Радянсько-фінська війна (1939—1940)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Радянсько-фінська війна 1939–1940 рр.
Друга світова війна
Winter war.jpg
Фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни.
Дата: 30 листопада 1939 — 13 березня 1940
Місце: Східна Фінляндія, Карелія, Мурманська область
Результат: Московський мирний договір (1940)
Сторони
Flag of the Soviet Union.svg СРСР Фінляндія Фінляндія
Flag of Sweden.svg Шведський Добровольчий Корпус
Командувачі
Flag of the Soviet Union.svg Климент Ворошилов
Flag of the Soviet Union.svg Семен Тимошенко
Flag of Finland.svg Карл Густав Маннергейм
Flag of Finland.svg Кюесті Калліо
Flag of Finland.svg Рісто Рюті
Військові сили
1 000 000 солдатів
3 000 танків
3 800 літаків[1][2]
250 000 солдатів
30 танків
130 літаків[3][4]
Втрати
126 875 загиблих чи зниклих безвісти
264,908 поранених
3 100 полонених[5]
26 662 загиблих
39 886 поранених
1 000 полонених[6][7]

Радя́нсько-фі́нська, або Зимо́ва війна́ (фін. Talvisota, рос. Советско-финская война) — збройний конфлікт між СРСР і Фінляндією загарбницька війна СРСР проти Фінляндії, що є невід'ємною складовою частиною Другої Світової Війни, метою якої була окупація та подальша анексії Фіняндії, у рамках зовнішньополітичної доктрини Сталіна та у низці окупацій та анексій країн Балтії за таємним радянсько-німецьким Пактом Молотова — Ріббентропа під час Другої світової війни.

Головна мета цієї війни, це встановлення повного контролю над Балтійським морем, встановлення прямого кордону з нейтральною Швецією та Норвегією, задля подальшого одночасного вторгнення у Норвегію та Румунію і перекриття Германії постачання нафти з Румунії, нафти та залізної руди з Норвегії. Як і окупація Польщі, Бесарабії та Прибалтійських республік, наступ СРСР на Фінляндію не можна розглядати як окрему війну.

У радянській пропаганді, офіціозній радянській «історіографії» називалася «збройним конфліктом на кордоні з Фінляндією» або «оборонною війною СРСР проти агресії буржуазної Фінляндії». В більш пізній радянській та частині сучасної російської історіографії ця війна розглядається як окремий двосторонній локальний конфлікт, що не є частиною Другої світової війни; так само як наприклад і бої на річці Халхин-Гол у Монголії. Але такі точки зору є хибними та дуже змістовно та обґрунтовано відкинуті в роботах дослідника історії Володимира Богдановича Різуна.

Війна завершилася підписанням Московського мирного договору, що зафіксував відторгнення від Фінляндії значної частини її території.

Передумови[ред.ред. код]

Колишня шведська провінція Фінляндія була захоплена у Швеції і включена до складу Російській імперії внаслідок загарбницької Російсько-шведської війни (1808—1809). Щоб запобігти прошведським настроям у фінському суспільстві, Росія охоче надала Фінляндії статус автономії та навіть певною мірою сприяла національному зростанню фінського народу, доки це віддаляло фінів від Швеції.

Коли ж 1917 року у Петрограді стався Жовтневий переворот та влада потрапила до рук більшовиків, Фінляндія проголосила державну незалежність та організувавши (не без допомоги з боку Німеччини) власні збройні сили, спромоглася звільнити свою територію від військових частин Червоної гвардії, що знаходились на її території, як на землях Російської імперії. Згодом у Фінляндії було прийнято Конституцію, обрано Президента. У 30-х роках Фінляндія разом зі Швецією, Норвегією та Данією проголосили курс на нейтралітет та позаблоковість.

