Радгосп

Радгосп (скор. від радянське господарство; рос. совхоз) — державне сільськогосподарське підприємство.
За радянською теорією найвища, «послідовно-соціальна» форма сільського господарства, сільсько-господарська фабрика, з націоналізованими засобами виробництва й найманою робочою силою, чим відрізняється від колгоспу, комуни та товариства спільної обробки землі -ТСОЗ.

Історія

У 1919-20, як частина системи "воєнного комунізму", радгоспи запроваджувалися більшовиками примусово шляхом відбирання від селян розділеної ними поміщицької землі та реманенту. В Україні до літа 1919 так було створено 1 256 радгоспів, що мали 1,2 млн десятин землі (більше, ніж у Росії); крім того, 1,2 млн десятин землі відібрано в українських селян для цукрової й гуральняної промисловості. Освоїти ж радгоспи спромоглися менше половини цих земель. Запровадження радгоспами (разом з комунами) викликало селянські повстання, і тому VIII конференція РКП(б) у грудні 1919 ухвалила сповільнити утворення радгоспи в Україні. У 1920 їх залишилося лише 571 з 375 700 (переважно у Степу), 1923 — 423 з 221 980 десятин землі (0,65% усієї).

За НЕП радгоспи були об'єднані у різні трести, існувало також близько 100 радгоспів, що належали окремим промисловим заводам для прогодування робітників. У 1925 радгоспи Укррадгосптресту здавали селянам в оренду понад 20% своїх земель за половину врожаю, бо не могли самі їх обробити. У 1927 радгоспи мали лише 1,8% всіх основних фондів сільського господарства, 0,9% худоби й 4,9% всього реманенту. Держава, субсидіюючи радгоспи, виділяла їм трактори і машини у першу чергу, намагаючись зробити їх зразковими господарствами.

Під час суцільної колективізації сільські господарства - радгоспи, з допомогою своїх політичних відділів, сприяли насильницькому утворенню колгоспів. Одночасно у КПРС виник рух перетворення колгоспів на радгоспи, а також ухвалено організувати у степових районах нові, величезні зернові радгоспи-фабрики (так звана гігантоманія, 1929-32 в УРСР і Криму — 1936). Деякі з них мали понад 100 000 га землі, а середньому — 53 175 га. Їм виділялися найкращі імпортні машини й великі капітали, проте вони були нерентабельні й малопродуктивні, і тому 1932 їх розукрупнено. Усього трестованих радгоспів в УРСР на початку 1934 було 768. Крім того, було ще багато так званих приписних радгоспів, що належали окремим промисловим підприємствам та установам. Всі радгоспи УРСР мали 1934 — З 404 000 га посівів, 11 828 тракторів, 309 000 голів робочої худоби, 703 000 голів великої рогатої худоби (у тому числі 292000 корів), 1 262 000 свиней та 631 000 овець і кіз. Пізніше почали створюватися спеціалізовані підміські радгоспи для постачання харчів населенню міст. Радгоспи виникли також в системі НКВС, у яких працювали в'язні.

Характеристика середнього радгоспу в УРСР (всіх систем)
У сер. на 1 Р. припадало	1940 р.	1958 р.	1969 р.
Усього радгоспів	929	816	1543
Працівників	326	578	635
Основних фондів (тис. карб.)	2741	1206	2 991
Землі (га)	4 240	6 537	6 061
Посівів (га)	2485	4229	3746
Тракторів (штук)	15	27	40
Вантажних авт (штук)	4	18	26
Електрики (тис. квт.-год.)	562	290	882
Всієї тяглової сили (кінської сили)3	489	3 410	6 858
Великої рогатої худоби	448	1165	1833
у тому числі корів	174	407	685
Свиней	576	2 012	1277
Овець і кіз	587	1356	1058
Зерна, валовий збір (т)	1 665	3 352	3 932
М'яса й сала (т)	57	157	194
Молока (т)	381	976	1612

¹ За карб. 1961. За цінами 1940 — 1 624 тис. карб.

² Приблизно.

³ Включає потужність моторів без навантаження, робочих волів та коней; підсумовано за коефіцієнтом мех. кінських сил.

У 1945 в УРСР було 784 радгоспів усіх систем; вони мали 1 172 000 га посівів, 198 000 працівників і 6 400 тракторів. Подальше зростання радгоспів в УРСР таке: 1958 — 816, 1960 — 902, 1965 — 1343, 1970 — 1605. На початку 1960-их pp. в КПРС виник досить сильний напрям, що обстоює поступове перетворення усіх колгоспів на радгоспи

У 1969 на середній колгосп припадало 553 двори, близько 650 працездатних робітників, 2 600 га посіву, 1 360 голів великої рогатої худоби (у тому числі 441 корів), 1 025 свиней, 668 овець та кіз. Середній радгосп, отже, був приблизно на третину більший, ніж середній колгосп Найбільші радгоспи були у Степу, середні — на Ліво- та Правобережжі, найменші на Поліссі й Західній Україні.

