Раффаелла Карра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Раффаелла Карра
Raffaella Carrà
Зображення
Основна інформація
Повне ім'я Раффаелла Роберта Пеллоні
Дата народження 18 червня 1943(1943-06-18)
Місце народження Болонья, Італія
Дата смерті 5 липня 2021(2021-07-05) (78 років)
Місце смерті Рим, Італія[1]
Роки активності 1952–2021
Громадянство Італія
Національність італійка
Професія співачка, акторка
Жанр поп, італо-диско, хауз, електро
Псевдоніми la Carrà
Нагороди
Commander Grade of the Spanish Order of the Civil Merit.
www.raffaellacarra.tv
Q: Цитати у Вікіцитатах
CMNS: Файли у Вікісховищі

Раффаелла Карра, справжнє ім'я якої Раффаелла Роберта Пеллоні (італ. Raffaella Roberta Pelloni; 18 червня 1943(19430618), Болонья — 5 липня 2021, Рим[2]) — італійська шоуменка, співачка, танцівниця, акторка, телеведуча, теле- та радіо-сценаристка.

Протягом своєї телекар'єри, яка тривала з кінця 1960-х років й до самої смерті, Раффаелла Карра отримала титул «королеви італійського телебачення».[3] Окрім цього, протягом своєї довгої кар'єри Карра стала «іконою» італійської музики й телебачення, отримавши визнання також за кордоном, особливо в Іспанії та Латинській Америці.[4][5][6][7]

За свою кар'єру, як Раффаелла заявила в інтерв'ю тижневику «TV Sorrisi e Canzoni», вона продала більше 60 мільйонів платівок, а на передачі «Domenica in», яку вів Піппо Баудо, де вона була гостем, співачка заявила, що їй належить двадцять два платинових та золотих дисків. Потім співачка отримала ще одну посмертну «золоту платівку» в липні 2021 року за пісню «Tanti auguri» 1978 року.

Восени 2020 року британська газета «The Guardian» назвала Раффаеллу Карру європейським секс-символом, назвавши її «культурної іконою, яка навчила Європу радощам сексу».[8]

Біографія[ред. | ред. код]

Раффаелла Карра у фільмі «Муки минулого» (1952)
Раффаелла Карра (1963)

Раффаелла народилася в Болоньї, в сім'ї Раффаеле Пеллоні і Анджели Іріс Делл'Утрі (1923—1987), у неї був брат Ренцо від якого у неї двоє племінників Маттео і Федеріко.[9] Батько був багатим фермером з Емілії-Романьї.[10][11] Мати, теж з Романьї, мала сицилійське походження, разом з бабусею Раффаелли, керувала кафе «Caffè Centrale» в Белларії.[12][13][14] Батьки розлучилися через два роки після весілля, маленька Раффаелла розділила більшу частину свого дитинства між Болоньєю, де вона вчилася, і Белларією.[15][16][17] У віці восьми років Раффаелла покинула рідну провінцію Емілію-Романью, щоб продовжити навчання у Римі, спочатку в Національній танцювальній академії, заснованої танцівницею російського походження Я Русской, а потім в Експериментальному центрі кінематографії.[12]

Кар'єра[ред. | ред. код]

1950-ті і 1960-ті роки[ред. | ред. код]

Кінокар'єра Раффаелли почалася дуже рано, на початку 1950-х років, коли вона у віці восьми років брала участь у фільмі Маріо Боннара «Муки минулого» (1952), сентиментальній мелодрамі (модного на той час серед італійської публіки кіножанру), в якому вона зіграла дитячого персонажа Граціеллу.[18] Між 1958—59 роками вона зіграла епізодичні ролі ще у трьох інших фільмах.

У 1960 році закінчивши Експериментальний центр Кінематографії у Римі; того ж року Раффаелла зіграла у фільмах Флорестано Ванчіні «Довга ніч 43-го» та Леопольдо Трієсті «Гріх зелених років». Цього ж часу вона стала виступати на театральній сцені, у трупах режисерів Лаури Карлі і Камілло Пілотто. Одна з найкращих театральних робіт Раффаелли — роль у популярному мюзиклі «Чао, Руді», де вона грала разом з Марчелло Мастроянні. Після виступу на радіо, де вона під патронатом Лучано Рісполі створила і вела передачу «Рафаелла з мікрофоном у портупеї», її помітив режисер Стефано Де Стефані, який в середині 1962 року вибрав її асистенткою ведучого Леліо Луттацці в програмі «Автор слів: невідомий».

У 1960 році Раффаелла брала участь у кінопробах на роль Розетти (дочки головної героїні Чезіри, яку грала Софі Лорен) у фільмі Вітторіо Де Сіки «Чочара», але була відхилена, тому що була визнана занадто зрілою для цієї ролі (роль віддали італо-американській акторці Елеонорі Браун).

Потім брала участь в інших фільмах, включаючи «Товариші» Маріо Монічеллі (1963) і у голлівудському «Експресі фон Райєна» (1965) Марка Робсона, де її партнером був Френк Сінатра. У 1964 році Раффаелла зіграла у телеверсії вистави «Дочка білого гусака», написаній Едоардо Антоном для передачі каналу Rai 1 «Жити разом» режисера Уго Шаши.[19] У 1965 році роль зіграла роль Костанци Де Моріак в телевізійній драмі «Скарамуш» з Доменіко Модуньйо.[20] У 1960-х роках у різних виданнях з'являлися чутки про стосунки Раффаелли з футболістом «Ювентуса» Джино Стаккіні, які тривали вісім років.[21]

Грала у фільмі «Все гаразд», телеверсії однойменного роману Луїджі Піранделло, який транслювався 3 березня 1967 року на каналі Rai 1.

У січні 1968 року Раффаелла вела спецпроект «Час самби» на телеканалі Rai 2. У червні того ж року вона брала участь у зйомках теледрами Дієго Фаббрі «Сімейний процес» на каналі Rai 1, а наприкінці наступного року — у теледрамі «Посмішка Джоконди».

Зміна прізвища[ред. | ред. код]

У першій половині 1960-х років Раффаелла взяла псевдонім «Карра», рекомендований режисером Данте Гвардаманьєю, який, захоплений живописом, зв'язав її ім'я «Раффаелла», яке нагадувало йому художника Раффаелло Санцо, з прізвищем художника Карло Карри.[22] Однак, не зважаючи на це, Раффаеллі не вдалося домогтися великого успіху як акторки (з точки зору популярності), через що, на початку 1970-х років, зважаючи на успіх досягнутий в ролі шоуменки на телебаченні, вона вирішила відмовитися від акторської діяльності (за винятком деяких спорадичних появ у фільмах та телесеріалах наступних років), і зосередитися на кар'єрі телеведучої, субретки й співачки, у яких вона добилася успіху й популярності міжнародного рівня.

1970-ті роки[ред. | ред. код]

Раффаелла Карра (1963)

Сезон 1969-70 років був відзначений успіхом на телебаченні шоу «Я, Агата і ти», яке Карра вела спільно з Ніно Таранто і Ніно Феррером, в якому вона представила новий «енергійний» та «сучасний» стиль шоуменки.

