Рамана Махарші
Рамана Махарші | |
---|---|
Ім'я при народженні | там. இரமண மகரிசி |
Народився | 30 грудня 1879 Тіручулі[en] |
Помер | 14 квітня 1950 (70 років) Тіруваннамалай[ru] ·злоякісна пухлина |
Країна | Індія Британська Індія Домініон Індія |
Діяльність | мудрець, духовний учитель |
Відомі учні | Kapali Sastryd |
Знання мов | тамільська |
Напрямок | Неоіндуізм |
Конфесія | індуїзм |
Індуїзм |
---|
Близькі теми |
Категорія • Портал |
Рáмана Махарші́ (гінді, санскрит: रमण महर्षि; тамільське ім'я при народженні: வெங்கடராமன் ஐயர் — Венкатара́ман Айя́р[en], 30.12.1879 — 14.04.1950) — індійський мудрець, йог, духовний учитель[1]. Дехто вважає його одним з десяти найвидатніших святих Індії за всю її багатотисячну історію[2].
Венкатарман Айяр народився в сім'ї брахмана в селищі Тіручулі, яке розташоване в 45-ти км від міста Мадурай (штат Таміл-Наду на півдні Індії). У батьків він був другим з чотирьох дітей. Дядько Венкатармана й два його двоюрідних діда стали монахами-санн'ясинами.
Коли Венкатарману виповнилося дванадцять років, його батько захворів і невдовзі помер. Далі підліток жив у дядька, вчився в школі американських місіонерів (до цього він вивчав англійську мову в індійській школі). Шкільні друзі помітили, що та футбольна команда, на чийому боці грав Венкатараман, неодмінно вигравала[3].
Венкатарман читав містичну літературу й книги традиції бгакті, зокрема, житія південноіндійських шиваїтських святих і життєпис середньовічного поета-містика Кабіра. Юнак виявляв схильність до духовного життя. Згодом він згадував: «Давалася взнаки не довершена духовна практика з моїх минулих життів. Я міг поринути в повну внутрішню зосередженість, забувши про тіло»[4].
У шістнадцятирічному віці Венкатараман отримав духовний досвід, який кардинально змінив його подальше життя. Венкатараман раптом відчув сильний страх смерті; лежачи нерухомо, він уявив, що його тіло стає холодним застиглим трупом і буде кремовано. Проте далі він подумав:[5]
Але чи помер я зі смертю тіла? Хіба це тіло і є я? Воно німе й інертне, але я відчуваю всю силу моєї особистості й навіть голос свого Я, котре не тотожне тілу. Я є Дух, трансцендентний до тіла. Тіло помирає, але смерть не може торкнутися Духа.
Усе це було не пустопорожнім розмірковуванням, а спалахнуло в мені як жива істина, яку я усвідомив безпосередньо, майже без процесу мислення.
Після цього всі інтереси й помисли майбутнього духовного учителя сконцентрувалися виключно на проблемі Я: «Інші думки могли з'являтися й щезати, наче різні музичні звуки, але Я завжди було присутнє, подібно до основної ноти раґи».
У тому же 1896 році в Мадурай прибув родич Венкатарамана й розповів, що він приїхав з гори Аруначали[en]. Чомусь ця назва подіяла на юнака наче удар грому. Він почав допитуватися, де ця гора і яка вона. Почувши, що це за 120 миль від Мадрасу, що місцеві жителі називають гору Тіруваннамалай, вважають її святою й поклоняються їй, Венкатараман подумки назвав гору своїм батьком і вирішив дістатися туди. Нічого не сказавши рідним, він залишив дім і через три доби приїхав поїздом на станцію Тіруваннамалай. Він викинув три рупії, які в нього залишилися, і торбинку з їжею, зняв з себе павітру (पवित्र, священний шнур брахмана), поголив голову. Це означало, що він зрікається світу й присвячує себе релігійному служінню. Також він перестав розмовляти, хоча формальної обітниці мовчання (मौन мауна) не давав.
