Радіотехнічна розвідка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Радіотехнічна розвідка (абр.: РТР; англ. Electronic Intelligence, ELINT) — вид радіоелектронної розвідки, метою якого є для виявлення, радіоперехоплення сигналів випромінюючих радіоелектронних засобів противника (радіолокаційних, радіонавігаційних, телеметричних, телекомандних та інших радіотехнічних систем) їх технічний аналіз і прив'язка (технічне розпізнавання об'єктів)[1][2].

Призначення і можливості[ред. | ред. код]

Для пошуку, виявлення, визначення місця розташування, ідентифікації та супроводу повітряних, наземних (стаціонарних і мобільних) і надводних цілей за сигналами їх бортових радіолокаційних станцій та інших радіоелектронних засобів застосовуються системи та засоби радіотехнічної розвідки. Засоби радіотехнічної розвідки дозволяють:

Аналіз радіовипромінювань дає можливість точно визначити призначення військових об'єктів, їх характеристики та режим функціонування. Так, реєстрація випромінювання радіолокаційних станцій дозволяє визначити їх дальність дії, чутливість та іншші характеристики, що полегшує створення засобів протидії. З початком військових дій засоби РТР забезпечують їх придушення засобами РЕБ.

В деяких спецслужбах до радіоелектронної розвідки, як такої що ведеться за допомогою технічних засобів, включають телеметричну (англ. Telemetry Intelligence, TELINT; перехоплення сигналів телеметрії під час випробувань техніки), радіолокаційну (англ. Radar Intelligence, RADINT), телевізійну (англ. Television Intelligence, TELINT), інфрачервону (англ. Infrared Sets Reconnassaince), лазерну (англ. Laser Sets Reconnassaince) та деякі інші способи технічної розвідки.

Засоби радіотехнічної розвідки[ред. | ред. код]

Основними завданнями стратегічної радіотехнічної розвідки є викриття дислокації та призначення стаціонарних стратегічних радіоелектронних засобів, а також перехоплення, аналіз та реєстрація радіосигналів з ​​параметрами, що раніше не відзначалися, виявлення радіоелектронної обстановки на максимально можливій глибині території ймовірного противника. Засобами РТР є спеціальні радіотехнічні станції і комплекси. Станції радіотехнічної розвідки можуть бути портативні (носимі), мобільні (персувні), рухомі, а також можуть встановлюватись на розвідувальних кораблях, літаках-розвідниках та штучних супутниках землі.

Особливими є космічні системи радіотехнічної розвідки: по-перше супутники РТР запускаюся на орбіти з нахилом для максимального охоплення; по-друге, система повинна забезпечувати кількаразове високим прослуховування кожного району протягом доби, щоб ускладнити заходи радіомаскировки; по-третє, супутники повинні літати можливо нижче, щоб фіксувати слабкі сигнали, але достатньо високо для того, щоб тривалість їх орбітального існування перевищувала ресурс бортової апаратури. В той же час супутники радіотехнічної розвідки приймають сигнали одразу з усією зони видимості і тому не потребують високої точності наведення і, відповідно, система корекції орбіти. Відомі серії радянських супутників типу УС-П МКРЦ «Легенда», «Цілина», американські «Діскаверер» програми «Корона» та інші.

Важливе місце в системі РТР займають і літаки-розвідники, які за рахунок висоти польоту можуть забезпечити можливості, близькі до даних розвідувальних супутників. Для ведення стратегічної радіотехнічної розвідки найбільш широко використовуються спеціальні літаки ЕС-135, RC-130, SR-71, U-2, ЕС-121, Су-24МР і літаки ДРЛВ E-3A, Е-2С, Ту-95МР. Бортова апаратура радіотехнічної розвідки літаків ЕС-135, RC-130 та ЕС-121 зведена в єдину систему, до складу якої обов'язково входять засоби первинного аналізу перехоплених сигналів та їх реєстрації в обсязі, достатньому для докладного аналізу в спеціальних наземних центрах обробки даних.

Близькі до них за складом і технічними можливостями комплекси РТР морського і наземного базування. Наприклад, українська автоматизована станція радіотехнічної розвідки «Кольчуга-М» контролює імпульсне та неперервне випромінювання на частотах 135–170, 230–470 та 750-18000 МГц в радіусдо 600 км в глибину території, 150 км по фронту. Для повітряних цілей на висоті до 10 км радіус дії в глибину території становить до 800 км і до 1000 км по фронту[3].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Словарь военных терминов / Сост. А. М. Плехов, С. Г. Шапкин. — М. : Военное издательство, 1988. — С. 616.
  2. Контрразведывательный словарь. — М. : Высшая краснознаменная школа КГБ при СМ СССР им. Ф. Э. Дзержинского, 1978.
  3. Кольчуга-М. СВП — Світ військового пенсіонера. Процитовано 2013-10-15. 

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Закиров В. Х. Радиотехническая разведка. — Ярославль : Изд-во Ярославского гос. педагогического ун-та, 2011. — 118 с. — ISBN 5-87555-702-8. (рос.)
  • Лешко Н. А. Радиотехническая разведка и скрытная радиолокация. — Ярославль : Изд-во Ярославского гос. педагогического ун-та, 2006. — 152 с. — ISBN 5-87555-299-9. (рос.)
  • Мельников Ю. П. Воздушная радиотехническая разведка. Методы оценки эффективности. — М. : Радиотехника, 2005. — 301 с. — ISBN 5-88070-058-5. (рос.)

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]