Восени того ж року, Карра, разом з Коррадо, стала ведучою пісенного телеконкурсу «Canzonissima», де викликала скандал через виступ з оголеним пупком, її пісня «Ma che musica maestro!», яка була використана для вступної заставки передачі, очолила чарти, її продажі склали 200 000 копій. Раффаелла підкорила своєю піснею не лише італійський музичний «Олімп», але й підняла рейтинги телепереглядів конкурсу до небаченного до цього рівня, після чого вона стала новою зіркою італійського шоу-бізнесу. З огляду на високі результати телепереглядів минулого року, канал Rai вирішив, затвердити тих же самих ведучих й для нового сезону телеконкурсу. 1971-го Карра повернулася на «Canzonissima», виконавши три пісні, які також вийшли як сингли: «Chiesa se va», «Maga Maghella» (призначена для дитячої аудиторії) і знаменита «Tuca tuca» зі скандальним балетним супроводом. Цензура заборонила компанії Rai транслювати останній випуск третьої частини програми, через «занадто сміливу» і «провокаційну» хореографію Карри. Тільки після виступу Карри разом з Альберто Сорді, заборонений танець подолав початкову цензуру і суперечки, отримавши велику популярність в народі. На хвилі успіху на «Canzonissima-70», що дала її перший великий хіт «Ma che musica maestro», Карра, 1971 року, випустила свій перший альбом «Raffaella», що містив цю пісню. У тому ж році Карра випустила ще один альбом, що став хітом, «Raffaella Carra». Альбом також містив пісню «Borriquito», яка стала першим хітом співачки на латинському ринку.

Також у 1971 році Раффаелла разом з актором Жоржем Декрієром брала участь в епізоді під назвою «Жінка з двома посмішками» французького телесеріалу «Арсен Люпен» (знімався між 1971—74 роками). Потім, у 1974 році, Карра представляла телешоу «Milleluci», яке вела спільно зі співачкою Міною (це був один з останніх телепроектів за участю Міни, незадовго до остаточного залишення телесцени), яка мала великий успіх у публіки, на цій передачі за Раффаеллою остаточно затвердився статус універсальної танцюристки.

На хвилі великого успіху телешоу Раффаелла випустила альбом «Milleluci», який загалом складався з каверів. Того ж 1974 року Карра втретє представляла «Canzonissima», цього разу вона вела конкурс самотужки, виступаючи в дуеті з лялькою у вигляді персонажу мультфільмів Топо Джіджо та виконавши з нею пісню для дітей «Strapazzami di coccole». Також того ж року вона випустила альбом «Felicità tà tà», що містив, крім однойменної пісні, заголовну пісню її третьої «Canzonissima», одного з найбільших хітів співачки у стилі диско-музики — «Rumore». Альбом мав великий успіх не лише в Італії, де став «платиновим», але й хороші результати за кордоном, де отримав кілька «золотих» сертифікацій.

Між 1975-80 роками Раффаелла заявила про себе також в Іспанії, успіх пісень співачки у цій країни змусив місцеву телекомпанію TVE запропонувати їй у 1976 році зіграти у «La hora de Raffaella Carrà» (епізод телесеріалу «La hora de …»), завдяки якому вона стала популярною серед іспанської публіки.

У ці роки Раффаелла більше зосередилася на своїй кар'єрі співачки, отримавши визнання у всьому світі, зокрема, в таких країнах, як Іспанія, Німеччина, Франція, Голландія, Бельгія, Англія, Греція, а також в країнах Латинської Америки, ставши справжнім феноменом експорту італійської музичної продукції у світі. Одним з найгучніших хітів стала пісня «A far l'amore comincia tu», яка у своїй англомовній версії посіла дев'яту сходинку в рейтингу найпродаваніших синглів Великої Британії й отримала кілька «золотих» і «платинових» сертифікацій у світі.

Раффаелла Карра (1971)

У 1976 році Раффаелла записала альбом «Forte forte forte», випущений в 36 країнах світу, диск отримав по декілька «золотих» сертифікацій в Іспанії, Великій Британії та Німеччини, а в Італії він став дві «платиновим», ставши одним з найуспішніших записів співачки не лише комерційно, але й у плані його якісного виконання. А у 1977 році вийшов альбом у стилі євродиско «Fiesta», альбом, однойменна пісня якого своєрідним «символом» Карри-«шоуменки».

У 1978 році співачка повернулася до Італії після численних зарубіжних гастролей, ставши ведучою суботньо-вечірнього телешоу-вар'єте з використанням «Ma che sera», на якому вона виступала, співала й танцювала в супроводі таких артистів-коміків, як Паоло Панеллі, Біче Валорі, Аліг'єро Ношезе й Джорджо Бракарді, які створювали гумористичну складову програми. Особливо примітною стала пісня «Tanti auguri», що використовувалася як заставка телешоу, у якій Раффаелла співала «гімн вільної і безтурботної любові» з приспівом, який за короткий час став знаменитим («Як добре займатися любов'ю від Трієста і далі»), відео до якої було знято всередині парку «Italia in miniatura» в Ріміні; пісня відразу ж стала ще одним міжнародним успіхом співачки і була включена до альбому «Raffaella», який також мав великий успіх у публіки. Програма, однак, була невдовзі закрита, тому що викликала багато скандалів та суперечок, оскільки транслювалася у важкі й трагічні дні для Італії, пов'язані з викраденням Альдо Моро.

У 1979 році вийшов альбом «Applauso», що мав новий для співачки рекордний успіх, авторами пісень якого були, серед інших, Франко Бракарді, Джанні Бонкомпаньї та такі молоді деб'ютанти, як Антонелло Де Санктіс і Адельмо Муссо. Диск посів 75 сходинку серед «альбомів-бестселерів» того ж року.

1980-ті роки[ред. | ред. код]

У 1980 році Раффаелла взяла участь у зйомках кінокартини режисера Джино Ланді «Барбара», що відбувалися в Аргентині, прокат фільму призначався для Південної Америки (в Італії фільм до сих пір не публікувався).

Того ж року Раффаелла записала альбом «Mirateo tutto», що містив хіт «Pedro», одну з найвідоміших пісень співачки, і «Ratatataplan», композицію натхненну назвою однойменного фільму Мауріціо Нікетті.

У 1981 році Раффаелла представила передачу «Millemilioni», яка була першим експериментом міжнародної телевізійної співпраці, проект складався з п'яти спецпрограм, кожна з яких знімалася в різних столицях: Буенос-Айресі, Мехіко, Лондоні, Римі та Москві. Протягом трансляції програму переглядало в середньому близько 10 мільйонів глядачів.