Перебуваючи в стані глибокого самадгі (समाधि), Венкатараман прожив кілька місяців у місцевих храмах , де своєю мовчазністю й байдужістю до тілесних потреб привернув до себе увагу ексцентричного місцевого садгу Шешадрі Свамі[en], який старався оберігати юнака й називав його інколи своїм молодшим братом[6]. Коли юного Венкатарамана побачив Палані Свамі, його охопило відчуття світла й блаженства. Він став готувати їжу цьому одному з наймолодших ґуру Індії й доглядати за ним у разі необхідності.
У вересні 1898 року Венкатараман оселився в храмі на одному зі схилів Аруначали, а в грудні туди прибули його мати й старший брат. Усі намагання матері повернути сина додому, сльози й вмовляння виявилися марними — він нічого не сказав і лише у записці повідомив, що за велінням Всевишнього повинен лишитися. Решту свого життя (54 роки) Венкатараман безвиїзно прожив на Аруначалі чи біля її підніжжя.
У 1901 році Венкатараман піднявся ближче до вершини гори й оселився в печері Вірупакша (विरूपाक्ष). Тоді вже існувала невеличка група його послідовників. У 1907 році до Аруначали приїхав тамільський поет Ганапаті Муні[en], який писав на санскриті. Вражений зустріччю з Венкатараманом, поет став його палким шанувальником та послідовником і присвятив йому низку віршів і поем, наділивши його титулами Бхаґаван (Бог у людський подобі) і Махарши («великий мудрець»)[7]. Відтоді Венкатарамана стали називати Бхаґаван Рамана[8] Махарші.
У 1915 році Рама з прибічниками переселилися трохи вище, до маленького Сканда-ашраму, збудованого одним з перших учнів Рамани, а у 1916 році до Рамани приїхали мати і молодший брат, які визнали його своїм духовним наставником. Мати взяла на себе керівництво кухнею ашраму, в якому й померла через шість років. Через кілька місяців після смерті матері Рамана залишив Сканда-ашрам і поселився біля місця її поховання, де в наступні роки виріс великий ашрам. У 1949 році там відбулося урочисте освячення збудованого храму. На церемонії були присутні вищі урядовці штату Мадрас[9] на чолі з соратником Махатми Ганді, видатним політичним діячем Раджагопалачарі Чакраварті[ru][10].
У листопаді 1948 року на руці Рамани Махарші була виявлена ракова пухлина. Тим учням, які прохали Раману зцілитися заради своїх послідовників, він відповів: «Чому ви так прив'язані до цього тіла?» і «Куди я можу подітися? Я тут»[11]. Через два роки недуга спричинила смерть Рамани[12].
У момент смерті Рамани Махарші багато людей по всій Індії бачили в небі сяйво або спалах, подібний до падучої зірки[13][14].
Як і всі мешканці ашраму Рамана Махарші виконував певну роботу: працював на кухні (розпалював вогонь, різав овочі, товк у кам'яній ступі чатні). Також іноді він працював на інших ділянках (наприклад, подавав цеглу на будівництві).
Зазвичай Рамана Махарші носив лише настегнову пов'язку й ніколи не користувався взуттям. Інколи, коли було холодно, він замотувався в дготі, але зав'язував його не на талії, а під пахвами.
Рамана Махарши спав лише чотири-п'ять годин на добу. Спати він лягав близько десятої вечора, о першій годині зазвичай піднімався та йшов у вбиральню, після чого десь з півгодини чи годину сидів мовчки, перед тим як знову лягти. Вставав він о третій-четвертій годині ранку і йшов на кухню нарізати овочі.
На відміну від більшості своїх послідовників Рамана Махарші ніколи не спав після обіду. У цей час він годував тварин, які жили в ашрамі, або оглядав хід виконання будівельних робіт.
