Радіовуглецеве датування

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Радіовуглецеве датування, радіовуглецевий метод (рос. радиоуглеродный метод, англ. radiocarbon dating; нім. Radiokarbonmethode f, Radiokohlenstoffverfahren n) — метод датування органічних речовин, заснований на визначенні відносного вмісту ізотопу 14С в природних об'єктах (найчастіше — вугіллі, деревині, залишках кісток тощо).

Застосовується в археології. Запропонований Віллардом Ліббі в 1946 році (Нобелівська премія з хімії, 1960).

Рослини поглинають вуглекислий газ (двоокис вуглецю) з повітря й зберігають його у своїх тканинах, деякі містять радіоактивний ізотоп вуглецю 14С. Впродовж життя організму вміст 14С в ньому весь час поновлюється, і співвідношення 14С до 12С залишається сталим. Після загибелі обмін із середовищем припиняється, тому відносна частка нестабільного ізотопу зменшується з часом. Стала концентрація ізотопу 14С в повітрі підтримується за рахунок ядерної реакції, яка відбувається при бомбардуванні Землі космічними променями: n + \mathrm{^{14}_{7}N} \rightarrow \mathrm{^{14}_{6}C} + p.

Оскільки період напіврозпаду 14С відомий (~5730 років), відповідно, час з моменту загибелі рослини можна встановити в лабораторії. Тварини накопичують 14С в організмі, поїдаючи рослини, таким чином і залишки тварин можна датувати тим же методом.

Радіовуглецеве датування реалізується через вимірювання радіоактивності радіовуглецю (радіометричне) або співвідношення мас ізотопів вуглецю (масспектрометричне). Перше реалізоване газовими пропорційними або рідинно-сцинтиляційними лічильниками, друге масспектрометрами. Для всіх наявних методів їх чутливість та неможливість відділити домішки обмежують реальне застосування радіовуглецевого датування до 50-60 тисяч років. Після проходження 120 тис. років залишається так мало 14С, що виміри стають неможливими.

При застосуванні радіовуглецевого методу можливі помилки. Тому одна ізольована дата, отримана з його допомогою, не може служити основою для серйозних історико-археологічних висновків («одна дата - не дата»). Тільки перевірка одних дат іншими, отриманими в різних лабораторіях і на різних матеріалах, тільки наявність серій відповідних один одному радіовуглецевих дат, підкріплених стратиграфиєю палеолітичних пам'яток, дозволяє вважати їх з великою ймовірністю правильними і будувати на цьому висновки.[1]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Борисковский П.И. Древнейшее прошлое человечества. М., Издательство «Наука», 1980 г., с. 15.

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: Донбас, 2004. — ISBN 966-7804-14-3.
  • Арсланов Х. А. Радиоуглерод: геохимия и геохронология / Х. А. Арсланов. — Ленинград: изд-во Ленингр. ун.-та, 1987. — 295 с.
  • Gupta S.K. Radiocarbon Dating Practices at ANU: handbook / S.K. Gupta, H.A. Polach. — Canberra / ANU, Radiocarbon laboratory, Research School of Pacific Studies.-1985.-174p.