Радко Димитрієв

Радко Димитрієв
болг. Радко Димитриев
Народження	24 вересня (6 жовтня) 1859 Градець
Смерть	1 листопада 1918(1918-11-01) (59 років) П'ятигорськ, Терська область, Російська СФРР вогнепальне поранення
Країна
Освіта	Військова школа (Софія) Військова академія (Санкт-Петербург)
Звання	Генерал-лейтенант
Командування	Начальник Генерального штабу
Війни / битви	Російсько-турецька війна (1877—1878) Сербсько-болгарська війна (1885) Перша Балканська війна 1912-1913 Друга Балканська війна 1913 Перша світова війна
Автограф
Нагороди	Орден Святого Георгія Орден Святого Георгія Орден Святого Станіслава Орден Святої Анни Кавалер ордена «За хоробрість» (Болгарія) Кавалер ордена «Святий Олександр» (Болгарія) Кавалер ордена Зірки Румунії Офіцер ордена Почесного легіону Орден Залізної Корони 3 ступеня Кавалер ордена «Стара Планина»
Радко Димитрієв у Вікісховищі

Радко Димитрієв (болг. Радко Димитриев нар. 24 вересня 1859, с. Градець — пом. 18 жовтня 1918, П'ятигорськ) — болгарський генерал, начальник Генерального штабу болгарської армії з 1 січня 1904 по 28 березня 1907.

Біографія

Народився в селі Градец, виховувався бабусею. Пізніше він навчався в гімназії в Габрово та брав участь у організації Квітневого повстання (1876).

Під час російсько-турецької війни (1877—1878) був перекладачем 2-ї гвардійської дивізії Російської армії. У 1879 закінчив Військову школу в Софії; У 1881 отримав звання лейтенанта, а в 1884 — капітана після закінчення Петербурзької академії.

Під час Сербсько-болгарської війни (1885) Димитрієв був одним з командирів Західного корпусу і брав участь у успішній битві при Піроті. Після війни він взяв участь у невдалому державному перевороті. Емігрував до Румунії та став членом клубу емігрантів. Пізніше емігрував до Росії і служив у російській армії.

Повернувся до Болгарії в 1898 і став командиром 5-ї піхотній дивізії. 18 травня 1900 отримав звання полковника і очолював Генеральний штаб болгарської армії з 1904 по 1907.

Під час Першої Балканської війни (1912-1913) він керував 3-ю армією.

Під час Другої Балканської війни 1913 він замінив генерала Михаїла Савова і став заступником головнокомандувача.

Нагороди

• Орден «Святого Олександра», I і II класів
• Орден «За військової заслуги», I класу
• Орден «Стара планина», 1 клас з мечами — присвоєний посмертно 20 грудня 2012

Джерела

• Недев, С., Командването на българската войска през войните за национално обединение, София, 1993, Военноиздателски комплекс «Св. Георги Победоносец», стр. 56
• Съединението 1885 — енциклопедичен справочник. София, Държавно издателство «д-р Петър Берон», 1985., стр. 182