Радіопульсар

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Радіопульса́р — космічне джерело імпульсного радіовипромінювання, що приходить на Землю у вигляді періодично повторюваних сплесків (імпульсів).

Відкриття[ред. | ред. код]

Пульсари були відкриті в червні 1967 року Джоселін Белл, аспіранткою Е. Хьюіша, на меридіанному радіотелескопі Маллардской радіоастрономічної обсерваторії Кембриджського університету на довжині хвилі 3,5 м (85,7 МГц) під час спостережень з дослідження мерехтінь «точкових» радіоджерел[1]. За цей видатний результат Хьюіш отримав в 1974 році Нобелівську премію. Результати спостережень були засекречені на півроку, а першого відкритого Пульсару присвоїли ім'я LGM-1 (від англ. Little green men - «маленькі зелені чоловічки»). Це було пов'язано з припущенням штучності строго періодичних імпульсів радіовипромінювання.

У січні 1969 року у радіо пульсара в Крабовидної туманності вдалося виявити пульсації в оптичному діапазоні. У 1974 році був відкритий пульсар в подвійній системі (подвійний пульсар) PSR B1913 + 16, за допомогою якого вдалося перевірити різні теорії гравітації[2]. В 1990 році у пульсара PSR 1257+12 була знайдена планетна система[3]. Нарешті, в 2004 році був знайдений двічі подвійний пульсар PSR J0737-3039[en] — подвійна система з двох пульсарів[4].

До 2011 року виявлено вже близько 1970 радіопульсарів[5], більше половини з яких були виявлені обсерваторією Паркса в Австралії під керівництвом Діка Манчестера. З них 140 входять до складу кульових скупчень; 21 знайдений в Магелланових хмарах. За теоретичними оцінками[6], число доступних спостереженням радіопульсарів в Галактиці оцінюється як (24±3)×103, а повне їх число — (240±30)×103.

Номенклатура[ред. | ред. код]

Позначення пульсара складається з наступних частин:

PSR XYYYYZZZ,

де

  • PSR обов'язковий префікс (скорочення від англ. pulsar),
  • X — позначення епохи каталогу: B, якщо 1950 р. і J, якщо 2000. Якщо епоха каталогу не вказана, то майже напевно це 1950 р.
  • YYYY — пряме сходження пульсара (перші дві цифри - годинник, решта - хвилини),
  • ZZZ — нахил пульсара (перший символ повинен бути «+» або «-»), крім того, для F-пульсарів зазвичай вказують нахил з точністю до хвилин дуги.

Основні спостережні характеристики радіопульсарів[ред. | ред. код]

  • Період ()
  • Похідна періоду ()
  • Профіль середнього імпульсу.
  • Інтерімпульс
  • Мікроструктура імпульсу
  • Поляризація 
  • Гігантські імпульси

Фізична природа радіопульсарів[ред. | ред. код]

Схема радіопульсара. Сфера в центрі - нейтронна зірка, криві представляють магнітні силові лінії, конуси уздовж магнітної осі - радіопромені, зелена лінія - вісь обертання

У природі відомо три типи компактних об'єкти: білі карлики, нейтронні зірки і чорні діри. Якщо перший відкритий пульсар мав період 1,337 с, то відкриті незабаром пульсари в Крабовидній туманності і в туманності Вітрила мали періоди 33 і 89 мілісекунд відповідно. Білі карлики не можуть обертатися з такими малими періодами через відцентрове руйнування. Чорні діри не є об'єктами, які випромінюють самостійно. Єдиним кандидатом для пояснення явища пульсара залишається швидкообертова нейтронна зірка. Запаси енергії обертання в пульсарі оцінюються в 1045 ÷ 1052 ерг, а  швидкість втрат — 1030 ÷ 1038 ерг/с.

Див також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Hewish A., Bell S. J., Pilkington J. D. H., Scott P.F., Collins R. A. Observation of a Rapidly Pulsating Radio Source // Nature, Vol. 217, pp. 709.
  2. Hulse, R. A.; Taylor, J. H. Discovery of a pulsar in a binary system // Astrophysical Journal, vol. 195, Jan. 15, 1975, pt. 2, p.
  3. Wolszczan, A.; Frail, D. A. A planetary system around the millisecond pulsar PSR1257 + 12 // Nature (ISSN 0028-0836), vol. 355, Jan. 9, 1992, p. 145—147.
  4. M. Burgay at al.
  5. The ATNF Pulsar Database
  6. I. Yusifov, I. Kucuk.

Література[ред. | ред. код]

  • И. Ф. Малов. Радиопульсары // Москва, «Наука», 2004
  • Р. Манчестер, Дж. Тейлор. Пульсары // Москва, «Мир», 1980
  • В. С. Бескин, Я. Н. Истомин, А. А. Филиппов Радиопульсары — поиски истины // УФН. — 2013. — Т. 183. — С. 179–194.

Посилання[ред. | ред. код]