У 1982 році Раффаелла знову приєднався до ведучого Коррадо, представляючи телешоу «Fantastico 3», спільно з Джіджі Сабані і Ренато Дзеро. Протягом телешоу, кількість переглядів якого в середньому складала 25 мільйонів глядачів, співачка також виконувала свою знамениту пісню «Ballo ballo», яка була заставкою передачі. Пісня викликала деяки суперечки у публіки, оскільки звинувачувалася в плагіаті пісні «Eleanor Rigby» гурту «Beatles». Слідом за великим успіхом суботньої вечірньої програми «Fantastico» був випущений альбом «Raffaella Carrà 82», серед авторів пісень були Франко Бракарді, Даніло Ваона, Джанні Бонкомпаньї, Джанні Бельфіоре та Джанкарло Магаллі. Також 1982 року співачка стала почесним гостем Фестивалю «Вінья-дель-Мар» в Чилі.

В лютому 1983 року, після успіху «Fantastico 3», Карра була вперше запрошена як супер-гість пісенного фестивалю «Санремо-83». Спеціально для фестивалю, «в поспіху і люті», як заявила сама співачка, вона записала пісні «Soli sulla luna» і «Ahi» (написані тріо: Вальсільйо-Паче-Депса).

З 1983 по 1985 рік Раффаелла вела на каналі Rai 1 передачу «Pronto, Raffaella?», першу розважальну полуденну програму телемережі Rai, на якій вона остаточно затвердила себе як ведуча, підкресливши, що вона має якості не лише шоуменки, але також конферансьє і господині передачі, яка здатна на рівних спілкуватися, як зі знаменитими гостями, так і з телеглядачами, які дзвонили для участі в іграх програми. Програма стала першою співпрацею Раффаелли з Джанні Бонкомпаньї (режисером і автором проекту, спільно з Джанкарло Магаллі), «Pronto, Raffaella?» складала пряму конкуренцію іншій схожій за складовою передачі «Il pranzo è servito», яку вів на інших каналах друг співачки, ведучий Коррадо, з яким, в подальшому, у 1991 році, вона також вела церемонію нагородження телепремією «Telegatti». В основі трансляції полягала взаємодія з аудиторією за допомогою різних телефонних ігор. Однією з символічних ігор, яка характеризувала передачу в колективній уяві публіки, була так звана «гра в боби». Передача каналу Rai 1 відразу ж отримала великий успіх у публіки, досягнувши дуже високих результатів перегляду які за короткий час склали 4.5 мільйонів глядачів, максимальний пік сягав 9 мільйонів. Незабаром трансляція стала предметом наслідування телеканалів Бразилії, Аргентини, Німеччини та Франції, які випустили передачі аналогічного формату. Також на цій передачі Раффаелла виконувала «Fatalità», яка стала головною піснею програми першого випуску, та «Qué dolor» — другого.

Успіх «Pronto, Raffaella?» у 1984 році удостоїв Карру титулу «Телезірка європейського рівня», присвоєного Європейською асоціацією тележурналів. Того ж року Раффаелла підписала мільйонний контракт на два роки з компанією із виробництва кухонних меблів «Scavolini» під слоганом «Найулюбленіша італійцями». Того ж таки 1984 року продовження договору Карри з RAI опинилося в центрі бурхливої дискусії з тодішнім прем'єр-міністром Беттіно Краксі, який вважав «аморальним і скандальним» суму, яку мала заробити ведуча за два роки ексклюзивної угоди (на той час 6 мільярдів лір). У ці роки вийшли успішні альбоми співачки «Fatality» (1983) і «Bolero» (1984). У період з 1985 по 1986 рік Раффаелла Карра вела у тижневику «Radiocorriere TV» рубрику «Зустрічі Раффаелли», де вона брала інтерв'ю у політичних діячів і діячів шоу-бізнесу.

Протягом телевізійного сезоні 1985—86 років Раффаелла була ведучою супершоу «Buonasera Raffaella» (яка була прайм-тайм-версією «Pronto, Raffaella?»), перші десять серій якого транслювалися з Риму, а останні п'ять — в прямому ефірі зі студій «Rai Corporation» в Нью-Йорку (в даний час виведена з експлуатації), завдяки каналу «Rai International», глядач міг побачити передачу у всій Північній та Південній Америці. Раффаелла також брала інтерв'ю, а іноді виступила дуетом, з такими видатними гостями, як Генрі Кіссінджер, Джо Кокер, Ріккардо Коччанте, Патті Право, Стіві Вандер, Джинджер Роджерс і Семмі Девіс-молодший, протягом передача вона виконала такі пісні-сингли, як «Fidati!» і Bellissimo". "Початкова і остання тема передачі містяться в альбомі Trust!, Випущеному в тому ж році. Через високий кошторис передачі Раффаелла знову опинилася у центрі критики, особливо це стосувалося епізодів, що транслювалися через супутник з США.

Наступного сезону 1986—87 років Раффаелла вела передачу «Domenica in», яка була створена Коррадо ще у 1976 році. Також протягом передачі Карра співала: її пісня «Curiosità» була заставкою передачі, а «Casa dolce casa» завершувала програму. «Curiosità» також була примітна й тим, що це була одна з перших пісень на італійському телебаченні, під час виконання якої використовувалася комп'ютерна графіка. У випуску «Domenica in», від листопада 1986 року, Карра відреагувала на статтю, опубліковану в тижневику-таблоїді «Novella 2000» пригрозивши порушити судовий позов проти видання, яке звинуватило її у нехтуванні до своєї вмираючої матері. Насправді мати Раффаелли померла у 1987 році. Рафаелла вшанувала пам'ять матері під час іншого випуску «Domenica in», присвятивши їй пісню «I thank you life».

У 1987 році Раффаелла перейшла на медіа-холдинг «Fininvest», підписавши мільярдний контракт на два роки. Перша поява Карри, в рамках контракту, відбулася 27 грудня 1987 року на Canale 5: пізно ввечері була показана спеціальна програма під назвою «Benvenuta Raffaella» з закулісними кадрами і відео репетицій її нового телешоу, а також інтерв'ю з самою Раффаеллою і її тодішнім співмешканцем, Серджо Япіно, який був також директором і хореографом цієї передачі. Само телешоу дебютувало 9 січня 1988 року під назвою «Raffaella Carrà Show». Потім, навесні 1989 року, розпочалася трансляція другого й останнього телепроекту в рамках угоди, під назвою «Il principe azzurro», яку Карра також вела на Canale 5. Обидва шоу, що транслювалися в мережі телекомунікаційної корпорації «Mediaset», не лише не мали хороших рейтингів переглядів у телеглядачів, але й, у деякому сенсі, зменшили популярність Карри.

1990-ті роки[ред. | ред. код]

Раффаелла Карра і Карло Фрізі на передачі «Ricomincio Da Due» (1990)

Після завершення дії контракту з «Fininvest», на початку січня 1990 року Раффаелла повернувся на Rai, де почала вести нове телешоу «Raffaella Venerdì, Sabato e Domenica… E saranno famosi», передача виходила в ефір щоп'ятниці раннім вечором і по суботах та неділях о 12:00 годині. Також передача мала сиквел під назвою «Ricomincio da due», який транслювався тільки по суботах і неділях в обідній час. Обидві програми транслювалися на каналі Rai 2 й мали високі рейтинги переглядів, що повернуло популярність Раффаеллі. У травні 1991 року, через кілька тижнів після завершення трансляції програми, Раффаелла, спільно з ведучим Коррадо, який також був останнім гостем її телешоу, вела церемонію нагородження телепремією «Telegatti».