Подібно до багатьох видатних особистостей (Махатми Ганді[15], Льва Толстого[16] та інших) Рамана Махарши регулярно ходив на піші прогулянки. Він казав, що щоденна ґірі-прадакшіна (ритуальний обхід святої гори) — дієвий спосіб утримувати розум у саттва-ґуні (стані спокою й гармонії)[17].
Рамана Махарши не був сумлінним прибічником якоїсь філософської школи. Дехто каже, що його взагалі не цікавили філософські питання, оскільки він був захоплений лише безпосереднім спогляданням божественної Реальності[18]. Однак індологи вважають, що Рамана Махарши створив оригінальну філософську концепцію на основі адвайта-веданти[19].
Рамана Махарші випромінював енергію, котра породжувала в присутніх відчуття внутрішнього спокою. Схоже, що він не прикладав ніяких зусиль задля передачі цієї енергії й трансформації людей, які були біля нього. Це відбувалось спонтанно. Рамана Махарші часто казав, що передача енергії, яка чинить безпосередню дію — найважливіша складова його вчення. За словами Рамани, дані ним усні й письмові настанови, а також рекомендовані техніки медитації були адресовані тим, хто не міг налаштуватися на сприйняття неперервно випромінюваної ним благодаті[20].
У перші роки перебування на Аруначалі Рамана Махарши був мовчазним і відчуженим. Один з відвідувачів ділився своїми спогадами: «Коли я зайшов у його ашрам, там була тиша. Ця людина була самим спокоєм, втілення безмовності. Він ні з ким не базікав. Там була грандіозна мовчанка. Я ніколи не бачив нікого, настільки безмовного. Люди (їхній розум), які приходили нього, не могли проникнути в безмовність, що заповнювала його кімнату. А він просто сидів там посеред безмовності»[21].
З часом Рамана Махарші став проявляти деякий інтерес до відвідувачів, які приходили до нього, але розмовляв рідко й був небагатослівним. Його невелика письмова спадщина вмістилася в одну книгу, у яку входять такі твори:
- «Дослідження свого Я» (Вичара-санграхам). Письмові (через небажання розмовляти) відповіді на запитання Гамбгіри Шешайї. 1901 р.
- «Хто я?» (Нан яр). Письмові відповіді на запитання Шивапракаші Пілая. 1901 р.
- «П'ять гімнів горі Аруначала» (Аруначала-стути-паньчака). Перший був написаний у 1914 році на прохання послідовників Рамани Махарши, які потім співали цей гімн, збираючи пожертви. На відміну від чотирьох гімнів, написаних тамільською мовою, п'ятий було написано на санскриті[22] — на прохання поета Ганапаті Муні.
- «Суть настанов» (Упадеша ундіяр). Філософська поема з тридцяти віршів, написана тамільською мовою в 1924 році. Потім Рамана Махарші переклав їх мовою телуґу та санскритом, давши перекладам назву «Анубгуті-сара» і «Упадеша-сара». Також Рамана переклав поему мовою малаялам.)
- «Сорок віршів про Реальність» (Улладу нарпаду). 1928 р.
- «Доповнення сорока віршів про Реальність» (Улладу нарпаду анубандга). Сорок віршів тамільською мовою, з яких п'ятнадцять належать самому Рамані Махарші, а решта — перекладені ним різні санскритські тексти.
- «Рамана-пурана». У 1930-х тамільский поет Муруганар написав два сотні рядків, а Рамана Махарші потім додав від себе ще більше трьох сотень.
- «П'ять віршів про єдине Я» (Екатма-паньчака). Написані мовою телугу 1947 році на прохання учениці, а потім перекладені самим Раманою Махарші на тамільську мову.
Окрім цього багато настанов Рамани Махарші були записані його учнями.
