Радіоелектронна промисловість

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Радіоелектро́нна промисло́вість — галузь машинобудування, яка в плануванні класифікується від 1968 окремо як радіопромисловість, електронна промисловість та підгалузь приладобудування (спеціалізовані зав. оборонної, авіаційної і суднобудівної промисловості та промисловості загального машинобудування). В офіційній звітній статистиці Р. п. подасться тільки в категоріях «прилади, засоби автоматизації і обчислювальної техніки» та «радіоприймачі, радіоли, телевізори і магнітофони побутові», що становить лише частину всієї продукції. За сов. методою обчислення національного доходу, у 1969 Р. п. давала в УРСР близько 1,8 % продукції всієї промсти (у СРСР — 1,7 %; в Америці — 4,2 %), у дійсності, певно, більше. Р. п. тільки частково виробляє готову кінцеву продукцію; велику частину її продукції становлять компоненти ін. кінцевих продуктів, а також частини, напівфабрикати й матеріали, і тому її тяжко охопити статистичною класифікацією. Але без компонентів Р. п. не може Існувати безліч сучасних готових виробів: ракети, штучні супутники, атомові електростанції тощо Як матеріали й компоненти для своїх виробів Р. п. вживає також багато стратегічно важливих і дефіцитних металів, пластмас, мінералів та синтетиків, тому тісно пов'язана з багатьма іншими галузями промисловості. За організацією виробництва, технологією й зв'язками до Р. п. повністю або почасти належать такі галузі й підгалузі промисловості: радіотехн., телефонно-телеграфна, промисловість спеціальної (у значній мірі воєнної) радіоелектроніки та радіонавігаційного обладнання, кібернетичні, електронно-обчислювальні та керівні машини (комп'ютери) і прилади радіоелектронної автоматики, промисловість, що виробляє електронні машини для програмового управління виробничими процесами, бюровою роботою, контрольно-обліковими, плановими і комерційно-фінансовими операціями, машини для шкільного навчання, для фоторепродукції документів, зберігання і знаходження інформацій; далі промисловість вимірювальної апаратури, електровакуумна, технологічної апаратури, напівпровідників, радіодеталів, матеріалів для Р. п. (виробляє електротехніку, скло, спеціальну кераміку, ферити, п'єзокварцеві та слюдяні вироби, люмінофор тощо) та спеціальне машинобудування для Р. п.

Радіоелектронна промисловість в Україні[ред. | ред. код]

В Україні Р. п. підлягає лише відповідним союзним міністерствам. Вона є наймолодшою галуззю промисловості як в Україні, так і у світі, але значення її вже величезне, а незабаром буде вирішальним для всього нар. господарства, бо Р. п. стає серцевиною всього машинобудування. Початки Р. п. в Україні припадають на 1896, коли у Сумах бельгійці збудували машинобудівні майстерні, що виробляли серед ін. телефонні й телеграфні апарати. Першу радіотелеграфну лабораторію відкрив у Києві С. Айзенштайн у 1905, перша радіостанція була збудована в Миколаєві 1914. Перші електростатичні генератори та прискорювачі протонів у СРСР були створені у 1930-их pp. в Укр. Фіз.-Техн. Інституті у Харкові, телевізія існувала з 1940 (в експериментальній формі). Радіопромисловість розвинулася в Україні в основному щойно після 1945. У Дніпропетровському почалася масова продукція радіоприймачів у 1947, радіол — у 1952; магнітофони почали виробляти у Києві з 1949, телевізори — у Львові з 1958. Електронна промисловість створилася в основному в 1960-их pp. Львівський зав. кінескопів розпочав масову продукцію телевізійних рурок у 1954 і незабаром став підприємством всесоюзного і сх.-евр. значення; 1968 він почав продукцію рурок для кольорових телевізорів. Перший в СРСР комп'ютер був збудований у Києві в 1950; серійне виробництво комп'ютерів «Київ» почалося тут у 1959, керівної електронної машини «Дніпро» — в 1961, електронної машини для інженерних розрахунків «Промінь» — 1962. Сумський зав. електронних мікроскопів та автоматів для хім. промисловості став до ладу в 1959. Сєвєродонецький приладобудівний завод почав виробляти комп'ютери та ін. електронні апарати з 1967. Продукція радіопромисловості України зросла за 1959 — 69 у 8 раз, електронної промисловості у 16 раз (дані неповні). Приладобудування розвинулося також гол. ч. по війні. Київ. зав. «Точелектроприлад» (1938) став масово виробляти різні електровимірювальні прилади, потенціометри та магнітометри у 1950-их pp. Ін. зав. контрольнотвимірювальних приладів збудовано в Харкові (два), Одесі, Львові («Теплоконтроль»), Житомирі («Електровимірювач»), Івано-Франківському (приладобудів.). Є також менші зав. Р. п. у Черкасах, Лубнях, Мукачеві, Луцькому, Луганському й ін. У 1963 було 14 підприємств приладобудування в УРСР, тепер — 18, не рахуючи спеціалізованих воєнних. Продукція Р. п. виробляється й "а багатьох ін. багатопрофільних зав.

