Радгосп

Радгосп (скор. від радянське господарство; рос. совхоз) — державне сільськогосподарське підприємство.
За радянською теорією найвища, «послідовно-соціальна» форма сільського господарства, сільсько-господарська фабрика, з націоналізованими засобами виробництва й найманою робочою силою, чим відрізняється від колгоспу, комуни та товариства спільної обробки землі.

Історія

У 1919-20, як частина системи воєнного комунізму, радгоспи запроваджувалися більшовиками примусово шляхом відбирання від селян розділеної ними поміщицької землі та реманенту. В Україні до літа 1919 так було створено 1256 радгоспів, що мали 1,2 млн десятин землі (більше, ніж у Росії); крім того, 1,2 млн десятин землі відібрано в українських селян для цукрової й гуральняної промисловості. Освоїти ж радгоспи спромоглися менше половини цих земель. Запровадження радгоспами (разом з комунами) викликало селянські повстання, і тому VIII конференція РКП(б) у грудні 1919 ухвалила сповільнити утворення радгоспи в Україні. У 1920 їх залишилося лише 571 з 375700 (переважно у Степу), 1923 — 423 з 221980 десятин землі (0,65%) усієї). За НЕП радгоспи були об'єднані у різні трести, існувало також близько 100 радгоспів, що належали окремим промисловим заводам для прогодування робітників. У 1925 радгоспи Укррадгосптресту здавали селянам в оренду понад 20% своїх земель за половину врожаю, бо не могли самі їх обробити. У 1927 радгоспи мали лише 1,8% всіх основних фондів сільського господарства, 0,9% худоби й 4,9% всього реманенту. Держава, субсидіюючи радгоспи, виділяла їм трактори і машини у першу чергу, намагаючись зробити їх зразковими господарствами.

Під час колективізації сільські господарства радгоспи, з допомогою своїх політичних відділів, сприяли насильницькому утворенню колгоспів. Одночасно у КПРС виник рух перетворення колгоспів на радгоспи, а також ухвалено організувати у степових районах нові, величезні зернові радгоспи-фабрики (так звана гігантоманія, 1929-32 в УРСР і Криму — 1936). Деякі з них мали понад 100000 га землі, а середньому — 53175 га. Їм виділялися найкращі імпортні машини й великі капітали, проте вони були нерентабельні й малопродуктивні, і тому 1932 їх розукрупнено. Усього трестованих радгоспів в УРСР на початку 1934 було 768. Крім того, було ще багато так званих приписних радгоспів, що належали окремим промисловим підприємствам та установам. Всі радгоспи УРСР мали 1934 — З404000 га посівів, 11828 тракторів, 309000 голів робочої худоби, 703000 голів великої рогатої худоби (у тому числі 292000 корів), 1262000 свиней та 631000 овець і кіз. Пізніше почали створюватися спеціалізовані підміські радгоспи для постачання харчів населенню міст. Радгоспи виникли також в системі НКВС, у яких працювали в'язні.

Характеристика середнього радгоспу в УРСР (всіх систем)
У сер. на 1 Р. припадало	1940 р.	1958 р.	1969 р.
Усього радгоспів	929	816	1543
Працівників	326	578	635
Основних фондів (тис. карб.)	2741	1206	2 991
Землі (га)	4 240	6 537	6 061
Посівів (га)	2485	4229	3746
Тракторів (штук)	15	27	40
Вантажних авт (штук)	4	18	26
Електрики (тис. квт.-год.)	562	290	882
Всієї тяглової сили (кінської сили)3	489	3 410	6 858
Великої рогатої худоби	448	1165	1833
у тому числі корів	174	407	685
Свиней	576	2 012	1277
Овець і кіз	587	1356	1058
Зерна, валовий збір (т)	1 665	3 352	3 932
М'яса й сала (т)	57	157	194
Молока (т)	381	976	1612

¹ За карб. 1961. За цінами 1940 — 1 624 тис. карб.

² Приблизно.

³ Включає потужність моторів без навантаження, робочих волів та коней; підсумовано за коефіцієнтом мех. кінських сил.

У 1945 в УРСР було 784 радгоспів усіх систем; вони мали 1172000 га посівів, 198000 працівників і 6400 тракторів. Подальше зростання радгоспів в УРСР таке: 1958 — 816, 1960 — 902, 1965 — 1343, 1970 — 1605. На початку 1960-их pp. в КПРС виник досить сильний напрям, що обстоює поступове перетворення усіх колгоспів на радгоспи

У 1969 на середній колгосп припадало 553 двори, близько 650 працездатних робітників, 2600 га посіву, 1360 голів великої рогатої худоби (у тому числі 441 корів), 1025 свиней, 668 овець та кіз. Середній радгосп, отже, був приблизно на третину більший, ніж середній колгосп Найбільші радгоспи є у Степу, середні — на Ліво- та Правобережжі, найменші на Поліссі й Західній Україні.

