Естрада

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Радянська естрада)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Естра́да — термін радянської фразеології в мистецтвознавстві в епоху Радянського Союзу, який поряд з терміном «художня самодіяльність» застосовувався на означення офіційного (носив яскраво виражений ідеологічний характер і мав монополістичний спосіб організації в умовах закритого суспільства) шоу-бізнесу з врахуванням радянського способу життя і радянської культури та політики. Термін застосовувався щодо професійної діяльності в опису подій до 1980-го року, хоча паралельно використовується на пострадянському просторі і тепер. Після розпаду Радянського Союзу зменшив значення на користь популярних в даний час різноманітних стилів: від міжнародної поп-музики, року до пізніших форм. Різновид сценічного мистецтва, як окремий жанр так і синтез жанрів: спів, танець, оригінальний виступ, клоунада, циркове мистецтво, ілюзії.

В значенні «музично-драматичне мистецтво, пов'язане з виконанням невеликих творів» в українську мову запозичено з російської, де воно вперше виникло.[1] Термін «естрада» не є міжнародним і однозначним.[2] Поняття «естрада» існувало в СРСР і існує на пострадянському просторі. Термін виник у мистецтвознавстві на межі ХІХ-ХХ ст. і об'єднав всі види мистецтв жанрів, що легко сприймаються.[2]

Не можна було писати для естради, ігноруючи її специфіку.[3] Володимир Масс, особливо підкреслюючи значення комічного на естраді, стверджував, що «естрада призначена для тисяч людей, спраглих веселощів, і з цим не можна не рахуватися. Естрадне мистецтво має задовольняти їх природну потребу в сміху, в живому і гострому жарті і разом з тим виховувати глядача. Розважаючи, повчати.»[3]

Починаючи з середини 1980-их років термін шоу-бізнес замінив поняття «естрада», коли терміни «радянська естрада», «естрадне мистецтво» не могли увібрати в себе весь спектр жанрів, культурно-розважальних заходів, індустрії розваг, звукозапису, відеопродукції, фестивалів, конкурсів, різноманітних шоу тощо (інфраструктуру і ринкові відносини).[2]

Класифікація[ред. | ред. код]

В основному естраду класифікують за географією поширення, наприклад українське радянське естрадне мистецтво, російська радянська естрада, радянська естрада тощо.

Також поширена класифікація за жанром або іншими характеристиками, наприклад андрогінна естрада, танцювальна естрада.

Формування[ред. | ред. код]

Естрада як жанр формується у контексті ідеологічної політики СРСР з позицій ключових елементів культури соцреалізму — партійності, народності, інтернаціоналізму, при цьому радянська ідеологічна машина не приховувала пропагандистський потенціал пісні.[4][5][6] Стверджувалась формула підпорядкованості і поглинання народного характеру пісень партійними завданнями:

« «У сучасній музиці народність і ідейність набули абсолютно виключне, всепроникаюче значення. Вище своє втілення ці поняття отримали в партійності творчості ... активній участі її у формуванні комуністичної суспільної свідомості».[6] »

В Радянському Союзі[ред. | ред. код]

Далеко не завжди пропагандистсько забарвлені пісні сприймались з точки зору ідеологічного тексту. Сьогодні саме мелодія, ритм багатьох радянських пісень викликають естетичне задоволення у людей з принципово іншими, порівняно з радянськими, поглядами і цінностями, і їх не захоплює сліпа рефлекторність. Як вид культурно-економічної діяльності естрада є складеним поняттям шоу-бізнесу. Проте в деяких випадках такі асоціації недопустимі. Артистів, що виступають в естрадному жанрі, називають артистами естради, естрадними артистами. В СРСР «самодіяльний артист» — артист не професійного рівня, коли «артист естради» — професія та/ або звання в офіційної радянської естради Тепер, здебільшого естрадні артисти асоціюються із зірками шоу-бізнесу.

В ряду естрадних виконавців і зірок естради прийнята алегорична класифікація що додає титул до імені естрадного виконавця. Наприклад «примадонна української естради», «король гламуру», «патріарх естради».

Українське радянське естрадне мистецтво[ред. | ред. код]

УРСР (1950—1960)[ред. | ред. код]

З'являється організація «Укрконцерт», естрадні пісні вводяться до програм обласних філармоній, виникають нові колективи, приходять співаки, що співають в основному тільки естраду

Корифеями першого покоління української естрадної пісні були Платон Майборода, Олександр Білаш та Ігор Шамо. Варто також відмітити творчість таких митців, як Борис Буєвський, Анатолій Пашкевич, Степан Сабадаш, Костянтин Мясков, Анатолій Кос-Анатольський, Володимир Верменич, Андрій Штогаренко, Аркадій та Віталій Філіпенки, Юдіф Рожавська, Климентій Домінчен.