Тим часом, у Радянському Союзі багато впливових політиків не бажали сприймати Фінляндію як суверенну державу. Йосип Сталін неодноразово наголошував, що незалежність Фінляндії «було надано» та що Радянський Союз «терпить» незалежну фінську державу «поки що». 1934 року між Фінляндією та СРСР було укладено угоду про мирне співіснування терміном на десять років і значна частина фінів розглядали її як вагому гарантію миру. Втім, Сталін дивився на речі інакше.

Після укладення пакту Молотова-Ріббентропа, за яким Фінляндія була віднесена до радянської «сфери впливу», стосунки між СРСР та Фінляндією загострились. Ще більш напруженими вони стали коли СРСР разом із Німеччиною 1939 року знищили Польську державу та на вимогу СРСР були підписані угоди «про взаємодопомогу» з країнами Прибалтики і СРСР розмістив свої військові контингенти на їх території.

У вересні-жовтні 1939 радянські війська почали зосереджуватися на радянсько-фінському кордоні. Генеральний штаб Червоної армії розпочав планування війни з Фінляндією. За цими планами Червона армія одним потужним ударом мала розгромити фінські війська та зайняти всю територію країни за кілька днів. За словами головного маршала артилерії Воронова, на нараді у наркома оборони СРСР йому було доручено вести розрахунки потрібних обсягів набоїв та обладнання виходячи з того, що війна буде продовжуватись дванадцять діб.

Радянський план ведення війни

Переговори[ред.ред. код]

Таємні переговори[ред.ред. код]

Вперше переговори, що мали безпосереднє відношення до майбутніх подій, розпочалися 14 квітня 1938 року, коли другий секретар радянського посольства у Фінляндії Борис Ярцев приватним порядком звернувся до кількох офіційних осіб із фінського уряду з проханням про таємні переговори. Ярцев (справжнє прізвище — Рибкін Борух Аронович[8]), що офіційно займав невисоку посаду у посольстві, насправді був агентом НКВС, Сталіним йому було надано всі необхідні повноваження для переговорів із керівниками Фінляндії.

Переговори точилися навколо потенційної можливості нападу гітлерівської Німеччини на Фінляндію. Радянський представник давав фінам зрозуміти, що у цьому випадку Радянський Союз також оголосить Фінляндії війну та введе свої війська на її територію — аби забезпечити свій північний кордон біля Ленінграду. Щоб запобігти такому перебігу подій, радянська сторона, турбуючись про безпеку своїх кордонів, пропонувала терміново укласти між країнами угоду про військову взаємодопомогу. Фінляндію перспектива такої угоди не тішила, бо по-перше, Фінляндія сподівалася зберегти нейтралітет — а угода явно ставила під сумнів позаблоковий статус Фінляндії; а по-друге, маючи угоду, у разі війни Радянський Союз вже на законних підставах вводив до Фінляндії свої війська — тож отримував ще більшу нагоду її окупувати.

Після двох місяців таємних переговорів, уряд Фінляндії визнав їх безперспективними та почав грати у відкриту: уряд Радянського Союзу отримав від уряду Фінляндії офіційну ноту, в якій було зазначено, що Фінляндія є нейтральною позаблоковою державою та не надасть дозволу на розташування на своїй території іноземних військ, до якої держави ті би не належали.

У відповідь СРСР вже офіційно оголосив свої пропозиції. Окрім вже згадуваної військової угоди, Радянський союз хотів брати участь у озброєнні Аландських островів (що їх раніше було демілітаризовано за Тартуською угодою). Також було запропоновано, щоб Фінляндія дозволила створити радянські військові та морські бази на фінському острові Суурсаарі.

Якраз тоді у керівництві зовнішніми справами відбулися значні зміни, головою комісаріату замість Литвинова став Молотов, який і запросив фінську сторону провести у Москві переговори «щодо конкретних питань» у радянсько-фінських відносинах.

Перший раунд переговорів[ред.ред. код]

Фінську делегацію очолював авторитетний фінський політик Юго Паасиківі, з радянської сторони переговори вів безпосередньо Сталін. Переговори почалися у Москві, 12 жовтня 1939 року.