1970 в Україні радгоспам належало 21,7% усіх сільсько-господарських земель, колгоспам — 77,1%. Однак, радгоспи дали лише 14,9% всієї валової продукції сільського господарства, колгоспи — 52,0%. Отже, продуктивність землі у радгоспах була дещо вища, ніж у колгоспах, але і в колгоспах і радгоспах значно нижча, ніж у присадибних господарствах. Товарність радгоспів також дещо вища (1970 вони здали державі 38% свого валового збору зерна), ніж у колгоспів (33%).

Радгоспи були вигідні для держави тим, що вони трохи продуктивніші і більш товарні, ніж колгоспи, і тим, що держава платить радгоспам на третину нижчі заготівельні ціни, ніж колгоспам, а потім перепродає їхню продукцію промисловості та міським споживачам з великим монополістичним зиском, що надходить до держ. бюджету як податок з обігу.

Нижчі ціни, що їх держава платила радгоспам порівняно з колгоспами, пояснюються потребою підвищити життєвий стандарт та реальні доходи колгоспників. У радгоспах України фактична оплата 1 людино-дня у 1960 була 2,22 карб., у колгоспах — лише 1,19 карб., у 1964 відповідно 2,88 а 2,26 карб. При тому, колгоспник працює у колгоспі протягом доби більше, ніж робітник радгоспу (за даними з липня 1963 — 37% часу на добу, робітник радгоспу — 29,5%, промисловості — 28,7%). Робочий день колгоспника не нормований, а робітник радгоспу працює лише 7 год., як у промисловості. Крім того, заробітна платня робітників радгоспу постійна (від 1968 з 2,34 до 3,10 карб. на день на кінноручних і 2,63 до 6 карб. на механізованих роботах), у колгоспах гарантована лише мінімальна платня, а кінцева залежить від врожаю та держ. заготівель.

Держ. ціни на машини, пальне, будівельні матеріали, хім. добрива тощо - однакові у радгоспах і колгоспах, але колгоспи мусять ще самі оплачувати перевіз цих вантажів залізницями. Не зважаючи на те, що у радгоспах зарплата вища й машин більше, ніж у колгоспах, собівартість більшості видів продукції у радгоспах дещо нижча або така сама, як і в колгоспах (дані 1970). Але тому що держава платить радгоспи нижчі заготівельні ціни, ніж колгоспам, собівартість у радгоспах часто не покривається, і вони мають значно більші збитки, ніж колгоспи. Так, 1970 продукція м'яса в Україні дала на кожному центнері колгоспам близько 15% збитків, а радгоспам — близько 28%; зерна 40% і 15% прибутку; молоко й яйця були однаково прибуткові. Раніше нерентабельність радгоспів була ще більша.

Економіку радгоспів дещо поліпшує спеціалізація. Протягом 1958 — 64 рр. кількість спеціалізованих зернових радгоспів зменшилася з 16% до 1%, натомість значно зросла кількість інших. Так, 1969 - 18,1% радгоспів спеціалізувалися на овочах та городині, 22,0% на молоці й м'ясі, 13,1% на плодових і виноградництві, 10,2% на птахівництві, 8,4% на буряківництві.

В РРФСР питома вага радгоспів у сільському господарстві була значно більшою, ніж в Україні. 1970 їм належало 53,5% всіх сіль.-госп. земель, а колгоспам 45,6%. Радгоспи в РРФСР упривілейовані тим, що держава платить їм за їх продукцію ціни на 15-100% вищі, ніж в Україні. Оплата праці в російських радгоспах теж на 8,4% вища, ніж в Україні (дані 1965-67). Економічне виправдання така дискримінація українських радгоспів не має.

Джерела та література

• Падалка С. С. Радгоспи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 102. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Совхозы к XV годовщине Октября. М. — Л. 1932;
• Газ. Социалистическое Земледелие. М., 8. 2. 1932;
• Совхозы в 1934 г. Статистический справочник. М. 1936;
• Центральное Статистическое Управление СССР. Сельское хозяйство СССР. Статистический сборник. М. 1960 і 1971;
• Сборник решений по сельскому хозяйству. М. 1963;
• Питання політичної економії. К., випуск 20 (1966), 27 (1967), 45 (1968);
• Косауров С., Муравьев А., Олейник Г. Нормативный справочник по экономике и организации сельскохозяйственного производства. М. 1967;
• Міністерство Сіль. Господарства Укр. ССР, Укр. н.-д. Інститут економіки і організації сіль. господарства. Соц. перебудова і розвиток сіль. господарства Укр. РСР. 2 тт. К. 1968;
• Центр. Статистичне Управління УРСР. Сіль. господарство УРСР. Статистичний зб. К. 1969;
• Решения Партии и Правительства по сельскому хозяйству (1965—1971 гг.). М. 1971.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Див. також

• Раднаргоспи

Це незавершена стаття про Радянський Союз. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з української історії. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.