1970 в Україні радгоспам належало 21,7% усіх сільсько-господарських земель, колгоспам — 77,1%. Однак, радгоспи дали лише 14,9% всієї валової продукції сільського господарства, колгоспи — 52,0%. Отже, продуктивність землі у радгоспах була дещо вища, ніж у колгоспах, але і в колгоспах і радгоспах значно нижча, ніж у присадибних господарствах. Товарність радгоспів також дещо вища (1970 вони здали державі 38% свого валового збору зерна), ніж у колгоспів (33%).

Радгоспи були вигідні для держави тим, що вони трохи продуктивніші і більш товарні, ніж колгоспи, і тим, що держава платить радгоспам на третину нижчі заготівельні ціни, ніж колгоспам, а потім перепродає їхню продукцію промисловості та міським споживачам з великим монополістичним зиском, що надходить до держ. бюджету як податок з обігу.

Нижчі ціни, що їх держава платила радгоспам порівняно з колгоспами, пояснюються потребою підвищити життєвий стандарт та реальні доходи колгоспників. У радгоспах України фактична оплата 1 людино-дня у 1960 була 2,22 карб., у колгоспах — лише 1,19 карб., у 1964 відповідно 2,88 а 2,26 карб. При тому, колгоспник працює у колгоспі протягом доби більше, ніж робітник радгоспу (за даними з липня 1963 — 37% часу на добу, робітник радгоспу — 29,5%, промисловості — 28,7%). Робочий день колгоспника не нормований, а робітник радгоспу працює лише 7 год., як у промисловості. Крім того, заробітна платня робітників радгоспу постійна (від 1968 з 2,34 до 3,10 карб. на день на кінноручних і 2,63 до 6 карб. на механізованих роботах), у колгоспах гарантована лише мінімальна платня, а кінцева залежить від врожаю та держ. заготівель.

Держ. ціни на машини, пальне, будівельні матеріали, хім. добрива тощо - однакові у радгоспах і колгоспах, але колгоспи мусять ще самі оплачувати перевіз цих вантажів залізницями. Не зважаючи на те, що у радгоспах зарплата вища й машин більше, ніж у колгоспах, собівартість більшості видів продукції у радгоспах дещо нижча або така сама, як і в колгоспах (дані 1970). Але тому що держава платить радгоспи нижчі заготівельні ціни, ніж колгоспам, собівартість у радгоспах часто не покривається, і вони мають значно більші збитки, ніж колгоспи. Так, 1970 продукція м'яса в Україні дала на кожному центнері колгоспам близько 15% збитків, а радгоспам — близько 28%; зерна 40% і 15% прибутку; молоко й яйця були однаково прибуткові. Раніше нерентабельність радгоспів була ще більша.

Економіку радгоспів дещо поліпшувала спеціалізація. Протягом 1958 — 64 рр. кількість спеціалізованих зернових радгоспів зменшилася з 16% до 1%, натомість значно зросла кількість інших. Так, 1969 - 18,1% радгоспів спеціалізувалися на овочах та городині, 22,0% на молоці й м'ясі, 13,1% на плодових і виноградництві, 10,2% на птахівництві, 8,4% на буряківництві.

В РРФСР питома вага радгоспів у сільському господарстві була значно більшою, ніж в Україні. 1970 їм належало 53,5% всіх сіль.-госп. земель, а колгоспам 45,6%. Радгоспи в РРФСР упривілейовані тим, що держава платить їм за їх продукцію ціни на 15-100% вищі, ніж в Україні. Оплата праці в російських радгоспах теж на 8,4% вища, ніж в Україні (дані 1965-67). Економічне виправдання така дискримінація українських радгоспів не має.

Джерела та література

• Падалка С. С. Радгоспи // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 102. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Совхозы к XV годовщине Октября. М. — Л. 1932;
• Газ. Социалистическое Земледелие. М., 8. 2. 1932;
• Совхозы в 1934 г. Статистический справочник. М. 1936;
• Центральное Статистическое Управление СССР. Сельское хозяйство СССР. Статистический сборник. М. 1960 і 1971;
• Сборник решений по сельскому хозяйству. М. 1963;
• Питання політичної економії. К., випуск 20 (1966), 27 (1967), 45 (1968);
• Косауров С., Муравьев А., Олейник Г. Нормативный справочник по экономике и организации сельскохозяйственного производства. М. 1967;
• Міністерство Сіль. Господарства Укр. ССР, Укр. н.-д. Інститут економіки і організації сіль. господарства. Соц. перебудова і розвиток сіль. господарства Укр. РСР. 2 тт. К. 1968;
• Центр. Статистичне Управління УРСР. Сіль. господарство УРСР. Статистичний зб. К. 1969;
• Решения Партии и Правительства по сельскому хозяйству (1965—1971 гг.). М. 1971.

Література

• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.

Посилання

• Державне сільськогосподарське підприємство // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Радгоспи // Юридична енциклопедія : [в 6-ти т.] / ред. кол. Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.] — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.

Див. також

• Раднаргоспи