Радянський патріотизм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Радянський патріотизм (також радянський соціалістичний патріотизм) — термін радянської фразеології — важлива риса радянського способу життя,[1] найбільша радянська цінність,[2] одна з рушійних сил розвитку соціалістичного суспільства і один з проявів колективізму,[3] класове почуття,[4] ознака готовності боротися за «соціалістичну вітчизну»[5] в політичній концепції «радянського народу» — інтернаціональної єдності робітничого класу при «братстві народів» (українських, киргизських, і решти робітників) чи це з населення та народів попередньої Російської імперії, чи «Соціалістичної родини народів» за роки соціалістичного будівництва в межах «Соціалістичної родини народів» («нова інтернаціональна спільність людей, що виникла в СРСР за роки соціалістичного будівництва»[6])[7].

Сутність[ред. | ред. код]

Міфологема братерства російського та українського народів була однією з основоположних міфологем радянської пропаганди, яка прийшла на зміну концепції “триєдинства руского народа” — офіційної доктрини часів Російської імперії.[8][9]

У цій «соціалістичній родині народів» російський народ став «старшим братом»[10]. Це специфічний соціалістичний патріотизм, в який спочатку щільно впліталися ідеї світової революції та пролетарського інтернаціоналізму, а з початком 30-их років розпочалися спроби поєднати радянський патріотизм з поняттям Батьківщини.[11] Соціалістичний інтернаціоналізм і радянський патріотизм невідривні один від одного.[12] Згідно Радянської енциклопедії історії України «радянський патріотизм» — це любов трудящих СРСР до своєї соціалістичної Вітчизни, безмежна відданість радянському суспільному і державному ладові, справі комунізму, вища форма патріотизму, який набув якісно нових рис, породжених глибокими економічними і соціальними змінами, що відбулися в країні внаслідок Великої Жовтневої соціалістичної революції 1917.[4]

Мета[ред. | ред. код]

Радянський патріотизм і соціалістичний інтернаціоналізм все робили для наближення «Великої Перемоги», а їх формування та розвиток є результатом глибоких політичних і соціально-економічних змін, здійснених у СРСР.[1] Радянський патріотизм — джерело трудового героїзму радянських людей,[13] а надихання на працю цілих колективів — ознака героїзму.[14]

Інтернаціональна єдність робітничого класу, братство робітників протиставлялося «буржуазному шовінізму» та «буржуазному космополітизму».[15]

Зміст[ред. | ред. код]