Пісні виконувалися в основному під оркестр (естрадний, естрадно-симфонічний, народних інструментів, іноді камерний), також їх часто виконували хорові колективи.

Пісні створювалися в основному на вірші провідних на той час поетів — Андрія Малишка, Дмитра Луценка, Михайла Ткача, Дмитра Павличка, Бориса Олійника, Миколи Сингаївського, Лади Реви, Олександра Богачука, Ігоря Бараха, Любові Забашти, Василя Юхимовича та ін. Основними мотивами цих пісень, не рахуючи творів соціалістичного реалізму, були любов до рідної землі, маленької батьківщини, матері, а також ніжна і висока любовна лірика.

Більшість з композиторів та поетів цього періоду народилися і виросли в селі, потім поїхали в місто на роботу/навчання, де й залишилися до кінця життя. Але сум за рідним селом, батьківською хатою, любою мамою був таким сильним, що це досить часто виливалося у творчість.

Саме народна пісня була основним поштовхом до написання власних пісень. Композитори естрадного напрямку практично не піддалися іноземному (західному) впливу.

Незважаючи на спільні риси, творці музики зазначеного періоду мали свої власні відмінності. Приміром, трохи осібно стоїть А. Кос-Анатольський, що народився у Львові та кохався у карпатських мотивах.

Анатолій Пашкевич був глибоко народним композитором, його пісні не лише за змістом, а й за мелодикою схожі на народні, недарма він все життя працював з хоровими фольклорними колективами. Пашкевич тримався свого стилю до кінця життя і був по суті «останнім з могікан» того напрямку в українській пісні, що народився у 50-ті роки.

По-своєму вражає творчість Бориса Буєвського, деякі пісні якого нагадують маленькі симфонії. Але неперевершено втілював у своїх піснях національні мотиви і навіть замальовки з сільського життя («На долині туман»). Ще один глибоко національний та народний композитор — Володимир Верменич — він жив у селі, написав твори: «На калині мене мати колихала», «Польова царівна», «Іду я росами»).

«Батьком» української естради справедливо називають Платона Майбороду. Він написав багато чудових творів. Але після смерті у 1970 році свого головного співавтора Андрія Малишка Платон Іларіонович написав дуже мало.

Своєрідним королем української пісні був Олександр Білаш. Його творіння лунали у всіх містах і селах України і навіть за кордоном. Важко знайти виконавця чи колектив 60-х, які не виконували його неперевершених пісень. Вони залишалися популярними і в 70-ті — 80-ті роки.

Найвідомішими виконавцями пісень даного напрямку були Дмитро Гнатюк, Микола Кондратюк, Валентина Купріна, Констянтин Огнєвий, Анатолій Мокренко, Олександр Таранець, Лариса Остапенко, Діана Петриненко, Юрій Богатиков, Юрій Гуляєв, пізніше — Раїса Кириченко. Цікаво, що більшість з цих співаків працювали також в оперному жанрі.

Українську пісню поширювали також різноманітні колективи, серед яких вирізнялися народні хори — Григорія Верьовки, Черкаський, Закарпатський; поліський хор «Льонок»; ансамблі пісні і танцю — Гуцульський, Буковинський, «Верховина». Також велику популярність мав жіночий ансамбль С. Сабадаша «Марічка».

Найвідомішими піснями першого періоду української естради були: «Пісня про рушник», «Два кольори», «Черемшина», «Чорнобривці», «Летять, ніби чайки», «Києве мій», «На долині туман», «Марічка», «Степом, степом».

Кінець 1960-тих — 1980-ті[ред. | ред. код]

Вже у 1980-ті в цьому ж стилі була написана знаменита «Мамина вишня». Пісенну спадщину даного періоду варто поділити на дві частини. Перша з них — це оркестрова естрада нового типу. Сюди відносимо творчість (або більшу її частину) таких маестро, як Володимир Івасюк, Ігор Поклад, Іван Карабиць, Богдан Янівський, Вадим Ільїн, Олександр Зуєв, Ростислав Бабич, Борис Монастирський, Олександр Осадчий.

Мирослав Скорик у той час творив таку музику, яку тоді майже не писав ніхто. Свою естрадну діяльність він розпочав ще 1963 року, створивши вокально-інструментальний оркестр «Веселі скрипки».