Рамана вчив, що істинне Я — єдина реальність, а всі феномени є лише видимими її проявами. Ототожнення себе зі своїм тілом, розумом і навколишнім середовищем стає причиною нескінченних страждань. Тому вищою метою життя проголошується звільнення від ілюзорного сприйняття себе як обмеженого індивіда. Санскритською мовою словосполучення «пошук [істинного] Я» звучить як атма-вічара (आत्माविचार). В англомовних книгах цей термін перекладено словом Self-enquiry, а в результаті подвійного перекладу з'явились такі назви, як «Самодослідження», «Самопізнання» і тому подібне.
Згідно з Раманою Махарші, емпіричне «я» людини (ego) — це лише ідея, ментальна конструкція, що не має реального існування. Він казав, що ця ідея «я» виникає в певному місці, яке називав духовним серцем і зазначав, що на відміну від фізичного, воно розташоване з правої сторони тіла[23]. Звідти ідея «я» піднімається до мозку й ототожнює себе з тілом. Далі вона строює ілюзію існування розуму, тобто обмеженого «я», яке живе в тілі й контролює думки та дії. У результаті «я» ототожнює себе з усіма своїми думками й відчуттями, радостями й стражданнями. Рамана Махарші зазначав, що якщо розірвати зв'язок між емпіричним «я» й думками, з якими воно себе ототожнює, то сама ідея про «я» розвіється. Цього можна досягти, якщо триматися внутрішнього відчуття «я є», виключивши решту думок[24]. Водночас Рамана зазначав, що «правосторонній серцевий центр не э Істинним серцем. Істинне серце ніде не локалізоване. Воно всюди»[25].
Харілал Пуньджа (Пападжі)[ru], учень Рамани Махарші, згадував: «Махарші подивився на мене, і коли він дивився мені в очі, мене кинуло в дрож. Моє тіло пронизала вібрація нервової енергії. Усі мої нервові закінчення наче танцювали, і волосинки стали дибом. Я відчув у собі Духовне серце. Це не фізичне серце, а те, що є джерелом і основою всього сущого. Воно сяяло. Коли Махарші дивися на мене, я в стані внутрішньої безмовності відчував, що цей пуп'янок розквітає. Я кажу „пуп'янок“, але не треба сприймати це буквально. Було б правильніше сказати, що дещо в мені, схоже на пуп'янок квітки, розпускалося й квітнуло в Серці. І хоча я кажу „Серце“, це не означає, що „розквітання“ було локалізовано в конкретному місці тіла. Це Серце, Серце мого серця, не перебувало ні в тілі, ні за його межами. Я просто не в змозі описати свої відчуття точніше. Все, що я можу сказати, — у присутності Махарши, під його поглядом, Серце розкрилося, розквітло. Це було дуже незвичне відчуття. Я не очікував нічого подібного, і все, що трапилося, стало для мене повною несподіванкою»[26].
Як допоміжний засіб зосередження на внутрішньому Я Рамана Махарші рекомендував постійно запитувати себе: «Хто я?» (санскр. को ऽहम् ко ‘хам).
«Утихомирити розум можна задаючи питання „Хто я?“ Думка „Хто я?“ знищить усі інші думки, а потім зникне сама подібно до палиці, яку використовують для підтримання вогню при кремації небіжчика. Коли з'являються інші думки, треба не йти за ними, а питати себе: „До кого прийшли ці думки?“ Скільки б думок не з'являлося, завжди треба серйозно спитати: „До кого прийшла ця думка?“ Відповіддю буде: „До мене“. Якщо потім спитати себе „Хто я?“, розум повернеться до свого Джерела, а думка втихне. Якщо постійно практикуватися так, то розум зможе перебувати у своєму Джерелі»[27].
Згідно з Раманою, в результаті емпіричне «я» втягується в Духовне серце й зникає назавжди, після чого лишається лише істинне Я (санскр. Атман).
