґа ван Бетховена.

5 травня 1964 року, у 15-ту річницю свого заснування, Рада Європи проголосила 5 травня Днем Європи.

Широке приватне та публічне використання європейського прапора заохочується як символ європейського виміру. Щоб уникнути плутанини з Європейською Унією, яка згодом прийняла такий самий прапор у 1980-х роках, а також з іншими європейськими інституціями, Рада Європи часто використовує модифіковану версію з малою літерою «e» навколо зірок, що називається «Логотип Ради Європи».

Критика та суперечки

Як Human Rights Watch, так і Європейська ініціатива стабільності закликали Раду Європи вжити конкретних дій, щоб продемонструвати свою готовність і здатність повернутися до своєї «первісної місії захисту та забезпечення прав людини», незважаючи на започаткування політичної та економічної діяльності, яка може призвести до звільнення штатів в інших міжнародних організаціях (включаючи Європейську Унію та ОБСЄ ).

У жовтні 2022 року відбулася нова та незвичайна загальноєвропейська зустріч 44 держав під назвою «інавгураційний саміт Європейської політичної спільноти», новий форум, організований переважно президентом Франції Еммануелем Макроном. Рада Європи, яка була відсторонена, як повідомляється, була «спантеличена» цим розвитком подій, а її речник заявив: «У сфері прав людини, демократії та верховенства права така загальноєвропейська спільнота вже існує: це Рада Європи». Особливістю нового форуму є те, що Росія та Білорусь навмисно виключені, що не розглядалося як пояснення необхідності створення іншої організації, враховуючи, що на той час Росія вже не була членом Ради Європи, а Білорусь брала участь лише частково, як нечлен.

Скандал з «ікорною дипломатією»

Після того, як Азербайджан приєднався до Ради Європи у 2001 році, як Раду, так і її Парламентську асамблею критикували за слабку реакцію на фальсифікації виборів та порушення прав людини в Азербайджані. У 2014 році організація Human Rights Watch розкритикувала Раду Європи за те, що вона дозволила Азербайджану взяти на себе шестимісячне головування в Комітеті міністрів ради, написавши, що репресії уряду Азербайджану щодо правозахисників, дисидентів та журналістів «демонструють відверту зневагу до його зобов'язань перед Радою Європи». У 2017 році було розпочато внутрішнє розслідування на тлі звинувачень у хабарництві урядовців Азербайджану та критики «ікорної дипломатії» в Раді. У 2018 році після десятимісячного розслідування було опубліковано 219-сторінковий звіт. У ньому було зроблено висновок, що кілька членів Парламентської асамблеї порушили етичні правила Ради Європи та були «серйозно підозрювані» в корупції; У ньому різко критикували колишнього президента Парламентської асамблеї Педро Аґрамунта та припускали, що він займався «корупційною діяльністю» до своєї відставки під тиском у 2017 році. У розслідуванні також було названо італійського члена Луку Волонте підозрюваним у «діяльності корупційного характеру». У 2017 році італійська поліція розслідувала справу Волонте, а італійські прокурори звинуватили його в отриманні понад 2,39 мільйона євро хабарів в обмін на роботу на Азербайджан у парламентській асамблеї, а у 2013 році він відіграв ключову роль в організації провалу дуже критичного звіту про зловживання щодо політичних в'язнів в Азербайджані. У 2021 році Волонте був засуджений за отримання хабарів від азербайджанських чиновників за пом'якшення критики стану прав людини в Азербайджані, і суд у Мілані засудив його до чотирьох років позбавлення волі.

Див. також

• Перелік договорів Ради Європи

• Комітет юридичних радників з міжнародного публічного права
• Відносини Рада Європи — Європейський Союз
• Загальноєвропейські рекомендації з мовної освіти
• Конференція спеціалізованих міністрів
• Архів Ради Європи
• Приз Європи
• Європейське управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству
• Європейська політична спільнота
• Кінопремія Ради Європи FACE
• Манівел

Джерела

• Вступ України до Ради Європи [Архівовано 27 січня 2014 у Wayback Machine.]
• Процес вступу України до Ради Європи
• УКРАЇНА-РЄ
• Висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо вступу України до Ради Європи [Архівовано 25 червня 2012 у Wayback Machine.]

Література

• Б. І. Гуменюк. Рада Європи // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Редкол.:Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.:Знання України, 2004 — Т.2 — 812с. ISBN 966-316-045-4
• І. Мінгазутдінов. Рада Європи // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.616 ISBN 978-966-611-818-2

• Dedman, Martin (2006). The Origins and Development of the European Union 1945–1995. Routledge. doi:10.4324/9780203131817. ISBN 9780203131817.
• Dinan, Desmond. Europe Recast: A History of European Union (2nd ed. 2004). excerpt [Архівовано 21 October 2016 у Wayback Machine.]; the excerpt covers the historiography
• Gillingham, John. Coal, Steel, and the Rebirth of Europe, 1945–1955: The Germans and French from Ruhr Conflict to Economic Community (Cambridge UP, 2004).
• Guerrieri, Sandro (2014). From the Hague Congress to the Council of Europe: Hopes, achievements and disappointments in the parliamentary way to European integration (1948–51). Parliaments, Estates and Representation. 34 (2): 216—227. doi:10.1080/02606755.2014.952133.
• Kopf, Susanne. Debating the European Union Transnationally: Wikipedians' Construction of the EU on a Wikipedia Talk Page (2001–2015). (PhD dissertation Lancaster University, 2018)online.
• Moravcsik, Andrew. The Choice for Europe: Social Purpose and State Power from Messina to Maastricht (Cornell UP, 1998). ISBN 9780801435096ISBN 9780801435096. OCLC 925023272OCLC 925023272.
• Stone, Dan. Goodbye to All That?: The Story of Europe Since 1945 (Oxford UP, 2014).
• Urwin, Derek W. (2014). The Community of Europe. Routledge. doi:10.4324/9781315843650. ISBN 9781315843650.

Посилання

• Рада Європи [Архівовано 2 грудня 2016 у Wayback Machine.] //Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-7492-00-1.
• Рада Європи [Архівовано 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] //Енциклопедія історії України
• Council of Europe (офіційний сайт) [Архівовано 4 травня 2007 у Wayback Machine.]
• Статут Ради Європи [Архівовано 2 жовтня 2013 у Wayback Machine.]
• Офіс Ради Європи в Україні [Архівовано 25 березня 2022 у Wayback Machine.]
• План дій Ради Європи для України на 2011—2014 роки [Архівовано 27 травня 2012 у Wayback Machine.]
• Право Ради Європи
• Європейське право