Радиванівка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Радиванівка
Країна Україна Україна
Область Черкаська область
Район/міськрада Кам'янський
Рада/громада Радиванівська сільська рада
Код КОАТУУ 7121884501
Облікова картка Радиванівка 
Locator Dot2.gif
Розташування села Радиванівка
Основні дані
Засноване 17 століття
Населення 524 (2001)
Поштовий індекс 20832
Телефонний код +380 4732
Географічні дані
Географічні координати 48°58′32″ пн. ш. 31°51′42″ сх. д. / 48.97556° пн. ш. 31.86167° сх. д. / 48.97556; 31.86167Координати: 48°58′32″ пн. ш. 31°51′42″ сх. д. / 48.97556° пн. ш. 31.86167° сх. д. / 48.97556; 31.86167
Середня висота
над рівнем моря
142 м
Водойми р. Гнилий Ташлик
Відстань до
обласного центру
53,5 (фізична) км[1]
Відстань до
районного центру
21 км
Найближча залізнична станція Сердюківка
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради село Радиванівка, вул. Леніна, 1
Сільський голова Кодола Іван Григорович
Карта
Радиванівка is located in Україна
Радиванівка
Радиванівка
Радиванівка is located in Черкаська область
Радиванівка
Радиванівка

Радива́нівка (до XIX століття — Крижівка) — село в Україні, в Кам'янському районі Черкаської області, центр сільської ради. Розташоване за 21 км на південний захід від районного центру — міста Кам'янки та за 10 км від залізничної станції Сердюківки. Населення 524 чоловіка (на 2001 рік).

Історія[ред.ред. код]

Згідно з переказами село засноване в XVII столітті. Свою першу назву Крижівка село одержало за прізвищем поміщика Радіона Крижа[джерело?]; пізніше Радиванівка.

1876 року в селі була збудована церква, яка була зруйнована наприкінці 80-х років XX століття. В 1884 році відкрилась церковнопарафіяльна школа, де навчалось 25 дітей, які писали на грифельних дошках. Першим учителем був дяк Семен Антонович Лебедович, а «Закону Божого» навчав сільський піп.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі Телепинської волості Чигиринського повіту Київської губернії мешкало 925 осіб, налічувалось 135 дворових господарств, існували православна церква, школа, постоялий будинок, водяний і вітряний млини, маслобійний завод[2].

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1276 осіб (610 чоловічої статі та 666 — жіночої), з яких всі — православної віри[3].

Коли звістка про революцію 1905–1907 років у Санкт-Петербурзі та інших містах царської Росії дійшла до села, селяни відмовились від роботи в панській економії, проте особливих революційних подій в селі не було.

Після встановлення радянської влади в січні 1918 року, селяни розібрали поміщицьке майно з економії, а першим головою сільської ради було призначено Гапону Петра Федоровича за рішенням Телепинського волвиконкому. Тоді ж створено селянський комітет з розділу землі між селянами. У 1919 році при місцевій раді створений комітет незаможних селян (голова Жмурко Парфентій Сидорович), який допомагав земельній комісії в розділі панської землі. У 1921 році в селі, після остаточного встановлення радянської влади, до місцевої ради ввійшли Тюпа Панас Вакулович, Сторчеус Антон, Бащенко Хома, Зачепа Лука. Пізніше Тюпа Панас Вакулович обраний головою колективного господарства, але в роки голодомору 19321933 років був звільнений за те, що відмовився брати участь у конфіскації зерна та продуктів харчування в селян. Місцева рада одержувала директивні вказівки від Телепинського волвиконкому. В 1921 році відкрилась школа в складі 1—2 класів, а в 1923 році відкриті 3—4 класи. В 1925 році почала функціонувати хата-читальня, а при ній зібрана сільськими активістами бібліотека. У 1928 році організована комісія з ліквідації неписемності.

Колгосп об'єднував спочатку 42 селянських господарства, де тяглова сила становила 10 волів, 20 коней, 15 плугів та 1 сівалку. Перед радянсько-німецькою війною колгоспне господарство «Червоний орач» мало в наявності: 62 воли, 100 коней, 115 корів, 1 двигун, 1 автомашину ЗІС-1,5, 1 молотарку, 5 колгоспних будівель.

Під час голодомору в селі померло з голоду 527 осіб. Їх ховали по декілька в одній ямі. На пам'ять жертвам голодомору у селі побудовано пам'ятник.

В роки радянсько-німецької війни 271 житель села пішов на фронт, 154 з них загинули в боях, 99 нагороджені бойовими орденами і медалями. Село було відвойоване у нацистів у 1944 році.

Станом на 1972 рік в селі проживало 889 мешканців, працював колгосп «Дніпро» за яким було закріплено 1,1 тисяч га сільськогосподарських угідь, в тому числі 1 тисяча га орної землі. Основними напрямами господарства були вирощування зернових культур і цукових буряків і тваринництво. На той час в селі працювали восьмирічна школа, клуб, бібліотека з фондом 4 тисяч книг, фельдшерсько-акушерський пункт, пологовий будинок.

Персоналії[ред.ред. код]

У селі народилися:

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. maps.vlasenko.net(рос.)
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  3. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-86)

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]