У червні 1990 року, разом з Джіджі Сабані, Раффаелла була ведучою «Cuando Calienta el sol», телепрограми у двох частинах, що транслювалася не лише в Італії, але й в Іспанії. Також у 1991 році, разом з Джонні Дореллі, Раффаелла вела черговий сезон телешоу «Fantastico 12», яке транслювалося по суботам ввечері на каналі Rai 1. 1991 року разом із Джонні Дореллі вона була ведучою суботнього нічного телешоу-вар'єте «Fantastico 12» на телеканалі Rai 1. Особливо пам'ятним став випуск телешоу від 19 жовтня за участі гостя програми Роберто Беніньї, який запам'ятався тим, що імітував обійми нижче пояса з Раффаеллою та провокував, перераховуючи різні назви чоловічих та жіночих статевих органів, через що шоу одержало нижчий рейтинг, ніж то очікувалося.

Між 1992-95 роками Раффаелла знову виступала Іспанії. Перші два роки на каналі TVE 1 вона була ведучою трьох епізодів передачі «Hola Raffaella», нагородженими трьома преміями «TP de oro», що було іспанським аналогом італійської нагороди «Telegatto»; а також вона вела надвечірню передачу «A las 8 con Raffaella», яка остаточно затвердила за нею в Іспанії статус популярної ведучої (пізніше телемережа TVE часто запрошувала Раффаеллу вести одноденні телезаходи, наприклад, такі як святкування Нового 1998 року). Протягом сезону 1994-95 років Раффаелла працювала на іспанському каналі «Telecinco», який належав італійській телекомпанії «Fininvest», де вела денну передачу «En casa con Raffaella» (який був іспанським аналогом телешоу «Pronto, Raffaella?»). Успіх передачі був настільки великий, що після завершення сезону трансляції, канал «Telecinco» запропонував Раффаеллі новий ексклюзивний дворічний контракт, від якого вона відмовилася, щоб повернутися та працювати в Італії.

Наприкінці 1995 року Раффаелла повернулася на канал Rai 1, будучи ведучою суботнього вечірнього телешоу «Carràmba! Che sorpresa». Програму вона придумала разом з Серджо Япіно і Брандо Джордані, натхненням до її створення послужило британське телешоу «Surprise surprise!». Протягом передачі, яка транслювалася у прямому ефірі, Раффаелла, разом з Серджо Япіно, влаштовувала глядачам та гостям, що знаходилися у залі проведення зйомок, — «сюрпризи», у вигляді несподіваних зустрічей з близькими людьми (родичі, друзі), яких вони давно не бачили. Окрім цього програма мала й розважальну складову, задля цього на неї запрошувалися такі знамениті гості, як Адріано Челентано, Мадонна, Брітні Спірс, Роббі Вілліамс й інші. Програма, вже з першого випуску, зібрала рекордну аудиторію телеглядачів, що в середньому складало 10 000 000 глядачів, такі самі результати мали й її наступні випсуки. У 1998 році назва програми була змінена на «Carràmba! Che fortuna», тому що ще однією її складовою було відродження «Лотереї Італії» (з якою вона вже була об'єднана ще у 1996 році). Після цього її трансляція виявилася навіть більш успішною, ніж попередні випуски, пік її переглядів складав 66 %, що відповідало 14 мільйонів глядачів. 1996-го і з 1998 по 2000 роки одночасно з передачами «Carràmba! Che sorpresa»/«Carràmba! Che fortuna», Раффаелла також вела телешоу-вар'єте «40 minuti con Raffaella», «Centoventitré» і «I Fantastici di Raffaella», які були щоденними 40-хвилинними уривки основної вечірньої суботньої програми.

У 1997 році Раффаелла відмовилася бути ведучою фестивалю в Санремо разом з П'єро К'ямбретті, поступившись місцем Майку Бонджорно і Валерії Маріні (як сказав сам К'ямбретті в інтерв'ю 2018 року). У 1997 році Раффаелла знялася у чотирьохсерійному міні-серіалі компанії RAI під назвою «Mamma per caso» режисера Серджо Мартіно, у якому вона зіграла головну роль, репортера-одинака. Також у серіалі, який транслювався у прайм-тайм на каналі Rai 1, знялися Рей Лавлок, Жан Сорель, Мауріціо Кроцца і Карла Сіньйоріс.

2000-ні роки[ред. | ред. код]

У 2000 році Раффаелла вдруге була ведучої церемонії нагородження «Telegatto», що транслювалася на Canale 5, разом з Паоло Бонолісом (також вона була ведучою церемонії 2004 року разом з Джеррі Скотті і Лореттою Годжі).

У 2001 році, у супроводі П'єро К'ямбретті, Енріко Папі, Меган Гейл і Массімо Чеккеріні, вона була ведучою 51-го фестивалю в Санремо, який не мав великого успіху серед публіки. 51-й «Санремо» став предметом великої кількості суперечок, як в телевізійному плані, так і в плані організації.

Після перерви, що тривала близько року через неприємны враження від фестивалю, 24 січня 2002 року Раффаелла повернулася в прайм-тайм каналу Rai 1 з четвертим випуском «Carràmba! Che sorpresa».

У тому ж році актор Фабіо Каніно, за сприяння Роберто Манчінеллі, присвятив Раффаеллі книгу, опубліковану видавництвом «Sperling & Kupfer», під назвою «RAFFAbook», який був оглядом довгої кар'єри шоуменки. Окрім цього епізод телепрограми «La storia siamo noi» був присвячений артистці. Також у 2006 році Тіціано Ферро випустив альбом «Nessuno è solo», у якому була пісня «E Raffaella è mia», присвячена Каррі, яка знялася у відеокліпі до неї, у той час як іспанська співачка Розер випустила альбом «Raffaella», який містив найкращі хіти Карри іспанською мовою та даниною їй. Пізніше Раффаелла, разом з Роббі Вільямсом, брала участь в програмі Дієго Армандо Марадони «La noche del 10».

30 листопада 2007 вийшла збірка співачки «Raffica Carrà», яка складалася з двох CD і одного DVD, який містив відеозаписи всіх пісень Раффаелли, виконаних протягом всієї кар'єри. Збірка посіла 15 сходинку в італійському рейтингу IFPI, було продано більше 50.000 копій.

У 2008 році телекомпанія TVE запросила Раффаеллу для участі у трьох програмах, пов'язаних з «Євробаченням». Перша програма, від 8 березня, була відбірковою трансляцією «Salvemos Eurovisión», в якій глядачі за допомогою телеголосування і текстових повідомлень вибирали одну пісню з 10 варіантів, обраних користувачами соцмережі «Myspace», для участі в конкурсі «Євробачення», що відбувся в травні в Белграді.

Пізніше вона знову повернулася до Іспанії, де вела епізод місцевої версії американського телешоу «Saturday Night Live» на каналі Cuatro.