Образ «радянського способу життя», «радянської людини», формувався вмістом таких атрибутів: велике, світле, спрямоване у майбутнє, надійне, колективне, інтернаціональне, відкрите, романтичне, святкове. «Нерадянське»: буржуазне, старе, капіталістичне, загниваюче, декадентське, релігійне, божевільне, із збоченнями, злочинне, непорядне, націоналістичне, українське, міщанське, хуторянське, заощадливе. Епітети та визначення, які виникали на основі цього ідеологічного ряду, щедро роздавались у пресі, судових вироках та на партійних активах українським буржуазним націоналістам та їхнім прибічникам (наприклад, фейлетон у журналі «Перець» «Про містера Стецька та великомученицьке жабеня», підписаний якимось Василем Осадчим).[16]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Радянська школа: Орган Міністерства освіти — К.: «Радянська школа», № 7/84, 1984
  2. ↑ Комуніст України: теоретичний і політичний журнал, Випуски 1 – 6 — Радянська Україна, 1988 (стор.: 14)
  3. ↑ Олексій Степанович Короїд. Паростки нового, комуністичного — Академія наук Української РСР. Відділ суспільних наук — Вид-во Академії наук Української РСР, 1960—247 стор.
  4. ↑ а б РАДЯНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. — Том 3: ЛЕТИЧІВ — РОЗКОПКИ / Ред. кол.: А. Д. Скаба (відп. ред.), Б. М. Бабій, С. М. Бібіков, О. А. Бородін, І. О. Гуржій, П. П. Гудзенко, К. Г. Гуслистий, В. Л. Зуц (відп. секр.), М. К. Івасюта, І. І. Компанієць (заст. відп. ред.), С. М. Королівський, Ю. Ю. Кондуфор, П. А. Лавров, Ф. Є. Лось, І. Д. Назаренко, М. І. Супруненко, В. І. Стрельський, В. Я. Тарасенко, П. Т. Тронько, А. Т. Чеканюк. АН УРСР. — К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1971. — 596 с. (стор.: 521)
  5. ↑ Бурмистрова Т.Ю, Дмитриев О. А. Кто клевещет на советский народ. — Л.: Лениздат, 1985. — 111 с. — (Мифы и реальность: На фронтах идеологической борьбы). стор.:4
  6. ↑ Словник української мови: Том п'ятий Н-О / Редкол. І. К. Білодід та ін., редактори тому: В. О. Винник, Л. А. Юрчук — К.:"Наукова думка", 1974 (с.:174)
  7. ↑ Шабліовський Євген Степанович Шляхом єднання: українська література в її історичному розвитку — Дніпро, 1965—366 стор.
  8. ↑ Михайло Міщенко. Україна та Росія – кінець братерства [Архівовано 28 липня 2018 у Wayback Machine.]. Український центр економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова 23 квітня 2018
  9. ↑ Україна та Росія – кінець братерства 23.04.2018 uain.press
  10. ↑ Ізабелла Хруслінська, Петро Тима. Діалоги порозуміння. Українсько-єврейські взаємини. Київ: «Дух і Літера», 2011 (стор.: 76)
  11. ↑ Володимир Литвин, В.А Смолій. Україна і Росія в історичній ретроспективі: Радянський проект для України — Інститут історії України (Національна академія наук України). — «Наукова думка», 2004
  12. ↑ Народна творчість та етнографія, Випуски 149 – 154 — Наукова думка, 1978
  13. ↑ Николай Иванович Матюшкин. Что такое советский патриотизм — Гос. изд-во полит. лит-ры, 1955 (стор.: 50)
  14. ↑ Гриценко Олександр Пам'ять місцевого виробництва. Трансформація символічного простору та історичної пам'яті в малих містах України / Олександр Гриценко. — К.: К. І. С., 2014. — 352 с. ISBN 978-617-684-078-7 (стор.: 250)
  15. ↑ РАДЯНСЬКА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ. — Том 2: ДЕРЖАВІН — ЛЕСТРИГОНИ / Ред. кол.: А. Д. Скаба (відп. ред.), Б. М. Бабій, С. М. Бібіков, О. А. Бородін, І. О. Гуржій, П. П. Гудзенко, К. Г. Гуслистий, В. Л. Зуц (відп. секр.), М. К. Івасюта, І. І. Компанієць (заст. відп. ред.), С. М. Королівський, Ю. Ю. Кондуфор, П. А. Лавров, Ф. Є. Лось, І. Д. Назаренко, М. І. Супруненко, В. І. Стрельський, В. Я. Тарасенко, П. Т. Тронько, А. Т. Чеканюк. АН УРСР. — К.: Головна редакція української радянської енциклопедії, 1970. — 606 с. (стор.: 259—260)
  16. ↑ РОЗІЛ ІІІ УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА В УМОВАХ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ. Олексій Зарецький «УКРАЇНСЬКЕ ШІСТДЕСЯТНИЦТВО У ТРАНФОРМАЦІЯХ РАДЯНСЬКОЇ ВІДЛИГИ» / Українська культура ХХ-ХХІ ст.: соціоантропологічний аспект: зб. наук. праць [Архівовано 2018-09-08 у Wayback Machine.] / [наук. ред. М. Гримич] – Київ : Дуліби, 2015. – 236 с. ISBN 978-617-7310-00-5 (стор.: 77)

Див. також[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Радянський_патріотизм&oldid=40967284