Рамана Махарші не відкидав кастових приписів і обмежень. Зокрема, він казав: «Адвайти („недвоїстості“, заперечення неоднаковості) не слід дотримуватись в повсякденному житті. Достатньо, коли розум перестане розрізнювати. Якщо в тобі купа розрізнювальних думок, не варто прикидатися, наче все єдине. На Заході люди беруть змішані (не однокастові) шлюби й не розбирають, з ким можна разом приймати їжу. Яка з того користь?.. Цей світ — велетенський театр. Кожна людина повинна діяти згідно роллю, яка йому надана. Така природа Всесвіту: диференціювати. Однак внутрішньо не треба мати відчуття розділення»[28].
Проте Рамана Махарші не вважав кастові обмеження абсолютною непорушними. Наприклад, коли після свята, на якому в ашрамі нагодували тисячі прочан, знесилені кухарі вранці проспали підйом, Рамана пішов на кухню готувати сніданок, взявши за помічника учня з низької касти, а потім наказав йому: «Нікому не зізнавайся, що все це зварили ми. Брахмани не стануть їсти, коли довідаються, що ти готував для них»[29].
На відміну від таких індійських гуру, як, наприклад, Шрі Ауробіндо чи Харілал Пуньджа, які в молодості були революціонерами, Рамана Махарші не брав безпосередньої участі в національно-визвольних змаганнях індійського народу, але зі своїх позицій давав їм схвальну оцінку. Зокрема, коли відомий активіст партії Індійський національний конгрес Джамналал Баджадж[en] спитав, чи правильно прагнути свараджу (державної незалежності), Рамана відповів: «Так, невпинна практична робота задля досягнення мети поступово розширює обрії, тож індивід поступово зливається з країною. Таке злиття бажано, і така діяльність є нішкам'я-кармою (безкорисливою діяльністю). Під час боротьби потрібно ввірити себе Вищій Силі, чию могутність треба тримати в свідомості й ніколи не випускати з уваги»[30].
Перші послідовники у Рамани Махарші з'явилися майже одразу після того, як він оселився на горі Аруначала. Оскільки Рамана Махарші мало розмовляв (а у перші роки не розмовляв зовсім), то сторонньому спостерігачеві процес навчання учнів Рамани міг здаватися дивним. Наприклад, у відвідувача, який був активним прибічником шляху бгакті, спочатку з'явилися такі думки: «Ця людина повинна подавати учням приклад, а він просто мовчки сидить і нічого не розповідає про Бога. Схоже, що й сам він не повторює імені Бога й ніяк не зосереджує на Ньому свою увагу. Його учні-нероби сидять навколо нього, нічого не роблячи, тому що він сам теж не робить нічого. Хіба може показати мені Бога ця людина, яка не проявляє до Нього ніякого інтересу?»[31] Проте на багатьох вже сам погляд Рамани Махарші справляв величезне враження. Аннамалай Свамі розповів про своє перше відвідування Рамани: «Бхагаван протягом десяти-п'ятнадцяти хвилин пильно дивився на мене, не кажучи ні слова. Мене охопило відчуття величезного фізичного полегшення і розслаблення. Я відчув, як чудесна прохолода наповнює моє тіло. Я немов поринув у прохолодну водойму після перебування на спекотному сонці»[32].
Рамана не давав своїм послідовникам формальної посвяти (दीक्षा дікша) в учні чи в санн'ясу, але, звертаючись до мешканців ашраму, часто в знак поваги додавав до їх імені слово свамі (дослівно «пан»). Тому в ашрамі Рамани майже всі чоловіки стали Свамі.
Деякі видатні індійські учні Рамани Махарші:
- Палані Свамі. Він доглядав за Раманою з 1897-го по 1918 рік.
- Ганапаті Муні[en] (1878–1936). Знавець санскриту, поет, активний борець за незалежність Індії.
- Муруганар (1893–1973). Видатний тамільський поет. Він зібрав велику колекцію висловлювань Рамани Махарші в роботі «Вінок з висловлювань Гуру» (Гуру-вачака-ковай).
- Гудіпати Венкатачалам[en] (1894–1976). Відомий автор, котрий писав мовою телугу. Останню частину свого життя провів близько ашраму Рамани Махарші на Аруначалі.
