Радгосп
 | Ця стаття потребує упорядкування для відповідності стандартам якості Вікіпедії. (січень 2020) |
Радгосп (скор. від радянське господарство; рос. совхоз) — державне сільськогосподарське підприємство в СРСР.
За радянською теорією — найвища, «послідовно-соціальна» форма сільського господарства, сільсько-господарська фабрика, з націоналізованими засобами виробництва, фіксованою заробітною платнею й найманою робочою силою, чим відрізняється від колгоспу, комуни та товариства спільної обробки землі (ТСОЗ), де використовувалась система трудоднів.
Історія[ред. | ред. код]
Створення[ред. | ред. код]
У 1919-20, як частина системи "воєнного комунізму", радгоспи запроваджувалися більшовиками примусово шляхом відбирання від селян землі та реманенту. В Українській СРР до літа 1919 так було створено 1 256 радгоспів, що мали 1,2 млн десятин землі (більше, ніж у Росії); крім того, 1,2 млн десятин землі відібрано в українських селян для цукрової й гуральняної промисловості. Освоїти ж радгоспи спромоглися менше половини цих земель. Запровадження радгоспів (разом з комунами) викликало селянські повстання, і тому VIII конференція РКП(б) у грудні 1919 ухвалила сповільнити утворення радгоспів в Українській СРР. У 1920 їх залишилося лише 571 з 375 700 (переважно у степовій зоні), 1923 — 423 з 221 980 десятин землі (0,65% усієї).
НЕП[ред. | ред. код]
За НЕП радгоспи були об'єднані у різні трести, існувало також близько 100 радгоспів, що належали окремим промисловим заводам для прогодування робітників. У 1925 радгоспи Укррадгосптресту здавали селянам в оренду понад 20% своїх земель за половину врожаю, бо не могли самі їх обробити. У 1927 радгоспи мали лише 1,8% всіх основних фондів сільського господарства, 0,9% худоби й 4,9% всього реманенту. Держава, субсидіюючи радгоспи, виділяла їм трактори і машини у першу чергу, намагаючись зробити їх зразковими господарствами.
Колективізація[ред. | ред. код]
Під час суцільної колективізації сільські господарства - радгоспи, з допомогою своїх політичних відділів, сприяли насильницькому утворенню колгоспів. Одночасно у КПРС виник рух перетворення колгоспів на радгоспи, а також ухвалено організувати у степових районах нові, величезні зернові радгоспи-фабрики (так звана гігантоманія, 1929-32 в УРСР і Кримській АРСР — 1936). Деякі з них мали понад 100 000 га землі, а середньому — 53 175 га. Їм виділялися найкращі імпортні машини й великі капітали, проте вони були нерентабельні й малопродуктивні, і тому 1932 їх розукрупнено. Усього трестованих радгоспів в УРСР на початку 1934 було 768. Крім того, було ще багато так званих приписних радгоспів, що належали окремим промисловим підприємствам та установам. Всі радгоспи УРСР мали 1934 — З 404 000 га посівів, 11 828 тракторів, 309 000 голів робочої худоби, 703 000 голів великої рогатої худоби (у тому числі 292000 корів), 1 262 000 свиней та 631 000 овець і кіз. Пізніше почали створюватися спеціалізовані підміські радгоспи для постачання харчів населенню міст. Радгоспи виникли також в системі НКВС, у яких працювали в'язні.
| Характеристика середнього радгоспу в УРСР (всіх систем) | |||
|---|---|---|---|
| У сер. на 1 Р. припадало | 1940 р. | 1958 р. | 1969 р. |
| Усього радгоспів | 929 | 816 | 1543 |
| Працівників | 326 | 578 | 635 |
| Основних фондів (тис. карб.) | 2741 | 1206 | 2 991 |
| Землі (га) | 4 240 | 6 537 | 6 061 |
| Посівів (га) | 2485 | 4229 | 3746 |
| Тракторів (штук) | 15 | 27 | 40 |
| Вантажних авт (штук) | 4 | 18 | 26 |
| Електрики (тис. квт.-год.) | 562 | 290 | 882 |
| Всієї тяглової сили (кінської сили)3 | 489 | 3 410 | 6 858 |
| Великої рогатої худоби | 448 | 1165 | 1833 |
| у тому числі корів | 174 | 407 | 685 |
| Свиней | 576 | 2 012 | 1277 |
| Овець і кіз | 587 | 1356 | 1058 |
| Зерна, валовий збір (т) | 1 665 | 3 352 | 3 932 |
| М'яса й сала (т) | 57 | 157 | 194 |
| Молока (т) | 381 | 976 | 1612 |
1 За карб. 1961. За цінами 1940 — 1 624 тис. карб.
2 Приблизно.
3 Включає потужність моторів без навантаження, робочих волів та коней; підсумовано за коефіцієнтом мех. кінських сил.
Повоєнний період[ред. | ред. код]
У 1945 в УРСР було 784 радгоспів усіх систем; вони мали 1 172 000 га посівів, 198 000 працівників і 6 400 тракторів. Подальше зростання радгоспів в УРСР таке: 1958 — 816, 1960 — 902, 1965 — 1343, 1970 — 1605. На початку 1960-х pp. в КПРС виник досить сильний напрям, що обстоює поступове перетворення усіх колгоспів на радгоспи
У 1969 на середній колгосп припадало 553 двори, близько 650 працездатних робітників, 2 600 га посіву, 1 360 голів великої рогатої худоби (у тому числі 441 корів), 1 025 свиней, 668 овець та кіз. Середній радгосп, отже, був приблизно на третину більший, ніж середній колгосп Найбільші радгоспи були у Степу, середні — на Ліво- та Правобережжі, найменші на Поліссі й Західній Україні.