Раффаелла Карра (2008)

Після завершення дії контракту з іспанським телебаченням, Раффаелла повернулася на Rai 1, де почала вести новий сезон телешоу «Carràmba! Che fortuna» (на згадку про недавню участь у проектах телемережі TVE, вона запросила на свою програму деяких співаків, пов'язаних з «Євробаченням-2008»), що мало успіх, передача в середньому збирала 5.000.000 глядачів. Крім того, набагато зросла виручка «Лотереї Італії», розіграш якої проводився на телешоу, порівняно з попередніми роками: було продано більше 18 мільйонів купонів (що на 25.5% більше в порівнянні з попереднім 2007 роком). Раффаелла Карра була ведучою, яка вела кілька програм, пов'язаних з «Лотереєю Італії»: «Canzonissima», «Fantastico», «Carràmba! Che sorpresa e Carràmba! Che fortuna».

Також у 2008 році була опублікована книга Антімо Верде «Міф за три хвилини» — творча біографія, заснована на дослідницькій роботі вивчення кар'єри Раффаелли Карри. 7 листопада того ж року вийшов другий бок-сет «Raffica — Balletti & Duetti», який складався з двох CD та DVD, що містив вибіркові телевізійні виступи Карри, включаючи дуети з Міною на передачі «Milleluci», знамените виконання «Tuca Tuca» з Альберто Сорді «Канцоніссімі» 1971 року, «Money Money» з Лореттою Годжі на «Fantastico 12» і балети з передачі «Millemilioni», записані в різних містах світу. Бокс-сет посів 66 сходинку в рейтингу FIMI в Італії і 2 сходинку серед найпродаваніших музичних DVD.

Того ж року Раффаелла стала автором «Il Gran Concerto», телевізійної програми на каналі Rai 3, в якій Великий національний симфонічний оркестр RAI представив класичну і оперну музику для аудиторії з 700 дітей і підлітків. Метою програми було «відкриття» для дітей класичної музики, її ведучим був Алессандро Греко, а режисером — Серджо Япіно.

2010-ті роки[ред. | ред. код]

З 2010 року Раффаелла представляла продукцію компанії Danone, до 2012 року вона зняла кілька рекламних роликів, що транслювалися у різних національних телемережах. 7 серпня 2011 року в Ріміні під час фестивалю «Milleluci», присвяченого Каррі, близько 250 пар танцювали «Tuca Tuca», танець, якому виповнилося 40 років (який Раффаелла вперше станцювала з Енцо Паоло Туркі на «Канцоніссімі» 1971-72 років). У 2010 році співачка записала в дуеті з Ренато Дзеро пісню «Triangolo», яка потрапила до його альбому «Sei Zero». 5 жовтня того ж року вона також виступила на концерті Дзеро. У 2011 році, після 13 років відсутності, Італія відновила участь в пісенному конкурсі «Євробачення», для чого компанія RAI вибрала Карру ведучою та коментаторкою з Італії заключного вечору заходу, де вона представляла голоси, присуджені журі та телеглядачами.

Влітку 2011 року Раффаелла записала ремікс до одного зі своїх класичних хітів «A far l'amore comincia tu», що отримав назву «Far l'amore». Автором ремікса став відомий французький ді-джей Боб Сінклер, який також був співведучим Раффаелли на фіналі «Євробачення-2011», саме на цьому конкурсі у нього з'явилося бажання записати разом зі співачкою пісню й створити відповідний кліп до неї. Ремікс став новим міжнародним успіхом, пізніше він був вставлений режисером Паоло Соррентіно як саундтрек до його фільму «Велика краса» 2013 року. Наступного року кінокартина була удостоєна «Оскара» як найкращий фільм іноземною мовою.

Пізніше, разом з актором Нері Маркоре, Раффаелла взяла участь у зйомках деяких рекламних роликів телекомпанії TIM, де зіграла королеву Кастилії Ізабеллу. У жовтні 2011 року, четвертий рік поспіль, вона знову стала автором телепрограми каналу Rai 3 «Il Gran Concerto», яку вів Алессандро Греко.

У червні 2012 року Раффаелла брала участь в концерті «Concerto per l'Emilia» на підтримку населення, яке постраждало від землетрусу 20 і 29 травня 2012 року, на якому виконала свій хіт «Rumore». У січні 2013 року Раффаелла планувала на канал Rai 1, щоб бути ведучою суботнього вечірнього ефіру, який востаннє вона вела десять років тому повернутися через десять років: програма з попередньою назвою «Auditorium» повинна була скласти конкуренцію шоу-талантів Italia's Got Talent на Canale 5, але в жовтні 2012 року директор телерадіокомпанії Rai Джанкарло Леоне оголосив, що початок трансляції буде перенесено на більш пізній термін, але потім програму скасували. У лютому 2013 року Раффаелла стала одним з тренерів разом з такими виконавцями як Ноемі, П'єро Пелу і Ріккардо Коччанте в програмі «Голос Італії», шоу-музичних талантів на каналі Rai 2, організоване Фабіо Трояно і Кароліною Ді Доменіко. 16 липня 2013 року співачка випустила танцювальний сингл «Replay», який став передумовою її нового альбому під назвою «Replay (The Album)», який вийшов через сімнадцять років після її останнього альбому.

Альбом вийшов 19 листопада 2013 року в супроводі другого синглу «Cha Cha Ciao». Того ж року Раффаелла зіграла себе у святковому фільмі «Щасливі перерви» режисера Нері Паренті. У 2014 році співачка знову брала участь в «Голосі Італії», знову як тренера, разом з П'єро Пелу, Ноемі і репером J-Ax (який замінив Ріккардо Коччанте). Змінилися також й ведучі програми: Фабіо Трояно і Кароліну Ді Доменіко замінили Федеріко Руссо і Валентина Корреані. У лютому того ж року співачка була гостем на першому вечорі фестивалю в Сан-Ремо, на якому вона виконала попурі, що складалося з пісень її останнього альбому, рейтинги телепеглядів цього епізоду (й другого загалом) склали 55,36%.

Протягом телесезону 2014—2015 років Раффаелла повернулася на Rai 1 з новим шоу-талантів під назвою «Forte forte forte». Назвою телешоу послужила одна з найвідоміших пісень Карри (до якої Бобом Сінклером також був створений ремікс під назвою «Forte»), воно транслювалося у прайм-тайм щоп'ятниці з 16 січня по 13 березня 2015 року. Слідом за телепроектом вийшла п'ята офіційна збірка пісень співачки «Forte forte forte — Hits & Rarities», до якої потрапило багато рідкісних записів опублікованих на французькій, англійській, німецькій, грецькій та іспанській мовах.

Раффаелла Карра (2017)

З 24 лютого 2016 року Раффаелла знову почала брати участь як тренер у програмі Rai 2 «Голос Італії», на цей раз з такими виконавцями як Еміс Кілла, Макс Пеццалі і Дольченера; в заключній серії співачка оголосила, що йде з програми назавжди. 19 грудня 2016 року Раффаелла, як ведуча, з успіхом провела гала-концерт на честь 60-річчя (Gala 60 años juntos) іспанського суспільного телебачення TVE. Влітку 2017 року вона стала музичним продюсером (стримуючи обіцянку, дану під час прямого ефіру у півфіналі попереднього випуску «Голосу Італії») для одного з учасників, Самуеля П'єтрасанти.

