Ракетні крейсери типу «Вірджинія»

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Крейсери типу «Вірджинія»
Virginia-class cruiser
USS Virginia (CGN-38) elevated starboard view.jpg
Virginia' (CGN-38)
Служба
Тип/клас Атомний ракетний крейсер
Держава прапора Flag of the United States (1912-1959).svg США
Належність Flag of the United States Navy (official specifications).svg Військово-морські сили США
Корабельня Newport News Shipbuilding & Dry Dock Company
Спущено на воду 1972-1977
Введено в експлуатацію 1976-1998
Виведений зі складу флоту 1994-1998
Статус розібрані
Ідентифікація
Параметри
Тоннаж 10.663 т - 11.666 т
Довжина 179 м
Ширина 19 м
Осадка макс. 10 м
Технічні дані
Рухова установка 2 D2G ядерні реактори General Electric
Гвинти 2 трилопатеві ⌀ м
Потужність 60.000 к.с.
Швидкість max. 30 вуз. (55 км/год.)
Автономність плавання нелімітована
Екіпаж 39 офіцерів, 540 моряків
Озброєння
Торпедно-мінне озброєння 4x Mk-46 • 8x RGM-84 Harpoon
Ракетне озброєння 2 × Mk 26 (68 ракет) • RIM-66 Standard Missiles (MR) / RUR-5 ASROC • 8× Tomahawk
Зенітне озброєння 2x Mk-45 L54 • 2x 20mm Phalanx CIWS
Авіація 1×SH-2F Seasprite

Крейсери класу «Вірджинія» (англ. Virginia-class cruiser) — американські ракетні крейсери з атомною енергетичною установкою — Virginia (CGN-38), Texas (CGN-39), Mississippi (CGN-40), Arkansas (CGN-41). План будівництва крейсера (CGN-42) з системою Іджіс у 1983 році скасували. З 1976 року було збудовано 4 крейсери даного класу із запланованих 11 для US Navy як подальший розвиток крейсерів класу «California». Була остання серія надводних кораблів з атомною енергетичною установкою. Після розпаду СРСР і вірогідного завершення «Холодної війни» було прийнято програму бюджетної економії, в ході якої крейсери усунули з діючого флоту (1994/98) Річна вартість утримання одного крейсера становила до 40 000 000 доларів. Згодом було прийнято рішення про їхнє списання з списків флоту і у 1998 році розпочато процес дезактивації корпусів, після чого порізано на брухт (1999–2004).

Історія[ред. | ред. код]

Шість ядерних крейсерів США

Після спуску на воду авіаносця USS Enterprise (CVN-65) у 1960-х роках виникла потреба будівництва кораблів супроводу з схожими характеристиками. На крейсерах класу Virginia випробовували нові системи конструкції, управління кораблями з ракетним озброєнням в ході реалізації програм DX/DXG і ASMS (Advanced Surface Missile System). Кораблі призначались для захисту авіаносного з'єднання від літаків і підводних човнів, для чого у ангарі в кормовій частині корпусу розміщувався протичовновий гвинтокрил Kaman SH-2D[1], який планували замінити на Sikorsky UH-60 Black Hawk. В ході їхньої експлуатації було встановлено, що кораблі такого типу є менш рентабельними, більш трудомісткими за кораблі з модерними газотурбінними установками.

Класифікація[ред. | ред. код]

Запуск ракети Standard з Virginia

Ще кораблі класу California не вписувались у стару систему класифікації кораблів по водотоннажністі і калібру гармат. Тому спочатку кораблі з ракетним озброєнням зачислили до класу лідерів — створивши підкласи ракетний лідер (англ. Guided Missile Destroyer Leader) (DLG) i «атомний ракетний лідер» (англ. Nuclear-Powered Guided Missile Destroyer Leader) (DLGN). Згодом їх класифікували як «фрегати» і перші три кораблі класу Virginia при закладенні класифікували атомними ракетними фрегатами. З 1975 при відведенні нової системи класифікації[2] кораблів їх віднесли до атомних ракетних крейсерів (CGN) (англ. Cruiser Guided Missile nuclear powered).

Енергетична установка[ред. | ред. код]

Динамічне випробовування крейсеру USS Arkansas

На крейсерах встановлювали по 2 реактори типу D2G (D — Destroyer (укр. есмінець), 2 — друге покоління реакторів, G — виробник General Electric) з термічною потужністю 150 МВт. Вони надавали турбінам потужність 60.000 к.с. на кожному валі, що дозволяло розвинути швидкість 30 вузлів.

