Ракетні війська стратегічного призначення СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Військові ядерні об'єкти СРСР. 1980-ті роки.

Раке́тні війська́ стратегі́чного призна́чення (РВСП, рос. Ракетные войска стратегического назначения, РВСН) — окремий вид військ у Збройних силах СРСР, що мав на озброєнні міжконтинентальні балістичні ракети з ядерними боєголовками мобільного і стаціонарного базування. Сухопутний компонент ядерної тріади.

РВСП були військами постійної бойової готовності.

Після розпаду СРСР у 1992 році Російська Федерація успадкувала переважну більшість цих військ, сформувавши власні Ракетні війська стратегічного призначення.

Історія[ред. | ред. код]

Ракетні війська стратегічного призначення, як самостійний вид Збройних сил СРСР, утворені 17 грудня 1959 року.[1] Створення цього роду військ стало можливим після розробки комплексу бойових ракет Р-12, Р-14 та Р-16.[2] Безперервне нарощування кількості і якісних характеристик ракетних комплексів, що перебували на озброєнні, сприяло встановленню ядерного паритету між СРСР та США у 70-х роках XX століття.

Структура[ред. | ред. код]

Керівні органи і управління[ред. | ред. код]

  • Головний штаб РВСП (м. Одинцово, Московська область).
  • 12-те Головне управління Міністерства оборони (відало арсеналами озброєння).
  • Головне управління ракетного озброєння (ГУРО).
  • Головне управління експлуатації ракетного озброєння (ГУЕРО).
  • Головне управління комплектування і обладнання.
  • Головне управління спеціального будівництва (Головспецбуд).
  • Головне інженерне управління (ГІУ РВ).
  • Управління бойової підготовки.
  • Управління військово-навчальних закладів.
  • Управління тилу.
  • Центральний командний пункт.
  • Центральний вузол зв'язку.
  • Центральний обчислювальний центр (ЦОЦ РВ).

Бойовий склад[ред. | ред. код]

Командування[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Феськов, 2004, с. 129.
  2. О.Г. Луговський. Про діяльність Південмашу та КБ «Південне» // Наука та наукознавство. — 2014. — № 3. — С. 139. — ISSN 0374-3896.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]