Радіовуглецеве датування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Радіовуглецеве датування, радіовуглецевий метод (рос. радиоуглеродный метод, англ. radiocarbon dating; нім. Radiokarbonmethode f, Radiokohlenstoffverfahren n) — метод датування органічних речовин, заснований на визначенні відносного вмісту ізотопу 14С в природних об'єктах (найчастіше — вугіллі, деревині, залишках кісток тощо).

Загальний опис[ред.ред. код]

Встановлення відносного віку різних матеріалів з використанням 14С. При цьому вимірюється співвідношення 14С та 12С, яке порівнюється зі співвідношенням, що встановлюється у вищих шарах атмосфери при дії космічних променів. Коли організм живе, співвідношення 14C /12C у біомасі є постійним (через обмін з тим, що утворюється в атмосфері), коли ж він вмирає, то співвідношення змінюється в передбачуваний законами радіоактивного розпаду спосіб, що і дозволяє визначити час, який пройшов від дати смерті.

Застосовується в археології. Запропонований Віллардом Ліббі в 1946 році (Нобелівська премія з хімії, 1960).

Рослини поглинають вуглекислий газ (двоокис вуглецю) з повітря й зберігають його у своїх тканинах, деякі містять радіоактивний ізотоп вуглецю 14С. Впродовж життя організму вміст 14С в ньому весь час поновлюється, і співвідношення 14С до 12С залишається сталим. Після загибелі обмін із середовищем припиняється, тому відносна частка нестабільного ізотопу зменшується з часом. Стала концентрація ізотопу 14С в повітрі підтримується за рахунок ядерної реакції, яка відбувається при бомбардуванні Землі космічними променями: .

Оскільки період напіврозпаду 14С відомий (~5730 років), відповідно, час з моменту загибелі рослини можна встановити в лабораторії. Тварини накопичують 14С в організмі, поїдаючи рослини, таким чином і залишки тварин можна датувати тим же методом.

Радіовуглецеве датування реалізується через вимірювання радіоактивності радіовуглецю (радіометричне) або співвідношення мас ізотопів вуглецю (масспектрометричне). Перше реалізоване газовими пропорційними або рідинно-сцинтиляційними лічильниками, друге масспектрометрами. Для всіх наявних методів їх чутливість та неможливість відділити домішки обмежують реальне застосування радіовуглецевого датування до 50—60 тисяч років. Після проходження 120 тис. років залишається так мало 14С, що виміри стають неможливими.

При застосуванні радіовуглецевого методу можливі помилки. Тому одна ізольована дата, отримана з його допомогою, не може служити основою для серйозних історико-археологічних висновків («одна дата — не дата»). Тільки перевірка одних дат іншими, отриманими в різних лабораторіях і на різних матеріалах, тільки наявність серій відповідних один одному радіовуглецевих дат, підкріплених стратиграфією палеолітичних пам'яток, дозволяє вважати їх з великою ймовірністю правильними і будувати на цьому висновки.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Борисковский П. И. Древнейшее прошлое человечества. М., Издательство «Наука», 1980 г., с. 15.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004—2013.
  • Арсланов Х. А. Радиоуглерод: геохимия и геохронология / Х. А. Арсланов. — Ленинград: изд-во Ленингр. ун.-та, 1987. — 295 с.
  • Gupta S.K. Radiocarbon Dating Practices at ANU: handbook / S.K. Gupta, H.A. Polach. — Canberra / ANU, Radiocarbon laboratory, Research School of Pacific Studies. — 1985. — 174 p.
  • Глосарій термінів з хімії // Й. Опейда, О. Швайка. Ін-т фізико-органічної хімії та вуглехімії ім. Л. М. Литвиненка НАН України, Донецький національний університет. — Донецьк : Вебер, 2008. — 758 с. — ISBN 978-966-335-206-0