Радянські вимоги було уточнено та деталізовано, загалом вони виглядали таким чином: у випадку війни між СРСР з одного боку та Німеччиною або Британією з іншого, одне з найважливіших міст Радянського Союзу, Ленінград, опиниться у дуже вразливому становищі, зокрема для нападу через Фінську затоку Балтійського моря. Щоби відвернути загрозу, мають бути зроблені такі кроки: демілітаризовані за попередніми угодами Аландські острови мають бути укріплені та озброєні фінською стороною під наглядом та за участі радянських військових. Фінляндія має надати Радянському Союзу у тридцятирічну оренду півострів Ханко, для розташування на ньому радянських військових баз. Фінляндія має передати Радянському Союзу кілька островів у Фінській затоці для розміщення на них радянських військових сил. Також від Фінляндії очікується передача Радянському Союзу приблизно двох з половиною тисяч квадратних кілометрів фінської території на Карельському перешийку, аби відсунути сухопутний кордон від Ленінграду. Радянський Союз, у свою чергу, передає Фінляндії більше п'яти тисяч квадратних кілометрів власної території — далі на північ, у Карелії.

Відповідь Фінляндії на ці пропозиції була в цілому негативною. Фінляндію не обходять проблеми Радянського Союзу, але турбують власні. Участь радянських військових у озброєнні Аландських островів ставить під сумнів нейтралітет Фінляндії, так само як і передача в оренду півострова Ханко. До того ж радянські війська на Ханко та Суурсаарі створюватимуть небезпеку вже для Гельсінкі. Територія на Карельському перешийку, що її хоче собі Радянський Союз, є однією з найбільш промислово розвинених областей Фінляндії до того ж там міститься друге за розміром та значенням місто країни, Віїпурі. Та ж місцевість, яку СРСР пропонує на заміну, хоча й значно більша за розміром, але порожня та нерозвинена. До того ж, на Карельському перешийку розташовані основні оборонні споруди Фінляндії, залишившись без них вона стане беззахисною у військовому плані. Втім, Фінляндія загалом згодилася на обмін кількох островів Фінської затоки на аналогічну за розмірами територію у Карелії. Оренда фінських територій для військових цілей Радянського Союзу теоретично також можлива, але оскільки вона зачіпає позаблоковий статус держави, то така концесія мала би бути схвалена конституційною більшістю фінського парламенту, тобто п'ятьма шостими голосів.

Радянський Союз у свою чергу не пристав на пропозиції Фінляндії, тож після трьох зустрічей фінська делегація відбула додому для консультацій із урядом.

Другий раунд переговорів[ред.ред. код]

Вдруге радянська та фінська делегації зустрілися 23 жовтня. Ніяких зрушень не відбулось, сторони продовжували стояти на своїх попередніх позиціях. Фіни також висловили протест щодо регулярних, останнім часом, польотів радянських розвідувальних літаків над фінською територією — але будь-якого обговорення цього питання також не відбулося.

Третій раунд переговорів[ред.ред. код]

3 листопада відбулася остання спроба розв'язати питання шляхом переговорів. Радянська сторона зменшила свої пропозиції щодо можливої радянської залоги на Ганко, але фінські представники вкотре оголосили, що розміщення будь-яких іноземних сил на Ганко неможливе. Переговори так і закінчились нічим. Фінська делегація повернулась до Гельсінкі 13 листопада.

Casus belli[ред.ред. код]

Микита Хрущов у своїх спогадах пише, що на нараді в Кремлі Сталін сказав: «давайте почнемо сьогодні» — і того самого дня привід для війни знайшовся, так званий «Майнільський інцидент»: 26 листопада 1939 року Радянський уряд звернувся до уряду Фінляндії з офіційною нотою, у якій повідомлялось, що внаслідок артилерійського обстрілу, вчиненого з території Фінляндії, загинуло четверо та було поранено дев'ятеро радянських військовослужбовців.