- Шрі Садгу Ом (1922–1985). Провів п'ять років з Раманою і близько 28 років з Муруганаром. Автор книги «Шлях Шрі Рамани».
- Сурі Нагамма. За п'ять років вона написала мовою телугу низку листів до брата, в яких передані діалоги Рамани Махарші з учнями. Перш, ніж листи були відправлені, Рамана особисто схвалював їх.
- Харілал Пуньджа (1910–1997). Духовний учитель, відомий у Індії та на Заході.
- Свамі Рамдас[en]. Він відвідав Раману Махарши під час паломництва в 1922 році, після чого провів наступні 21 днів на самоті в печері на Аруначалі. У медитації усвідомив, що «все є Рама».
- О. П. Рамасвамі Реддіяр[en]. Член партії Індійський національний конгрес, політик, борець за свободу. З 1947-го по 1949 рік був прем'єр-міністром Мадрасу.
За межами Індії Рамана Махарші став широко відомим у 1930-х, після того як британський журналіст Пол Брайтон написав свій бестселер «Пошуки в загадковій Індії»[33].
На Заході можна відзначити таких послідовників Рамани Махарші:
- Майор Чедвік. Директор «Ведичної школи» (санскр. वेदपाठशाला веда-патгашала).[недоступне посилання з липня 2019]
- Артур Осборн[en]. Перший редактор журналу ашраму «Гірський шлях [en]».
- С. С. Коен. Автор книги «Гуру Рамана».
- Моріс Фрідман[ru] (Свамі Бхаратананда).
- Етель Мерстон[en]. У своїх спогадах розповіла про Раману Махарші.
- Роберт Адамс[en]. Автор книги «Безмовність серця».
- Мауні Садгу[en]. (Мечислав Деметріус Судовські, 1897–1971). Автор книг з містики та езотерики.
- Девід Годман[en]. Був бібліотекарем в ашрамі. Автор книг про Раману Махарші та його учнів.
Непрямими послідовниками Рамани Махарші є Аруначала Рамана, Цезар Теруель та інші. Судження Рамани Махарші вплинули на відомого американського філософа й письменника Кена Вілбера[ru].
- The Collected Works of Sri Ramana Maharshi.[недоступне посилання з липня 2019]
- Атма Ананда (Николаева М.) Рамана Махарши. Через три смерти. Ритамбхара, Постум, 2008. — 128 с. ISBN 978-5-91478-006-4; 2008 г.
- Беседы с Шри Раманой Махарши. Сост. и пер. с англ. О. М. Могилевера. — 2-е изд., испр. / М. — Тируваннамалай: Изд-во «Ганга» — Шри Раманашрам, 2006. — Т. 1. — 472 с. ISBN 5-98882-017-4
- Беседы с Шри Раманой Махарши. Пер. с англ. Ю. А. Бутора и О. М. Могилевера, сост. О. М. Могилевера / М. — Тируваннамалай: «Ганга» — Шри Раманашрам, 2006. — Т. 2. — 478 с. ISBN 5-98882-004-2
- Брантон П. Путешествие в тайную Индию. Пер. с англ. — М.: Сфера, 2002. — 416 с.
- Годман Д. Воспоминания о Рамане Махарши. Встречи, приводящие к трансформации. Пер. В. Ремизовой. М.: Ганга, 2014. 488 с. ISBN 978-5-906154-44-6
- Годман Д. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011. 288 с. ISBN 978-5-98882-131-1
- Годман Д. Преображающие встречи с Раманой Махарши. Пер. В. Ивановой. М.: Ганга, 2014. 376 с. ISBN 978-5-906154-52-1
- Годман Д. Свет Аруначалы. Беседы с Раманой Махарши и Аннамалаем Свами. М.: Ганга, 2011. 320 с. ISBN 978-5-98882-132-8
- Годман Д. Сила присутствия. Встречи, приводящие к трансформации. М.: Ганга, 2012. Т.1. 384 с. ISBN 978-5-98882-171-7
- Годман Д. Ум исчез, я — Сущее. Жизнеописания и поучения Шри Лакшманы Свами и Матру Шри Сарады. Сост. и пер. с англ. О. М. Могилевера. СПб.: Внутренний Путь, 2010. 304 с. ISBN 978-5-903696-14-7
- День за днем с Бхагаваном Шри Раманой Махарши. Из дневника А. Дэвараджа Мудалияра. СПб., Тируваннамалай: Внутренний Путь, Шри Раманашрам, 2013. — 496 с. ISBN 978-5-4391-0054-5
- Духовное учение Рамана Махарши (Предисловие К. Г. Юнга). М.,1990.