Другий напрямок даного періоду — це музика нового покоління — електронна, яку виконували передусім ВІА (вокально-інструментальні ансамблі), іноді використовується такий термін, як біг-біт, але він не охоплює всі жанри, які панували серед цієї музики. На той час це була легка музика (відносно традиційної, оркестрової естради), мовою сьогодення — поп. У цьому стилі писали Левко Дутковський, Валерій Громцев, Микола Мозговий, Павло Дворський, Тарас Петриненко, Ігор Білозір, Анатолій Пащенко, Руслан Іщук, Володимир Яцола, далі з'явилися нові автори Олександр Злотник, Остап Гавриш та Генадій Татарченко. проте вже у 80-ті ВІА починають потроху відмирати, з'являється багато нових груп, які грали сучаснішу, але в багатьох випадках ще простішу і менш якісну музику. Івасюк, до речі, не дуже любив такі аранжування своїх пісень, він завжди тяжів до оркестру.

В 1970-1980-х змінюється не лише музика, а й тексти — нові митці (за деякими виключеннями) відходять від сільської тематики, від «сльозливості» та «сентиментальності». Це й не дивно, бо більшість композиторів народилися і виросли у місті. Ритми стають жвавішими, енергійними, під вокально-інструментальні ансамблі охоче танцює молодь, з кінця 70-тих відчувається вплив диско. Отримують свіже звучання і оркестри. Величезну роль в історії української естради 70-х — 80-х відіграв Естрадно-симфонічний оркестр Укртелерадіо п/к Ростислава Бабича, з яким записувалися майже всі відомі співаки. Серед найпопулярніших виконавців цього періоду були Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Ніна Матвієнко, Іван Попович, Віктор Шпортько, Ліна Прохорова, Тетяна Русова, Людмила Артеменко, Лідія Михайленко, Лідія Відаш, «Тріо Маренич»; у 80-ті роки на естраду приходять Алла Кудлай, Віталій Білоножко, Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Микола Гнатюк, Володимир Удовиченко

Величезною популярністю у 1970-1980-ті користувалися вокально-інструментальні ансамблі «Смерічка», «Кобза», «Ватра», «Водограй», «Світязь», «Арніка», «Чарівні гітари», «Краяни», «Опришки». Найвідомішими поетами-піснярами у цей час були Юрій Рибчинський, Володимир Кудрявцев, Вадим Крищенко, Андрій Демиденко, Ростислав Братунь, Анатолій Драгомирецький, Богдан Стельмах, Олександр Вратарьов, Ігор Лазаревський, Віктор Герасимов

Кожен з композиторів мав свої, притаманні лише йому особливості. Яскравою зіркою на українській естраді спалахнув талант Володимира Івасюка. Пісня «Червона рута» за своєю популярністю побила всі рекорди шлягерів 60-х.

Яскравою і самобутньою є пісенна творчість Івана Карабиця. Кожна пісня — наче шедевр! Грек за національністю, родом з Приазов'я, Іван Федорович писав такі глибокі за українським національним змістом пісні («Батьківський поріг», «Моя любов, моя земля», «Мадонна-Україна», «Де вітер землю голубить»), що йому можуть позаздрити багато композиторів-українців.

Серед найвідоміших пісень періоду 70-х — 80-х слід згадати такі, як «Червона рута», «Водограй», «Дикі гуси», «Чарівна скрипка», «А ми удвох», «Три дороги», «Канни», «Моя любов, моя земля», «Незрівнянний світ краси», «Гай, зелений гай», «Мій рідний край», «Стожари», «Смерекова хата».

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Етимологічний словник української мови: В. 7 т. Том другий (Д-Копці) / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.), В. Т. Коломієць, О. Б. Ткаченко та ін. — К.: Наук. думка, 1985. (стор.: 171—172)
  2. а б в Естрадний спів і шоу-бізнес: навч.-метод. посіб. / В. М. Откидач. — Вінниця: Нова книга, 2013. — 368 с. — ISBN 978-966-382-423-9 (стор.:11-12)
  3. а б Русская советская эстрада: очерки истории — Том 2 / Елизавета Уварова, ‎Всесоюзный научно-исследовательский институт искусствознания — 1976 (Сторінка 80)
  4. Сохор А. Н. Партийность, народность, интернационализм советской музыки. — М. : Изд-во «Наука», 1973. — 64 с.
  5. Попов И. Н. Некоторые черты социалистического реализма в советской музыке. — М. : Изд-во «Музыка», 1971. — 198 с.
  6. а б Ляшенко И. Ф. Интернационализм советской музыкальной культуры: традиции и современность. — К. : «Музична Україна», 1986. — 144 с.

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]