Фінські прикордонники справді зафіксували того дня з кількох точок спостереження численні гарматні постріли, і як належить у такому випадку, факт пострілів та напрямок, звідки вони лунали, було занотовано. Зіставлення нотаток показувало, що постріли було зроблено з радянської території. Уряд Фінляндії запропонував створити міжурядову слідчу комісію, яка б мала розслідувати інцидент. Радянська сторона відмовилася, а невдовзі оголосила, що більше не вважає себе зв'язаною умовами радянсько-фінської угоди про взаємний ненапад.

29 листопада 1939 року СРСР розірвав із Фінляндією дипломатичні стосунки, а 30-го о 8:00 за московським часом радянські війська одержали наказ перейти радянсько-фінський кордон та розпочати бойові дії. Офіційно війну так і не було оголошено.

Політичні дії[ред.ред. код]

Створення маріонеткового «уряду»[ред.ред. код]

Підписання терійокського пакту (О. Куусінен — стоїть крайній праворуч)

Ідея створення «Народного уряду» Фінляндії виникла в Кремлі ще тоді, коли йшли переговори в Москві, восени 1939 року. 1 грудня 1939 року московське радіо офіційно оголосило про створення на території СРСР в містечку Терійокі (нині м. Зеленогорськ Ленінградської області) Фінляндської Демократичної Республіки. Уряд маріонеткової «держави» був зібраний на базі керівництва створеної ще у 1918 році у Москві та весь час перебуваючої на теренах СРСР Комуністичної партії Фінляндії. На чолі уряду, партії і «держави» Сталін поставив старого перевіреного більшовика, відомого «червоного фіна», члена Виконкому Комінтерну Отто Віллє Куусінена[ru]. СРСР негайно визнав «уряд» Куусінена і уклав з ним «договір про дружбу».

Створення «фінської народної» армії[ред.ред. код]

Ще на стадії переговорів в Москві восени 1939 року радянським керівництвом було поставлене завдання терміново розгорнути власну «фінську» дивізію. Оскільки напередодні війни в СРСР прокотилися кілька хвиль репресій та етнічних «чисток» у відношенні до фінського населення СРСР, інгерманландців, карелів та фінських комуністів, етнічних «кадрів» для створення подібної армії в СРСР не вистачало. Тому ця «армія» мала складатися не з фінів, а з людей фінно-угорського походження, бажано щоб зовні схожих на фінів (білявих, північних блондинів). Зрештою, була розгорнута «Народна Армія Фінляндії», яка складалася не стільки з фінів, карелів та вепсів, скільки з білявих слов'ян, більшість з яких були білорусами. Так офіцери в штабі цієї армії жартували:

— Ми не знаємо, чи є фінські міни, але те, що є мінські фіни, це точно![9].

Відтак таке «фінське народне» формування було створено, але боєздатність її «вояків» була вкрай низькою. В цьому війську, наприклад, з'явилися бійці з такими «фінськими» прізвищами, як Тажибаєв, Полянський, Устименко… Штаб корпусу очолив комбриг Романов, який відтоді став Райкасом, а політвідділ — Терешкін, який із жовтня 1939 до квітня 1940 року звався Тервоненом. Лише командувачем «ФНА» був справжній фін Аксель Анттіла — кадровий офіцер Червоної армії, якого 1937 року було репресовано, а 1939 року — терміново повернуто з ГУЛАГу. Жоден із майже тисячі фінських військовослужбовців, які потрапили до радянського полону під час Зимової війни, не погодилися, попри страшний тиск із боку радянських чекістів, вступити до лав цієї «армії».

За весь період війни участі в бойових діях ФНА практично не брала і знаходилася в тилу Червоної Армії. Після початку радянського етапу Другої світової війни з Німеччиною влітку 1941 року підрозділи цієї «армії» були передані радянським військам на фронтах, а після закінчення Другої світової війни всіляка інформація про її існування була в СРСР засекречена.