- Кайда А. А. Адвайта-веданта и Шри Рамана Махарши: новации в практике. // Путь Востока: Традиции и современность. Серия «Symposium», Конференция «Путь Востока», Выпуск 28. / Материалы V Молодежной научной конференции по проблемам философии, религии, культуры Востока Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2003. C.42-43.
- Кайда А. А. Метод самоисследования Шри Рамана Махарши как средство духовного развития. // Путь Востока: Проблема методов. Серия «Symposium», Конференция «Путь Востока», Выпуск 10. / Материалы IV Молодежной научной конференции по проблемам философии, религии, культуры Востока Санкт-Петербург: Санкт-Петербургское философское общество, 2001. C.6-7.
- Маха-йога, или Предание Упанишад в свете поучений Бхагавана Шри Раманы. Сост. и пер. с англ. О. М. Могилевера, 2009. — 320 c.
- Письма из Шри Раманашрама. Вечно живущие Мудрость и Любовь Бхагавана Шри Раманы Махарши. СПб., Тируваннамалай: Внутренний Путь, Шри Раманашрам, 2014. 640 стр. ISBN 978-5-4391-0110-8
- Премананда. Аруначала Шива. Комментарии к учению Шри Раманы Махарши «Кто Я?» К.: Открытое Небо. — 402 с. ISBN 978-617-7161-15-7
- Премананда. Намётки к Пробуждению. К.: Открытое Небо, 2014. — 370 с. ISBN 978-617-7161-07-2
- Федоренко Г. Г. Атма-вичара Рамана Махарши в контексте адвайта-веданты.// Философия XX века: школы и концепции. Материалы работы секции молодых ученых «Философия и жизнь». Материалы научной конференции 21 ноября 2000 г. С-Петербург, 2001, с. 280–283.
- Шри Муруганар. Гуру Вачака Коваи. Собрание устных наставлений Шри Раманы Махарши. Перевод с английского А. Киселёва, О. Короткова. М.: Ганга, 2014. 596 с. ISBN 978-5-906154-86-6
- Шри Муруганар. Падамалай. Наставления Рамана Махарши. Перевод с английского М. Роттера. М.: Ганга, 2015. 552 с. ISBN 978-5-9906742-8-8
- Шри Пуньджа. Интервью. Перевод с английского Д. Бурбы. М.: София, 2004.
- Шри Рамана Махарши. Будь тем кто ты есть. Наставления Шри Раманы Махарши. Сост. Д. Годман. (составление и перевод Могилевера О. М.) М.: Ганга, 2005.
- Шри Рамана Махарши: Весть Истины и Прямой Путь к Себе (составление и перевод Могилевера О. М.) Ленинград, 1991.
- Шри Рамана Махарши: Жизнь и Путь. Сост. и пер. с англ. О. М. Могилевера / Под ред. Н. Сутары. — СПб. — Тируваннамалай: «Экополис и культура» — Шри Раманашрам, 1995. — 416 с.
- Шри Рамана Махарши. Собрание произведений. Сост. и пер. с англ. О. М. Могилевера. — 2-е изд., испр. и доп. — М. — Тируваннамалай: Изд-во К. Г. Кравчука — Шри Раманашрам, 2003. — 494 с.
