Радичі (Житомирський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Радичі
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Житомирський район
Громада Хорошівська селищна громада
Код КАТОТТГ UA18040570430047746
Код КОАТУУ 1821183801
Основні дані
Засноване наприкінці XVIII століття
Населення 206
Площа 14,827 км²
Густота населення 13,89 осіб/км²
Поштовий індекс 12115
Телефонний код +380 4145
Географічні дані
Географічні координати 50°40′55″ пн. ш. 28°29′58″ сх. д. / 50.68194° пн. ш. 28.49944° сх. д. / 50.68194; 28.49944Координати: 50°40′55″ пн. ш. 28°29′58″ сх. д. / 50.68194° пн. ш. 28.49944° сх. д. / 50.68194; 28.49944
Водойми р. Радич
Найближча залізнична станція Нова Борова
Відстань до
залізничної станції
3 км
Місцева влада
Адреса ради 12115, Житомирська обл., Хорошівський р-н, с.Радичі, вул. Лесі Українки
Карта
Радичі. Карта розташування: Україна
Радичі
Радичі
Радичі. Карта розташування: Житомирська область
Радичі
Радичі
Мапа

CMNS: Радичі у Вікісховищі

Ра́дичі[1]село в Україні, у Хорошівському районі Житомирської області. Населення становить 206 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Географічні координати: 50°40' пн. ш. 28°29' сх. д. Часовий пояс — UTC+2. Загальна площа села — 14,8 км².

Радичі розташовані в межах природно-географічного краю Полісся і за 15 км від районного центру — міста Хорошів. Найближча залізнична станція — Нова Борова, за 3 км[2]. Через село протікає річка Радич, ліва притока Ірши.

Історія[ред. | ред. код]

Населений пункт засновано наприкінці XVIII століття[2].

На мапі 1911–1912 років поселення позначене як колонія Радичі з 29 дворами[3].

У 19321933 роках Радичі постраждали від Голодомору. За свідченнями очевидців кількість померлих склала щонайменше 6 осіб, імена яких встановлено[4].

Упродовж німецько-радянської війни участь у бойових діях брали 200 місцевих жителів, з них 31 особа загинула, 145 — нагороджені орденами і медалями[2].

На початку 1970-х років у селі діяли центральна садиба колгоспу імені Щорса, початкова школа, клуб, бібліотека із книжковим фондом 7375 примірників, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку і дит'ясла[2].

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року населення села становило 206 осіб, з них 99,51% зазначили рідною українську мову, а 0,49% — російську[5].

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Тронько П.Т. (голова ред. колегії) та ін. Історія міст і сіл Української РСР. Житомирська область. — Київ : Гол. ред. УРЕ, 1973. — 727 с.
  • Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Житомирська область. — Житомир : Полісся, 2008. — 1116 с. — ISBN 978-966-655-361-7.

Посилання[ред. | ред. код]