Р. п. — працемістка і матеріалоінтенсивна промисловість, що не потребує багато металу та енергії. Натомість їй потрібна велика н.-д. база, експериментальні лабораторії і висококваліфіковані інженерно-технічні кадри. За даними 1966, Р. п. концентрувалася здебільшого в Південно-Західному економічному районі (Київ, Львів). Тут вироблялося 78 % приладів електровимірювання й 76 % приладів контролю і регулювання технологічних процесів всієї продукції України. Фондовіддача й продуктивність праці тут була вища, ніж в усьому по Україні, а в Україні — вища, ніж в усьому СРСР (на 1 карб. основного капіталу 2,35 карб. продукції в УРСР і 2,27 карб, в СРСР). Розвиток Р. п. в УРСР, РРФСР і СРСР представлений у табл. З неї видно, що в Україні Р. п. зростала щороку на 19,5 %, в РРФСР — на 13,8 %, в СРСР — на 15,7 %, тобто швидше, ніж розвивалася вся промисловість УРСР і СРСР.

Р. п. України тепер є на рівні Р. п. Чехо-Словаччини й Сх. Німеччини, тобто належить до найвище розвинутих галузей у всьому сов. блоці, однак, порівняно з Зах., — відстає. У 1969 в Україні було встановлено лише 74 комп'ютери, тоді як в Зах. Німеччині — понад 300, у Франції — навіть понад 500. За зах. приблизними даними СРСР нині продукує яких 500 — 600 комп'ютерів на рік, Америка — 15 000. За планом на 1975 СРСР мав би продукувати не більше 2 000 комп'ютерів. Невелика кількість великих комп'ютерів, які СРСР вживає для вивчення космосу й у військ. справах, були складені поодинці, а ті дрібні комп'ютери, що є тепер у серійному виробництві в Україні і в СРСР, є копіями зах. машин, виробництво яких на Заході припинено ще у 1962. За офіційними сов. даними, у 1972 лише 65 % продукції Р. п. СРСР відповідало світовому рівневі техніки. Багато виробів Р. п. СРСР нині імпортує з Японії, Англії, Франції, Італії, Швейцарії й Данії, а також з усіх країн Східної Європи.

Продукція приладів, засобів автоматизації та обчислювальної техніки
У млн карб.*
Роки Україна РРФСР СРСР Частка України в СРСР
1967 452 1843 2739 16,50 %
1969 518 1575 2562 20,21 %
1970 613 1861 3092 19,82 %
1971 717 2090 3487 20,56 %
  • Дані за 1967 — у цінах 1955; 1969 — 71 — у цінах 1967, хоч це не певне. Постійні ціни 1967 нижчі, ніж постійні ціни 1955, по Р. п. на 35 %.

Гол. причинами відставання сов. Р. п., крім технології, є низькі норми амортизації та нестача деяких стратегічних матеріалів: феритів, п'єзокварців, селену, індію, галію, телуру, берилію, талію, цирконію (див. Рідкісні метали), СРСР імпортує ртуть, слюду, барій, плавиковий шпат, потрібні для Р. п.

Література[ред. | ред. код]

  • АН СССР. Очерки истории радиотехники. М. 1960;
  • Розенфельд Я., Клименко К. История машиностроения СРСР. М. 1961;
  • Штернов О. (ред.). Технический прогресс в машиностроении Украинской ССР. 1917 — 1967 гг. К. 1967;
  • Глушков В. Кібернетика на Україні. Нариси з історії техніки і природознавства. Респ. міжвідомчий зб. Випуск X. К. 1968;
  • Bercnyj I. Computers in Eastern Europe Scientific American. T. 233, жовтень. Нью-Йорк 1970;
  • Научно-технический прогресс в Украинской ССР. 1961 — 1970. К. 1971;
  • Куликов В. Советские вооруженные силы и военная наука, ж. Коммунист, ч. 3. М. 1973.
  • Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.