- Шри Рамана Гита (Песнь Шри Раманы). Пер. с испол. санскр. ориг. и сост. рус. изд. О. М. Могилевера / СПб. — Тируваннамалай: «Экополис и культура» — Шри Раманашрам, 1996. — 240 с.
- Офіційний сайт (en)
- Офіційний російський сайт, присвячений Бхагавану Шрі Рамане Махарші (ru)
- Бібліотека офіційного російського сайта, книги в електронному варіанті(с)
- Список книг Шрі Рамани Махарші в Російській Державній бібліотеці
- Фільм «Мудрець Аруначали» російський сайт, переклад О. М. Могілевера
- Arunachala — Holy Mountain
- Тіруваннамалай — фотогалерея
- Вебальбом на Picasa
- ↑ Енциклопедія «Britannica»
- ↑ Mahadevan T. M. P. Ten Saints of India. Bombay, 1961, P 117.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 16.
- ↑ Шрі Рамана віджая, 1920. (Біографія тамільською мовою)
- ↑ Arthur Osborne. Ramana Maharshi and the Path of Self-Knowledge. 1954 [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.], P 8.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 31.
- ↑ Розповсюджене написання Махаріші помилкове, оскільки за нормами санскритської граматики маха (मह «великий») + ріші (ऋषि «мудрець») = махарши (महर्षि).
- ↑ Рамана («той, хто приносить радість») — скорочення від Венкатараман.
- ↑ А. Д. Литман. Современная индийская философия. М.: Мысль, 1985, С 91.
- ↑ Тирукурал. Священная книга тамильской мудрости / Перевод Д. В. Бурбы. М.: РИПОЛ классик, 2014, С 10.
- ↑ Arthur Osborne. Ramana Maharshi and the Path of Self-Knowledge. 1954 [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.], P 207.
- ↑ Георг Фёрштайн. Энциклопедия йоги. М.: Гранд, 2002, С 113.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 276.
- ↑ Шри Пуньджа. Интервью. М.: София, 2004, С 99.
- ↑ Ганди М. К. Моя жизнь. М.: Наука, 1969, глава XVI.
- ↑ Дмитрий Бурба. Махатма Лев Толстой. М.: Эксмо, 2013, С 239.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 39-40, 133.
- ↑ А. Д. Литман. Современная индийская философия. М.: Мысль, 1985, С. 92
- ↑ Индуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь / Под общ. ред. М. Ф. Альбедиль и А. М. Дубянского. М.: Республика, 1996, С 358.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 11.
- ↑ Шри Пуньджа. Интервью. М.: София, 2004, С 330.
- ↑ Ганапаті Муні, який був послідовником Рамани Махарши, попрохав його написати вірша на санскриті. Той, сміючись, відповів, що погано знає санскрит і не володіє санскритською просодією. Ганапаті дав короткі пояснення. У дві наступні доби Рамана написав п'ять бездоганних санскритських віршів.
- ↑ Також специфічною рисою вчення Рамани Махарші є поняття амріта-наді — «канал безсмертя» (Георг Фёрштайн. Энциклопедия йоги. М.: Гранд, 2002, С 595).
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 37.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 221.
- ↑ Шри Пуньджа. Интервью. М.: София, 2004, С 61.
- ↑ The Collected Works of Sri Ramana Maharshi., P 39.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 131.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 99.
- ↑ Arthur Osborne. Ramana Maharshi and the Path of Self-Knowledge. 1954 [Архівовано 2016-03-07 у Wayback Machine.], P 173.
- ↑ Шри Пуньджа. Интервью. М.: София, 2004, С 63.
- ↑ Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 34.
- ↑ Наприклад, Георг Фьорштайн у вступі до своєї «Енциклопедії йоги» пише: «Я досі добре пам'ятаю те враження, яке на мене справив опис знаменної зустрічі Брантона зі Шри Раманою Махарші, великим мудрецем з Тіруваннамалаю в Південній Індії».