Ратибор (Польща)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ратибор
Racibórz

Герб Прапор
Герб Прапор
Ратибор
Розташування міста Ратибор
Основні дані
50°05′ пн. ш. 18°14′ сх. д. / 50.083° пн. ш. 18.233° сх. д. / 50.083; 18.233Координати: 50°05′ пн. ш. 18°14′ сх. д. / 50.083° пн. ш. 18.233° сх. д. / 50.083; 18.233
Країна Польща Польща
Регіон Сілезьке воєводство
Столиця для Ратіборзьке князівство (Герцогство, Сілезькі князівства)
Магдебурзьке право 1217
Площа 75,01 км²
Населення 56289 (2011)[1]
· густота 759 (2008[2]) осіб/км²
Агломерація 115 164
Висота НРМ 200 м
Міста-побратими Калінінград (2002), Леверкузен, Zuglód, Кендзежин-Козьле, Опава, Рот, Тисмениця, Рексем
Телефонний код (48) 32
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів SRC
GeoNames 3087584
Поштові індекси 47-400 до 47-445
Міська влада
Веб-сторінка raciborz.pl
Мапа


Ратибор у Вікісховищі?

Ратибо́р (пол. Racibórz, нім. Ratibor) — місто в південно-західній Польщі, повітовий центр Сілезького воєводства.

Історія[ред. | ред. код]

Укріплення Ратибора існувало в XI ст. захищаючи торговий шлях через переправу на річці Одра, що вів через Моравські ворота до Польщі. З 1172 року столиця Сілезького герцогства. 1173 року поміж братами Болеславом I Високим та Мешком I Кривоногим стався конфлікт, після якого Сілезьке князівство було розділене, де Мешко I став володарем Ратиборського князівства. У 1201 році, після смерті Болеслава I, утворилося Ратиборсько-опольське князівство. У 1299 році місто отримало магдебурзьке право. У 1336 році панування династії П'ястів закінчилося і було утворене Ратиборсько-опавське князівство під володарством Перемишлянського роду, а в 1437 році  Ратиборсько-крновське князівство, а в 1511 і до 1521 існувало Ратиборсько-опольське князівство. У 1521 році помер Валентин Горбатий[pl] не залишивши по собі спадкоємця. Князівство Рацибож знову повернулося до П'ястів -- володарем Ратибора став Опольський герцог Іван II[pl], який приєднав місто до свого князівства. У 1551 році влада перейшла до Габсбурських володарів після чого Ратибож став одним з міст Сілезького герцогства. У XVIII ст.  після пруссько-австрійської війни Сілезія була включена до складу королівства Пруссія.

У 1846 році була побудована залізнична лінія, яка через два роки з'єднала Берлін з Віднем. Широкого розвитку набула металургія. Того року населення міста сягнуло 39 тис. осіб. У другій половині XIX ст. відроджувався важливий польський культурний центр, в тому числі польське верхньосілезьке товариство (1886-1939) та Польський дім "Strzecha". У 1889 році почали виходити друком польські журнали, в тому числі і Ратиборські новини (1889-1921).

У лютому 1919 р. на Паризькій конференції Чехословаччина зробила територіальну претензію на Ратибож. У 1920 році вона отримала південну частину повіту, так звана Хулчинський край. У 1921 року, відбувся референдум, на якому визначалася подальша доля міста.  9,13% проголосували за входження до складу Польщі, тоді як 25,366 (87,98%) виборців висловилися за те щоб залишитися у складі Німеччини, у тому числі майже 24% так званих емігрантів. Польща застосувала право голосу емігрантів. Врешті, кордон між Польщею та Німеччиною був визначений на кілька кілометрів на схід від міста, де Ратибор опинися на території Польщі. 

5 березня 1933 року на виборах до рейхстагу НСДАП у місті отримали понад 47% голосів. Проте традиційний католицький характер міста відбився на високих результатах, отриманих Центральною Партією (33%). У тому ж році кількість мешканців Ратибора досягла свого довоєнного рекорду -- 51 680 осіб. 

Під час німецької окупації в роки Другої світової війни на території Ратибора фунціонувала в'язниця та три трудових табори. Із військовополонених було створено вісім робочих груп в яких працювали французи, англійці, італійці та росіяни. 

31 березня 1945 Ратибор був захоплений радянською армією. Місто було поруйноване приблизно 80%, як в результаті боїв, так і підпалів радянських солдатів. Німці були депортовані на Західну Німеччину. Цегла із багатьох згорілих і зруйнованих історичних будинків перевозилася до Варшави для реконструкції. На місці руїн були побудовані соціалістичні блоки. Незважаючи на це, збереглися багато історичних будівель.

У першій декаді після війни місто було відновлено, а потім розширено. Були відбудовані старі промислові заводи а також побудовані нові фабрики і заводи. У 1975 році сусідні села Марковице, Судол, Мідонія та Бжезі були об'єднані з містом.

8 липня 1997 року місто постраждало від масштабної повені, яка затопила бл. 60% міста. Вода досягла рівня 1046 см, а втрати мешканців та підприємців були величезними. Після адміністративної реформи 1998 року Ратибор опинився у складі Сілезького воєводства ставши повітовим центром.

21 червня 2001 р. місто стало першим в Польщі та Європі, яке отримало сертифікат ISO 14001, впровадивши таким чином систему управління навколишнім середовищем у гмінах.

Демографія[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][3]:

Загалом Допрацездатний
вік
Працездатний
вік
Постпрацездатний
вік
Чоловіки 26825 4738 19203 2884
Жінки 29464 4553 18387 6524
Разом 56289 9291 37590 9408

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народились[ред. | ред. код]

Померли[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018. 
  2. Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  3. Згідно методології GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • Raciborz // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. — Warszawa : Filip Sulimierski i Władysław Walewski, 1888. — Т. IX : Poźajście — Ruksze. (пол.) — S. 362–365. (пол.)
  • Norbert Mika: Dzieje ziemi raciborskiej. Kraków: Avalon, 2010, s. 19-20. ISBN 978-83-7730-003-9.
  • Jan Drabina, Górny Śląsk, Wrocław 2002, s. 147
  • Dorota Borowicz, Mapy narodowościowe Górnego Śląska od połowy XIX wieku do II wojny światowej, Wrocław: Wydawnictwo Uniwersytetu Wrocławskiego, 2004, s. 39, ISBN 83-229-2569-7, OCLC 69318732.
  • A.Kuzio-Podrucki, Rodowód książąt Raciborza z rodów von Hessen i von Hohenlohe w: "Opactwo cysterskie w Rudach na Górnym Śląsku", p. red. L. Kajzera, Katowice 2001.
  • N. Mika, Š. Bělastová, Wspólne raciborsko-opawskie dziedzictwo, Racibórz 2000, ​ISBN 83-912030-4-2
  • Paweł Newerla, Dzieje Raciborza i jego dzielnic, Racibórz 2008, ​ISBN 978-83-89802-73-6
  • Hugo Weczerka: Handbuch der historischen Stätten[de]: Schlesien. Stuttgart, 1977, ISBN 3-520-31601-3, S. XXXIV–XXXVII sowie Stammtafel auf S. 590.
  • Rudolf Žáček: Dějiny Slezska v datech. Praha 2004, ISBN 80-7277-172-8, S. 444.
  • Historia Narodu Śląskiego. Prawdziwe dzieje ziem śląskich od średniowiecza do progu trzeciego tysiąclecia (History of Silesian Nation. True history of Silesian lands from the Middle Ages to the threshold of the third Millennium), Zabrze 2003 ISBN 83-919589-0-6.

Посилання[ред. | ред. код]