Райнгард Гардеген

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Райнгард Гардеген
нім. Reinhard Hardegen
Hardegen 2016.jpg
Райнгард Гардеґен у 2016 році
Народився 18 березня 1913(1913-03-18)[1]
Бремен, Німецька імперія
Помер 9 червня 2018(2018-06-09)[2][3] (105 років)
Бремен, Німеччина[2]
·апное[2]
Країна Flag of Germany.svg Німеччина
Діяльність солдат, підводник, офіцер, secretary, політик, торговець
Alma mater Q27948939?[4] і Військово-морська академія Мюрвікаd (18 квітня 1935)[5]
Знання мов німецька[6]
Учасник Друга світова війна[7]
Посада Member of the Bürgerschaft of Bremend[8]
Військове звання Корветтен-капітан[9][5]
Партія Християнсько-демократичний союз
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям
Залізний хрест 1-го класу Залізний хрест 2-го класу
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Хрест Воєнних заслуг II класу з мечами
Комбінований Знак Пілот-Спостерігач
Нагрудний знак підводника

Райнгард Гардеґен (нім. Reinhard Hardegen; 18 березня 1913, Бремен — 9 червня 2018, Бремен) — німецький офіцер-підводник, корветтен-капітан. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям.

Біографія[ред. | ред. код]

У 1933 року поступив на службу у ВМФ. У середині 1935 року перейшов у морську авіацію, отримав підготовку льотчика-спостерігача, а потім і пілота винищувальної авіації.

У травні 1939 року літак Гардеґен зазнав аварії. Після тривалого лікування від отриманих поранень (від наслідків яких страждав протягом усього подальшого життя) в листопаді 1939 року він був переведений в підводний флот.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

Почав службу на підводному човні U-124 під командуванням Георга-Вільгельма Шульца.

11 грудня 1940 призначений командиром підводного човна U-147. Здійснив на ньому тільки один бойовий похід, що тривав 19 діб, в ході якого потопив норвезький корабель «Аугвальд» водотоннажністю 4 811 брт.

19 травня 1941 року переведений на підводний човен U-123 (раніше ним командував Карл-Гайнц Мьоле), на якому зробив 4 походи, провівши в морі в цілому 221 добу.

У першому поході до берегів Західної Африки Гардеген потопив 5 суден загальною водотоннажністю 21 507 брт.

У жовтні 1941 року торпедував британський допоміжний крейсер «Анданія» (13 984 брт), однак тому вдалося залишитися на плаву і дістатися до порту.

В кінці 1941 — початку 1942 року брав участь в проведенні операції «Паукеншлаг», в ході якої, діючи на комунікаціях поблизу берегів США, Гардеґен протягом 2 тижнів потопив 9 суден загальною водотоннажністю 53 173 брт, в тому числі 12 січня 1942 року потопив в канадських територіальних водах британський корабель «Циклоп».

Під час наступного походу (знову до берегів США) Гардеґен потопив 10 суден загальною водотоннажністю 57 170 брт (відомим епізодом стало дію 27 березня 1942).

У травні 1942 року U-123 повернулася в Кіль, а 31 липня Гардеґен здав командування кораблем і був призначений інструктором 27-ї флотилії підводних човнів.

У березні 1943 року був призначений керівником підготовки підводників у торпедній школі в Мюрвіку. Потім служив в управлінні торпедного озброєння ОКМ, а в лютому 1945 року прийняв командування 1-м батальйоном 6-го морського піхотного полку, який брав участь у важких оборонних боях на півночі Німеччини.

Всього за час військових дій Гардеген потопив 25 суден загальною водотоннажністю 136 661 брт і пошкодив 5 суден водотоннажністю 46 500 брт.

У травні 1945 року інтернований британськими військами. У листопаді 1946 року звільнений.

Після війни успішно займався бізнесом, вступив в ХДС (Німеччина), а потім був обраний членом парламенту Бремена і залишався депутатом протягом 20 років (1959—1979).

У віці 70 років залишив політику, багато подорожував: відвідав близько 100 країн, здійснив подорож до Північного полюса на борту російського криголама і плавання через Північно-Західний прохід.

Гардеген був останнім живим кавалером Лицарського хреста Залізного хреста з дубовим листям, а також останнім живим кавалером Лицарського хреста Залізного хреста серед службовців крігсмаріне.