Тактико-військові дії[ред.ред. код]

  • загальний опис — фінська Карелія
  • загальний опис — напрямок Віїпурі (Виборг)

Озброєння та сили сторін[ред.ред. код]

Червоноармійці, убиті у Фінляндії
Підбитий радянський танк Т-26. Січень 1940

Співвідношення сил станом на 30 листопада 1939 року[10]:

Дивізії
Особовий
склад
Гармати і
міномети
Танки Літаки
Фінська армія 14 265 000 534 26 270
Червона армія 24 425 640 2 876 2 289 2446
Співвідношення 1:1,7 1:1,6 1:5,4 1:88 1:9,1

До складу фінської дивізії входили: штаб, три піхотні полки, одна легка бригада, один полк польової артилерії, дві інженерні роти, одна рота зв'язку, одна саперна рота, одна інтендантська рота. До складу радянської дивізії входили: три піхотні полки, один полк польової артилерії, один полк гаубичної артилерії, одна батарея протитанкових гармат, один батальйон розвідки, один батальйон зв'язку, один інженерний батальйон.

Фінська дивізія поступалася радянській як за чисельністю (14 200 проти 17 500), так і за вогневою потужністю, що видно з наступної порівняльної таблиці:

Озброєння Фінська
дивізія
Радянська
дивізія
Гвинтівок 11 000 14 000
Пістолет-кулеметів 250
Автоматичних і напівавтоматичних гвинтівок 250 419
Кулеметів 7,62 мм 116 200
Кулеметів 12,7 мм 6
Зенітних кулеметів (чотирьохствольних) 32
РГД 261
Мінометів 81−82 мм 18 18
Мінометів 120 мм 12
Польова артилерія (калібр 37−45 мм) 18 48
Польова артилерія(калібр 75−90 мм) 24 38
Польова артилерія (калібр 105−152 мм) 12 40
Танки 40-50
Бронемашини 15
Тип Радянський Союз Фінляндія
Танки Т-26, Т-28, КВ, БТ (БТ-2 та, переважно, БТ-5), Т-37А, Т-38 й варіанти експериментальних та прототипів бойових машин (таких як СМК) Віккерс-шеститонний, Рено FT-17 (використовувались лише як вриті в бункери)
Артилерія й проти-танкові сили 50-мм, 82-мм і 120-мм міномети, артилерія різних калібрів починаючи з 76-мм легких польових гармат до надважких 203-мм гаубиць Фінські 81-мм міномети Tampella, 82 та 120-мм міномети (захоплені на радянських складах), 76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року M1902, 37-мм протитанкова гармата Бофорс, фінська проти-танкова рушниця Lahti L-39 моделі 1939 року, 20-мм зенітна гармата Madsen (перероблена для протитанкового використання)
Літаки І-15, І-153 «Чайка», І-16, Р-5, СБ, ДБ-3, ТБ-3 Фокер D.XXI, Бристоль Баллдог (MK IV), Глоустер Гладіейтор, Фіат G.50 Фреччіа, «Моран-Солньє» MS.406, Фоккер C.V, Фоккер C.X, Блекберн Райпон, Юнкерс W 34, Бристоль Блейхейм моделі I,IV, Хоукер «Харт»
Стрілецька зброя і гранати гвинтівка Мосіна 1891/1930, варіанти включно зі снайперською та карабінною версіями, напівавтоматична гвинтівка СВТ-38, стрічковий кулемет Максим 1910, кулемет ДП-27, напівавтоматичний пістолет TT33, револьвер Nagant M1895, осколкова граната Ф-1, розривна граната РГД-33 гвинтівка Мосіна модель 1891 року (захоплені гвинтівки 1891/1930 місцевого виробництва а також фінські моделі засновані на Model 1891 (моделі m1891-24, m/27, m/28 та m/28-30)),[11] СВТ-38 (захоплені з радянських складів), гвинтівка Swedish Mauser, гвинтівка Carcano Mod. 91/38 (калібром 7,35), пістолет-кулемет Suomi KP/-31, ручний кулемет LS-26, кулемет ДП-27 (захоплені в радянських складах), пістолет парабелум, пістолет Лахті L-35, напівавтоматичний пістолет TT33, револьвер Nagant M1895 (останні два типи пістолетів були захоплені на радянських складах), стрічковий кулемет Максим 1910 російський та фінський варіанти включаючи версію 09/21, саморобні гранати, коктейлі Молотова, фінська розривна граната M32, радянська розривна граната РГД-33, німецький кулемет МГ-08