Озброєння[ред. | ред. код]

Запуск Томагавка з USS Mississippi

Спочатку озброєння складалось з двох спарених установок Mk. 26 (на носі і кормі) для зенітних ракет середньої дальності RIM-66 Standard та ракето-торпеди RUR-5 ASROC[en] для боротьби з підводними човнами. Перед надбудовою розміщувались 127-мм гармати Mark-45[3] з скорострільністю 16-20 пострілів/хв. і дальністю стрільби 13 м. миль. Вона призначалась для стрільби по надводним цілям і низьколітаючим літакам. У тильній частині надбудови розміщувались два тритрубні торпедні апарати для торпед Mark 46[4]. Фолклендська війна 1982 виявила вразливість сучасних кораблів протикорабельними ракетам, тому при модернізації початку 1980-х на крейсерах було встановлено 2×4 пускові установки протикорабельних ракет AGM-84 Harpoon, дві 20-мм системи Phalanx CIWS, а замість ангару гелікоптера два пускові системи Armored Box Launcher по 4 ракети BGM-109 TomahawkBGM-109 Tomahawk (англ.). Система Mark 36 SRBOC[en] служила для захисту від самонавідних протикорабельних ракет.

Електроніка[ред. | ред. код]

При модернізації 1980-х років на крейсери встановили радар спостереження повітряного простору AN/SPS-40AN/SPS-40 (англ.) з дальністю до 200 м миль, радар пошуку повітряних цілей AN/SPS-48[en] з дальністю до 230 м миль і радар огляду поверхні моря AN/SPS-55[en]. Також застосовувався сонар AN/SQS-53AN/SQS-53 (нім.) з активним і пасивним режимами роботи. Проти торпед використовується система захисту AN/SLQ-25 Nixie[en]. Для радіоелектронної боротьби використовували систему AN/SLQ-32[5].

Застосування[ред. | ред. код]

Спуск на воду USS Texas. 1975

Крейсери класу Virginia планували використовувати для протиповітряного захисту кораблів авіаносних з'єднань. Задня пускова система Mk. 26 могла запускати протичовнові ракети. Легка повітряна багатоцільова система LAMPS (англ. Light Airborne Multi-Purpose System) призначалась для виявлення підводних човнів за допомогою гвинтокрилів SH-2 Seasprite (LAMPS Mk I) і SH-60 Seahawk (LAMPS Mk III). Як крейсери, вони повинні були виконувати певні завдання поза угрупуванням флоту, керуючи невеликими групами менших кораблів. Крейсери брали участь в операціях флоту США в час війн у Лівані (1982), конфлікту у затоці Сидра, Аравійському морі в час Ірано-іракської війнаи. Вони були флагманами невеликих угрупувань кораблів в час Війни в Перській затоці. Тоді USS Virginia запустив по цілях в Іраку дві ракети Томагавк з Середземного моря.

На початку 1990-х років крейсери підлягали модернізації, проплававши біля половини свого терміну служби. За цей час в озброєнні кораблів пройшли значні зміни. З однієї сторони корпуси кораблів надавались для ґрунтовної модернізації з встановленням новітніх систем озброєнь, як то вертикального запуску Mk 41 ракет Томагавк, запуску зенітних ракет, систем радарів, електронного обладнання. Але вартість модернізації перевищувала половину вартості нового крейсера класу Ticonderoga з значно меншою вартістю експлуатації. Тому через економію коштів їх було вирішено розібрати.

Кораблі серії[ред. | ред. код]

Назва Корабельня Замовлений Закладений
[6]
Спущений Прийнятий до флоту Списаний Утилізований
1. USS Virginia (CGN-38) Newport News Shipbuilding (англ.) 21.12.1971 19.08.1972 14.12.1974 11.09.1976 10.11.1994 10.1999-25.09.2002
2. USS Texas (CGN-39) Newport News Shipbuilding 21.12.1971 18.08.1973 09.08.1975 10.09.1977 16.07.1993 10.1999-30.10.2001
3. USS Mississippi (CGN-40) Newport News Shipbuilding 21.01.1972 22.02.1975 31.07.1976 05.08.1978 28.07.1997 10.2004- 10.2006
4. USS Arkansas (CGN-41) Newport News Shipbuilding 31.01.1975 17.01.1977 21.10.1978 18.10.1980 07.07.1998 10.1997-01.11.1999
5. CGN-42 Newport News Не закладався[7]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Wilhelm M. Donko: Die Atomkreuzer der U.S. Navy, Bernard & Graefe Verlag Koblenz 1987, ISBN 3-7637-5836-4 (англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Kaman SH-2 Seasprite (англ.)
  2. United States Navy 1975 ship reclassification (англ.)
  3. 5"/54 caliber Mark 45 gun (англ.)
  4. Mark 46 torpedo (англ.)
  5. AN/SLQ-32 (англ.)
  6. Дати експлуатації кораблів наведені по Військово-морському регістру США: U.S. Naval Vessel Register[недоступне посилання з квітень 2019] .
  7. П'ятий корабель з системою не закладали через проектування нових «ударних крейсерів» (CSGN).