1970 в Українській РСР радгоспам належало 21,7% усіх сільсько-господарських земель, колгоспам — 77,1%.
Економіка радгоспів[ред. | ред. код]
Економічна доцільність радгоспів заключалась у тому, що вони були трохи продуктивніші і більш товарні, ніж колгоспи. Також, держава платила радгоспам на третину нижчі заготівельні ціни, ніж колгоспам, а потім перепродавала їхню продукцію промисловості та міським споживачам з великим монополістичним зиском, що надходив до держ. бюджету як податок з обігу.
Радгоспи давали 14,9% всієї валової продукції сільського господарства. Продуктивність землі у радгоспах була дещо вища, ніж у колгоспах, але і в колгоспах і радгоспах значно нижча, ніж у присадибних господарствах. Товарність радгоспів також дещо вища (1970 вони здали державі 38% свого валового збору зерна), ніж у колгоспів (33%).
Нижчі ціни, що їх держава платила радгоспам порівняно з колгоспами, пояснюються потребою підвищити життєвий стандарт та реальні доходи колгоспників. У радгоспах Української РСР фактична оплата 1 людино-дня у 1960 була 2,22 карб., у колгоспах — лише 1,19 карб., у 1964 відповідно 2,88 а 2,26 карб. При тому, колгоспник працює у колгоспі протягом доби більше, ніж робітник радгоспу (за даними з липня 1963 — 37% часу на добу, робітник радгоспу — 29,5%, промисловості — 28,7%). Робочий день колгоспника не нормований, а робітник радгоспу працює лише 7 год., як у промисловості. Крім того, заробітна платня робітників радгоспу постійна (від 1968 з 2,34 до 3,10 карб. на день на кінноручних і 2,63 до 6 карб. на механізованих роботах), у колгоспах гарантована лише мінімальна платня, а кінцева залежить від врожаю та держ. заготівель.
Держ. ціни на машини, пальне, будівельні матеріали, хім. добрива тощо - однакові у радгоспах і колгоспах, але колгоспи мусять ще самі оплачувати перевіз цих вантажів залізницями. Не зважаючи на те, що у радгоспах зарплата вища й машин більше, ніж у колгоспах, собівартість більшості видів продукції у радгоспах дещо нижча або така сама, як і в колгоспах (дані 1970). Але тому що держава платить радгоспи нижчі заготівельні ціни, ніж колгоспам, собівартість у радгоспах часто не покривається, і вони мають значно більші збитки, ніж колгоспи. Так, 1970 продукція м'яса в Українській РСР дала на кожному центнері колгоспам близько 15% збитків, а радгоспам — близько 28%; зерна 40% і 15% прибутку; молоко й яйця були однаково прибуткові. Раніше нерентабельність радгоспів була ще більша.
Економіку радгоспів дещо поліпшувала спеціалізація. Протягом 1958 — 1964 рр. кількість спеціалізованих зернових радгоспів зменшилася з 16% до 1%, натомість значно зросла кількість інших. Так, 1969 - 18,1% радгоспів спеціалізувалися на овочах та городині, 22,0% на молоці й м'ясі, 13,1% на плодових і виноградництві, 10,2% на птахівництві, 8,4% на буряківництві.
В РРФСР питома вага радгоспів у сільському господарстві була значно більшою, ніж в Українській РСР. 1970 їм належало 53,5% всіх сіль.-госп. земель, а колгоспам 45,6%. Радгоспи в РРФСР упривілейовані тим, що держава платить їм за їх продукцію ціни на 15-100% вищі, ніж в Українській РСР. Оплата праці в російських радгоспах теж на 8,4% вища, ніж в Українській РСР (дані 1965-67). Економічне виправдання така дискримінація українських радгоспів не має.
Джерела та література[ред. | ред. код]
- Падалка С. С. Радгоспи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 102. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Совхозы к XV годовщине Октября. М. — Л. 1932;
- Газ. Социалистическое Земледелие. М., 8. 2. 1932;
- Совхозы в 1934 г. Статистический справочник. М. 1936;
- Центральное Статистическое Управление СССР. Сельское хозяйство СССР. Статистический сборник. М. 1960 і 1971;
- Сборник решений по сельскому хозяйству. М. 1963;
- Питання політичної економії. К., випуск 20 (1966), 27 (1967), 45 (1968);
- Косауров С., Муравьев А., Олейник Г. Нормативный справочник по экономике и организации сельскохозяйственного производства. М. 1967;
- Міністерство Сіль. Господарства Укр. ССР, Укр. н.-д. Інститут економіки і організації сіль. господарства. Соц. перебудова і розвиток сіль. господарства Укр. РСР. 2 тт. К. 1968;
- Центр. Статистичне Управління УРСР. Сіль. господарство УРСР. Статистичний зб. К. 1969;
- Решения Партии и Правительства по сельскому хозяйству (1965—1971 гг.). М. 1971.
Література[ред. | ред. код]
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1955.
Посилання[ред. | ред. код]
- Державне сільськогосподарське підприємство // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
- Радгоспи // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
- Радгоспи // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1963. — Т. 6, кн. XII : Літери По — Риз. — С. 1551. — 1000 екз.