13 жовтня 2018 року вона була нагороджена орденом Дами за громадянські заслуги послом Іспанії в Італії Альфонсо Дастісом від імені короля Іспанії Феліпе VI.

30 листопада 2018 року вийшов різдвяний альбом «Ogni volta che è Natale», який ознаменував собою велике повернення артистки через п'ять років після її останньої студійної роботи («Replay - The Album») і повернення на телевізійну сцену після двох років відсутності, вона стала гостем Фабіо Фаціо на передачі «Che tempo che fa» і Карло Конті на передачі «Un Natale d'Oro Zecchino». Альбом містив раніше не видану пісню, «Chi l'ha detto», яка спочатку була опублікована 16 листопада на радіо і 23 листопада на YouTube, з офіційним відеокліпом до неї, який вона продемонструвала у своєму офіційному акаунті у Twitter.

Весною 2019 року артистка повернулася на телебачення як ведуча програми з інтерв'ю з відомими діячами індустрії розваг, культури та спорту під назвою «A raccontare comincia tu», натхненної іспанською програмою «Mi casa es la tuya», яка транслювалася щочетверга раннім вечором на каналі Rai 3 протягом шести тижнів, з 4 квітня по 9 травня. Програма була доволі успішною й тому її трансляція була відновлена новою циклом з чотирьох серій, які транслювалися з 24 жовтня по 14 листопада. 17 листопада 2019 року Раффаелла Карра дала своє останнє телеінтерв'ю в програмі «Che tempo che fa» на каналі Rai 2.

2020-ті роки[ред. | ред. код]

У жовтні 2020 року в іспанських кінотеатрах вийшов фільм «Повітряна куля» режисера Начо Альвареса за мотивами пісень Карри, яка також була присутня в епізодичній ролі камео. З 25 січня 2021 року доступна італійська версія фільму фільм доступний в потоковому режимі.

Смерть[ред. | ред. код]

Раффаелла Карра померла в Римі 5 липня 2021 року у віці 78 років після тривалої хвороби (рак легені), яку артистка приховувала від широкої публіки. Про смерть Карри офіційно повідомив її колишній цивільний чоловік Серджо Япіно.

Наступного дня відбулася похоронна процесія, під час якої велика кількість людей віддала їй данину поваги: ​​покинувши римський будинок артистки (на Віа Немея, 21), катафалк зупинився біля аудиторії телерадіокомпанії Rai («Auditorium Rai del Foro Italico»), звідки протягом багатьох років йшла трансляція телешоу «Carràmba! Che sorpresa»; другою зупинкою стали студії на вулиці Теулада 66, де у 1961 році відбувся дебют Карри на телебаченні разом з Леліо Луттацці у програмі «Tempo di danza» і звідки у 1980-х роках транслювалося телешоу «Pronto, Raffaella?». Процесія також зупинилася в «Театро делле Вітторіо», звідки транслювалося багато програм Rai, у тому числі «Milleluci», яку Раффаелла Карра вела разом зі співачкою Міною і де артистка вела пару пісенних конкурсів «Канцоніссіма» разом з ведучим Коррадо між 1970-71 роками. Саме в «Театро делле Вітторіо» знімалося останнє телешоу Карри, «A raccontare comincia tu». Останньою зупинкою процесії, перед кремацією на Капітолійському пагорбі у Римі, стала штаб-квартира Rai на Віале Мадзіні, де була встановлена труна з тілом артистки й телекерівництвом віддано почесті. У день похорону теледіви на стадіоні Вемблі проходив футбольний матч між збірними Італії та Іспанії, перед півфіналом чемпіонату Європи по футболу 2020 року, і в знак поваги до померлої співачки по заявці Італійської федерації футболу УЄФА було прийнято рішення включити шлягер співачки «A far l'amore comincia tu» у відеозаставку спортивної трансляції.

Особисте життя[ред. | ред. код]

Раффаелла Карра довгий час мала відносини з телевізійним піснярем Джанні Бонкомпаньї, автором її найкращих музичних хітів, й протягом такого ж довгого часу з хореографом і режисером Серджо Япіно. В юності у неї були стосунки з футболістом «Ювентуса» (Карра була фанатом цієї команди) Джино Стаккіні (які тривали вісім років) і зі співаком Літтл Тоні. За нею також доглядав Френк Сінатра, з яким вона зустрілася на знімальному майданчику фільму «Поїзд фон Райєна». З Бонкомпаньї і Япіно вона продовжувала працювати протягом всієї своєї кар'єри. У артистки ніколи не було дітей; вона усиновила різних дітей з далеких країн різних частин світу.

Використання у масовій культурі[ред. | ред. код]

  • Телешоу «Carràmba! Che sorpresa» мало настільки велику популярність, що слово «carrambata» увійшло до словника італійської мови, вказуючи на «несподівану зустріч з одним або декількома людьми, з якими був втрачений контакт».
  • У фільмі «Марадона: Рука Бога» Раффаелла Карра з'являється на екрані телевізора в одному з кадрів, під час дружніх відносин Марадони з Гільєрмо Копполою.
  • У фільмі «Доброго ранку», 2003 року Марко Беллокк'йо, в сцені під час полонення Альдо Моро в притулку Червоних бригад (BR) терористи дивляться телевізор, на екрані якого Раффаелла Карра виконує пісню «Tango» на телешоу «Ma che sera».
  • У фільмі «Пуерто-Ескондідо» Дієго Абатантуоно один з персонажів під час втечі з в'язниці стріляє по телевізору, налаштованому на канал, що транслює Раффаеллу Карру, яка співає і танцює на телешоу «Raffaella Carrà Show» пісню «Love is a contact sport» Вітні Г'юстон.
  • У десятому епізоді четвертого сезону серіалу «Доктор Хто», присутні кадри, де в одному з моніторів, який транслює розважальні програми для мандрівників в космічному корабелі, фрагмент відеокліпу, в якому Раффаелла Карра співає композицію «Do it do it Again», яка була версія англійською версією пісні «A far l'amore comincia tu».
  • У британському документальному фільмі «Television», присвяченого 50-річчю BBC, присутній уривок з передачі Раффаелли Карри, який подається як приклад недавно задуманих так званих «контейнерних програм».
  • Тіціано Ферро присвятив співачці пісню «E Raffaella è mia», у відеокліпі також з'являлася сама Раффаелла Карра.
  • У фільмі Антоніо Альбанезе «Все, все, нічого, нічого» 2012 року як данина Раффаеллі Каррі присутня її пісня «Tuca tuca».
  • У 2014 році американський гурт «Saint Motel» випустив пісню «My Type», у відеокліпі до якої Карра танцює в програмі «Milleluci» в парі з фронтменом гурту.
  • Раффаелла Карра була запрошена в Мадрид послом Італії як «хрещена мати» святкового заходу 2 червня 2017 року.
  • Раффаелла Карра вважається однією з гей-ікон, як завдяки своєму іміджу, так і завдяки своїй музиці, які часто використовуються під час гей-парадів і ЛГБТ-вечірок. У зв'язку з цим Карра отримав нагороду «Світова гей-ікона» на «World Pride» в Мадриді у 2017 році.
  • Відеокліп до пісні «Narcissus» 2019 року у виконанні ірландської британської співачки Рошин Мерфі натхненний музичним відео до пісні «Black Cat» 1978, у якому брала участь Раффаелла Карра.
  • Педро Альмодвар у фільмі «Паралельні матері» 2021 року, що брав участь на 78-му Венеціанському міжнародному кінофестивалі, віддав данину поваги Раффаеллі Каррі.

