Раймон Радіге

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Раймон Радіге
фр. Raymond Radiguet
Radiguet.jpg
Народився 8 червня 1903(1903-06-08)
Сен-Мор-де-Фоссе, Валь-де-Марн, Франція
Помер 12 грудня 1923(1923-12-12) (20 років)

·черевний тиф[1]
Поховання
Громадянство Франція Франція
Діяльність романіст, поет
Alma mater Ліцей Карла Великогоd
Мова творів французька
Батько Моріс Радігеd[1]

Раймон Радіге у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Раймо́н Радіге́ (фр. Raymond Radiguet); 8 червня 1903, Сен-Мор-де-Фоссе, Валь-де-Марн, Франція — 12 грудня 1923, Париж, Франція) — французький романіст і поет, чиї два романи були відмічені за їхні виразні теми та унікальний стиль і тон.

Біографія[ред. | ред. код]

Раймон Радіге народився в передмісті Парижа, Сен-Мор-де-Фоссе в сім'ї карикатуриста Моріса Радіге[fr]. У 1917 році він переїхав до міста. Незабаром після цього Радіге пішов з ліцею Карла Великого (фр. Lycée Charlemagne), в якому навчався, щоб присвятити себе журналістиці й літературі. Він асоціював себе з гуртком модерністів: Пікассо, Максом Жакобом, Жаном Гюго, Хуаном Ґрісом і особливо Жаном Кокто, який був для Радіге наставником[4].

У паризьких літературних колах Радіге носив прізвисько «Monsieur Bébé» (Мосьє Малюк). Ернест Хемінгуей жартома говорив про нього: «Bébé est vicieuse. Il aime les femmes» («Малюк порочний. Він любить жінок»). За словами Хемінгуея Радіге отримував зі своєї сексуальності вигоду для кар'єри, будучи «письменником, який знав, як зробити кар'єру не лише за допомогою ручки, але й за допомогою олівця» («who knew how to make his career not only with his pen but with his pencil»)[5][6].

Радіге помер в Парижі у віці 20 років від тифозної лихоманки, від якої страждав після поїздки, в якій був з Кокто. Франсіс Пуленк відреагував на його смерть такими словами: «Впродовж двох днів я був не в змозі будь-що робити, настільки я був вражений»[7]. Похорони Радіге організувала Коко Шанель. Церква була переповнена, серед інших прийшло багато відомих людей епохи, зокрема Пікассо. Для усіх смерть Радіге була шоком. Жан Кокто не міг опанувати себе декілька тижнів і був так убитий горем, що навіть не зміг бути присутнім на похоронах (за спогадами Ніни Гемметт)[8].

Літературна творчість[ред. | ред. код]

Радіге написав два романи, декілька збірок поезій та п'єсу.
У 1923 році Радіге опублікував свій перший і найзнаменитіший роман «Диявол у тілі» («Le Diable au corps»). Це історія про молоду заміжню жінку, що зраджувала своєму чоловікові-солдатові з 16-річним школярем, поки чоловік був на фронті. Роман був написаний автором у 16-річному віці[9]. Хоча Радіге заперечував це, згодом було з'ясовано, що роман був багато в чому автобіографічним.

Його другий роман, Le bal du Comte d'Orgel («Бал у графа д'Оржель»), також присвячений темі подружньої зради, був опублікований після смерті письменника, в 1924 році.

Твори[ред. | ред. код]

Портрет Р. Радіге роботи Модільяні, 1915
Романи
  • Le Diable au corps (Диявол у тілі, 1923); український переклад Юрія Покальчука, 1998
  • Le Bal du comte d'Orgel (Бал у графа д'Оржель, 1924)
Поезія
  • Les Joues en feu, 1920
  • Devoirs de vacances, 1921
  • Vers libres, 1926 (посмертне видання)
  • Jeux innocents (посмертне видання)
Інше
  • Les Pelican (1921) — драма
  • Oeuvres completes (1952)
  • Regle du jeu (1957)

Екранізації[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Le Figaro / A. BrézetParis: Société du Figaro, 1826. — P. 2. — 322497 екз. — ISSN 0182-5852
  2. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père LachaiseVersailles: 2006. — P. 663. — ISBN 978-2-914611-48-0
  3. а б ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  4. LibrAdventures - June 1919: Jean Cocteau meets Raymond Radiguet. libradventures.com. LibrAdventures | Literary Atlas. 15 серпня 2014. Процитовано 31 серпня 2017. 
  5. Thurston, Michael: «„Genre, Gender, and Truth in Death in the Afternoon“» The Hemingway Review, Spring 1998
  6. Ernest Hemingway, Death in the Afternoon, p.71
  7. Ivry, 1996
  8. Fifield, Interviewed by William. Jean Cocteau, The Art of Fiction No. 34. The Paris Review (32, SUMMER-FALL 1964). Процитовано 31.08.2017. 
  9. Реймон Радіге. Архів оригіналу за 2013-04-08. Процитовано 2013-03-19. 

Джерела[ред. | ред. код]