Перший період війни — наступ Червоної Армії[ред.ред. код]

Замерзлий радянський солдат встановлений фінськими бійцями як попередження

Основного удару Червона Армія завдала з двох напрямків — 7-ма армія мала подолати Карельський перешийок та захопити Віїпурі, 9-та армія завдавала удар на Рованіємі з метою розділити Фінляндію на дві частини. Добре озброєна 9 А маючи велику кількість танків та артилерії стрімко почала просуватися вперед, фінські війська відступали не маючи достатньої кількості протитанкових засобів. Втім, одразу далася взнаки неузгодженість дій радянських військ — артилерія та авіація діяли окремо від задач піхоти, танки використовувалися неефективно. До того ж фіни не були приголомшені — евакуація мирного населення з небезпечних районів розпочалася одразу після Майнільського інциденту, війська при відступі густо мінували територію, почали діяти численні лижні загони — добре обізнані з місцевістю вояки зненацька атакували колони радянських військ, добре замасковані снайпери завдавали значних втрат червоній армії. На додачу, зіпсувалась погода — червоноармійці ще були у літній формі, радянське рушничне мастило на морозі тверділо, акумулятори вантажівок виходили з ладу. У війну вступило «Державне управління спиртних напоїв» Фінляндії, яке взялося до масового виготовлення пляшок із запалювальною сумішшю — саме фіни назвали цей витвір «коктейль Молотова».

На Віїпурі[ред.ред. код]

Радянські війська мали значну перевагу у повітряних силах. На 1 фінський літак було 9 радянських. Вже 30 листопада відбулось авіаційне бомбардування Гельсінкі, Віїпурі та інших фінських міст бомбардувальниками з радянських військових баз у Прибалтиці та коло Ленінграду. Чималі жертви серед цивільного населення Фінляндії внаслідок цих бомбардувань стали приводом для виключення Радянського Союзу з Ліги Націй. Одночасно радянська преса повідомляла, що жертв серед цивільного населення Фінляндії немає.

Битва при Суомуссалмі[ред.ред. код]

Бойові дії між радянськими і фінськими військами біля селища Суомуссалмі, що тривали з 7 грудня 1939 року по 8 січня 1940 року отримали найменування — Битва при Суомуссалмі.

Результатом битви стала поразка Червоної Армії, яка мало вплинула на результат війни, але значно зміцнила бойовий дух фінів. Подіям воєнного часу присвячена виставка в музеї Raatteen Portti (Ворота на Раате) і справжня (відновлена в 19931994 роках) землянка з траншеями на лінії річки Пурасйокі.

Другий період війни — «гнізда»[ред.ред. код]

Третій період війни — прорив лінії Маннергейма[ред.ред. код]

Основна стаття Лінія Маннергейма

Закінчення війни, наслідки[ред.ред. код]

Втрачені фінські землі після завершення війни

Ця війна, що увійшла в історію під назвою «зимової», по суті, була нерівною, хоча Червона Армія воювала неефективно і зазнала набагато більших втрат, ніж Фінляндія.

12 березня був підписаний радянсько-фінський мирний договір, за умовами якого Фінляндія здала Радянському Союзу в оренду на 30 років півострів Ганко.