Нагороди[ред. | ред. код]

В Італії[ред. | ред. код]

Телегатто[ред. | ред. код]

  • Телегатто 1974
  • Телегатто 1976
  • Телегатто 1979
  • Телегатто 1983 (за «Fantastico 3», найкраще телешоу року)
  • Телегатто 1984 (найкращий персонаж-жінка року)
  • Телегатто 1984 (за «Pronto, Raffaella?», найкраще телешоу року)
  • Телегатто 1984 (за «Fatalità», найкраща заставка року)
  • Телегатто 1985 (за «Pronto, Raffaella?», найкраще телешоу року)
  • Телегатто 1987 (за «Domenica in», найкраще ток-шоу)
  • Телегатто 1991 (найкращий персонаж-жінка року)
  • Телегатто 1996 (за «Carràmba! Che sorpresa», найкраще вар'єте)
  • Телегатто 1998 (найкращий персонаж-жінка року)
  • Телегатто 1999 (за «Carràmba! Che fortuna», найкраще вар'єте)

Відзнаки[ред. | ред. код]

Дискографія[ред. | ред. код]

Студійні альбоми:

  1. 1971 — Raffaella
  2. 1971 — Raffaella Carrà
  3. 1972 — Raffaella... Senzarespiro
  4. 1973 — Scatola a sorpresa
  5. 1974 — Milleluci
  6. 1974 — Felicità tà tà
  7. 1976 — Forte forte forte
  8. 1977 — Fiesta
  9. 1978 — Raffaella
  10. 1979 — Applauso
  11. 1980 — Mi spendo tutto
  12. 1981 — Raffaella Carrà
  13. 1982 — Raffaella Carrà 82
  14. 1983 — Fatalità
  15. 1984 — Bolero
  16. 1985 — Fidati!
  17. 1986 — Curiosità
  18. 1988 — Raffaella
  19. 1990 — Inviato speciale
  20. 1991 — Raffaella Carrà
  21. 1993 — Hola Raffaella
  22. 1996 — Carramba che rumba!
  23. 1999 — Fiesta — I grandi successi
  24. 2013 — Replay — The Album
  25. 2018 — Ogni volta che è Natale

Театр[ред. | ред. код]

  • Un giallo Romano (1960)
  • Il seduttore di Diego Fabbri, постановка Хосе Квальйо (1965)
  • Ciao Rudy, постановка Гарінеї і Джованніні (1966)
  • Del vento tra i rami del sassofrasso di René de Obaldia, постановка Сандро Болькі (1967)
  • Processo di famiglia di Diego Fabbri, постановка Хосе Квальйо (1967)
  • Non sparate al reverendo di Faele e Torti, постановка Ермініо Макаріо (1967)

Фільмографія[ред. | ред. код]

Рік Назва українською мовою Назва мовою оригіналу Роль Режисер
1952 Муки минулого Tormento del passato Граціелла Маріо Боннар
1958 Валерія не дуже серйозна дівчина Valeria ragazza poco seria епізод Гвідо Малатеста
1958 Ніч над Європою Europa di notte епізод Алессандро Блазетті
1959 Катерина Сфорца, римська левиця Caterina Sforza, la leonessa di Romagna епізод Джорджо Вальтер Кілі
1960 Довга ніч сорок третього року La lunga notte del '43 Інез Віллані Флорестано Ванчіні
1960 Лють варварів La furia dei barbari Маріца Гвідо Малатеста
1960 Гріх юності Il peccato degli anni verdi подруга Діани Леопольдо Трієсте
1961 Мацист, найсильніша людина в світі Maciste l'uomo più forte del mondo принцеса Сальюра Антоніо Леонвіола
1961 Мацист на землі циклопів Maciste nella terra dei Ciclopi Ебер Антоніо Леонвіола
1962 Улісс проти Геркулеса Ulisse contro Ercole Адрасте Маріо Каяно
1962 Понтій Пілат Ponzio Pilato Джессіка Джан Паоло Калледжарі
1962 П'ятеро моряків для ста дівчат 5 marines per 100 ragazze Мірелла Маріо Маттолі
1962 Юлій Цезарь і війна з галлами Giulio Cesare, il conquistatore delle Gallie Публія Таніо Бочча
1962 Дон Жуан Лазурного берега I Don Giovanni della Costa Azzurra покоївка в мотелі Вітторіо Сала
1962 Тінь Зорро L'ombra di Zorro Хоакін Луїс Ромеро Марчент
1962 Терорист Il terrorista Джуліана Джанфранко Де Бозо
1963 Однокласники I compagni Б'янка Маріо Монічеллі
1964 Після настання темряви Dopo il buio Роберто Фаєнца
1964 Удача і любов L'amore e la chance (епізод La fortuna si chiama Lucky) Шарль Л. Біч
1965 Селестіна La Celestina P… R… Бруна Карло Ліццані
1965 Поїзд фон Райєна Il colonnello Von Ryan Габріелла Марк Робсон
1966 Червоні троянди для Анжеліки Rose rosse per Angelica Анжеліка Стено
1966 Ваш суперагент Фліт Il vostro superagente Flit Аура Маріано Лауренті
1966 Святий виходить на слід Il Santo prende la mira Аніта Павоне Крістіан-Жак
1969 Десантники у пеклі Comando al infierno Сара ван Кольстрьом Хосе Луїс Меріно
1969 Бігамна професія Professione bigamo Тереза Коппа Франц Антель
1970 Справа «Приватна Венера» Il caso «Venere privata» Альберта Раделлі Ів Буассе
1980 Барбара Barbara Барбара Джино Ланді
1983 «FF.SS.» — Cioè: «…che mi hai portato a fare sopra a Posillipo se non mi vuoi più bene?» камео Ренцо Арборе
2013 Удача Colpi di fortuna камео Нері Паренті
2020 Моє серце розривається Explota Explota камео Нако Альварез

Телевізійні програми[ред. | ред. код]

Італія[ред. | ред. код]

Інші країни[ред. | ред. код]

