Рапай-Маркіш Ольга Перецівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Рапай-Маркіш Ольга Перецівна
івр. אולגה רפאי-מרקיש‎‎
Народження 1 серпня 1929(1929-08-01)
Харків
Смерть 1 лютого 2012(2012-02-01) (82 роки)
  Ізраїль
Країна Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Ukraine.svg Україна
Навчання Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Діяльність художниця, скульпторка
Роки творчості з з 1956
Батько Маркіш Перец Давидович

О́льга Перецівна Рапа́й (Ма́ркіш)[1] (* 1 серпня 1929, Харків — 1 лютого 2012, Ізраїль) — український скульптор кераміки, порцеляни.

Біографія[ред. | ред. код]

Народилась у Харкові в родині романіста Переца Маркіша та перекладачки Зінаїди Йоффе. Закінчила Київський Художній Інститут (1956)(у М. Гельмана); по закінченні інституту працювала 11 років в галузі порцелянової пластики на Київському експериментальному кераміко-художньому заводі (КЕКХЗ).

Серія статуеток «Цирк», фігурки в народному вбранні різних областей України; з кінця 1960-их років, переважно монументальна декоративна скульптура (фантастичні звірі й птахи), архітектурна кераміка (панно, рельєфи, антропоморфні вази) — в теракоті, майоліці, шамоті.

Автор монументально-декоративних творів в архітектурі: композиції-рель'єфи на Будинку торгівлі (1967), інтер'єри у Республіканській бібліотеці для дітей (1980), Інституті фізіології ім. Богомольця (1982), Інституті ботаніки ім. М.Холодного (1984), Будинку художніх колективів на бульварі Т.Шевченка № 50/52 (1987), крамниці «Взуття» на Подолі (1989), всі — у Києві; мала скульптура — цикли: біблійні, міфологічні, театральні, циркові, українські фольклорні мотиви (1990—1996).

Чоловіком Ольги Перецівни був також скульптор Микола Рапай, товариш Георгія Якутовича та Сергія Параджанова. Похована в Ізраїлі, Тель-Авів.

Монументально-декоративна кераміка[ред. | ред. код]

  • 1969 — мозаїчне панно «Любіть книгу — джерело знань» на торці СШ № 82 (в співавторстві з І. Марчукомі В. Мельниковим), вул. Н. Шпака, 4.
  • 1969 — керамічна розпис площею 18 м2 в спецлікарні № 1 (адреса не встановлено).
  • 1970 — 30 керамічних рельєфів розміром 60 х 60 см кожен у кафе м. Охтирка (не збереглися).
  • 1971 — 16 поліхромних керамічних рельєфів розміром 60х60 см кожен в торговому центрі на проспекті Перемоги (не збереглися).
  • 1973 — керамічні рельєфи в інтер'єрі торгового центру, у приміщеннях молочної кухні, театральної каси, пункту прокату, магазину кулінарії на проспекті Перемоги (не збереглися).
  • 1973 — два рельєфних панно площею 18 м2 кожне в ресторані готелю «Славутич» (у співавторстві з Б. Довганем), декоративні вази і світильники; вул. Ентузіастів, 1 (не збереглися).
  • 1973 — керамічні рельєфи на території санаторію «Лісова поляна» (нині Шпиталь для псевдоінтернаціоналістів), Пуща-Водиця, 7-я лінія;
  • 1974 — скульптура, рельєфи, розписи в ресторані «Краків» на проспекті Перемоги у районі Шулявки (не збереглися).
  • 1977 — рельєфи в акторському холі Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки, вул. Б. Хмельницького, 5.
  • 1978 — декоративна поліхромна керамічна скульптура в дитячій лікарні (адреса не встановлено).
  • 1979 - рельєфи, маски, розписи, декоративна поліхромна керамічна скульптура в інтер'єрі Національної бібліотеки України для дітей, вул. Януша Корчака, 60.
  • 1980 — декоративна поліхромна керамічна скульптура, мала пластика, рельєфи, світильники в кафе-барі Інституту фізіології ім. О. Богомольця НАН України, вул. Академіка Богомольця, 4.
  • 1981 — рельєфи, декоративна поліхромна керамічна скульптура, вази в вестибюлі готелю «Братислава», вул. Д. Малишка, 1 (не збереглиися).
  • 1982 — просторова композиція «Рослина», рельєфи, вази, світильники у вестибюлі Інституту ботаніки ім. Н, Г, Холодного, вул. Терещенківська, 2;
  • 1987 — керамічні композиції загальною площею понад 300 м2 на фасаді Будинку національних творчих колективів України; бул. Т. Шевченка № 50-52.

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

  • [2]
  • [3]
  • [4][недоступне посилання з жовтня 2019]
  • [5]
  • сторінка про творчість майстра: [6]

Література[ред. | ред. код]

  • Корусь, О. «Грації та блазні» Ольги Рапай [Текст] / О. Корусь // Народна творчість та етнологія. — 2015. -N 2(березень-квітень). — С. 129—130 : ілюстр. 
  • Романюк-Карпинская Л., Корусь Е. Фарфор Ольги Рапай. — Х., 2015. — 215 с.
  • Корусь Е., Романюк Л. «Гандзя цяця молодичка…» Украинская тема в фарфоре Ольги Рапай // Антиквар. — 2011. — № 11(58). — С.110-117.
  • Ольга Рапай. Альбом. — К.: Дух і літера, 2007. — 96с.
  • Лемыш А. Керамический мир Ольги Рапай.//Уикэнд (приложение к еженедельнику «2000»). — 2005. — № 29-30(278). — С.7.
  • Ольга Рапай. Скульптура. Декоративне мистецтво. Монументальне мистецтво /Каталог виставки творів/. (авт. вст. ст. Цельтнер В.). — К.: Спілка художників України, 1983.
  • Ольга Рапай. Скульптура. Київ, 1968.