До складу СРСР увійшли весь Карельський перешийок із м. Виборгом, Виборзька затока з островами, західне і північне узбережжя Ладозького озера. Фінляндія поступилася СРСР півостровом Рибальським на півночі, частиною Карелії з Виборгом, північним Приладожжям.

Оборона Фінляндії здійснювалася дисциплінованими, грамотно керованими солдатами, що звикли до місцевих кліматичних і погодних умов, і застосовували тактику, цим умовам відповідну. Радянський же наступ був спланований без урахування характеру місцевості, погодних умов і відповідних проблем постачання. Зрештою вдалим він видався лише тому, що Радянський уряд не звертав уваги на втрати такого масштабу. На підставі радянських невдач Гітлер і його генерали припустили, що у Радянського Союзу неефективне керівництво, тактика й озброєння, і він не виявиться гідним супротивником для німецької військової машини. Цю думку поділяли і багато хто з іноземних спостерігачів, включаючи і міністерство оборони США.

Бойові дії тривали 105 днів, за цей час Червона армія втратила за різними оцінками від 422 до 722 тисяч убитими, пораненими, обмороженими й полоненими, в фінському полоні опинились до 3 000 осіб, у тому числі понад 300 командирів, 17 тис. чоловік зникли безвісти. Втрати СРСР становили до 40% бойового складу задіяних частин і суттєво переважали втрати фінської сторони (понад 70 000 чоловік, у тому числі 50 000 поранених і тих, хто пропав без вісти, та 23 000 убитих і померлих від ран, до радянського полону потрапили 900 фінських вояків (з них 10 офіцерів), було засвідчено чисельні негаразди в бойовій, організаційній і технічній підготовці РСЧА.[12][13]

За участь в Радянсько-фінській війні звання Героя Радянського Союзу було присвоєне 412 військовослужбовцям, серед них були такі відомі воєначальники як С. К. Тимошенко, К. П. Мерецков, Г. І. Кулик, М. П. Кирпонос, Д. Д. Лелюшенко. Понад 50 тисяч радянських солдатів та офіцерів були нагороджені орденами і медалями.

Українці в радянсько-фінській війні[ред.ред. код]

Українські добровольці у Фінляндії

Під час радянсько-фінської війни Північно-Західним фронтом командував майбутній Маршал і Герой Радянського Союзу, українець Тимошенко Семен Костянтинович, уродженець Фурманівки Одеської області. Його війська здійснили прорив лінії Маннергейма у лютому 1940 року.

Майбутній Маршал і Герой Радянського Союзу, українець Кулик Григорій Іванович, уродженець с. Дудникове (Полтавський район) Полтавської області, як заступник наркома оборони СРСР брав участь у підготовці армійських і артилерійських частин до радянсько-фінської війни. Був репресований і розстріляний в 1950 році.

Командиром 70-ї дивізії був українець Кирпонос Михайло Петрович, уродженець Вертіївки Чернігівської області. За вміле командування дивізією і проявлений героїзм Михайло Кирпонос був удостоєний звання Герой Радянського Союзу (1940). Керував Південно-Західнии фронтом під час оборони Києва. Загинув у 1941 році.

У бомбардуванні населених пунктів у центральній і південній Фінляндії брав участь льотчик-ас і Герой Радянського Союзу, українець Кравченко Григорій Пантелійович, уродженець Голубівки Дніпропетровської області. Загинув у 1943 році.

Майбутній Маршал і Герой Радянського Союзу, українець Москаленко Кирило Семенович, уродженець с. Гришине Донецької області, під час радянсько-фінської війни був начальником артилерії 51-ї Перекопської стрілецької дивізії Одеського військового округу, був нагороджений орденом Червоного Прапора.

Майбутній генерал-полковник танкових військ і Герой Радянського Союзу, українець Кравченко Андрій Григорович, уродженець с. Сулимівка (Яготинський район) Київської області, під час війни був начальником штабу 173-ї мотострілецької дивізії.