  • La hora de... Raffaella Carrà (Primer Programa, 1976)
  • Raffaella Carrà Show (TSI 1, 1979)
  • Fantastica Raffaella (ATC, 1982)
  • Raffaella Carrà Show (TV3, 1988)
  • La fiesta del Mediterraneo (TVE 1, 1991)
  • Sevilla sueña (TVE 1, 1992)
  • Hola Raffaella! (TVE 1, 1992-1994)
  • A las 8 con Raffaella (TVE 1, 1993-1994)
  • En casa con Raffaella (Telecinco, 1995)
  • Campanadas de fin de año (TVE 1, 1997-1998)
  • Contigo (TVE 1, 2004)
  • Raffaella Hoy (Canal 13, 2005)
  • Salvemos Eurovision (La 1, 2008)
  • Europasión (La 1, 2008)
  • Salvemos Eurovision con Chikilicuatre (La 1, 2008)
  • Saturday Night Live (Cuatro, 2009)
  • 60 años juntos (La 1, La 2, 2016)

Участь в музичних фестивалях[ред. | ред. код]

  • Un disco per l'estate '71
  • Un disco per l'estate '72
  • Un disco per l'estate '75
  • Festival de Mallorca '78 (Іспанія)
  • 8th Annual Tokyo Music Festival 1979 (Японія)
  • Saint Vincent estate '79
  • Festival di Viña del Mar 1982 (Чилі)
  • Festival di Sanremo 1983 (як гість з піснями «Ahi» і «Soli sulla luna»)
  • Azzurro 1983 (як гість з піснею «Soli sulla luna»)
  • Festival di Sanremo 2014 (гість)

Радіопрограми[ред. | ред. код]

  • Raffaella col microfono a tracolla (Rai Radio 2, 1969)
  • Gran varietà (Rai Radio 2, 1972-1973, 1975-1976)
  • Incontro con Raffaella Carrà (Rai Radio 2, 1979)
  • Carràdio che sorpresa (Radio Italia, 1996)

Реклами[ред. | ред. код]

  • Costella (anni '60)
  • Agip (1971-1975) Caroselli
  • Stock (1975-1977) Caroselli
  • Scavolini (1984-1987)
  • Motta (1988)
  • Banco Central Hispano (1993)[75]
  • Dado STAR (1995-1996)
  • Valleverde (1997-1999)
  • Danone — Danacol (2010-2012)
  • TIM (2011)

Календарі[ред. | ред. код]

  • Календар Lambretta на 1970 рік.

Літературні твори[ред. | ред. код]

  • L'isola dell’incanto, (1987, Arnoldo Mondadori Editore)
  • Le ricette di Raffaella, (1991, Arnoldo Mondadori Editore)

Бібліографія[ред. | ред. код]

  • Paolo Martini, TV sorrisi e milioni, Grandi Edizioni Italiane, 1985, ISBN 88-345-0020-2.
  • Joseph Baroni, Dizionario della televisione, Raffaello Cortina Editore, 2005, ISBN 88-7078-972-1.
  • Aldo Grasso (a cura di), Enciclopedia della televisione, 3ª ed., Garzanti Editore, 2008, ISBN 978-88-11-50526-6.
  • Le Ricette di Raffaella di Raffaella Carrà, 1991
  • Enrico Lancia e Roberto Poppi (a cura di), Le attrici: dal 1930 ai giorni nostri, Roma: Gremese Editore, 1999, p. 70.
  • Le teche Rai, la prosa televisiva dal 1954 al 2008.
  • Le teche Rai, il varietà televisivo dal 1954 al 2008.
  • Raffabook di Fabio Canino
  • Mito In Tre Minuti di Antimo Verde
  • Grazie Raffa di Valeria Muccifora, Castelvecchi, 2000
  • Gli ospiti di Raffaella / libro a tiratura limitata distribuito alla Stampa

Примітки[ред. | ред. код]

  1. È morta Raffaella Carrà, icona della tv italiana. Japino: "È andata in un mondo migliore" // la RepubblicaRoma: GEDI Gruppo Editoriale, 2021. — ISSN 0390-1076; 2499-0817
  2. Померла легендарна італійська співачка Раффаелла Карра. УНІАН (українською). 5 липня 2021. Процитовано 6 липня 2021. 
  3. Nicola Napoletano (18 giugno 2020). Raffaella Carrà compie 77 anni. Buon compleanno, Regina! (it-IT). Процитовано 29 aprile 2021. 
  4. Raffaella Carrà 75 anni oggi: celebriamo la storia (galattica) di un'icona intramontabile. Gioia. 18 giugno 2018. Процитовано 15 settembre 2018. 
  5. Pacho, Lorena (19 giugno 2018). Raffaella Carrà, el mito cumple 75 años (es). El País. Процитовано 15 settembre 2018. 
  6. RAFFAELLA CARRA// Icono del espectáculo italiano — Radio Imagina (es). Radio Imagina. 14 maggio 2012. Процитовано 15 settembre 2018. 
  7. 75 anni di Raffaella Carrà, icona da Trieste in giù - VanityFair.it. VanityFair.it. 1529295344. Процитовано 15 settembre 2018. 
  8. Raffaella Carrà: the Italian pop star who taught Europe the joy of sex. the Guardian (en). 16 novembre 2020. Процитовано 5 febbraio 2021. 
  9. FORLI' , È MORTA LA MADRE DI RAFFAELLA CARRA' STAMATTINA I FUNERALI ricerca.repubblica.it Процитовано 17 вересня 2021
  10. Fonte di approfondimento/Intera puntata del 2000 di "Signore e Signore", Enzo Biagi intervista Raffaella Carrà. 18 luglio 2020. 
  11. Entrevista de Raffaella Carrà (Noche de Gigantes -1978 youtube.com Процитовано 17 вересня 2021
  12. а б cinquantamila.it (ред.). Biografia di Raffaella Carrà. Процитовано 8 luglio 2021. 
  13. Archivio/Repubblica. Процитовано 17 luglio 2020. 
  14. Raffaella Carrà, legame con mamma Iris e la famiglia siciliana/ "Per noi era Lella". Процитовано 17 luglio 2020. 
  15. Raffaella Carrà, Bellaria piange la regina della tv: "Ma per tutti qui era solo la Lella". Il Resto del Carlino. Процитовано 17 luglio 2021. 
  16. Raffaella Carrà: Una vita da Carrà. «Io, icona gay per le mie canzoni e la mia allegria». Corriere della sera. Процитовано 09 luglio 2021. 
  17. Raffaella Carrà - la Repubblica.it ricerca.repubblica.it Процитовано 17 вересня 2021
  18. Tormento del passato imdb.com Процитовано 17 вересня 2021
  19. STASERA ALLA TV La "figlia dell’oca bianca» è un'insopportabile egoista .Vivere insieme dedica il suo atto unico al problema dei ragazzi viziati archiviolastampa.it Процитовано 17 вересня 2021
  20. Gigi Vesigna (5). Sorprese VIP. Oggi. с. 74–80. 
  21. Gli eroi in bianconero: Gino STACCHINI - Tutto Juve tuttojuve.com Процитовано 17 вересня 2021
  22. Intervista a Raffaella Carrà lastoriasiamonoi.rai.it Процитовано 17 вересня 2021

Посилання[ред. | ред. код]