Сім'я[ред. | ред. код]

Райнгард Гардеген мав численне потомство: 4 дітей, 8 онуків і 7 правнуків (станом на 2012 рік).

Звання[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Auf Gefechtsstationen! U-Boote im Einsatz gegen England und Amerika. Boreas Verlag, Leipzig 1943.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Залесский К. А. Железный крест. — М.: Яуза-пресс, 2007. — с.109-110 — 4000 экз. — ISBN 978-5-903339-37-2
  • Jens Grützner: Angriff! Ran! Versenken!. In: SCHIFF Classic, Magazin für Schifffahrts- und Marinegeschichte e.V. der DGSM, Jahrbuch 2019, S. 94–97, ISBN 978-3-86245-762-5.
  • Reinhard Müller: Reinhard Hardegen. Der letzte Politiker mit Ritterkreuz. In: FAZ.net. abgerufen 20. Dezember 2017
  • Michael Ganno: Operation Drumbeat. HarperPerennial, 1991, ISBN 0-06-092088-2.
  • Fellgiebel W.P., Elite of the Third Reich, The recipients of the Knight's Cross of the Iron Cross 1939-1945: A Reference, Helion & Company Limited, Solihull, 2003, ISBN 1-874622-46-9
  • KUROWSKI, F., Knight's Cross Holders of the U-Boat Service, Schiffer Publishing Ltd., Atglen, United States, 1995.
  • Kwasny A., Kwasny G., Die Eichenlaubträger 1940—1945 (CD), Deutsches Wehrkundearchiv, Lage-Waddenhausen, 2001.
  • Rainer Busch, Hans-Joachim Röll: Die Ritterkreuzträger der U-Boot-Waffe von 1939 bis Mai 1945. Band 5 aus Der U-Boot-Krieg 1939—1945.Verlag E.S. Mittler & Sohn 2003, ISBN 3-8132-0515-0, S. 188—192.
  • Veit Scherzer: Ritterkreuzträger 1939—1945. Die Inhaber des Eisernen Kreuzes von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündete Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchivs. 2. Auflage. Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, ISBN 978-3-938845-17-2, S. 366.
  • Jan Heitmann: Reinhard Hardegen. Preußische Allgemeine Zeitung, Nr. 13, 30. März 2013, S. 10
  • Das Oberkommando der Wehrmacht gibt bekannt… Der deutsche Wehrmachtbericht. Band 2: 1942–1943. Biblio Verlag, Osnabrück 1982, ISBN 3-7648-1282-6, S. 18, 86.
  • Manfred Dörr (Bearb.): Die Ritterkreuzträger der U-Boot-Waffe. (= Die Ritterkreuzträger der Deutschen Wehrmacht 1939—1945; IV). Osnabrück 1989, Bd. 1, S. XV.
  • Bodo Herzog: Ritterkreuz und U-Boot-Waffe. Bemerkungen zur Verleihpraxis. In: Deutsches Schiffahrtsarchiv. 10 (1987), S. 245—260; Ders.: Provozierende Erkenntnisse zur deutschen U-Boot-Waffe. In: Historische Mitteilungen der Ranke-Gesellschaft. 11 (1998), S. 101—124, insbes. S. 105f: «Die Kriterien hierfür (100.000-BRT- Versenkungsergebnis) wurden ständig unterlaufen. Von 122 mit diesem Orden ausgezeichneten Kommandanten (es gab neun Ausnahmen) erzielten nur 31 diese hohe Norm (Es gab sogar mit dem Ritterkreuz dekorierte Offiziere ohne Versenkungsergebnisse)».
  • René Schilling: «Kriegshelden». Deutungsmuster heroischer Männlichkeit in Deutschland 1813—1945 (= Krieg in der Geschichte; Bd. 15), Paderborn 2002, S. 368 Anm. 199
  • Michael Gannon: Operation Paukenschlag – Der deutsche U-Boot-Krieg gegen die USA. Ullstein, 1994. ISBN 978-3548331713
  • Veit Scherzer: Die Ritterkreuzträger 1939–1945, Scherzers Militaer-Verlag, Ranis/Jena 2007, S. 366, ISBN 978-3-938845-17-2

Примітки[ред. | ред. код]