На боці СРСР у війні брали участь дві дивізії, які комплектувались в Україні. Це 44-та та 70-та стрілецькі дивізії. Перша з них потрапила в оточення і майже вся загинула, намагаючись вирватись з фінського кільця. Ті, хто вирвався, були піддані військово-польовому суду. Командир дивізії, начальник штабу, начальник політвідділу та комісар були розстріляні. Загалом репресій зазнали кілька тисяч учасників цієї війни. Повчально, що фінська сторона впорядкувала могили загиблих радянських бійців. У місті Суомуссалмі встановлено монумент воїнам 44-ї дивізії.

Загиблим українцям присвячені другий та третій томи з серії «Загиблі на чужині», які під назвою «Полягли в снігах Суомі» випустило видавництво «Книга пам'яті України», вони містять інформацію про відповідно 9 000 і 18 000 осіб. У цілому, кількість загиблих українців, що воювали в складі Червоної Армії оцінюють в близько 40 000.

Перші українські підрозділи, що воювали на боці Фінляндії, були сформовані у 1940 році. Добровольці здебільшого набиралися з радянських військовополонених. На озброєнні була фінська та радянська зброя. Однострої були фінськими з чорними кашкетами із синьо-жовтою околицею і тризубом, хоча в багатьох випадках українські добровольці продовжували носити радянську форму, доповнюючи її мазепинками. Синьо-жовті армійські відзнаки не вживалися, оскільки такі мали добровольці зі Швеції[14]. Одним із найвідоміших командирів українських добровольців у Фінляндії був письменник Юрій Горліс-Горський.

Цікаві факти[ред.ред. код]

Й. Сталін під час Кримської (Ялтинської) конференції називав цю війну Російсько-фінською (рос. Русско-финская война) [15].

Виноски[ред.ред. код]

  1. Tomas Ries, Cold Will — The Defense of Finland, 1988, ISBN 0-08-033592-6, Potomac Books
  2. Ohto Manninen, Talvisodan salatut taustat, 1994, ISBN 952-90-5251-0
  3. Pentti Virrankoski, Suomen Historia 2, 2001, ISBN 951-746-342-1, SKS
  4. Erkki Käkelä, Laguksen miehet, marskin nyrkki: Suomalainen panssariyhtymä 1941–1944, 1992, ISBN 952-90-3858-5, Panssarikilta
  5. G.F. Krivosheev, Soviet Casualties and Combat Losses in the Twentieth Century, 1997, ISBN 1-85367-280-7, Greenhill Books
  6. Finnish Defence College, Talvisodan historia 4, p.406, 1991, ISBN 951-0-17566-8, WSOY.
  7. http://www.axishistory.com/index.php?id=5985
  8. Справочник по истории Коммунистической партии и Советского Союза 1898–1991
  9. BBC: "Принимай нас, Суоми, красавица!"
  10. РГВА. Ф.37977. Оп.1. Д.595. Л.57—59, 95; Д.722. Л.414—417; Зимняя война. Кн.1. С.150.
  11. Fire and Ice, The Winter War of Finland and Russia. Ben Strout. 
  12. Осьмачко С. Г., 1999, с. 42—46
  13. Соколов Б. В. Тайны финской войны. — М. : Вече, 2000. — С. 342. — ISBN 5-7838-0583-1.
  14. Роман Коваль. Коли кулі співали. Біографії отаманів Холодного Яру і Чорного лісу. Осавул Залізняк (Юрій Горліс-Горський)
  15. Тегеран. Ялта. Потсдам. Сборник документов / Составители Ш. П. Санакоев, Б. Л. Цыбулевский. Изд. 2-е, дополненное.— М.: Международные отношения, 1970.— С. 139.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Семиряга М. И. Ненужная война.— В кн.: Семиряга М. И. Тайны сталинской дипломатии. 1939—1941.— М.: Высш. шк., 1992.— Гл. V, с. 141—204.

Відео[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]